Рішення

від 01.08.2023 по справі 152/354/23

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Шаргородський районний суд

Вінницької області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2023 року

м. Шаргород

Справа № 152/354/23

Провадження № 2/152/125/23

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Соколовської Т.О.,

з участю:

секретаря судового засідання Шалавінської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

учасники справи не прибули,

встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача.

13.03.2023 позивач ФОП ОСОБА_1 через свого представника адвоката Єкимова І.С. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 28.01.2022 між ним, як фізичною особою-підприємцем та ОСОБА_2 укладено Договір доручення №16/0525385500:01:000:0163 з додатком №1 до нього.

Відповідно до умов Договору сторони домовились про виключне право повіреного (позивача) на вчинення від імені та за рахунок довірителя (відповідача) всіх юридичних дій, передбачених Договором доручення, зокрема на продаж земельної ділянки за кадастровим номером 0525385500:01:000:0163, площею 1,9194 га, яка розташована на території Носиківської сільської ради Жмеринського (колишнього Шаргородського) району Вінницької області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить відповідачу, за ціною не менше ніж 100151 грн. Договором передбачено, що довіритель утримується від самостійного вчинення таких дій протягом строку дії даного договору. Сторони домовились про виплату повіреному винагороди із сум, отриманих за продаж земельної ділянки довірителя від покупця, а також передбачили сплату неустойки у подвійному розмірі мінімальної ціни земельної ділянки у випадку порушення довірителем виключного права повіреного, порушення п.10.3 договору, або самостійного продажу довірителем земельної ділянки.

На виконання укладеного Договору 01.02.2022 відповідачем видано довіреність, посвідчену державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної конитори Вінницької області Хлапоніним О.О.

З метою забезпечення дійсності зобов`язань щодо виключного права повіреного та виконання ним обов`язків згідно договору, він 01.02.2022 перерахував відповідачу на його банківський рахунок кошти в розмірі 100151 грн., які згідно Договору підлягають поверненню повіреному після продажу земельної ділянки.

17.02.2022 позивачем будо подано намір власника щодо продажу на підставі довіреності від імені відповідача, складено проект договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення відповідно до якого вартість земельної ділянки становить 149472 грн. Цього ж дня нотаріусом внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №46747133 про реєстрацію як обтяженнянамір власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо продажу земельної ділянки, орендарю ТОВ «КУРЛАНД» направлено повідомлення про намір щодо продажу земельної ділянки, проект договору купівлі-продажу земельної ділянки та витяг про реєстрацію обтяження.

05 липня 2022 року здійснено комерційну пропозицію та досягнуто згоди щодо придбання в майбутньому земельної ділянки ОСОБА_3 . Свою згоду сторони зафіксували в протоколі про наміри, оскільки на дату досягнення попередньої згоди щодо купівлі-продажу земельної ділянки сторонам було невідомо яким буде волевиявлення особи, яка має переважне право другої черги на придбання земельної ділянки - орендаряТОВ «КУРЛАНД». Відповідно у Протоколі про наміри строни погодили ціну продажу земельної ділянки та узгодили і зафіксуванни ті дії, які мав виконати позивач для належного та законного укладення договору купівлі продажу зкемельної ділянки. Тому він мав реальні підстави розраховувати на отримання винагороди на підставі п.4 Додатку №1 до Договору доручення.

У зв`язку з введенням у Україні воєнного стану, видана відповідачем довіреність призупинила свою чинність в частині права на відчуження нерухомості до дати її підтвердження відповідачем згідно чинного законодавства. Відповідачу неодноразово повідомлялось в усній формі та у телефонному режимі про необхідність термінового підтвердження дії довіреності, або ж надання нової довіреності, але ОСОБА_2 відмовилась виконувати свої зобов`язання по Договору і надалі взагалі припинила будь яке спілкування з ним.

Просить стягнути з відповідача на його користь суму забезпечувального платежу в розмірі 100151 грн., неустойку в сумі 200302 грн.

Крім того, посилаючись на те, що він в інтересах довірителя зареєстрував намір про продаж земельної ділянки, подав проект договору купівлі - продажу земельної ділянки та досягнув комерційної згоди з ОСОБА_3 щодо придбання земельної ділянки, тому розраховував на отримання прибутку від вчинення посередницьких дій у вигляді виплати винагороди довірителем в розмірі перевищення вартості продажу земельної ділянки над ціною визначеною довірителем в п.1 Договору, що становить 49321 грн, які просить стягнути з відповідача в рахунок упущеної вигоди.

ІІ. Заяви, клопотання сторін

25.04.2023 до суду надійшли заяви від позивача ФОП ОСОБА_1 та від представника позивача ФОП ОСОБА_1 адвоката ЄкимоваІ.С. про розгляд справи в їх відсутності (а.с.80 - 81).

Інших заяв і клопотань, пов`язаних з розглядом справи, від учасників справи не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 20.03.2023 позовну заяву ФОП ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Вказаною ухвалою суду відповідачеві ОСОБА_2 запропоновано надати в 15-денний строк з дня отримання даної ухвали відзив на позовну заяву (а.с.37 - 38).

Ухвалою суду від 10.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с.83 - 84).

11.07.2023 у зв`язку з неявкою у судове засідання усіх осіб, які беруть участь у розгляді справи, судове засідання відкладено на 01 серпня 2023 року (а.с. 94).

Позивач ФОП ОСОБА_1 та його представник адвоката Єкимов І.С. у судове засідання не з`явилися, від них до суду надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутності. Позовні вимоги підтримують, щодо ухвалення заочного рішення не заперечують (а.с. 37- 38).

Відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подала, повторно на виклик суду не прибула, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб сайті судової влади України про виклик в судові засідання (а.с. 73,79, 87,93). Заяв про розгляд справи у її відсутності або про відкладення розгляду справи за її відсутності до суду не надходило.

Судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

За правилами ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до вимог ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, у суда наявні підстави для заочного розгляду справи і ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що суд, не виходячи до нарадчої кімнати, відповідно до ч.4 ст.259, ст.ст. 280 - 281 ЦПК України, постановив ухвалу.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, на підставі частини другоїстатті 247ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.08.2013, виданого державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області Масилюк Р.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1 1326, відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1,9194 гектарів з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0525385500:01:000:0163, що розташована на території Носиківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 20.08.2013, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 137609405253 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.01.2022, номер запису про право власності:2185469 ( а.с. 11 17).

28 січня 2022 року між позивачем ОСОБА_1 , який зареєстрований як фізична особа підприємець (далі - Повірений) та відповідачем ОСОБА_2 ( далі Довіритель) укладено Договір доручення № 16/0525385500:01:000:0163 (далі Договір) (а.с.18 - 19).

Згідно з пунктом 1 Договору Повірений зобов`язується від імені та за рахунок Довірителя вчинити юридичні дії, необхідні, спрямовані та пов`язані з підготовкою до продажу та проведенням продажу земельної ділянки з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 1,9194 га, з кадастровим номером 0525385500:01:000:0163, що розташована на території Носиківської сільської ради Жмеринського (колишнього Шаргородського) району Вінницької області та належить Довірителю на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області Масилюк Р.М. 20.08.2013 за № 1 1326.

Відповідно до пункту 6 вказаного Договору сторони домовилися про виключне право Повіреного на вчинення від імені та за рахунок Довірителя всіх юридичних дій, передбачених Договором. Сторони визначили дану умову як істотну умову Договору, тому Довіритель утримується від самостійного вчинення таких дій протягом строку дії даного Договору.

Пунктом 8 Договору передбачено, що належна Повіреному винагорода виплачується йому Довірителем шляхом безпосереднього утримання Повіреним належної винагороди із сум, отриманих за продаж земельної ділянки Довірителя від покупця, що підлягають передачі останньому. Розрахунок сум винагороди надається Повіреним Довірителю одночасно зі звітом про виконану роботу і є його складовою частиною.

Пунктом 5 Додатку № 1 до Договору доручення № 16/0525385500:01:000:0163 передбачено, що сторони домовилися, що у випадку порушення виключного права Повіреного (пункт 6 Договору доручення) Довірителем, порушення підпункту 10.3 даного Договору, або самостійного продажу Довірителем земельної ділянки будь-яким третім особам, Довіритель сплачує на користь Повіреного неустойку у подвійному розмірі мінімальної ціни земельної ділянки, що визначена у пункті 1 даного Додатку № 1 до Договору доручення. Сплата неустойки здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з дати порушення умов Договору.

Відповідно до пункту 1 Додатку № 1 до Договору сторони погодили, що продаж земельної ділянки має бути здійснено за ціною не менше ніж 100151 (сто тисяч сто п`ятдесят одна) гривня.

