Рішення

від 07.08.2023 по справі 911/1517/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1517/23

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ (28000, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Першотравнева, буд. 53, кв. 20)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА (07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Металургів, буд. 17, офіс 105)

про стягнення 164605,14 грн. заборгованості за договором про виконання робіт № 18/01 від 18.01.2022 р., у тому числі 90000,00 грн. основного боргу, 40860,00 грн. пені, 3358,35 грн. 3% річних, 25886,79 грн. інфляційних втрат, 4500,00 грн. штрафу,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ (далі ТОВ ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА (далі ТОВ ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА, відповідач) про стягнення 164605,14 грн. заборгованості за договором про виконання робіт № 18/01 від 18.01.2022 р., у тому числі 90000,00 грн. основного боргу, 40860,00 грн. пені, 3358,35 грн. 3% річних, 25886,79 грн. інфляційних втрат, 4500,00 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за виконані роботи, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 90000,00 грн. основного боргу, 40860,00 грн. пені, 3358,35 грн. 3% річних, 25886,79 грн. інфляційних втрат, 4500,00 грн. штрафу, а також судові витрати покласти на відповідача.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ позовною заявою б/н від 18.05.2023 р. (вх. № 1109 від 19.05.2023 р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА про стягнення 164605,14 грн. заборгованості за договором про виконання робіт, у тому числі 90000,00 грн. основного боргу, 40860,00 грн. пені, 3358,35 грн. 3% річних, 25886,79 грн. інфляційних втрат, 4500,00 грн. штрафу, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.05.2023 р. було відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

16.06.2023 р. до Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА надійшов відзив б/н від 14.06.2023 р. (вх. № 1187/23 від 16.06.2023 р.), за змістом якого відповідач зазначав, що на час подання позовної заяви до суду у відповідача існувала заборгованість за вказаним договором № 18/01 від 18.01.2022 р., однак, у день отримання відповідачем позовної заяви останнім було сплачено на користь позивача заборгованість у розмірі 90000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 6356164 від 30.05.2023 р.

Поряд з цим, відповідач зазначав, що останнім було підписано акт надання послуг № 1 від 03.02.2022 р., за яким надано дві послуги: вартістю у 160000,00 грн. та вартістю у 20000,00 грн., однак другу послугу - монтаж струмопідведення (тролеї) довжиною 60 метрів - позивач фактично не надавав. Відповідач власними силами та за власний рахунок здійснив струмопідведення (тролеї) довжиною 60 метрів до мостового крану, змонтованого позивачем.

Щодо нарахування пені, відповідач відзначав, що позивач неправильно вказав дату початку нарахування пені, оскільки за змістом пункту 7.2 договору день початку нарахування неустойки (пені і штрафу) переноситься на 7 календарних днів. При цьому, пунктами 6.1 та 6.3 договору передбачено, що при настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якої із сторін зобов`язань за цим договором, а саме: пожежі, стихійних лих, війни, військових операцій будь-якого характеру, блокади, заборони експорту або імпорту, або інших, незалежних від сторін обставин, термін виконання зобов`язань переноситься відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини; сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за договором, повинна негайно сповіщати іншу сторону про настання і припинення обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань. З 24.02.2022 р. відповідач був позбавлений об`єктивної можливості виконати свої фінансові зобов`язання перед позивачем в силу загальновідомого факту - повномасштабного військового вторгнення Росії на територію України, внаслідок чого Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24.02.2022 р. було введено воєнний стан на всій території України.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 р. № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (із подальшими змінами) затверджено Перелік, відповідно до підпункту 2.4 пункту 2 «Території активних бойових дій» розділу І «Території, на яких ведуться (велися) бойові дії» таблиці якого, з 01.03.2022 р. по 30.03.2022 р. у с. Гоголів, с. Зоря, с. Перше Травня, с. Русанів Великодимерської селищної територіальної громади Броварського району, а з 09.03.2022 р. по 30.03.2022 р. у с. Скибин Калинівської селищної територіальної громади Броварського району Київської області велися бойові дії. Відповідно до пункту 5 розділу II «Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України» таблиці Переліку смт. Велика Димерка, с. Бобрик, с. Богданівка, с. Вільне, с. Гайове, с. Гребельки, с. Жердова, с. Залісся, с. Захарівка, с. Кулажинці, с. Михайлівка, с. Першотравневе, с. Підлісся, с. Плоске, с. Покровське, с. Світильня, с. Тарасівка, с. Шевченкове, с. Рудня Великодимерської селищної територіальної громади Броварського району Київської області знаходились у тимчасовій окупації з 08.03.2022 р. по 30.03.2022 р. Усі перелічені вище населені пункти розташовані у безпосередній близькості і навколо міста Бровари, де знаходиться підприємство відповідача. Отже, в силу наведених обставин відповідач фактично не мав можливості виконати фінансове зобов`язання за спірним договором, оскільки підприємство не працювало, господарська діяльність не провадилась, співробітники товариства перебували поза межами міста Бровари.

З огляду на зазначене, на переконання відповідача, пеня не належить до нарахування та стягнення за період з 24.02.2022 р. по 30.03.2022 р. При цьому, згідно норм чинного законодавства (ст. 232 ГК України), нарахування та стягнення пені повинно відбуватись не за період з 11.02.2022 р. по 11.05.2023 р., як зазначає позивач, а за період з 18.02.2022 р. по 23.02.2022 р. та з 01.04.2022 р. по 18.08.2022 р. У такому випадку період нарахування пені становитиме 145 днів (5+140), а її розмір, що підлягатиме стягненню на підставі пункту 7.2 договору, становитиме 13140,00 грн. (540+12600).

У частині нарахованого штрафу, 3% річних та інфляційних втрат відповідач не заперечує щодо правомірності їх нарахувань.

Поряд з цим, оскільки порушення відповідачем зобов`язання зі сплати коштів не завдало жодних збитків позивачу; несплачена сума складає всього 18,75% від загальної ціни договору; відповідач власними силами та за власний рахунок здійснив струмопідведення (тролеї) довжиною 60 метрів до мостового крану та залив мастило загальною вартістю 5000,00 грн. у редуктор вказаної мостової балки; відповідач після отримання позовної заяви сплатив суму основної заборгованості; сума штрафних санкцій, заявлених позивачем, складає 82,89 % від суми боргу, то відповідач керуючись ст.ст. 233, 224, 225 Господарського кодексу України, вважає за необхідне просити суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій до 20 відсотків від заявлених розмірів.

Щодо відшкодування витрат позивача на правничу допомогу, відповідач вважає, що розмір заявлених позивачем вимог у сумі 26800,00 грн. як відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які він очікує понести, є неспівмірним із вимогами, закріпленими у частині 4 статті 126 ГПК України.

При цьому, відповідач позбавлений можливості аргументовано заперечити розмір очікуваних витрат позивача на правничу допомогу, оскільки останнім не надано ані копії договору про надання правничої допомоги, ані будь-якого доказу щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Водночас, витрати на правничу допомогу, які відповідач вимушений був зробити у зв`язку із даної судовою справою, складають 10000,00 грн.

З огляду на викладене вище, відповідач просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості за договором про виконання робіт № 18/01 від 18.01.2022 р. в сумі 90000,00 грн. за відсутності предмета спору; у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 40860,00 грн. відмовити частково, стягнути з відповідача 13140,00 грн. пені; у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача відсотків річних у розмірі 3358,35 грн. відмовити частково, стягнути з відповідача 671,67 грн. відсотків річних; у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача суми інфляційного збільшення боргу у розмірі 25886,79 грн. відмовити частково, стягнути з відповідача 5177,36 грн. інфляційних втрат; у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 4500,00 грн. відмовити частково, стягнути з відповідача 900,00 грн. штрафу; стягнути з ТОВ «ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ» на користь ТОВ «ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА» 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповіді на відзив, будь-яких інших пояснень по суті спору до справи сторонами подано не було. Водночас, учасники процесу про судовий розгляд справи були повідомлені належно в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

18.01.2022 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА (замовник) було укладено договір про виконання робіт № 18/01, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується виконати роботи з монтажу підкранової колії довжиною 2x60 метрів, монтаж кранів мостових КМЕ 20/16,15 у кількості двох штук, монтаж струмовідведення (тролеї) довжиною 60 м, виключно з матеріалів замовника та згідно умов даного договору.

Згідно з п. 1.2 договору всі роботи за даним договором узгоджуються окремою Специфікацією, яка є невід`ємною частиною даного договору.

У відповідності з п. 1.4 договору місце проведення робіт на території замовника: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 17.

Замовник зобов`язується прийняти роботу та оплатити її (п. 1.5 договору).

Згідно з п. 2.1 договору термін виконання, вартість та гарантійний термін виконаних робіт по даному договору визначаються окремо, згідно Специфікації (додаток до договору), яка є невід`ємною частиною даного договору.

Умовами п. 2.2 договору встановлено, що розрахунок проводиться на підставі виставленого рахунку, в національній валюті України, шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, наступним чином: 70% протягом 3-х банківських днів з моменту підписання сторонами Специфікації виконання робіт та на підставі виставленого рахунку на оплату, та 30% протягом 5-ти банківських днів після підписання акту прийому-здачі робіт.

Відповідно до п. 4.1 договору після виконання робіт, зазначених у п. 1.1 даного договору, сторони підписують акт прийому-здачі виконаних робіт.

Згідно з п. 6.1 договору при настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов`язань за цим договором, а саме: пожежі, стихійних лих, війни, військових операцій будь-якого характеру, блокади, заборони експорту або імпорту, або інших, незалежних від сторін обставин, термін виконання зобов`язань відкладається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини.

Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за договором, повинна негайно сповіщати іншу сторону про настання і припинення обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань (п. 6.3 договору).

У відповідності з п. 6.4 договору належним доказом наявності зазначених вище обставин та їх тривалості будуть служити довідки, що видаються відповідно ТПП сторони, де склалися зазначені обставини.

Згідно з п. 7.2 договору при несвоєчасній оплаті замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1% від неоплаченої вчасно суми даного договору за кожен день прострочення, а також штраф в розмірі 5% від загальної неоплаченої вартості робіт за Специфікацією (п. 2.1 договору), у разі якщо таке прострочення триває більше ніж 7 сім календарних днів (пеня не застосовується на частину попередньої оплати). Строк оплати продовжується на кількість днів затримки або зупинення виконання робіт.

Згідно з умовами договору про виконання робіт № 18/01 від 18.01.2022 р. сторонами було підписано Специфікацію № 1 від 18.01.2022 р., за змістом якої виконавець зобов`язується виконати роботи згідно до умов договору, а саме - монтаж підкранової колії довжиною 2x60=120 метрів, який включає в себе наступні етапи робіт: нівелювання, вирівнювання, монтаж колій, вирівнювання колії по співвісності шляху, нівелювання та монтаж тупикових упорів. Вартість робіт становить 160000,00 грн.; монтаж мостових кранів КМЕ 20/16,15 у кількості двох штук включає в себе наступні етапи робіт: монтаж в проектне положення металоконструкції та електромонтаж і пуско-налагодження кранів. Вартість робіт становить 300000,00 грн.; монтаж струмопідведення (тролеї) довжиною 60 метрів включає в себе наступні етапи робіт: монтаж струмопідведення (тролеї) довжиною 60 метрів та підключення його до рубильника. Вартість робіт становить 20000,00 грн. Загальна вартість робіт по даній Специфікації складає 480000,00 грн. Роботи виконуються з матеріалами замовника. Місце проведення робіт - вул. Металургів, 17, м. Бровари, Київська обл., на території замовника.

ТОВ ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ було виставлено ТОВ ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА для оплати рахунки-фактури № 1/18/01 від 18.01.2022 р. на суму 90000,00 грн. за монтаж підкранової колії довжиною 2х60=120 м та монтаж струмопідведення (тролеї) довжиною 60 м, № 1/03/02 від 03.02.2022 р. на суму 90000,00 грн. за монтаж підкранової колії довжиною 2х60=120 м та монтаж струмопідведення (тролеї) довжиною 60 м, № 1/15/02 від 15.02.2022 р. на суму 150000,00 грн. за монтаж мостових кранів КМЕ 20/16,15 (у кількості 2х штук), № 1/11/02 від 11.02.2022 р. на суму 150000,00 грн. за монтаж мостових кранів КМЕ 20/16,15 (у кількості 2х штук).

ТОВ ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ та ТОВ ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА було підписано акти надання послуг № 1 від 03.02.2022 р. на суму 180000,00 грн. щодо виконання робіт з монтажу підкранової колії довжиною 2х60=120 м та монтажу струмопідведення (тролеї) довжиною 60 м на суму 180000,00 грн., № 2 від 15.02.2022 р. на суму 300000,00 грн. щодо виконання робіт з монтажу мостових кранів КМЕ 20/16,15 (у кількості 2х штук), копії яких долучено до матеріалів справи.

ТОВ ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА було перераховано на рахунок ТОВ ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ 390000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача за період з 01.01.2022 р. по 31.01.2022 р. на суму 90000,00 грн. з призначенням платежу «за монтаж підкранової колії та струмопідведення зг рах № 1/18/01 від 18.01.2022 р.» та з 01.02.2022 р. по 28.02.2022 р. на суму 300000,00 грн., з яких 150000,00 грн. з призначенням платежу «за монтаж мостових кранів зг рах № 1/11/02 від 11.02.2022 р.» та 150000,00 грн. «за монтаж мостових кранів зг рах № 1/15/02 від 15.02.2022 р.».

Тобто, як слідує з матеріалів справи, відповідачем було повністю оплачено виконані позивачем роботи згідно акту № 2 від 15.02.2022 р. на суму 300000,00 грн.

Оскільки обов`язок з оплати виконаних робіт за актом надання послуг № 1 від 03.02.2022 р. на суму 180000,00 грн. відповідачем був виконаний частково в сумі 90000,00 грн., позивач і звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ТОВ ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА, зокрема, 90000,00 грн. заборгованості за виконані роботи.

Оцінюючи подані докази та наведені сторонами обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як зазначено у статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Як слідує з позову, станом на час звернення позивача до суду відповідач своїх зобов`язань за договором про виконання робіт № 18/01 від 18.01.2022 р. не виконав у повному обсязі, не здійснивши оплату у розмірі 90000,00 грн.

Поряд з цим, відповідач до свого відзиву надав докази сплати основного боргу після звернення позивача до суду з даним позовом, а саме платіжну інструкцію № 6356164 від 30.05.2023 р. на суму 90000,00 грн.

Таким чином, враховуючи здійснення відповідачем сплати суми основного боргу після відкриття провадження у справі, на момент прийняття судом рішення у даній справі спір щодо суми заборгованості в частині 90000,00 грн. основного боргу є відсутнім.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 90000,00 грн. припинив своє існування, суд дійшов висновку, що провадження у справі щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 90000,00 грн. підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Поряд з цим, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 40860,00 грн. пені, 4500,00 грн. штрафу, 25886,79 грн. інфляційних втрат, 3358,35 грн. 3% річних.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач вказував, що позивач неправильно визначив дату початку виникнення прострочення сплати основного боргу, у зв`язку з чим нарахування пені було здійснено невірно. При цьому, відповідач зазначав також про те, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24.02.2022 р., було введено воєнний стан на всій території України, а згідно умов договору при настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якої із сторін зобов`язань за цим договором, зокрема, внаслідок війни, військових операцій будь-якого характеру, термін виконання зобов`язань відкладається до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини.

З огляду на зазначене, на переконання відповідача, нарахування пені повинно здійснюватися за період з 18.02.2022 р. по 23.02.2022 р. та з 01.04.2022 р. по 18.08.2022 р.

Щодо посилань відповідача на введення воєнного стану, як обставини неможливості виконання фінансового зобов`язання за договором, суд зазначає наступне.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З вищенаведених норм вбачається, що чинне законодавство пов`язує наявність форс-мажорних обставини з підставами для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань і не поширює у зв`язку з цим свою дію на матеріально-правові вимоги щодо стягнення основної заборгованості за укладеним договором, тобто присудження до виконання обов`язку, що не відноситься до відповідальності. Наявність вказаних обставин законодавством не визначено в якості підстав для звільнення від виконання зобов`язань або їх припинення.

