Рішення

від 02.08.2023 по справі 520/18151/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

02.08.2023 р. справа №520/18151/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом

Селянського (фермерського) господарства "Лан" (далі за текстом - позивач, заявник)до Лозівського відділу державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання дій протиправними, скасування постанов, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправними дії відповідача органу державної виконавчої служби щодо винесення постанов у виконавчому провадженні №72073592; 2) скасування постанови Старшого державного виконавця Лозівського відділу ДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Розиган О.В. від 22.06.2023 року про відкриття виконавчого провадження ВП №72073592 з примусового виконання постанови від 25 квітня 2023 року №028590 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 грн., 3) скасування постанови Старшого державного виконавця Лозівського відділу ДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Розиган О.В. від 22.06.2023 року про стягнення виконавчого збору у сумі 1700 грн., 4) скасування постанови Старшого державного виконавця Лозівського відділу ДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Розиган О.В. від 22.06.2023 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 280 грн.; 5) скасування постанови Старшого державного виконавця Лозівського відділу ДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Розиган О.В. від 06.07.2023 року про арешт коштів боржника.

Заявлені позивачем вимоги аргументовані тим, що уся територія Лозівського району Харківської області належить до території ведення бойових дій, а тому оскаржені рішення державного виконавця суперечать п.102 розділу ХІІІ Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідач, Лозівський відділ державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі за текстом Відділ), з поданим позовом не погодився, надав письмовий відзив, у якому наполягав, що у спірних правовідносинах діяв, дотримуючись закону.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Відносно заявника терорганом системи Державної служби України з безпеки на транспорті було прийнято рішення від 25.04.2023р. №028590 про накладення 17.000,00грн.штрафу.

У межах даної справи заявник не оскаржує ані відповідності закону означеного рішення суб`єкта владних повноважень, ані обставин існування власного обов`язку із проведення платежу на виконання цього рішення, ані обставин неоскарження даного рішення у судовому чи позасудовому порядку, ані обставин невтрати юридичної дії цим рішенням, ані обставин належності цього рішення до кола виконавчих документів.

Після отримання відповідачем звернення стягувача разом із оригіналом згаданого виконавчого документа, Відділом були прийняті: постанова від 22.06.2023 року про відкриття виконавчого провадження ВП №72073592, постанова від 22.06.2023 року про стягнення виконавчого збору у сумі 1.700,00грн., постанова від 22.06.2023 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 280 грн., постанова від 06.07.2023 року про арешт коштів боржника.

Стверджуючи про невідповідність закону перелічених рішень суб`єкта владних повноважень лише з однієї підстави, а саме: неприпустимості відкриття виконавчого провадження на території Лозівського району Харківської області згідно з п.102 розділу ХІІІ Закону України "Про виконавче провадження", заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до установлених обставин спору підлягають застосуванню наступні норми права.

Суспільні відносини з приводу примусового виконання виконавчих документів унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" та Закону України від 02.06.2016р. №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", згідно з якими примусове виконання рішень віднесено до компетенції органів державної виконавчої служби (державних виконавців) та приватних виконавців.

Так, за визначенням ст.1 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України державний виконавець належить до кола суб`єктів владних повноважень, то управлінські волевиявлення державного виконавця повинні узгоджуватись із приписами ч.2 ст.2 КАС України, ч.1 ст.2 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження", ч.1 ст.4 Закону України від 02.06.2016р. №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з п.7 ч.1 ст.3 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення державних органів, які законом визнані виконавчими документами.

Згідно з ст.60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у редакції законів України від постанова центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (територіального органу цього суб`єкта владних повноважень) про застосування адміністративно-господарських штрафів є виконавчим документом.

Згідно з ч.5 ст.26 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Доводів про поширення на спірні правовідносини приписів ст.4 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" заявником у тексті позову не наведено, таких доказів заявником усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України до суду не подано, а судом самостійно під час виконання вимог ч.4 ст.9 КАС України ознак існування таких доказів не виявлено.

Як то указано у ст.10 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

У силу застереження п.102 розділу ХІІІ Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3048-ІХ забороняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку).

Отже, законодавцем запроваджена заборона відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень відносно територій територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або відносно тимчасово окупованих територій.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022р. №399 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 23.12.2022р.за №1668/39004) було затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі за текстом - Перелік №309).

При цьому, п.1 Переліку №309 були визначені території можливих бойових дій, до складу яких дійсно з 24.02.2022р. входить усі територія Лозівського району Харківської області.

Проте, п.2 Переліку №309 були визначені саме території активних бойових дій, що є відповідною кваліфікуючою умовою для виникнення заборони відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень згідно з п.102 розділу ХІІІ Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3048-ІХ.

Згадка про належність будь-якої території Лозівського району Харківської області у п.2 Переліку №309 - відсутня.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних відносинах суб`єкт владних повноважень вчинив оскаржені управлінські волевиявлення з приводу відкриття виконавчого провадження, накладення виконавчого збору, визначення витрат виконавчого провадження, накладення арешту на майно заявника як боржника без порушення п.102 розділу ХІІІ Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3048-ІХ.

Відтак, позов заявника підлягає відхиленню у зв`язку з відсутністю факту порушення суб`єктивного права (або факту ущемлення законного інтересу) за викладеними у позові доводами.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував усі існуючі механізми з`ясування об`єктивної істини у спорі; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; у прийнятному поза розумним сумнівом обсязі виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права, оцінки доводів сторін та дійсних обставин спору.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту. Посилання сторін на решту аргументів об`єктивно не має значення для результату вирішення спору, а тому не потребує окремої детальної оцінки у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко