Рішення

від 02.08.2023 по справі 903/1014/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 серпня 2023 року Справа № 903/1014/22 Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В. М., за участі секретаря судового засідання Мартинюк І.О., розглянувши справу

за позовом: Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» м. Володимир

до відповідача: Мар`янівської селищої ради, Волинська область, Луцький район, смт. Мар`янівка

про витребування земельної ділянки

Представники сторін:

від прокуратури: Костюк Наталія Володимирівна;

від позивача: Андрущак Олена Михайлівна;

від відповідача: не прибули;

від третьої особи: не прибули

Встановив: Заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» звернувся з позовом до Мар`янівської селищої ради, в якому просить:

- витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Мар`янівської селищої ради земельну ділянку з кадастровим номером 0720888600:00:001:0029 площею 35,4399 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем вимог земельного законодавства, оскільки дії Мар`янівської селищої ради спрямовані на вилучення земельних ділянок з лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних сільськогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Проте, Волинською обласною державною адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались будь-які рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а Мар`янівська селищна рада без будь-яких підстав зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Ухвалою суду від 30.01.2023 продовжено строк підготовчого провадження до 27.03.2023, відкладено підготовче засідання на 27.03.2023.

Ухвалою суду від 13.03.2023 відкладено підготовче засідання на 27.03.2023, зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Волинській області надати для огляду та дослідження в судовому засіданні та розгляду справи по суті оригінали документів:

- проекту роздержавлення і приватизації земель ВАТ «Горохівський бурякорадгосп» Цегівської сільської ради народних депутатів Горохівського району Волинської області;

- технічного звіту про встановлення меж земель запасу в натурі Цегівської сільської ради Горохівського району Волинської області;

- технічної документації по внутрігосподарській оцінці земель бурякорадгоспу Горохівського району цукрокомбінату Волинської області;

- проекту внутрігосподарського землеустрою з контурно-меліоративною організацією території бурякорадгоспу Горохівського цукрокомбінату Волинської області;

- технічної документації по грошовій оцінці земель, що надані у власність ВАТ «Горохівський бурякорадгосп» Горохівського району Волинської області с. Цегів

18.04.2023 на виконання ухвали суду від 13.03.2023 Головне управління Держгеокадастру у Волинській області надало оригінали документації із землеустрою та оцінки земель щодо ВАТ «Горохівський бурякорадгосп».

Ухвалою суду від 27.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.05.2023

Ухвалою суду від 08.05.2023 з метою надання процесуальної можливості учасникам справи ознайомитись з оригіналами документації із землеустрою та оцінки земель щодо ВАТ «Горохівський бурякрадгосп» судове засідання відкладено на 29.05.2023.

Ухвалою суду від 29.05.2023, постановлено перейти зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 14.06.2023, поновлено Волинській обласній прокуратурі процесуальний строк для подання доказів у справі.

Ухвалою суду від 14.06.2023 відкладено підготовче засідання на 19.07.2023.

Ухвалою суду від 19.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.08.2023.

Прокурор та представник позивача у судовому засіданні позов підтримали, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному об`ємі.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про розгляд справи без участі учасника справи за вх.№ 01-75/3532/23 від 14.06.2023 у якому вказав, що позовні вимоги підтримує та просить суд розглянути справу без участі його представника.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статтею 23 Закону України Про прокуратуру.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18, уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зокрема, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Судом встановлено, що на адресу Волинської обласної державної адміністрації було направлено лист, в якому заступник керівника Луцької окружної прокуратури просить у найкоротші терміни надати до окружної прокуратури інформацію, чи було відомо Волинській обласній державній адміністрації про факти незаконної передачі земельної ділянки лісового фонду в комунальну власність Мар`янівської селищної ради та чи будуть адміністрацією самостійно вживатись заходи до повернення земельної ділянки у власність держави, в тому числі шляхом пред`явлення позову до суду (т.1, а.с. 53).

У відповідь на лист прокурора, Управління містобудування та архітектури Волинської обласної державної адміністрації повідомило, що не заперечує щодо подання прокуратурою позов в інтересах держави в особі облдержадміністрації щодо витребування спірної земельної ділянки у власність держави (т.1, а.с. 54).

Отже, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру при поданні даного позову до суду.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Статтею ст. 5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст. 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року № 6-212 цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6 224 цс 14, від 23 грудня 2015 року № 6 377 цс 15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц.

Також аналогічну позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц.

Позов прокурора обґрунтовано тим, що розпорядженням Горохівської районної державної адміністрації від 09.12.2013 №508 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території сільських рад Горохівського району" (том 1, а.с. 47), затверджено технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території сільських рад Горохівського району загальною площею 5046,8 га, в тому числі Цегівської сільської ради площею 477,7735 га.

На підставі зазначеної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення сформовано земельну ділянку площею 35,4399 га, з кадастровим номером 0720888600:00:001:0029 та визначено її цільове призначення землі запасу, місце розташовування за межами населених пунктів на території Цегівської сільської ради.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області" Цегівська сільська рада увійшла до складу Мар`янівської селищної ради.

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 23.02.2021 №26-ОТГ (том. 1, а.с. 22) та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 23.02.2021 (том. 1, а.с. 23), у комунальну власність Мар`янівської селищної ради передано, в тому числі, земельну ділянку площею 35,4399 га з кадастровим номером 0720888600:00:001:0029, цільовим призначенням землі запасу.

Рішенням Мар`янівської селищної ради "Про надання згоди на прийняття земельних ділянок з державної у комунальну власність" від 24.03.2021 №7/10/1 у комунальну власність прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 0720888600:00:001:0029, площею 35,4399 га. (том. 1, а.с. 44).

В подальшому на підставі зазначених документів, державним реєстратором Берестечківської міської ради прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 252914100 від 15.04.2021, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0720888600:00:001:0029 із зазначенням форми власності:комунальна, власник: Мар`янівська селищна рада (том 1, а.с., 13,14).

Згідно плану лісонасаджень Бужанівського лісництва (на даний час Ново-Зборішівське лісництво згідно наказу ДП "Горохівське ЛГ" №90 від 31.05.2017) державного підприємства «Горохівське лісове господарство» від 2012 року, який є складовою частиною проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Горохівське лісове господарство» від 2013 року, земельна ділянка з кадастровим номером 0720888600:00:001:0029, належить до земель лісового фонду з цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств» надано дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств (том 1, а.с. 63).

Згідно проекту організації розвитку лісового господарства Бужанівського лісництва від 2013 року спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0720888600:00:001:0029 з користування державного підприємства не вилучалась.

Базове лісовпорядкування на вказану земельну ділянку проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2012 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект.

У правових висновках Верховного Суду, а саме у постановах від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16 та від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17 вказано, що відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014 у справі № 6-212 цс14 та від 27.01.2015 у справі № 21-570а 14, саме планово картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами. Аналогічні правові висновки також застосовано і у постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 911/3685/17.

Згідно ст.17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (ч. 4 ст. 18 Лісового кодексу України).

Як вбачається з листа ДП «Володимир-Волинське ЛМГ» (правонаступник ДП "Горохівське ЛГ") земельна ділянка з кадастровим номером 0720888600:00:001:0029 накладається на землі лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні державного підприємства, Ново-Зборішівського лісництва в кварталі 130, виділу 1,39 (том. 1, а.с. 16).

Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0720888600:00:001:0029 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Горохівське ЛГ» підтверджується також листом ВО «Укрдержліспроект» від 14.02.2022 №135 (том. 1, а.с. 51).

Крім цього, спеціалістами зазначеного державного підприємства проведено обстеження земельної ділянки, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки від 10.11.2021, яким встановлено, що вказана територія вкрита лісовою рослинністю, вік 14 років, що підтверджує приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду (том.1, а.с. 17).

Отже, суд встановив, що земельна ділянка розташована в лісовому масиві, який становить єдину екосистему.

Суд з метою дослідження обставин щодо правомірності включення до матеріалів лісовпорядкування земельної ділянки з кадастровим номером 0720888600:00:001:0029 та її належність до земель лісогосподарського призначення, витребував у Головного управління Держгеокадастру у Волинській області наступні документи:

- проект роздержавлення і приватизації земель ВАТ «Горохівський бурякорадгосп» Цегівської сільської ради народних депутатів Горохівського району Волинської області;

- технічний звіт про встановлення меж земель запасу в натурі Цегівської сільської ради Горохівського району Волинської області;

- технічну документацію по внутрігосподарській оцінці земель бурякорадгоспу Горохівського району цукрокомбінату Волинської області;

- проект внутрігосподарського землеустрою з контурно-меліоративною організацією території бурякорадгоспу Горохівського цукрокомбінату Волинської області;

- технічну документацію по грошовій оцінці земель, що надані у власність ВАТ «Горохівський бурякорадгосп» Горохівського району Волинської області с. Цегів

Із вказаної документації вбачається, що спірна земельна ділянка станом на 2002 рік відносилась до земель запасу Цегівської сільської ради як землі сільськогосподарського призначення.