Разом з тим, як зазначалося вище, у відповідності з п. 6.1 договору при настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов`язань за цим договором, а саме: пожежі, стихійних лих, війни, військових операцій будь-якого характеру, блокади, заборони експорту або імпорту, або інших, незалежних від сторін обставин, термін виконання зобов`язань відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини. Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за договором, повинна негайно сповіщати іншу сторону про настання і припинення обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань (п. 6.3 договору).

У відповідності з п. 6.4 договору належним доказом наявності зазначених вище обставин та їх тривалості будуть служити довідки, що видаються відповідно ТПП сторони, де склалися зазначені обставини.

Проте, матеріали справи не містять доказів, що відповідач в порядку, передбаченому пунктом 6.4 договору, вчинив дії, спрямовані на отримання зазначеного документу, передбаченого умовами договору, та, відповідно не містять сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022 р., у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24.02.2022 р., ТПП підтверджувала, що зазначені обставини з 24.02.2022 р. до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим в установлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

13.05.2022 р. ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 р., за кожним зобов`язанням окремо.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 р. № 44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 р. у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 р. у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 р. у справі № 913/785/17 наведено висновок щодо застосування ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого: ст. 14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Також слід зазначити, що хоча форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору, але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно кошти, товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення про них має бути прямо зазначено в договорі.

Наведений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 р. у справі № 904/5328/21.

Поряд з цим, в узагальнених нормах європейського звичаєвого права, зокрема, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч. 3 ст. 7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст. 8.108(3), присвячена питанням форс-мажору) вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

При цьому, Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину, надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо, унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20, від 03.08.2022 р. у справі № 914/374/21).

Також у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 р. у справі № 910/9258/20, суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 14.06.2022 р. у справі № 922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Керуючись наведеними правовими висновками суду касаційної інстанції, при розгляді форс-мажорних спорів наразі (як і раніше) суди виходять з того, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

При цьому, встановлюється наявність чи відсутність обставин форс-мажору саме для конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором.

Отже, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажор суд оцінює цей доказ у сукупності з іншими доказами у справі.

Зважаючи на викладене, обставина введення на території України воєнного стану, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору, або продовження його дії на період дії таких обставин, оскільки не має преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру, а необхідною умовою їх застосування є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили, тобто їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, в той час як відповідач не довів об`єктивної неможливості виконання умов договору у зв`язку із введенням на території України воєнного стану.

Водночас, матеріали справи не містять ні повідомлення відповідачем позивача про настання обставин, які перешкоджали виконати свої зобов`язання в термін, передбачений договором, ні сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача ТОВ ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА саме за договором про виконання робіт № 18/01 від 18.01.2022 р.

З огляду на викладене, суд відхиляє посилання відповідача на неможливість виконання відповідачем обов`язку щодо вчасної оплати виконаних позивачем робіт за договором про виконання робіт № 18/01 від 18.01.2022 р. у зв`язку із форс-мажорними обставинами та вбачає відсутніми підстави для застосування приписів ст. 617 ЦК України в частині звільнення відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов`язань.

Поряд з цим, суд звертає увагу також на те, що настання форс-мажорних обставин (у випадку належного їх підтвердження і встановлення судом) не є підставою для невиконання стороною зобов`язання, строк виконання якого сплив до дати настання таких обставин, а також для звільнення сторони від відповідальності в такому випадку.

Так, строк настання зобов`язання з оплати за виконані роботи за актом надання послуг № 1 від 03.02.2022 р. (+5 банківських днів) настав, відповідно, 11.02.2022 р., тобто ще до початку широкомасштабного вторгнення військ Російської Федерації на територію України, яке відбулося 24.02.2022 р.

При цьому, суд зауважує, що посилання відповідача на невірне визначення позивачем початку прострочення заборгованості, з огляду на приписи п. 7.2 договору та твердження відповідача, що днем початку нарахування неустойки є 18.02.2022 р., оскільки умова про нарахування пені і штрафу переноситься на 7 календарних днів згідно з умовами п. 7.2 договору, спростовується наступним.

Згідно з п. 7.2 договору при несвоєчасній оплаті замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1% від неоплаченої вчасно суми даного договору за кожен день прострочення, а також штраф в розмірі 5% від загальної неоплаченої вартості робіт за Специфікацією (п. 2.1 договору), у разі якщо таке прострочення триває більше ніж 7 сім календарних днів (пеня не застосовується на частину попередньої оплати). Строк оплати продовжується на кількість днів затримки або зупинення виконання робіт.

Тобто, зазначеним вище пунктом сторони узгодили, що в разі прострочення виконання зобов`язання з оплати основного боргу більш ніж на 7 календарних днів, позивач має право нарахувати штраф у розмірі 5%, при цьому дана умова договору не визначає період, з якого виникає право позивача нараховувати пеню.

Отже, як зазначалося вище, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати виконаних робіт, позивач на підставі п. 7.2 договору просить суд стягнути з відповідача 40860,00 грн. пені та 5% штрафу у розмірі 4500,00 грн., нарахованих на суму заборгованості.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 7.2 договору при несвоєчасній оплаті замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1% від неоплаченої вчасно суми даного договору за кожен день прострочення, а також штраф в розмірі 5% від загальної - неоплаченої вартості робіт за Специфікацією (п. 2.1 договору), у разі якщо таке прострочення триває більше ніж 7 сім календарних днів (пеня не застосовується на частину попередньої оплати). Строк оплати продовжується на кількість днів затримки або зупинення виконання робіт.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що розмір останньої нараховано на заборгованість відповідача в сумі 90000,00 грн. за загальний період з 11.02.2022 р. до 11.05.2023 р., виходячи з 0,1% розміру пені, та визначено позивачем у сумі 40860,00 грн.

Згідно з приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

В постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 вказано, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Умову договору, якою передбачено нарахування штрафних санкцій за весь час прострочення виконання зобов`язань, не можна визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Проаналізувавши умови укладеного сторонами договору щодо нарахування штрафної санкції у вигляді пені, суд встановив, що п. 7.2 договору не встановлює іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином, належна до стягнення пеня повинна бути нарахована за шість місяців з простроченого платежу за відповідний період, виходячи з дня початку строку прострочення.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вказане узгоджується з приписами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно пункту 7.2 договору, проте у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, що перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ.

Суд, враховуючи вищезазначені норми законодавства, перевіривши на відповідність їм нараховану позивачем на прострочену суму боргу пеню, із врахуванням зазначеного позивачем у позовній заяві періоду нарахування, дійшов висновку, що розмір пені, який підлягає стягненню, становить 14153,42 грн. на суму 90000,00 грн. за період з 11.02.2022 р. до 11.08.2022 р., виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ та відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що нарахування пені мало зупинятися на час перебування населених пунктів поблизу міста Бровари під окупацією та в зоні бойових дій з огляду на встановлену судом відсутність підстав для застосування приписів ст. 617 ЦК України, про що зазначалося вище.

Так само відхиляється судом і посилання відповідача на невірне визначення позивачем початкового моменту для нарахування пені, оскільки, як зазначалося вище, строк настання зобов`язання з оплати за виконані роботи за актом надання послуг № 1 від 03.02.2022 р. (+5 банківських днів) настав, відповідно, 11.02.2022 р. згідно з умовами п. 2.2 договору.

Розмір передбаченого п. 7.2 договору штрафу було визначено позивачем у сумі 4500,00 грн. (90000,00 грн.*5%), який є арифметично вірним.

Крім того, позивач, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати виконаних послуг, на підставі приписів ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 3358,35 грн. 3 % річних та 25886,79 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що їх розмір було визначено позивачем у сумі 3358,35 грн., нарахованій на заборгованість відповідача за загальний період з 11.02.2022 р. до 11.05.2023 р., він є арифметично вірним та обґрунтованим.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 25886,79 грн., нарахованих на заборгованість відповідача за загальний період з лютого 2022 року до квітня 2023 року на суму 90000,00 грн., і також є обґрунтованим та арифметично вірним.

Відповідач у своєму відзиві просив суд зменшити розмір належних до сплати пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат до 20% від заявлених розмірів, посилаючись на приписи ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України.

Суд відзначає, що Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні в зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, зменшення суми неустойки, яке є правом, а не обов`язком суду, може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі № 904/4083/18).

Водночас, слід враховувати, що правила ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд бере до уваги правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Оцінюючи наявні матеріали справи, суд зазначає, що до справи відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища відповідача, поважності причин неналежного виконання грошового зобов`язання та відповідних причинно-наслідкових зв`язків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення.

