Рішення

від 04.08.2023 по справі 717/1237/23

КЕЛЬМЕНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №717/1237/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2023 року Кельменецький районний суд Чернівецької області у складі:

головуючого - судді: Туржанського В.В.

при секретарі: Тихоненко І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Кельменці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області та ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Позивачка ОСОБА_1 подала до Кельменецького районного суду Чернівецької області позовну заяву у якій просить визнати за нею право власності на самочинно збудований гараж літ. А., розташований у АДРЕСА_1 . Судовий збір не стягувати із відповідачів.

ВСТАНОВИВ:

Представник відповідача - Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області в судове засідання суду не з`явився. Заступник селищного голови С. Грубий подав до суду заяву у якій просить розглянути справу без участі представника селищної ради, заявлені вимоги визнає в повному обсязі з підстав зазначених у заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з?явився та надіслав до суду заяву у якій визнав позов повністю та просить розглянути справу за його відсутності.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася та подала до суду заяву у якій просить розглянути справу за її відсутності, позов підтримує.

Відповідно до ч. 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до ч. 3 ст. 200, ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав, ухвалює за результатами підготовчого провадження рішення про задоволення позову.

Суд вважає, що визнання відповідачами позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Таким чином, наявні підстави для винесення рішення за результатами підготовчого провадження.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 на земельній ділянці, яка розташована по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , у 2005 році самочинно побудувала гараж, позначений в технічному паспорті літерою „А" загальною площею 30,1 м2. Загальна вартість гаража становить 113948 гривень. 14 червня 2021 року позивачка уклала з ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 7322055100:01:003:0014, площею 0,0049 га, на якій розташований спірний гараж, строком на 25 років. Право оренди позивачки зареєстроване 25 квітня 2023 року. Таким чином, ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки площею 0,0049 га, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Самочинно збудована споруда не порушує правила пожежної безпеки, згідно звіту про проведення технічного обстеження, за результатами технічного обстеження придатна до нормальної експлуатації. Самочинно збудований гаража не порушує інтереси Кельменецької селищної ради. Скарги щодо порушення санітарного законодавства щодо самочинно збудованого гаража не надходили.

ОСОБА_3 намагалася вирішити питання щодо введення в експлуатацію об`єкта і дане питання було розглянуто компетентним органом ДІАМ України та за наслідками розгляду поданих документів їй було відмовлено, що свідчить про наявність спору про право.

Звітом про проведення технічного обстеження будівлі гаража розташованого в смт Кельменці Дністровського району Чернівецької області від 16 травня 2023 року встановлено, що його стан оцінюється як придатний до нормальної експлуатації, а також визначений клас наслідків відповідальності об`єкта «СС1».

З витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва №ІУ101230425805 від 26 квітня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 ініціювала перед ДІАМ України прийняття в експлуатація самовільно збудованого спірного об`єкту, на що отримано відповідь, якою декларацію про готовність до експлуатації об?єкта повернуто на доопрацювання з тих підстав, що ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки, декларація по готовність об?єкта подається на підставі зареєстрованого повідомлення початок виконання будівельних робіт, у декларації про готовність об?єкта до експлуатації відсутні відомості про проектну документацію, відповідальних осіб за авторський та технічний нагляд.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч.2 ст.331 ЦК України).

Відповідно до ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються ст.376 цього Кодексу.

Згідно з ч.1-ч.3 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Крім того, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

В силу ст.9 ЗУ «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (п.5 ч.5 ст.26 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до п.5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою КМУ від 13 квітня 2011 року №466, будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та: подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) та об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта; видачі замовнику дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до ЗУ «Про оцінку впливу на довкілля».

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначено Порядком №461.

Абзацом 1 п.3 Порядку №461 передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Надання (реєстрація), повернення (відмова у видачі) чи скасування реєстрації документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними ст.7 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» (абз.1 п.4 Порядку №461).

Відповідно до абз.1 п.10 Порядку №461 (далі по тексту «Порядку») у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

За приписами ст.6 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування. До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у ст.13 ЗУ «Про архітектурну діяльність». До органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад. Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Примірне положення про органи державного архітектурно-будівельного контролю затверджується Кабінетом Міністрів України.

Абзацами першим, другим ч.1 ст.41 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що державний архітектурно-будівельний контроль це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Державний архітектурно-будівельний контроль замовників будівництва, які є фізичними особами, здійснюється відповідно до ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» з урахуванням особливостей правового статусу таких осіб. Порядок здійснення архітектурно-будівельного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний архітектурно-будівельний нагляд це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час провадження ними містобудівної діяльності. Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.1-2 ст.41-1 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до ст.10 ЗУ «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю, визначені ст.6 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності». Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

До уповноважених органів містобудування та архітектури належать, крім інших, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 ЦК України).

Частиною другою статті 36 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкта (будівельного паспорта) або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 27 травня 2015 року в справі №6-159цс15 та від 02 грудня 2015 року в справі 6-1328цс15, підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.

В пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)).

Враховуючи те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів щодо дотримання позивачкою визначеної чинним законодавством процедури перед початком будівництва на земельній ділянці, відведеної для цієї мети, користувачем якої вона є згідно договору оренди, спірний об`єкт є самочинним будівництвом, що учасниками справи не заперечується.

При вирішенні судових справ щодо самочинного будівництва ЄСПЛ включає загалом й елемент провини держави. Зокрема, у справі Oneryildiz v.Turkey звертається увага, що саме держава винна у тому, що реалізуючи свої повноваження у сфері контролю за будівництвом, не припинила його, тим самим створила у забудовника ілюзію згоди з його діями і провокувала його продовжувати ці дії.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України відсутність проекту або права на землю вважається самостійним критерієм для визнання будівництва самочинним. Однак, відповідно до ч.3 ст.37 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» наявність проекту і право на землю є необхідними для видачі дозволу на будівництво. ДІАМ України належним чином здійснюючи контроль за дотриманням ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» мала наділені законом повноваження виявити та припинити самочинне будівництво, про те цього не зробила.

Отже, визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Згідно ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд вважає, що за позивачкою ОСОБА_1 слід визнати право власності на самочинно збудований гараж позначений в технічному паспорті реєстраційний номер НОМЕР_1 , літерою «А» загальною площею 30,1 м2, який розташований в АДРЕСА_1 .

Згідно до пункту 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На підставі ст.ст. 15, 16, 328, ст. 376 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 13, 15, 19, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 209, 258, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , жительки АДРЕСА_1 , до Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04417010, яка розташована в смт. Кельменці Дністровського району Чернівецької області Площа Центральна будинок 4, та ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , жителя АДРЕСА_2 , про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудований гараж, позначений в технічному паспорті реєстраційний номер НОМЕР_1, літерою «А» загальною площею 30,1 м2, який розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 06 серпня 2023 року.

Суддя: