Рішення

від 02.08.2023 по справі 583/2663/23

ОХТИРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 583/2663/23

2/583/604/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Ярошенко Т.О.

за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Охтирка Сумської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Зерновий Резерв» Державного агентства резерву України про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи свої вимоги тим, що 31.08.2021 року вона була прийнята на роботу до ДП «Зерновий Резерв» на посаду начальника відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління. Зазначила, що її посадовий оклад становив 15000 грн. З січня 2022 року заробітна плата нараховувалася, однак фактично не виплачувалася. 15.03.2023 року позивачка звільнена з посади за власним бажанням, цього ж дня їй було видано трудову книжку, однак розрахунок не проведений. Починаючи з січня 2022 року і по день звільнення позивачка не отримувала заробітну плату, також не була виплачена компенсація за невикористану відпустку. У зв`язку з вищевикладеним просить стягнути з Державного підприємства «Зерновий Резерв» Державного агентства резерву України заборгованість по заробітній платі в розмірі 215 439,61 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 33 132,17 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, моральну шкоду в розмірі 3 000 грн., а також стягнути судові витрати.

Процесуальні дії у справі та аргументи сторін.

14.06.2023 року ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Цього ж дня ухвала про відкриття провадження у справі була направлена учасникам справи. 20.06.2023 року відповідач отримав копію позовної заяви з ухвалою про відкриття провадження, що підтверджується звітом про доставку відправлення на електронну адресу відповідача, відзиву в установленому законом порядку не подав, будь-яких заяв від нього не надійшло. За таких обставин суд розглядає справу за наявними у справі доказами.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду від 02.08.2023 року розгляд справи призначено на 02.08.2023 року на 11 год. 30 хв.

Враховуючи, що від сторін у справі клопотань не надійшло, заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження сторонами не надано, сторони не ініціювали перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження після отримання ухвали суду про відкриття провадження в справі, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, вказана справа відноситься відповідно до положень ст.19, ст.274 ЦПК України до малозначних справ, її розгляд визначено судом в ухвалі про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження, позивачкою відповідно до положень ЦПК України надано в повному обсязі необхідні докази в обґрунтування позову, інших клопотань щодо надання чи витребування доказів сторонами не заявлялося, суд не знаходить підстав для переходу до розгляду справи в порядку загального провадження та вважає можливим розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до положень ст.ст.277-279 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки, Охтирським міськрайонним судом Сумської області не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

З огляду на те, що згідно із частиною першою статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, така інформація оприлюднюється на офіційному веб-порталі судової влади України.

Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини і не може автоматично вважатися порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В розумінні ч.6 ст.279 ЦПК України характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Оскільки, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, тому, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до норм ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що з 31.08.2021 року по 15.03.2023 року позивачка перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Зерновий Резерв» Державного агентства резерву України, з 15.03.2023 року звільнена з посади за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 та копією наказу від 15.03.2023 року за № 1-к.

Відповідно до ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 3 статті 46 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

В силу приписів ст.1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Положеннями ст.116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що відповідач не виплатив позивачці всі суми, які належали останній в день звільнення станом на 15.03.2023 року.

Згідно Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 27.04.2023 року позивачці нарахована заробітна плата в сумі 15 000 грн. Оскільки, на ухвалу суду про витребування у відповідача інформації про розмір заробітної плати ОСОБА_1 не було надано відповіді, тому саме такий розмір заробітної плати в сумі 15000 грн. суд бере до уваги та здійснює розрахунок в межах вказаної суми.

Так, за період з 01.01.2022 року по 15.03.2023 року розмір заборгованості із заробітної плати становить (14 місяців х 15000 = 210 00 грн. + за 11 днів березня 2023 року (11 днів х 484 грн. (середній заробіток за день (15000 /31 робочий день за два місяці)) = 5324 грн.) , в загальній сумі 215 324 грн.

Стосовно грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки суд зазначає наступне.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина 1 статті 24 Закону України «Про відпустки»).

Позивака є матір`ю, яка самостійно виховує дитину до 14 років, про що надала відповідні докази, а саме копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому записаний батьком ОСОБА_3 та копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка зазначає, що в період роботи з 31.08.2021 року по 15.03.2023 року вона не була у відпустці жодного дня. Протилежного відповідачем не доведено. Так, за період роботи з 31.08.2021 року по 30.08.2022 року позивачка має право на 24 календарних днів відпустки, за період з 31.08.2022 року по 15.03.2023 року - 13 днів основної відпустки. За період роботи з 2021 року по 2022 рік по 10 днів додаткової відпустки, загальна кількість днів відпустки - 67 календарних днів. Отже, розмір компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку становить: 67 днів х 484 грн. (середньоденний заробіток) = 32 428 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку суд зазначає наступне.