Відтак, підстави для застосування приписів ст. 551 ЦК України та ст. 233 ЦК України щодо зменшення заявлених до стягнення позивачем у даній справі пені та штрафу є відсутніми, у зв`язку з чим вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню з мотивів, викладених вище, в сумі 14153,42 грн., а вимога про стягнення штрафу в заявленій позивачем сумі 4500,00 грн., так само як і вимога про стягнення 3% річних в сумі 3358,35 грн. та інфляційних втрат в сумі 25886,79 грн., на які приписи ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України не поширюються.

Щодо зменшення сум 3% річних та інфляційних, суд зазначає, що за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних та інфляційні не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

З аналізу вказаних норм законодавства до повноважень суду належить зменшення виключно розміру штрафних санкцій, до яких ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України інфляційні втрати та 3% річних не відносить.

Водночас, сплата інфляційних нарахувань та 3% річних, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2020 р. у справі № 910/14522/18.

Отже, 3 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою (штрафними санкціями), тому у суду відсутні підстави застосовувати положення, зокрема, ст. 233 Господарського кодексу України щодо зменшення розміру заявлених вимог в цій частині.

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

З приводу розподілу у даній справі судових витрат слід зазначити таке.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що судові витрати складаються з судового збору в розмірі 2684,00 грн. та попередніх витрат на правничу допомогу в сумі 13400,00 грн.

У підтвердження сплати судового збору позивачем до позовної заяви додано платіжну інструкцію № 142 від 17.05.2023 р. на суму 2684,00 грн.

Отже, витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, на підставі приписів ч. 9 ст. 129 ГК України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в частині позовної вимоги, провадження за якою було закрите, також покладаються на відповідача, оскільки позивач звернувся з даним позовом до суду 19.05.2023 р., провадження у справі було відкрито 25.05.2023 р., а кошти в рахунок погашення основного боргу відповідач перерахував позивачеві 30.05.2023 р., тобто після звернення останнього з даним позовом до суду, у зв`язку з чим спір в даній частині є таким, що виник внаслідок неправильних дій сторони.

Водночас, станом на час прийняття рішення позивачем, у підтвердження понесення решти заявлених судових витрат (витрат на правову допомогу), жодних доказів не подано, у зв`язку з чим у суду на час вирішення спору відсутні підстави для розгляду та вирішення питання щодо покладення на відповідача вказаних витрат позивача.

Поряд з цим, відповідач у своєму відзиві просив суд покласти понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 10000,00 грн. на позивача.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ст. 126 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження факту надання правничої допомоги та понесення витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Варшамяном Тиграном Гарушовичем в сумі 10000,00 грн., відповідачем було надано суду копії ордеру на надання правової допомоги № 1055593 від 14.06.2023 р., виданого ТОВ ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА адвокату Варшамяну Т.Г., договору № 05/06 професійної правничої допомоги від 05.06.2023 р., акту прийому-передачі № 1 від 13.06.2023 р., платіжної інструкції № 8356 від 14.06.2023 р. на суму 10000,00 грн.

З наданих відповідачем до справи документів слідує, що 05.06.2023 р. між Адвокатським бюро «ВАРШАМЯНА» в особі керуючого бюро Тиграна Гарушовича Варшамяна (бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА (клієнт) було укладено договір № 05/06 професійної правничої допомоги, відповідно до п. 1 якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, бюро зобов`язується надати клієнтові професійну правничу допомогу, а клієнт зобов`язується прийняти цю допомогу та сплатити за неї гонорар (винагороду) в рамках ведення судової справи № 911/1517/23 у Господарському суді Київської області, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ» до клієнта про стягнення заборгованості за договором про виконання робіт № 18/01 від 18.01.2022 р., укладеного між клієнтом та ТОВ «ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ». Професійна правнича допомога включає наступні види адвокатської діяльності: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання позовних заяв, відзивів на позовні заяви, відповідей на відзиви на позови, заперечень на відповіді на відзиви, зустрічних позовів, інших заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення господарського та конституційного судочинства, а також представництво інтересів клієнта в інших державних органах, органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, органах нотаріату та перед фізичними і юридичними особами; надання інших видів правової допомоги не заборонених законом.

Сторони погодили, що розмір гонорару бюро (адвоката бюро) за комплексне ведення (що може включати, але не обмежуючись, складання позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив, інших заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, участь у судових засіданнях, вчинення інших дій в інтересах клієнта) зазначеної у пункті 1 цього договору судової справи у Господарському суді Київської області складає 10000,00 грн. (п. 8 договору).

У пункті 11 договору встановлено, що сторони підписують акт(и) прийому-передачі наданих послуг (професійної правничої допомоги) по мірі необхідності за результатами вчинення бюро (адвокатом бюро) конкретних дій та/або надання конкретних послуг.

Пунктом 12 договору закріплений обов`язок клієнта повністю оплатити гонорар, визначений пунктом 8 цього договору, протягом 1 (одного) банківського дня з дня підписання акту прийому-передачі наданих послуг (професійної правничої допомоги) № 1 шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок бюро. Надання рахунку на оплату не вимагається.

13.06.2023 р. між Адвокатським бюро «ВАРШАМЯНА», в особі керуючого бюро Тиграна Гарушовича Варшамяна, (бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА (клієнт) було підписано акт прийому-передачі № 1 наданих послуг (професійної правничої допомоги) до договору професійної правничої допомоги № 05/06 від 05.06.2023 р., за змістом якого, на виконання умов договору професійної правничої допомоги № 05/06 від 05.06.2023 р., бюро було надано, а клієнтом отримано наступні послуги: вивчення змісту позовної заяви та додатків до неї у справі № 911/1517/23, складання відзиву на позовну заяву. Клієнт не має претензій з приводу якості, кількості та строку наданих послуг.

На підтвердження оплати отриманої правничої допомоги та, відповідно, понесення вказаних витрат відповідачем було надано суду копію платіжної інструкції № 8356 від 14.06.2023 р. на суму 10000,00 грн.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі - гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 цієї статті Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Водночас, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України, в силу ч. 5 цієї норми, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Між тим, у даній справі позивач не клопотав про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем.

Водночас, у даному випадку суд враховує такі критерії визначення розміру витрат на правову допомогу, як категорію справи, характер спірних правовідносин та значення справи для сторін, обсяг виконаної адвокатом роботи під час підготовки документів у даній справі.

Враховуючи наведені положення процесуального законодавства, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання відповідачу Адвокатським бюро «ВАРШАМЯНА» професійної правничої допомоги у цій справі та понесення пов`язаних з нею витрат відповідачем, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правову допомогу в розмірі 10000,00 грн. є співмірними, пропорційними та обґрунтованими.

Згідно з приписами п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене та обсяг наданих адвокатом послуг, на заявлений до стягнення відповідачем розмір витрат на послуги адвоката, а також на відсутність заяв, клопотань позивача щодо неспівмірності розміру даних витрат та їх зменшення, суд дійшов висновку про обґрунтованість витрат відповідача на професійну правничу допомогу у даній справі в заявленій сумі 10000,00 грн., у зв`язку з чим вони підлягають покладенню на позивача в розмірі, пропорційному частині позовних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Закрити провадження в частині стягнення 90000,00 грн. основного боргу.

2.Решту позовних вимог задовольнити частково.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА (07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Металургів, буд. 17, офіс 105, код 37001696) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ (28000, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Першотравнева, буд. 53, кв. 20, код 40429499) 14153 (чотирнадцять тисяч сто п`ятдесят три) грн. 42 коп. пені, 4500 (чотири тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. штрафу, 3358 (три тисячі триста п`ятдесят вісім) грн. 35 коп. 3% річних, 25886 (двадцять п`ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 79 коп. інфляційних втрат, 2248 (дві тисячі двісті сорок вісім) грн. 53 коп. судового збору.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛЕКСАНДРІЯ КРАНМОНТАЖ (28000, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Першотравнева, буд. 53, кв. 20, код 40429499) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА (07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Металургів, буд. 17, офіс 105, код 37001696) 1622 (одну тисячу шістсот двадцять дві) грн. 46 коп. витрат на правову допомогу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складене 07.08.2023 р.

Суддя В.М. Бабкіна