Рішення

від 07.08.2023 по справі 755/8480/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/4231/23

Справа №755/8480/23

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне рішення суду виготовлено 07.08.2023)

07 серпня 2023 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя: О. Грегуль, секретар судового засідання: І. Вакуленко, справа № 755/8480/23

ОСОБА_1 - позивач

ОСОБА_2 - відповідач

Житлово-будівельний кооператив № 16 «ЖБК № 16» - третя особа

Вимоги позивача: стягнення боргу

Кулаков В.В. - адвокат позивача

ВСТАНОВИВ:

Позивачем до суду подано позов у якому посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань позивач просить стягнути з відповідача: 3384,3 грн. - оплати житлово-комунальних послуг і послуг з утримання будинку та прибудинкової території; 2000 грн. - моральної шкоди; 3000 грн. - правничої допомоги і 1073,60 грн. - судового збору.

Підсудність справи Деснянському районному суду м. Києва визначена ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.06.2023 у справі № 755/8480/23 (суддя: Галаган В.І.).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14.07.2023 прийнято справу до свого провадження та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

У судовому засіданні адвокат позивача позов підтримав, а відповідач позов не визнав і адвокат позивача та відповідач не заперечували проти розгляду справи за відсутності третьої особи.

Відповідачем подано відзив з проханням відмовити в задоволенні позову.

Третя особа в судове засідання не з`явилась і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надала.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності третьої особи.

Вислухавши адвоката позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 13.10.2021 ОСОБА_2 (відповідач) продала, а ОСОБА_1 (позивач) купила кв. АДРЕСА_1 .

Згідно підпункту 5.2.4. п. 5.2. договору купівлі-продажу квартири від 13.10.2021: «5.2. Продавець зобов`язана: 5.2.4. Звільнити і передати ключі від вищевказаної квартири в момент підписання цього договору. Якщо після реєстрації права власності покупця на квартиру буде виявлено борг зі сплати будь-яких обов`язкових платежів щодо вказаного нерухомого майна, зокрема, але не виключено, комунальних платежів, податків, зборів тощо, що виникли до реєстрації права власності покупця на квартиру, продавець зобов`язаний сплатити їх за власний рахунок.».

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що після початку користування придбаною квартирою у нового власника почались спірні питання з керівництвом третьої особи, які пов`язані з тим, що керівництво третьої особи почало погрожувати відключенням квартири від інженерних комунікацій, не надає дозволи на проведення (підключення) інтернет-провайдерів відповідної лінії тощо, повідомляючи, що за квартирою рахується борг по комунальним платежам та який має бути сплачений.

Згідно наданої стороною позивача, виданої ЖБК № 16 «ЖБК № 16» довідки від 18.01.2022 № 01 у кв. АДРЕСА_1 з 13.02.1985 була зареєстрована і фактично проживала ОСОБА_2 (відповідач) та сплачувала внески на оплату комунальних послуг і послуг з утримання будинку та прибудинкової території і станом на 01.10.2021 заборгованість по сплаті внесків на оплату комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території по квартирі становила: 3384,30 грн..

Заперечуючи проти позову, відповідач, як у своїх усних поясненнях у судовому засіданні так і у відзиві зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та надуманими, оскільки на час відчуження нею квартири, вона не мала жодної заборгованості зі сплати житлово-комунальних платежів та оригінали фіскальних документів зі сплати житлово-комунальних платежів, відповідачем були передані позивачеві.

Крім того, із-за спірної заборгованості, питання про наявність якої третьою особою було порушено вже після продажу квартири, відповідач неодноразово звертався до третьої особи за наданням конкретного розрахунку із зазначенням періоду цієї спірної заборгованості, однак, керівництво третьої особи ігнорує звернення відповідача, жодної конкретної відповідачеві не надає, мотивуючи свою відмову тим, що відповідач на час звернення жодного відношення до спірної квартири не має.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

При з`ясуванні у сторони позивача безпосередньо у судовому засіданні чи понесла сторона позивача витрати по оплаті: 3384,3 грн. -житлово-комунальних послуг і послуг з утримання будинку та прибудинкової території, сторона позивача (через адвоката) суду повідомила, що на час розгляду даної справи судом, позивачем: 3384,3 грн. не сплачувалось.

Підпунктом 5.2.4. п. 5.2. договору купівлі-продажу квартири від 13.10.2021, яким сторона позивача обґрунтовує свій позов, взагалі не передбачено стягнення/оплата продавцем саме на користь покупця комунальних платежів.

На час вирішення спору судом, стороною позивача не здійснювалось оплати суми: 3384,3 грн..

Наявність самої заборгованості по комунальним платежам у сумі: 3384,3 грн. відповідачем взагалі не визнається.

Питання наявності чи відсутності заборгованості по комунальним платежам у сумі: 3384,3 грн. у власника/користувача кв. АДРЕСА_1 не є предметом даного спору.

Будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчити, що третя особа у визначеному чинним законодавством порядку позбавлена можливості вирішити питання про наявність чи відсутність заборгованості по комунальним платежам або її стягнення суду не надано.

Будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили про вчинення саме відповідачем по відношенню до позивача будь-яких неправомірних дій/бездіяльності або неналежного виконання договірних зобов`язань, що призвели до порушення прав, свобод і інтересів позивача суду не надано.

За таких обставин у задоволенні позову відмовляється за недоведеністю позовних вимог.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: