Рішення

від 21.06.2023 по справі 911/173/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2023 р. м. Київ Справа № 911/173/21

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Києво-Святошинської місцевої прокуратури (08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська-Борщагівка, вул. Соборна, буд. 67) в інтересах держави в особі:

Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, буд. 1, код 00022533)

Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (07201, Київська обл., смт Іванків, вул. Івана Проскури, буд. 24, код 24219849)

до

Приватного підприємства «Імперія-Інвест» (01001, м. Київ, вул. Заньковецької, буд. 4, кв. 1, код 35482351)

про повернення земельної ділянки з незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Лук`янчук А.В.;

від позивачів: не з`явилися;

від відповідача: Кондибенко О.В.;

До Господарського суду Київської області 11.01.2021 надійшла позовна заява Києво-Святошинської місцевої прокуратури (надалі - Прокурор/Прокуратура) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (надалі - позивач 1/КОДА) та Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (надалі - позивач 2/ДП «СЛП «Київоблагроліс») до Приватного підприємства «Імперія-Інвест» (надалі - відповідач/ПП «Імперія-Інвест»), в якій прокурор, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просить суд:

- зобов`язати Приватне підприємство «Імперія-Інвест» повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку із кадастровим номером 3221482200:04:006:0047, площею 34,0004 га;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за приватним підприємством «Імперія-Інвест» на земельну ділянку із кадастровим номером 3221482200:04:006:0047, площею 34,0004 га, індексний номер: 28858152 від 22.03.2016, вчинене державним реєстратором, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я.

В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що передача у власність земельної ділянки з кадастровим номером 322148220:04:006:0047, площею 34,0004 га, що остаточно перебуває у власності ПП «Імперія-Інвест», відбулась з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду із негаторним позовом, в якому просить скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень на вказану земельну ділянку, що внесене державним реєстратором, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я., та повернути земельну ділянку з незаконного володіння ПП «Імперія-Інвест».

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі КОДА та ДП «СДП «Київоблагроліс», прокурор вказує на те, що незважаючи на виявлення порушень лісового та земельного законодавства, позивачами не вживаються заходи для захисту інтересів держави протягом тривалого часу.

Ухвалою суду від 11.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/173/21 за правилами загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання на 10.03.2021. Цією ж ухвалою суд витребував від Васильківської районної державної адміністрації належним чином засвідчену копію розпорядження Васильківської районної державної адміністрації від 16.10.2007 № 900, яким передано у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 земельні ділянки на території Дзвінківської сільської ради Васильківсього району Київської області для ведення особистого селянського господарства.

На адресу суду 10.03.2021 від прокуратури надійшли письмові пояснення.

До суду 31.03.2021 та 02.04.2021 від прокуратури надійшов лист, згідно якого остання посилаючись на допущенні, під час складання позовної заяви, помилки просить суд здійснювати розгляд справи щодо пункту 1 прохальної частини позовної заяви у наступній редакції: «зобов`язати ПП «Імперія-Інвест» повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку із кадастровим номером 3221482200:04:006:0047, площею 34,0004 га».

Згідно ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (ч. 3 ст. 46 Кодексу).

Дослідивши зміст поданого листа Прокуратури, судом встановлено, що вказаний лист за своїм правовим змістом є заявою про зміну предмета позову та така заява відповідає вимогам, що ставляться ст. ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, відтак вказана заява прийнята судом до розгляду.

Підготовче судове засідання у справі неодноразово судом відкладалося та остаточно ухвалою суду від 31.03.2021 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 14.04.2021.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.05.2021 провадження у справі № 911/173/21 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 911/2169/20.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.11.2022 провадження у справі № 911/173/21 поновлено та призначено розгляд справи на 21.12.2022, яке в подальшому остаточно призначено на 21.06.2023.

В судове засідання 21.06.2023 з`явилися прокурор та представник відповідача.