З приписами п. 4 Додатку №1 до Договору сторони домовились про виплату Повіреному винагороди Довірителем в розмірі перевищення вартості продажу земельної ділянки над ціною, визначеною Довірителем в пункті 1 даного Додатку.

Пунктом 2 Додатку № 1 до Договору встановлено, що на забезпечення дійсності зобов`язань щодо виключного права Повіреного (пункт 6 Договору) та виконання ним обов`язків згідно пункту 9 Договору, останній протягом 1 (одного) банківського дня після підписання даного Договору перераховує Довірителю на його банківський рахунок кошти у розмірі мінімальної ціни земельної ділянки, вказаної у пункті 1 даного Додатку № 1 до Договору доручення. Перерахування вказаних вище коштів є договірним видом забезпечення виконання зобов`язання Повіреним, згідно частини другої статті 546 ЦК України та підлягає поверненню Повіреному після продажу земельної ділянки.

01.02.2022 ФОП ОСОБА_1 здійснена оплата відповідачеві ОСОБА_2 в сумі 100151 грн. в порядку ст.546 ЦК України та на виконання умов п.2 Додатку№1 до Дговору та п.6 Договору в рахунок забезпечення виконання зобов`язання, що підтверджується платіжним дорученням № 118 від 01.02.2022 (а.с.21) .

01.02.2022 відповідачем ОСОБА_2 на підтвердження та виконання умов укладеного Договору доручення № 16/0525385500:01:000:0163 від 28.01.2022, після отримання суми забезпечувального платежу, було видано довіреність на представництво на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка посвідчена державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області Хлапоніним О.О. та зареєстрована в реєстрі за № 2 - 133 (а.с.20).

17.02.2022 позивачем було подано намір власника щодо продажу земельної ділянки. Намір щодо продажу земельної ділянки зареєстровано як обтяження державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області Хлапоніним О.О. за номером 46747133, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.03.2023 (а.с.22 25).

Оскільки земельнеа ділянка перебувала в оренді у ТОВ «Курланд», державний нотаріус Шаргородської ДНК Центрально Західного Міжрегіонального Управління МЮ (м.Хмельницький) 17.02.2022 за вихідним №86/01 16 повідомив Товариство про державну реєстрацію наміру, яке я відповідно до положень ст.130-1 ЗК України є суб`єктом переважного права другої черги купівлі земельної ділянки, щодо продажу земельної ділянки та надіслав проект договору купівлі - продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення на 4 х аркушах (а.с.26).

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року було встановлено особливий правовий режим - воєнний стан в Україні.

У відповідності до статей 121Закону України«Про правовийрежим воєнногостану»,Указу ПрезидентаУкраїни від24лютого 2022року №64«Про введеннявоєнного станув Україні»Кабінетом МіністрівУкраїни прийнятопостанову від24червня 2022року №719«Про внесеннязмін додеяких постановКабінету МіністрівУкраїни щодонотаріату тадержавної реєстраціїв умовахвоєнного стану,якою кріміншого встановлено, що нотаріальне посвідчення договорів щодо відчудження нерухомого майна, які укладаються від імені фізичної особи на підставі довіреності, з дня видачі якої минуло більше одного місяця, дозволяється за умови отримання нотаріусом заяви довірителя про підтвердження дії довіреності, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом, не раніше ніж за сім календарних днів до укладення (підписання) відповідного Договору.

Таким чином видана ОСОБА_2 01.02.2022 довіреність призупинила свою чинність в частині права на відчудження нерухомості до дати її підтвердження останньою.

Після відновлення порядку роботи нотаріусів та державних реєстрів, 05.07.2022 ФОП ОСОБА_1 здійснено комерційну пропозицію та досягнуто згоди щодо придбання в майбутньому змемельної ділянки ОСОБА_3 .

Протоколом про наміри, укладеним між позивачем ФОП ОСОБА_1 та громадянином України ОСОБА_3 від 05.07.2022 зафіксовано згоду ОСОБА_3 на придбання земельної ділянки на умовах та за ціною, що викладені в даному Протоколі про наміри - 149472 грн.(а.с.22).

Свою згоду сторони зафіксували у протоколі про наміри, так як на дату реєстрації наміру щодо продажу сторонам було невідомо яким буде волевиявлення суб`єкта переважного право другої черги щодо купівлі земельної ділянки.