В силу статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно частин першої, другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 зазначено, що: «водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі ст.2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713 (далі - Інструкція №114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці`з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону №108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

У постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №6-1395цс16 зазначено, що: «статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів».

Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц (провадження №14-429цс19), а також Верховний Суд України зробив такий висновок у постановах від 26 грудня 2011 року у справі №6- 77цс11, від 24 червня 2015 року у справі №6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі №6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі №311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі №202/4914/16-ц.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У п. 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями ст.117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за ст.47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

Проаналізувавши зміст частини другої ст.233 КЗпП України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком».

Отже, у разі не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

За такого, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник, або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Позивачка звільнена з посади 15.03.2023 року, з позовом звернулася до суду 12.06.2023 року, тобто в межах визначеного ст.233 КЗпП України тримісячного строку, а тому має право на стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки.

Відповідно до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 з відповідними змінами (далі Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. п. 3, 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітникам-почасовикам; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місця, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку). Такий порядок обчислення середнього заробітку застосовується незалежно від форми власності підприємства.

Згідно Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 27.04.2023 року позивачці нарахована заробітна плата в сумі 15000 грн. Оскільки, на ухвалу суду про витребування інформації про розмір середньомісячного заробітку відповідь надана не була, суд вважає за можливе для розрахунку середньоденного заробітку взяти місячну заробітну плату в сумі 15000 грн.

Таким чином, середньоденний заробіток позивачки складає 484 грн. (15000 /31 робочий день за два місяці).

Кількість робочих днів за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення становить 95 робочих днів , розмір середнього заробітку за весь час затримки складатиме: 484 грн. х 95 робочих днів = 45980 грн.

Проведення розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з кількості робочих, а не календарних днів, відповідає правовій позиції, викладеній в постанові від 21 січня 2015 року №6-195цс14 Верховного Суду України.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в п. 6 постанови №13від 24.12.1999р.«Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Щодо моральної шкоди.

Під час розгляду даної справи судом достовірно встановлено, що внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача, а саме невиплати їй заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату праці, було порушено звичний для останньої уклад життя, що завдало їй моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю пошуку коштів для свого забезпечення, для звернення за юридичною допомогою, а потім і до суду за захистом свого порушеного права, остання зазнала втрат немайнового характеру, тобто їй завдано моральну шкоду.

Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою належних позивачу сум заробітної плати при звільненні, позивач понесла моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для свого утримання, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахуванням розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Згідно зі ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції, суд враховує прецедент практики Європейського суду з прав людини, якою визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, де визнана презумпція моральної шкоди. Так, рішенням від 27 липня 2004 року по справі «Ромашов проти України», суд стягнув на користь заявника моральну шкоду, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких суд може відхилити вимогу повністю або частково». Суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Враховуючи конкретні обставини справи, характер спірних правовідносин, оцінюючи рівень негативних емоцій, що вказують на моральні страждання позивачки, а також враховуючи те, що порушені права позивачки не відновлено до цього часу (заробітна виплата добровільно не виплачена), суд дійшов висновку, що з урахуванням принципу розумності, виваженості та справедливості, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди з відповідача підлягають частковому задоволенню в розмірі 2000 грн.

Щодо судових витрат.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 137, п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути 858,88 грн., за сплачений судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку та з відповідача на користь держави необхідно стягнути 1073,60 грн. за вимогу про стягнення заробітної плати.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду у своїй постанові від 28.11.2018 у справі №761/11472/15-ц дійшов до висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, яка визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, тому з відповідача на користь держави необхідно стягнути 1073,60 грн. за вимогу про стягнення моральної шкоди.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.11, 12, 13, 81, 141, 263-265, 274 -279, 280 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовільнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Зерновий Резерв» Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 215 324 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 32 428 грн., середній заробіток в розмірі 45 980 грн, моральну шкоду в розмірі 2000 грн., а всього 295 732 грн., відмовивши в решті вимог за необгрунтованістю.

Стягнути з Державного підприємства «Зерновий Резерв» Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 876,06 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Зерновий Резерв» Державного агентства резерву України на користь держави судові витрати в розмірі 2147,2 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Охтирський міськрайонний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення складено 02.08.2023 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Зерновий Резерв» Державного агентства резерву України, вул.Скоромовська (Пестеля),4 м.Київ, код ЄРДПОУ 44043090.

Суддя Охтирського

міськрайонного суду: Т.О.Ярошенко