Прокурор в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явилися, при цьому про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися судом належним чином.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі розпорядження Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 16.10.2007 № 900, для ведення особистого селянського господарства, 26.10.2007 видано державні акти на право власності на земельні ділянки, які зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, згідно яких у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відведено земельні ділянки площею по 2,0 га кожна з кадастровими номерами: 3221482200:04:006:0038, 3221482200:04:006:0043, 3221482200:04:006:0041, 3221482200:04:006:0040, 3221482200:04:006:0039, 3221482200:04:006:0027, 3221482200:04:006:0028, 3221482200:04:006:0029, 3221482200:04:006:0030, 3221482200:04:006:0031, 3221482200:04:006:0033, 3221482200:04:006:0032, 3221482200:04:006:0042, 3221482200:04:006:0034, 3221482200:04:006:0035, 3221482200:04:006:0036, 3221482200:04:006:0037 відповідно.

Згідно договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2007, посвідчених приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Іванніковою О.О. та зареєстрованих в реєстрі за №№ 3743, 3765, 3757, 3752, 3747, 3692, 3697, 3702, 3706, 3711, 3720, 3716, 3761, 3724, 3729, 3734, 3738, фізичними особами, яким відведено у приватну власність перелічені вище земельні ділянки, право власності на зазначені земельні ділянки площею по 2,0 га кожна відчужено на користь ОСОБА_18 .

На підставі укладених договорів купівлі-продажу, для ведення особистого селянського господарства, 19.11.2007 на ім`я ОСОБА_18 видано державний акт серії ЯЖ № 023959-75159 на право власності на земельну ділянку загальною площею 34,0000 га з кадастровим номером 3221482200:04:006:0047.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.03.2008, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Іванніковою О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 459, ОСОБА_18 відчужено право власності на земельну ділянку площею 34,0000 га з кадастровим номером 3221482200:04:006:0047 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ритм-Омега».

Надалі 25.04.2008 між ОСОБА_18 (продавець/сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Ритм-Омега» (покупець/сторона-2) та ПП «Імперія-Інвест» (сторона-3) укладено договір, який посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Іванніковою О.О. та зареєстровано в реєстрі за № 864, згідно п. 1 якого з метою виконання зобов`язань, що виникли по договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Іванніковою О.О. 18.03.2008 за реєстровим № 459 (далі за текстом - договір купівлі-продажу земельної ділянки), сторони домовились, що права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки переходять до сторони-3 цього договору, тобто до Приватного підприємства «Імперія-Вест» в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав та обов`язків. У пункті 2 вказаного договору сторони засвідчили, що зобов`язання продавця за договором купівлі-продажу земельної ділянки в частині передачі земельної ділянки площею 34,0000 га (кадастровий номер 3221482200:04:006:0047), розташованої на території Дзвінківської сільської ради Васильківського району Київської області, не виконані в повному обсязі, тобто вказана земельна ділянка не передана покупцю, акт приймання-передачі не підписаний, зобов`язання покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки, в частині сплати встановленої ціни за придбану земельну ділянку, не виконані в повному обсязі, тобто вказана земельна ділянка не прийнята покупцем, ціна продажу земельної ділянки не сплачена в розмірах та у терміни, встановлені договором купівлі-продажу земельної ділянки, акт приймання-передачі не підписаний.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.03.2008 зареєстрованого в реєстрі за № 459 та договору від 25.04.2008 зареєстрованого в реєстрі за № 864, для ведення особистого селянського господарства, 30.03.2010 Приватному підприємству «Імперія-Інвест» видано державний акт серії ЯД № 563797 на право власності на земельну ділянку загальною площею 34,0000 га з кадастровим номером 3221482200:04:006:0047.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.06.2020 № 212924922, рішенням реєстратора, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я., індексний номер: 28858152 від 22.03.2016, за ПП «Імперія-Інвест» зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 34,0004 га, кадастровий номер 3221482200:04:006:0047, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 30.03.2010 серії ЯД № 563797.

Листами від 15.05.2020 № 170 та від 24.06.2020 № 234 ДП «СЛП «Київоблагроліс» повідомило прокуратуру, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221482200:04:006:0047 накладається на земельну ділянку лісового фонду, яка розташована в кварталі 44 виділ 15 Києво-Святошинського агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс» орієнтовною площею 12,0 га, погоджень щодо вилучення та зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки останнє не надавало.

Листом від 05.06.2020 № 01.1.-14/1297 КОДА повідомила прокуратуру про те, що за інформацією відділу представництва КОДА станом на день надходження листа прокуратури (від 07.05.2020 № 1016вих-20 - прим. суду) у розпорядженні відділу була відсутня інформація щодо вилучення з постійного користування ДП «СЛП «Київоблагроліс», зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 3221482200:04:006:0047. Також у листі КОДА зазначила про те, що повідомлень стосовно незаконного виділення та/або зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки до відділу не надходило.

Листом від 14.08.2020 № 28261/0/2-20 Секретаріат Кабінету Міністрів України, у відповідь на запит прокуратури від 07.08.2020 № 37/1-942вих-20, повідомив, що рішень про вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 3221482200:04:006:0047, що перебували у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», не приймалося.

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, як зазначив прокурор, стало те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, яка використовувалася для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України. При цьому, ДП «СЛП «Київоблагроліс» не надавало згоди на вилучення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

До того ж, як вказує прокурор, за інформацією Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект», що надана листом від 23.06.2020 № 254, згідно із фрагментами з Публічної кадастрової карти, земельна ділянка з кадастровим номером 3221482200:04:006:0047 за даними матеріалів лісовпорядкування 2006 року накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні Києво-Святошинського державного агролісництва в кварталі 44.

З огляду на те, що право приватної власності на спірну земельну ділянку ПП «Імперія-Інвест» набуто з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, зокрема без припинення чи вилучення із земель постійного користування ДП «СЛП «Київоблагроліс», прокурор звернувся із розглядуваним позовом до суду із вимогою про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та права користування КОДА та ДП «СЛП «Київоблагроліс» спірною земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення, шляхом зобов`язання ПП «Імперія-Інвест» повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку із кадастровим номером 3221482200:04:006:0047, площею 34,0004 га та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за приватним підприємством «Імперія-Інвест» на земельну ділянку із кадастровим номером 3221482200:04:006:0047, площею 34,0004 га, індексний номер: 28858152 від 22.03.2016, вчинене державним реєстратором, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я.

Застосування зазначеного способу захисту порушеного права прокурор аргументував тим, що цей позов слід розглядати, саме як негаторний, оскільки вважає, що незаконне зайняття відповідачем земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням Земельного та Лісового кодексів України, необхідно розглядати, як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Щодо підстав представництва прокурором держави у суді в інтересах КОДА та ДП «СЛП «Київоблагроліс», суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Отже відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

Заявлений прокурором позов у цій справі подано в інтересах держави в особі КОДА та ДП «СЛП «Київоблагроліс» з посиланням на бездіяльність останніх щодо захисту інтересів держави, які, як стверджує прокурор, порушені внаслідок позбавлення права користування, володіння та розпорядження майна, що перебуває у власності держави в особі Київської обласної державної адміністрації, як контролюючого органу, та ДП «СЛП «Київоблагроліс», як землекористувача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, сформульовано правовий висновок, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

Отже, звертаючись до суду в інтересах держави в особі ДП «СЛП «Київоблагроліс», яке не є органом державної влади або іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, прокурор порушив норми ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається.

При цьому, порушення прокурором встановленої Законом прямої заборони на звернення до суду в інтересах державної компанії виключає необхідність з`ясування питання невиконання або неналежного виконання таким позивачем дій, спрямованих на захист власних прав та інтересів або інтересів держави. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 906/853/17 та від 15.09.2020 у справі № 911/551/19 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

Зважаючи на наведене вище, суд доходить висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «СЛП «Київоблагроліс» , у зв`язку з чим вважає за необхідне поданий прокурором позов в інтересах держави в особі ДП «СЛП «Київоблагроліс», залишити без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись з розглядуваним позовом до суду прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка є землями лісогосподарського призначення, проте розпорядженням Васильківської районної державної адміністрації від 16.10.2007 № 900, в порушення вимог ст. ст. 20, 56, 84, 122, 142, 149 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України, незаконно змінено цільове призначення спірних земельних ділянок із лісогосподарського призначення на ведення особистого селянського господарства та відведено у приватну власність громадян землі лісового фонду.

Як зазначає прокурор, звернення до суду з позовом саме в інтересах КОДА обумовлене встановленням прокуратурою фактів того, що згідно із Статутом ДП «СЛП «Київоблагроліс», підприємство відноситься до сфери управління Київської обласної державної адміністрації і є підзвітним йому.

Однак, уповноваженим органом - КОДА, за наявності факту порушення інтересів держави, своєчасних заходів щодо захисту права користування, володіння та розпорядження спірною земельною ділянкою, яка незаконно вибула із власності держави, не вжито, що стало підставою для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі КОДА, як належного власника земельної ділянки.

Листом від 29.12.2020 № 2743 вих-20 Прокуратура повідомила КОДА щодо наміру звернення до суду з позовом про витребування на користь держави земельної ділянки та скасування рішень про державну реєстрацію. В свою чергу, жодного вивчення наявності підстав для захисту інтересів держави уповноважений орган не здійснив.

Таким чином, з моменту повідомлення Прокуратурою листом від 29.12.2020, КОДА жодних дій з метою захисту інтересів держави не вжито.

Враховуючи, що відповідне обґрунтування підставності здійснення представництва інтересів держави прокурором визначено в позові, яке судом визнано обґрунтованим, та яке цілком узгоджується із вимогами, що ставляться до питань представництва прокурором інтересів держави, суд виходить із того, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі КОДА відповідає приписам ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо суті спірних правовідносин.

В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Прокурор у позові стверджує, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДСП «СЛП «Київоблагроліс» на підставі матеріалів лісовпорядкування, проте розпорядження Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 16.10.2007 № 900 щодо відведення земельних ділянок у приватну власність фізичних осіб видано всупереч вимогам ч. 5 ст. 116, ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України та з перевищенням наданих законом повноважень.

Згідно ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 Земельного кодексу України).

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Стаття 1 Лісового кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Згідно зі статтею 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізовується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

У пункті 2 ст. 5 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15.09.2021 у справі № 373/462/19).

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

За основним цільовим призначенням Землі України поділяються на землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини 1 статті 19 Земельного кодексу України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).

Прокурором ставиться під сумнів підставність прийняття Васильківською районною державною адміністрацією розпорядження від 16.10.2007 № 900, на підставі якого у приватну власність фізичних осіб відведено земельні ділянки, які в подальшому відчужені на користь відповідача у справі, як з мотивів приналежності спірних земельних ділянок до категорії земель лісового фонду, що не можуть передаватися у приватну власність, так і з мотивів порушення процедури розпорядження такими земельними ділянками, оскільки зважаючи на те, що ці земельні ділянки накладаються на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» та передання їх у власність фізичним особам без їх попереднього вилучення з постійного користування у зазначеної особи, є безпідставним.

Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (частина 1 статті 57 Земельного кодексу України, частина 1 статті 17 Лісового кодексу України).

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

За змістом ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, як в редакцій чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації права.

Обґрунтовуючи твердження про приналежність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, що перебувають на праві постійного користування ДП «СЛП «Київоблагроліс» прокурор посилається на положення п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, а також на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, в редакцій чинній на момент звернення прокурора з позовом до суду, до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Отже, планово-картографічні матеріали можуть бути належним доказом у справі, виходячи зі змісту інформації, яку вони містять (подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 01.07.2015 у справі № 6-50цс15, від 01.03.2018 у справі № 911/2049/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц, від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16).