Отже, позивач мав реальні підстави розраховувати на отримання винагороди на підставі п. 4 Додатку №1 до Договору доручення, так як дану земельну ділянку могли би придбати або ТОВ «Курланд» або ОСОБА_3 .

В порушення умов Договору доручення від 28.01.2022 та вимог ст. 1007 ЦК України, відповідач ОСОБА_2 відмовилась від вчинення дій по підтвердженню чинності довіреності від 01.02.2022.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Відповідно до ст.13Конституції України,держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання.

Статтею 11 ЦК Українивстановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно достатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Як передбаченостаттею 214 ЦК України, особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

За змістомстатті 237 ЦК Українипредставництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

В силустатті 244 ЦК Українипредставництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (частина першастатті 245 ЦК України).

Згідно з пунктом 2 частини першоїстатті 248 ЦК Українипредставництво за довіреністю припиняється у разі скасування довіреності особою, яка її видала.

Із положеньстатті 249 ЦК Українислідує, що особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Частиною першоюстатті 626 ЦК Українивизначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першоїстатті 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як передбачено частиною першоюстатті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістомстатті 651 ЦК Українизміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (частина третястатті 653 ЦК України).

В силустатті 654 ЦК Українизміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі,

що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно зістаттею 1000 ЦК Україниза договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором.

Частиною першоюстатті 1007 ЦК Україниунормовано, що довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Відповідно достатті 1008 ЦК Українидоговір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною. Якщо повірений діє як підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором.

Сутність представництва зводиться до того, що цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою особою; представник вчиняє лише певні юридичні дії; представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Правовідносини представництва можуть виникати як на підставі довіреності (письмовий документ, який видається довірителем повіреному для представництва перед третіми особами), так і на підставі договору.

Довіреність як односторонній правочин і договір як консенсуальний, двосторонній правочин є основними документами, що посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. При цьому внутрішні відносини представництва оформлюються договором доручення, а зовнішнідовіреністю.

На підставі Договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами Договору доручення. Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя. Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає добровільне представництво. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі №766/16332/20.

Представництво як за довіреністю, так і за договором припиняється внаслідок скасування довірителем довіреності та/або відмови довірителя від договору. Довіритель вправі скасувати довіреність і відмовитися від договору доручення у будь-який час. При цьому довіритель зобов`язаний негайно повідомити повіреного у належній формі про скасування довіреності та відмову від договору.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 2 листопада 2022 року у справі №146/1094/21, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третястатті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормахЦК Українидосить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782).

Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №910/4391/19 звернув увагу на те, що одним із найголовніших принципів цивільного права є забезпечення стабільності договору, яка забороняє односторонню відмову від договору, за виключенням випадків, передбачених законом або договором. Відмова від договору за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав, а тому не вимагає згоди другої сторони. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо одна сторона направила іншій стороні відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її іншою стороною.

Також у постанові від 12 травня 2022 року в справі №756/15123/18 Верховний Суд наголосив, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору.

Зібрані докази вказують на те, що 28.01.2022 між сторонами даного цивільно правового спору укладено Договір доручення, за умовами якого позивач зобов`язався вчинити від імені та за рахунок ОСОБА_2 продаж земельної ділянки. На підставі цього договору 01.02.2022 ОСОБА_2 видала ФОП ОСОБА_1 довіреність на вчинення відповідних юридичних дій.

24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 було встановлено особливий правовий режим воєнний стан в Україні.

У відповідності до статей 121Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 24 червня 2022 року № 719 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану, якою крім іншого встановлено,, що нотаріальне посвідчення договорів щодо відчудження нерухомого майна, які укладаються від імені фізичної особи на підставі довіреності, з дня видачі якої минуло більше одного місяця, дозволяється за умови отримання нотаріусом заяви довірителя про підтвердження дії довіреності, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом, не раніше ніж за сім календарних днів до укладення (підписання) відповідного договору.

Таким чином видана ОСОБА_2 01.02.2022 довіреність призупинила свою чинність в частині права на відчудження нерухомості до дати її підтвердження останньою.

Після відновлення роботи нотаріусів та державних реєстрів відповідач ОСОБА_2 , в порушення умов Договору доручення від 28.01.2022 та вимог ст. 1007 ЦК України, відмовилась від вчинення дій по підтвердженню чинності довіреності від 01.02.2022, що стало підставою для звернення ФОП ОСОБА_6 до суду.

Вирішуючи питання щодо вимог стягнення суми забезпечувального платежу суд виходить з наступного.

