Рішення

від 02.08.2023 по справі 903/524/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 серпня 2023 року Справа № 903/524/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Мартинюк І.О., розглянувши справу

за позовом: Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Філія "Колківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", смт. Колки

до відповідача : Маневицької селищної ради, м. Ковель

про витребування земельної ділянки

Представники сторін:

прокурор: Скучинський Леонід Євгенійович, службове посвідчення від 01.03.2023 №071755;

від позивача: Андрущак Олена Михайлівна;

від відповідача: не прибули;

від третьої особи: Багацький Євген Григорович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1651 від 28.01.2009

Встановив: Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації звернувся з позовом до Маневицької селищної ради в якому просить:

- витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0130 площею 0, 3612 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем вимог земельного законодавства, оскільки дії Маневицької селищної ради спрямовані на вилучення земельних ділянок з лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Проте, Волинською обласною військовою адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались будь-які рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а Маневицька селищна рада без будь-яких підстав зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Ухвалою суду від 25.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.06.2023, залучено до участі в справі, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Філію "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України".

Ухвалою суду від 19.06.2023 відкладено підготовче засідання на 19.07.2023.

Ухвалою суду від 19.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.08.2023.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, відзиву на позовну заяву та заперечень до суду не подав, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Прокурор, представник позивача, представник третьої особи, у судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити позовні вимоги у повному об`ємі.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статтею 23 Закону України Про прокуратуру.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18, уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зокрема, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Судом встановлено, що Камінь-Каширською окружною прокуратурою на адресу Волинської обласної військової адміністрації було направлено лист, в якому керівник окружної прокуратури повідомив, що Камінь-Каширською окружною прокуратурою готуються матеріали для пред`явлення позову до суду в інтересах Волинської обласної державної адміністрації (том.1, а.с. 35).

Отже, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру при поданні даного позову до суду.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Статтею ст. 5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст. 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року № 6-212 цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6 224 цс 14, від 23 грудня 2015 року № 6 377 цс 15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц.

Також аналогічну позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц.

Позов прокурора обгрунтовано тим, що розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району» затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком.

Пунктом 22 додатку до переліку сільських та селищних рад на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Оконську сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області» входить до складу територіальної громади Маневицької селищної ради та зазначено загальну площу земель 107, 9813 га.

Серед вказаних земельних ділянок на території Оконської сільської ради (на даний час Маневицької селищної ради) за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 0, 3612 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0130.

Згідно витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0130 зареєстрована у вказаному кадастрі 06.12.2013, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорія земель землі сільськогосподарського призначення (том.1, а.с. 225)

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області» Оконська сільська рада ввійшла до складу територіальної громади Маневицької селищної ради.

Рішенням Маневицької селищної ради від 16.12.2016 № 2/5 «Про початок реорганізації сільських рад, які увійшли до складу Маневицької селищної ради» Оконська сільська рада реорганізована шляхом приєднання до Маневицької селищної ради.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 16-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Маневицькій територіальній Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281, 4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради Маневицького району (на даний час Камінь-Каширського) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.

Відповідно до п. 148 додатку до згаданого акту приймання-передачі земельну ділянку площею 0, 3612 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0130 передано у комунальну власність Маневицької селищної ради.

Рішенням Маневицької селищної ради від 15.01.2021 № 5/31 «Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення» вказану земельну ділянку прийнято у комунальну власність зазначеної територіальної громади (п. 148 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування).

Державним реєстратором Маневицької селищної ради Ковердюк Г.Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 56974411 від 09.03.2021, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0130 із зазначенням форми власності комунальна, власник Маневицька селищна рада (а.с. 63).

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Поліське лісове господарство» (реорганізоване шляхом приєднання до ДП «Колківське ЛГ»), на даний час філія «Колківське ЛГ» ДСГП «Ліси України», земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0130 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.

Базове лісовпорядкування на вказану земельну ділянку проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2013 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект.

У правових висновках Верховного Суду, а саме у постановах від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16 та від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17 вказано, що відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014 у справі № 6-212 цс14 та від 27.01.2015 у справі № 21-570а 14, саме планово картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами. Аналогічні правові висновки також застосовано і у постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 911/3685/17.

Земельна ділянка кадастровим номером 0723685300:02:002:0130 передана ДП «Поліське ЛГ» на підставі розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування».

В подальшому постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 у справі № 803/1622/16, яка набрала законної сили скасовано розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування».

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12.10.2017, надаючи правову оцінку оскаржуваним актам, вказав, що розпорядження Волинської ОДА від 31.05.2011 № 232 стосується надання у постійне користування державним підприємствам лісів для ведення лісового господарства та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою шляхом їх вилучення з користування комунальних підприємств без визначення підстав для цього. При цьому, надання у користування, як було встановлено судами, відбулося саме за рахунок лісів, що перебували у користуванні комунальних підприємств.

Таким чином, у вищезазначених рішеннях встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування» належать саме до державної власності, відтак їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.

Згідно виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань ДП «Поліське ЛГ» припинило свою діяльність на підставі наданого наказу Державного агенства лісових ресурсів України від 04.10.2021 № 593 «Про припиненя Державного підприємства «Поліське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення».

У зв`язку з чим, на підставі наказу Державного агенства лісових ресурсів України від 31.12.2021 № 985 право користування усіма земельними ділянками ДП «Поліське ЛГ» перейшло до ДП «Колківське ЛГ» (на даний час філія «Колківське ЛГ» ДСГП «Ліси України»), яке і виступає в якості третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору у даній справі (том.1, а.с. 214).

Відповідно до наказу Державного агенства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 882 «Про припинення державного підприємства «Колківське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» припинено ДП «Колківське лісове господарство» шляхом реорганізації та приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (том.1, а.с. 57-60).

В подальшому, наказом Державного агенства лісових ресурсів України від 03.01.2023 № 15 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Колківське лісове господарство» затверджено передавальний акт, яким передано активи та пасиви ДП «Колківське лісове господарство» на баланс ДСГП «Ліси України», в тому числі і речові права на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП «Колківське лісове господарство» (том.1, а.с. 61).

Вищезазначене підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якого Колківське лісове господарство є відокремленим підрозділом у формі філії державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (том.1, а.с. 53-56).

Розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 17.10.2022 № 469 «Про надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано дозвіл ДП «Колківське ЛГ» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 811, 1607 га для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг для оформлення права постійного користування земельними ділянками, розташованими на території Камінь Каширського району Волинської області.

Згідно ст.17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (ч. 4 ст. 18 Лісового кодексу України).

Як вбачається з листа ДП «Поліське ЛГ» (на даний час ДП «Колківське ЛГ») від 14.12.2022 №03-02/957-22 земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0130 знаходиться в кварталі 6 виділу 15 Оконського лісництва ДП «Колківське ЛГ» (том.1, а.с.162).

Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0130 також підтверджується листом ВО «Укрдержліспроект» Державного агенства лісових ресурсів України від 01.12.2021 №1056 (том.1, а.с.83).

Протоколом другої лісовпорядної наради від 15.10.2013 з розгляду основних положень проекту організації розвитку лісового господарства ДП «Поліське ЛГ» затверджено матеріали лісовпорядкування 2012 2013 років, в тому числі по Оконському лісництву, що складені Українською лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект» ( том.1, а.с.164).

Вказаний протокол у встановленому чинним законодавством порядку не скасований та діяв на час виготовлення технічної документації із інвентаризації.

Згідно акту обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками комісії з припинення діяльності ДП «Колківське ЛГ» (том.1, а.с.208-209) встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 0723685300:02:002:0130 наявні лісові насадження віком 50 років, середньою висотою 18 метрів в складі вільхи чорної та берези повислої, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду.

Отже, земельна ділянка розташована в лісовому масиві, який становить єдину екосистему.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Проте, на час виготовлення матеріалів інвентаризації базового лісовпорядкування, розробленого на підставі діючого на той час розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування», яким визначались території, де здійснювалась господарська діяльність, охорона і захист лісів, при виготовленні таких матеріалів не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП «Поліське лісове господарство». З огляду на віднесення у матеріалах інвентаризації земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність чи користування, технічна документація повинна була б містити відомості про її використання не за цільовим призначенням.

В силу положень ст.ст. 19, 57 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

В порушення приписів ст. ст. 17, 31 ЛК України та ст.ст. 20, 122 ЗК України Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області без погодження із розпорядником земельних ділянок - Волинською обласною державною адміністрацією передано земельні ділянки лісогосподарського призначення, які на праві постійного користування належать Державному підприємству «Поліське лісове господарство», з державної у комунальну власність зі зміною їх цільового призначення на землі сільськогсподарського призначення, в той час коли передача земель для ведення лісового господарства із державної в комунальну власність відбувається за рішенням відповідної обласної державної адміністрації.

Тобто, інвентаризація земель проведена ГУ Держгеокадастру у Волинській області не правомірно, без дотримання приписів Лісового кодексу та Земельного кодексу, в частинах користування, розпорядження лісовими угіддями. У зв`язку з цим і зміна цільового призначення спірної земельної ділянки на сільськогосподарське також визначено незаконно.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 7 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що зміну цільового призначення спірної земельної ділянки державної власності (з лісогосподарського призначення на сільськогосподарське) було здійснено за відсутністю рішення відповідного органу та проекту землеустрою щодо її відведення, а також без погодження з Кабінетом Міністрів України.

Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області фактично прийнято рішення про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення з подальшою передачею їх у комунальну власність.

Земельна ділянка знаходиться в межах земель Філії "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України", у зв`язку з чим, зміна її цільового призначення та передача у комунальну власність є незаконною, суперечить матеріалам лісовпорядкування та не відповідає ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб (далі за текстом - ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Приписами ч. 2 ст. 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч.1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та ст. 388 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Дана правова позиція викладена зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) від 21 листопада 2021 №359/3373/16.

Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц.

З огляду на те, що уповноважений орган згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0130, як земельної ділянки лісогосподарського призначення, не надавав, процедура зміни цільового призначення лісових земель не проводилась, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі. Тому вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2684 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0130 площею 0,3612 га.

3. Стягнути з Маневицької селищної ради (вул. Незалежності, 19, смт. Маневичі, Камінь-Каширський р-н., Волинська обл., 44601 код ЄДРПОУ 04333193) на користь Волинської обласної прокуратури ( м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2 684 грн. сплаченого судового збору, зарахувавши його на р/р НОМЕР_1 , МФО 820172, ДКСУ м. Київ.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено 03.08.2023

СуддяВ. М. Дем`як