Рішення

від 07.08.2023 по справі 320/1226/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2023 року м. Київ№ 320/1226/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Урбан Ю.М. про стягнення виконавчого збору в розмірі 13000,00 грн у виконавчому провадженні № 69945054.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Верховного Суду від 10.11.2021 залишено без змін рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.01.2020, яким зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСББ «Надія» нежитлові приміщення. Позивач стверджує, що з 10.08.2021 рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.01.2020 було ним виконано, і перелічене нерухоме майно у вказаному рішенні суду перебуває у користуванні третіх осіб. За наведених обставин, 19.12.2022 представник позивача звернувся до державного виконавця з заявою про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 6 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», проте відповіді на запит на момент звернення до суду з даним позовом позивач не отримав. З пояснень працівників Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) позивачеві стало відомо, що рішення про стягнення виконавчого збору прийнято державним виконавцем і в постанові про відкриття виконавчого провадження, і в окремій постанові про стягнення виконавчого збору. На переконання позивача, без винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 69945054 державний виконавець не має права виносити постанову про стягнення виконавчого збору в порядку ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», яка є окремим виконавчим документом за вже новим виконавчим провадженням, відкритим після закінчення ВП № 69945054. Також, у позовній заяві позивач акцентує увагу, що не отримував жодного процесуального документа, прийнятого в межах виконавчого провадження ВП № 69945054.

07.02.2023 відповідачем через систему «Електронний суд» подано до суду відзив на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити у задоволенні позову. Пояснив, що станом на 06.02.2023 у державного виконавця відсутні відомості про виконання боржником рішення суду до відкриття виконавчого провадження. Відповідач зазначив, що зазначення виконавцем про стягнення з боржника виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження є його обов`язком. Стверджує, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання, відтак, одночасно з відкриттям виконавчого державний виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. За наведених обставин, відповідач вважає. що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Також, у відзиві представник відповідача просив суд розглянути справу без його участі.

27.04.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи доказів, а саме: копій відповідей відповідача на адвокатські запити та матеріалів виконавчого провадження.

На підставі ч. 9 ст. 205 КАС України 03.05.2023 суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

15.05.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи копію акта державного виконавця від 24.03.2023 та копію ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2023 у справі № 755/4551/19.

15.05.2023 до суду від представника позивача надійшла заява щодо уточнення позовних вимог в частині зазначення дати оскаржуваної постанови.

15.05.2023 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій остання увагу на тому, що з наданих матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем не було направлено на адресу боржника постанови про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору. Представник позивача наполягає на тому, що державний виконавець в межах одного виконавчого провадження двічі виносить дві постанови, якими намагається стягнути з позивача виконавчий збір. Звернула увагу і на те, що серед матеріалів виконавчого провадження ВП № 69945054 є постанова від 21.04.2023 про закінчення виконавчого провадження. Зважаючи на положення ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», представник позивача вважає, що на підставі п. 3 постанови про відкриття виконавчого провадження виконавчий збір в сумі 13000,00 грн не може бути стягнутий. Натомість, не скасована постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, а тому підлягає скасуванню, з огляду на те, що вона прийнята з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Також, 15.05.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії матеріалів виконавчого провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17.01.2020 позов ОСББ «Надія» задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСББ «Надія» нежитлові приміщення (ІХ, Х, ХІ - згідно з планом за поверхами, виготовленого БТІ), загальною площею 224,1 кв. м, позначені літ. «А», розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 , які були предметом оренди за договором оренди від 01.02.2005 № 01-02/05. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Надія» неустойку у розмірі 28019 грн 72 коп. В іншій частині позову ОСББ «Надія» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 21.10.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.01.2020 скасовано й ухвалено нове судове рішення про залишення позову ОСББ «Надія» без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 10.11.2021 касаційну скаргу ОСББ «Надія» задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 21.10.2020 скасовано, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.01.2020 залишено в силі.

13.09.2022 Верховним Судом видано виконавчий лист у даній справі, яким зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСББ «Надія» нежитлові приміщення (ІХ, Х, ХІ - згідно з планом за поверхами, виготовленого БТІ), загальною площею 224,1 кв. м, позначені літ. «А», розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 , які були предметом оренди за договором оренди від 01 лютого 2005 року № 01-02/05.

27.09.2022 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від ОСББ «Надія» надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі № 755/4551/19.

28.09.2022 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Урбан Ю.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 69945054 з примусового виконання виконавчого листа № 755/4551/19, виданого 13.09.2022 Верховним Судом, про зобов`язання ОСОБА_1 повернути ОСББ «Надія» нежитлові приміщення (ІХ, Х, ХІ - згідно з планом за поверхами, виготовленого БТІ), загальною площею 224,1 кв. м, позначені літ. «А», розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 , які були предметом оренди за договором оренди від 01.02.2005 № 01-02/05.

У п. 3 резолютивної частини вказаної постанови зазначено про стягнення з божника виконавчого збору у розмірі 13000,00 грн.

28.09.2022 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Урбан Ю.М. прийнято постанову ВП № 69945054, якою стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 13000,00 грн.

Вважаючи, що у державного виконавця не було правових підстав для прийняття постанови про стягнення виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За визначенням ст. 1 Закону України від 02.06.2016 N 1404 "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За визначенням п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону N 1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону N 1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону N 1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

З аналізу наведеної норми вбачається, що у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору виключно у випадку, коли примусове виконання рішення передбачає справляння виконавчого збору.