Частиною першоюстатті 509 ЦК Українивстановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно дост. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст.525,526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК Українипередбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зіст. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що забезпечення виконання зобов`язання може здійснюватися в порядку передбаченому договором.

За Договором доручення на довірителя покладається обов`язок відшкодувати повіреному всі витрати, пов`язані з виконанням доручення.

За умовами Договору доручення виконання зобов`язання повіреного було забезпечено платежем у розмірі мінімальної ціни земельної ділянки (100151 грн), який підлягав поверненню повіреному після продажу земельної ділянки.

Судом встановлено, що отримавши від позивача суму забезпечувального платежу в розмірі 100151 грн., відповідач взяті на себе зобов`язання в установлений строк не виконала, відмовилась від вчинення дій по підтвердженню чинності довіреності, а також у добровільному порядку забезпечувальний платіж позивачеві не повернула, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду не надала, отже вказаний платіж підлягає поверненню позивачу відповідно до умов Договору доручення тастатті 1007ЦК України.

Вирішуючи вимоги про стягнення неустойки суд виходить з наступного.

Відповідно достатті 546 ЦК Українивиконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як передбаченостаттею 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно достатті 551 ЦК Українипредметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойка (штраф, пеня) є одним із видів (способів) забезпечення грошового зобов`язання. Розмір і порядок нарахування неустойки визначається письмовим договором.

У справі, що передана на вирішення суду встановлено, що ОСОБА_2 порушила умови Договору доручення щодо виключного права ФОП ОСОБА_1 на вчинення від імені та зарахунок довірителя всіх юридичних дій із продажу земельної ділянки. Отже, з ОСОБА_2 на користь позивача ФОП ОСОБА_1 слід стягнути неустойку, передбачену пунктом 5 додатку №1 до договору доручення, у подвійному розмірі мінімальної ціни земельної ділянки - 200302 грн ( 100151 х2 = 200302 грн, де 100151 розмір мінімальної ціни земельної ділянки).

Правовими підставами для стягнення неустойки у визначеному позивачем розмірі є стаття 14ЦК України, згідно з якою цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства,стаття 629ЦК України, яка встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами та статті549,1007ЦК України.

Крім того позивач просить стягнути упущену вигоду, оскільки він мав реальні підстави розраховувати на одержання доходу у вигляді плати за виконання доручення.

Відповідно достатті 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом пункту 4 частини першоїстатті 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

В силу частини першоїстатті 623 ЦК Україниборжник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно зістаттею 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника.

За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків і причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Неодержаний дохід (упущена вигода)це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим, у тому числі суб`єктом господарювання, грошових сум (чи інших цінностей), якби інший учасник відносин у не допустив правопорушення.

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи наслідком такої протиправної поведінки.

Водночас пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У виді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 13 грудня 2018 року (справа №923/700/17), яка згідно з частиною четвертоюстатті 263 ЦПК Українимає враховуватися судами при застосуванні норм права.

Також, Верховний Суд у постанові від 24 листопада 2021 року по справі № 161/14197/20 вказав, що протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Із матеріалів справи вбачається, що внаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов`язання за Договором доручення ФОП ОСОБА_1 було завдано майнової шкоди у виді упущеної вигоди, що підтверджується заявою про намір щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення (а.с. 25), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження у виді наміру власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо її продажу (а.с. 30), повідомленням державного нотаріуса про державну реєстрацію наміру щодо продажу земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю «Курланд», яке орендує вказану земельну ділянку (а.с. 26), проектом договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення (а.с. 28 - 29), протоколом про наміри ФОП ОСОБА_6 здійснити продаж земельної ділянки ОСОБА_3 за ціною 149472 грн (а.с. 19).

Отже, позивач мав реальні підстави розраховувати на отримання винагороди на підставі п. 4 Додатку №1 до Договору доручення в розмірі 49321 (149472 100151) грн, так як дану земельну ділянку могли би придбати або ТОВ «Курланд» або ОСОБА_3 .

У даній справі наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, а саме: поведінка відповідача є протиправною і вона порушила санкціоновані законом умови Договору, внаслідок чого порушуються права позивача, який з вини відповідача не отримав доходи, на які розраховував при належному виконанні Договору відповідачем, між протиправною поведінкою відповідача та збитками існує прямий причинний зв`язок.

При цьому позивач обґрунтував належними доказами реальну можливість отримання визначених ним доходів і дійсно вони були б ним отримані, але неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання. Також позивач надав докази і навів факти про вжиття ним заходів щодо одержання доходів.

Згідно з частиною першоюстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).

За змістом ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права та інтересу, зокрема припинення правовідношення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 і відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий позивачем на підтвердження своїх вимог та відповідачем у їх заперечення, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови ПВС України від 12.06.2009 №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Частиною 3 статті 12, статтями 76 - 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електронні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зістаттею 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьомусуд враховуєпозиції ЄСПЛщодо аргументаціїсудових рішень,закріплені,зокрема врішенні «Бендерськийпроти України»від 15.11.2007,в якомунаголошується,що правоможе вважатисяефективним,тільки,якщо зауваженнясторін насправді«заслухані»,тобто належнимчином вивченісудом (п.33рішення від21.03.2000у справі"Дюлоранспроти Франції";пп.32 35рішення від07.03.2006у справі«Донадзе протиГрузії»).

Відповідач ОСОБА_2 не використала можливість і право реалізувати свої процесуальні права, заперечувати проти позову, надати докази у підтвердження своїх заперечень. Небажання відповідача надати відзив та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову дало суду право обмежитись доказами, наданими позивачем.

VІ. Висновки суду

Аналіз перевірених і оцінених у судовому засіданні доказів, поданих позивачем у підтвердження позовних вимог переконують суд, що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини згідно з укладеним між ними Договором доручення № 16/0525385500:01:000:0163 від 28.01.2022, що відповідно до статей11,202,509,626,1000 ЦКє підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В даних правовідносинах сторони погодили істотні умови Договору, коло зобов`язань взятих на себе та правові наслідки невиконання умов Договору, зокрема, позивач зобов`язався вчинити юридичні дії, необхідні, спрямовані та пов`язані з підготовкою до продажу та проведенням продажу земельної ділянки, а відповідач зобов`язався утриматись від самостійного вчинення таких дій протягом строку дії даного Договору.

Зміст домовленостей між сторонами щодо правового регулювання Договору доручення відповідає вимогамстатті 1000ЦК України.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав взятий на себе обов`язок і вчинив дії, які необхідні, спрямовані та пов`язані з підготовкою до продажу та проведенням продажу земельної ділянки.

З іншої сторони, відповідач порушив умови вказаного Договору доручення, та вимоги статті 1000ЦК України, що свідчить про недотримання ним взятих на себе зобов`язань.

Невиконання відповідачем ОСОБА_2 , проаналізованих у рішенні суду вимог Договору доручення від 28.01.2022 та діючого законодавства, є істотним порушенням права ФОП ОСОБА_6 на отримування очікуваного доходу через позбавлення можливості вчинення юридичних дій, передбачених Договором доручення, внаслідок відмови відповідача ОСОБА_2 від подання заяви нотаріусу про підтвердження раніше виданої довіреності і підлягає судовому захисту.

VІІ. Розподіл судових витрат

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з задоволенням позову, підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ФОП ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в сумі 3497,74 грн (а.с.1).

Керуючись ст.ст. 13 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Першого протоколу доКонвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року), ст.ст. 2, 3, 4, 5, 12, 13, 15, 16, 76 - 81, 89, 133, 141, 209, 263-265, 268, 273, 280 - 282 ЦПК України, на підставі ст.ст. 3,11,15, 16, 23, 202, 214, 237,244, 245, 248,249, 525, 526, 530,549,551, 610, 611, 623, 626 - 629, 638, 651, 653, 654, 1000, 1007, 1008, 1166 ЦК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 349 774 (триста сорок дев`ять тисяч сімсом сімдесят чотири) гривні, із яких: 100151 (сто тисяч сто п`ятдесят одна) гривня забезпечувальний платіж, що підлягає поверненню; 200302 (двісті тисяч триста дві) гривні неустойка та 49321 (сорок дев`ять тисяч триста двадцять одна) гривня упущена вигода.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в розмірі 3497 ( три тисячі чотириста дев`яносто сім) гривень 74 коп.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне ім`я (найменування) cторін:

- позивач фізична особа підприємець ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Бахмацьким РВ УМВС України в Чернігівській області 17.02.1998, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

- відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 07.04.2020, органом 0540, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Рішення ухвалено та підписано суддею 01.08.2023.

Головуючий суддя: Т.О. Соколовська