Водночас, із матеріалів Луцького районного архіву та Державного архіву Волинської області вбачається, що рішеннями Цегівської сільської ради від 27.09.2005 №14/6 та від 27.09.2006 №14/6 державному підприємству «Горохівське лісомисливське господарство» для створення лісових культур передано земельні ділянки площами 28, 9 га та 6 гектарів.

Дані обставини підтверджуються, зокрема, викопіюванням з картографічних матеріалів земельної ділянки, яка виділена під заліснення із земель запасу, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка, відведена державному підприємству «Горохівське лісомисливське господарство» та додатково підтверджує правомірність включення до матеріалів лісовпорядкування зазначеної земельної ділянки, та належність до земель лісогосподарського призначення.

Отже, доводи відповідача щодо належності спірної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, викладені у відзиві на позовну за вх.№ 01-75/293/23 та клопотанні за вх.№ 01/74/453/23 від 27.03.2023 спростовані матеріалами справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря (в редакції на момент виникнення спірних відносин).

Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (в редакції на момент виникнення спірних відносин).

Враховуючи викладене, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб, на момент проведення державної реєстрації земельної ділянки за Мар`янівською селищною радою міг правомірно здійснювати виключно Кабінет Міністрів України.

З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України встановлено, що Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення з постійного користування ДП "Горохівське ЛГ" спірної земельної ділянки не приймалось, про факт зміни цільового призначення та передачу з державної власності у комунальну земельної ділянки з кадастровим номером 0720888600:00:001:0029 стало відомо із запиту Луцької окружної прокуратури.

Вирішення питання про вилучення земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення регулюється ст.ст. 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України було виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.

Із матеріалів справи вбачається, що документи, на підставі яких Горохівською районною державною адміністрацією видавалось розпорядження та яке стосувалось інвентаризації землі не містять відповідних рішень Кабінету Міністрів України. Такі ж документи відсутні при прийнятті наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо передачі зазначеної земельної ділянки з державної власності у комунальну.

Відтак, суд дійшов висновку, що спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Мар`янівській селищній раді за відсутністю рішення відповідного органу та проекту землеустрою щодо її відведення, а також без погодження з Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 №513, якою затверджено Порядок інвентаризації земель (була чинною на час проведення інвентаризації на землях Цегівської сільської ради у 2013 році) встановлено, що вихідними даними для проведення інвентаризації земель є матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.

Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Отже, судом встановлено, що під час проведення інвентаризації земель Мар`янівська селищна рада неправомірно залишила поза увагою матеріали лісовпорядкування.

Як зазначалось вище, згідно даних ДП "Горохівське лісове господарство" на спірній земельній ділянці знаходяться лісові насадження, вік яких становить від 14 років, на час проведення інвентаризації земельної ділянки на ній знаходились лісові насадження, відтак її використання в сільськогосподарських цілях є неправомірним.

Земельна ділянка знаходиться в межах земель ДП "Горохівське лісове господарство", у зв`язку з чим, зміна її цільового призначення та передача у комунальну власність є незаконною, суперечить матеріалам лісовпорядкування та не відповідає ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб (далі за текстом - ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Приписами ч. 2 ст. 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч.1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та ст. 388 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Дана правова позиція викладена зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) від 21 листопада 2021 №359/3373/16.

Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц.

З огляду на те, що уповноважений орган згоди на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 0720888600:00:001:0029, як земельної ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Горохівське ЛГ» не надавав, процедура вилучення земельної ділянки правомірно не проводилась, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі. Тому вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Мар`янівської селищної ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3 494, 73 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Мар`янівської селищної ради земельну ділянку з кадастром номером 0720888600:00:001:0029 площею 35, 4399 га.

3. Стягнути з Мар`янівської селищої ради (вул. Незалежності, 26, смт Мар`янівка, Луцький р-н, Волинська обл, 45741, ЄДРПОУ: 04334933) на користь Волинської обласної прокуратури ( м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 3 494, 73 грн. сплаченого судового збору, зарахувавши його на р/р UA138201720343140001000004945, МФО 820172, ДКСУ м. Київ.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено 04.08.2023

СуддяВ. М. Дем`як