За визначенням ч. 1 ст. 27 Закону N 1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною 3 ст. 27 Закону N 1404 визначено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

При цьому, ч. 5 ст. 27 Закону N 1404 передбачено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

З матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист від 13.09.2022 № 755/4551/19 не підпадає під ознаки рішень, визначених ч. 5 ст. 27 Закону N 1404, за примусове виконання яких не стягується виконавчий збір.

Відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону N 1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи наведені положення ст. 26, 27 Закону N 1404, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений вказаними статтями Закону N 1404.

З огляду на встановлені обставини, суд відхиляє доводи позивача про те, що в межах виконавчого провадження ВП № 69945054 державний виконавець двічі стягнув з боржника суму виконавчого збору.

Щодо доводів позивача про те, що державному виконавцеві було відомо про виконання боржником рішення до відкриття виконавчого провадження.

Актом старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бондаря О.Д. від 24.03.2023 ВП № 69945054 за участю стягувача та понятих зафіксовано, що боржник виконав рішення суду до відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2023 у справі № 755/4551/19 визнано виконавчий лист, виданий Верховним судом 13.09.2022 на примусове виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17.01.2020 у справі № 755/4551/19 про зобов`язання ОСОБА_1 повернути ОСББ «Надія» нежитлові приміщення (ІХ, Х, ХІ - згідно з планом за поверхами, виготовленого БТІ), загальною площею 224,1 кв. м, позначені літ. «А», розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 , які були предметом оренди за договором оренди від 01.02.2005 № 01-02/05, таким, що не підлягає виконанню.

При вирішенні питання щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, Дніпровським районним судом м. Києва встановлено, що актом огляду приміщень та опису майна від 10.08.2021 та рішенням загальних зборів співвласників ОСББ «Надія» від 17.06.2021 стягувач підтверджує отримання ним спірних приміщень (IX, X, XI - згідно плану за поверхами виготовленого БТІ) загальною площею 224,1 кв.м, що позначені літерою «А» та розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 , що були предметом оренди за Договором оренди № 01-02/05 від 01.02.2005, ще до винесення Верховним Судом постанови від 10.11.2021 у справі № 755/4551/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, в межах даної справи не підлягають доказуванню обставини щодо виконання ОСОБА_1 10.08.2021 рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17.01.2020 у справі № 755/4551/19 в частині повернення ОСББ «Надія» нежитлових приміщеннь (ІХ, Х, ХІ - згідно з планом за поверхами, виготовленого БТІ), загальною площею 224,1 кв. м, позначені літ. «А», розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 , які були предметом оренди за договором оренди від 01.02.2005 № 01-02/05.

Встановлені обставини свідчать про те, на момент відкриття виконавчого провадження ВП № 69945054 ОСОБА_1 було виконано рішення суду.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 24.04.2023 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2023 у справі № 755/4551/19, що підтверджується відбитком штампа відділу про її отримання.

Поряд з цим, 21.04.2023 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Урбан Ю.М. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону N 1404.

Мотивуючи вказану постанову, державний виконавець зазначив, що 24.03.2023 перевіркою виконання рішення встановлено, що боржник виконав рішення до відкриття виконавчого провадження.

Так, п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону N 1404 передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною 3 ст. 40 Закону N 1404 визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Наведеною нормою передбачено виключення, за якого державний виконавець при закінченні виконавчого провадження не виносить постанову про стягнення виконавчого збору, а саме: ч. 9 ст. 27 Закону N 1404.

Згідно з ч. 9 ст. 27 Закону N 1404 виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону.

Таким чином, правовим наслідком закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням рішення боржником до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, є те, що виконавчий збір у такому випадку не стягується.

Так, оскаржувана постанова прийнята відповідачем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. При цьому, з`ясовуючи, чи за встановлених обставин така постанова підлягає скасуванню, суд враховує наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За своїм смисловим навантаженням термін "законний інтерес" є тотожним "охоронюваному законом інтересу", оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги ст. 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту норми ч. 1 ст. 5 КАС України слідує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її"); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до "юридичного" відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес, а його права порушені з боку суб`єкта владних повноважень.

На переконання суду, закінчення виконавчого провадження ВП № 69945054 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону N 1404 у зв`язку з виконанням боржником рішення суду до відкриття виконавчого провадження, нівелює правові наслідки стягнення з боржника виконавчого збору спірною постановою.

Зважаючи на положення ч. 9 ст. 27 та ч. 3 ст. 40 Закону N 1404, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова не створює жодних правових наслідків для позивача.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що оскаржувана постанова є виконавчим документом та може бути виконана державним виконавцем, оскільки вказані доводи суперечать змісту ст. 12 Закону N 1404, якою встановлено строки пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Суд вважає необхідним звернути увагу позивача на положення ч. 7 ст. 27 Закону N 1404, якими передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

У свою чергу, процедура повернення безпідставно сплаченого (стягнутого та перерахованого) виконавчого збору врегульована наказом Міністерства фінансів від 03.09.2013 № 787.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За наведених обставин суд вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 -78, 90, 143, 242- 246, 250, 262, 287 КАС України суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.