Прокурор на підтвердження факту перебування земельної ділянки у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» та віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду посилається, на надані листом від 23.06.2020 № 254 Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект», фрагменти з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу № 44 і таксаційних виділів Києво-Святошинського державного агролісництва та межами земельної ділянки із кадастровим номером 322:1482200:04:006:0047 лісовпорядкування 2006 року, а також Планшет № 15 із нанесеними схемами розміщення лісових урочищ лісосмуг, і такі матеріали лісовпорядкування є належними доказами на підтвердження того, що земельна ділянка з кадастровим номером 322:1482200:04:006:0047 знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16 наведено висновок про те, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.

З матеріалів справи вбачається, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» наданої листом від 23.06.2020 № 254 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів № 44 і межами їх таксаційних виділів Києво-Святтошинського державного агролісництва у відповідності до матеріалів лісовпорядкування 2006 року та межами спірної земельної ділянки, остання розташована в межах земель Києво-Святтошинського державного агролісництва, що також підтверджує факт віднесення вказаної земельної ділянки до земель державного лісового фонду.

Таким чином інформація, надана ВО «Укрдержліспроект» щодо факту накладення спірної земельної ділянки на лісові ділянки ДП «СЛП «Київоблагроліс» з доданим викопіюванням з Публічної кадастрової карти України, є належним підтвердженням вказаних обставин, надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

При цьому, за інформацією ДП «СЛП «Київоблагроліс» від 15.05.2020 № 170, погодження на зміну цільового призначення, на вилучення або надання у довгострокове тимчасове користування земельної ділянки із кадастровим номером 322:1482200:04:006:0047, яка розташована в кварталі 44 виділу 15 Києво-Святошинського агролісництва, не надавалось.

Виходячи з наведеного вище у сукупності, судом встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2006 року, що відповідає правовому висновку висловленому Верховим судом України у справах № 6-224цс14 від 21.01.2015, № 6-50цс15 від 01.07.2015, Великою Палатою Верховного Суду у справі № 368/1158/16-ц, позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 366/1133/17.

Таким чином, на час прийняття Васильківською РДА розпорядження від 16.10.2007 № 900 спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», що підтверджується, зокрема, долученими до матеріалів справи планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2006 року.

Водночас у матеріалах справи відсутні докази того, що ДП «СЛП «Київоблагроліс», як постійний землекористувач спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення та Київська ОДА, як власник земельної ділянки, погоджували вилучення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення.

У відповідності до ч. 1, 2, 5 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою або її вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ч. 1). Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2).

З аналізу вказаних норм права вбачається, що розпорядження земельною ділянкою, а саме надання її у користування іншій особі за наявності чинного права користування, можливо лише після припинення права такого користування останнім у встановленому порядку.

Крім того, згідно ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Отже, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулась із порушенням ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України, а саме - без дотримання встановленого законом порядку отримання згоди на вилучення земельної ділянки у постійного користувача.

Однією з особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням, що з огляду на незаконну зміну цільового призначення спірної земельної ділянки на землі призначені для ведення особистого селянського господарства несе пряму загрозу знищення наявних лісових насаджень та унеможливить здійснення належних заходів по їх захисту та відновленню.

Та, як вже встановлено судом, погодження на зміну цільового призначення, на вилучення або надання у довгострокове тимчасове користування земельної ділянки із кадастровим номером 3221482200:04:006:0047, яка розташована на землях лісогосподарського призначення ДП «СЛП «Київоблагроліс», не надавалось.

Отже, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка була відведена у приватну власність, в тому числі, за рахунок земель, які в силу положень ст. ст. 19, 57 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, відносяться до земель лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства, та передана у приватну власність всупереч вимог закону для вказаної категорії земель.

Відтак суд дійшов висновку, що доводи прокурора про те, що розпорядження Васильківської РДА 16.10.2007 № 900 прийнято всупереч вимогам ст. ст. 116, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України є обґрунтованими.

Щодо способу захисту обраного прокурором.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як вже зазначалось судом способом захисту порушеного права прокурор обрав негаторний позов. Та сутність такого захисту, на думку прокурора, має полягати у необхідності скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ПП «Імперія-Інвест» на земельну ділянку із кадастровим номером 3221482200:04:006:0047, площею 34,0004 га, та повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки із кадастровим номером 3221482200:04:006:0047, площею 34,0004 га.

Судом встановлено, що набуття ПП «Імперія-Інвест» права власності на спірну земельну ділянку відбулося на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.03.2008.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Прокурор вказуючи на обмежений цивільний оборот земельних ділянок лісового фонду та проводячи аналогію із землями водного фонду, із відповідними посиланнями на практику Верховного Суду, стверджував, що володіння приватними суб`єктами господарювання землями лісового фонду є не можливим.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц вирішувала питання про те, який саме спосіб захисту порушеного права є ефективним при відновленні права власності держави на незаконно вилучені землі, а саме віндикаційний чи негаторний позов.

Так, в п. 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від своїх попередніх висновків та зазначила, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб`єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому ст. 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.

В п. 70 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Тобто, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. А предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Як вже зазначалося право власності за ПП «Імперія-Інвест» на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище дає підстави для висновку, що відповідач є володільцем спірної земельної ділянки.

В п. 146 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Таким чином, прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Київської ОДА, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння земельними ділянками, стверджуючи про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення мав звернутися до суду не шляхом подання негаторного позову, а шляхом звернення до суду із віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є ефективним до розглядуваних правовідносин.

Заявляючи позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками у спосіб скасування рішень реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку прокурор виходив із тих саме обставин та розглядає зазначену вимогу, як складову обраного ним способу захисту порушеного права позивача - негаторного позову, що є необхідним, на його думку, для повного відновлення прав та інтересів позивача.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

За змістом ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

З наявних у матеріалах справи витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. № 28858152 до реєстру внесено запис про право власності ПП «Імперія-Інвест» на земельну ділянку загальною площею 34,0004 га, кадастровий номер 3221482200:04:006:0047, а підставою для державної реєстрації послугував державний акта на право власності на земельну ділянку від 30.03.2010 серії ЯД № 563797.

Суд зазначає, що з моменту відображення в Державному реєстрі речових прав відомостей про державну реєстрацію прав ПП «Імперія-Інвест» на земельну ділянку, зазначене рішення приватного нотаріуса Смолянінової О.Я. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію, а тому вимога про скасування зазначеного рішень також не відповідає ознакам належного (ефективного) способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 10.29 постанови від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13).

Остаточно правова позиція про те, що для захисту прав власника на нерухоме майно подання позову про скасування рішення про державну реєстрацію не вимагається, сформульована і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Таким чином, подання позову про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем від моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно не є ефективним способом захисту як в контексті негаторного позову, так і віндикаційного позову, оскільки задоволення такого позову, з огляду на вичерпуючу таким рішенням своєї дії в момент проведення відповідної реєстрації, до відновлення порушених прав власника в будь-якому випадку призвести не може.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Наведене вище в сукупності дає підстави для висновку про відмову у задоволенні позову як в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ПП «Імперія-Інвест» на земельну ділянку із кадастровим номером 3221482200:04:006:0047, площею 34,0004 га, індексний номер: 28858152 від 22.03.2016, вчинене державним реєстратором, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я., так і в частині вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації, адже пред`явлені позовні вимоги викладено в аспекті помилково обраного прокурором способу захисту порушеного права - негаторного позову, який для спірних правовідносин не є ефективним способом захисту.

З урахуванням встановлених судом обставин, та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на прокурора, оскільки за наслідками розгляду справи у задоволені позову відмовлено повністю.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 226, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» залишити без розгляду.

2. У задоволенні позовних вимог Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2023.

Суддя Р.М. Колесник