Рішення

від 28.07.2023 по справі 686/2844/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/2844/22

Провадження № 2/686/1852/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2023 року Хмельницький міськрайонний суд в складі:

головуючого - судді Карплюка О.І.

при секретарі судового засідання Лазоренко К.Ю.

з участю представника позивача Плющ Л.П.

та представника відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Хмельницькому справу за позовом Хмельницького професійного ліцею до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради про виселення,

встановив:

Хмельницький професійний ліцей звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради про виселення з кімнат НОМЕР_2 учнівського гуртожитку державного навчального закладу Хмельницький професійний ліцей по АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що жодний із них не пов`язаний трудовими відносинами з ліцеєм і спірна кімната надана їм у тимчасове користування. За час проживання в гуртожитку ОСОБА_4 неодноразово порушувались правила поведінки та проживання в гуртожитку, систематично вживався алкоголь, постійні вчинялись скандали та бійки, що призводило до викликів поліції для втихомирення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала.

П редставник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на відсутність доказів систематичного вчинення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правопорушень в гуртожитку по АДРЕСА_1 ,

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилась без поважних причин, повідомлена про дату, час і місце судового засідання належним чином, направивши на адресу суду заяву про слухання даної справи за її відсутності.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вказують на протиправну поведінку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в гуртожитку.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Так, відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до вимог ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до вимог ст. 9 ч. 4 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у ст. 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Надаване громадянам у зв`язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим ч. 2 ст. 114 цього Кодексу. Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення. Особи, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, виселяються із спеціальних гуртожитків після поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством, або після звільнення їх жилої площі, тимчасово заселеної іншими особами, чи після проходження відповідного курсу лікування. Особам, які пройшли курс лікування і не мають іншої жилої площі, житло надається в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до вимог ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до ст. 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених ст. 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Відповідно до вимог ст. 157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до вимог ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Положеннями ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Згідно із Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення у справі «Прокопович проти Росії» від 18 листопада 2004 року.

У п. 36 вказаного рішення Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року).

ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування ( рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві», тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути співмірним переслідуваній легітимній меті (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»).

Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів із житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Крім того, принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини»).

З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє таким приміщенням незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року №14-181 цс18 (справа № 653/1096/16-ц).

Аналізуючи суспільну необхідність та пропорційність вручання в право на мирне володіння відповідачів своїм житлом, слід враховувати обставини, що встановлені судами. Таким чином, ключовим є визначення наявності правової підстави зайняття відповідачами спірного жилого приміщення.

Судом встановлено, що 3 березня 2020 року між Хмельницьким професійним ліцеєм та ОСОБА_3 укладено договір про найм приміщення на тимчасовае проживання в кімнатах № НОМЕР_1 - НОМЕР_1 гуртожитку. У даних кімнатах також зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради 26.05.2022 року №1126/0131 вбачається недоцільність виселення неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки це призведе до позбавлення можливості та права на реалізацію законних прав дітей і суперечить їх інтересам.

Таким чином, відповідачі не самоправно вселились в кімнати НОМЕР_2 учнівського гуртожитку державного навчального закладу Хмельницький професійний ліцей по вул. Озерна, 8 в м. Хмельницькому, а займають їх на законних підставах.

Крім того, представником позивача не доведено систематичного порушення відповідачами правил співжиття в даному гуртожитку.

Оцінюючи встановлене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст. 29 ЦК України, ст. ст. 9 ч. 4, 109, 116, 132, 157 ЖК України, суд

вирішив:

У позові Хмельницького професійного ліцею до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради про виселення з кімнат НОМЕР_2 учнівського гуртожитку державного навчального закладу Хмельницький професійний ліцей по вул. Озерна, 8 в м. Хмельницькомувідмовити.

Повне судове рішення складено 1 серпня 2023 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя:

28.07.2023