Рішення

від 02.08.2023 по справі 910/5751/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.08.2023Справа № 910/5751/23Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ Холдинг" (02222, місто Київ, пр-т Маяковського Володимира, будинок 26; ідентифікаційний код 43192400)

до Міністерства оборони України (03168, місто Київ, пр-т Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код 00034022)

про визнання договору недійсним,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Світлицький А.В., Хмара Ю.О.

Від відповідача: Падалка Р.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ Холдинг" з позовом до Міністерства оборони України про визнання договору про закупівлю товарів за державні кошти № 370/3/5/2/2/125 від 25.04.2022 недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5751/23. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін; підготовче засідання призначено на 17.05.2023.

11.05.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 17.05.2023 представник позивача повідомив, що не ознайомлений з позицією відповідача, оскільки відзив на позовну заяву на даний час не отримував.

У засіданні суду 17.05.2023 оголошено перерву на 31.05.2023.

У засіданні суду31.05.2023 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи, зокрема, з відзивом на позовну заяву.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення даного клопотання.

Розглянувши дане клопотання, суд протокольною ухвалою задовольнив дане клопотання представника позивача.

У засіданні суду 31.05.2023 оголошено перерву на 07.06.2023.

06.06.2023 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, яку залучено до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 07.06.2023 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.07.2023.

У судовому засіданні 05.07.2023 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 02.08.2023.

02.08.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.04.2022 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ Холдинг" (постачальник) був укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти № 370/3/5/2/2/125 за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується до 30.05.2022 поставити замовнику відповідно до ДК021:2015 - 31610000-5 - Електричне обладнання для двигунів і транспортних засобів (Стартер С5- 2с/сб20-09-02-1, Електродвигун ЭДМ-20, Тахометр ТЭ-4В, Контактор КМ- 600-ДВ, Приймач П-1, Датчик П-6-П, Манометр ТЕМ-15, Датчик до ТЕМ-15, Шланг до ТЕМ-15, Реле напруги Р-Н-10, Реле напруги РН-10-1С, Насос бензиновий БЦН-1/765-05-сб121, Насос водовідкачувальний МВП-2/765-38-сб171, Ел. Магніт ЭМ-46, Електродвигун МУ-431, Електродвигун МБН-ЗН, Реле ДМР-400Т, Покажчик температури 2ТУЕ-1 без П-1, Вольтамперметр ВА-440, Прилад (приціл) 1П3-3, Прилад СЭ-2П, Блок керування БУ-25-2С, Ел. Двигун МБП-3А, Прилад ПУС-15Р, Покажчик ТУЭ-48, ТУЭ-48Т, Ел. спідометр СП-110, Коробка К-1 ПБ.2.390.221, Гіромотор БК2.957.079, Пульт П3-175-1С, Пульт Датчик лінійних прискорень БК2.369.087, Пульт Датчик лінійних прискорень БК2.369.147, Насос МЗН-2, Насос РНМ-1) (далі - продукція) спеціального призначення за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1), а замовник - прийняти і оплатити таку продукцію.

Згідно п. 2.1. договору постачальник повинен поставити замовнику передбачену цим договором продукцію, якість якої відповідає Технічним характеристикам згідно додатку 1, в кількості, строки і за цінами, зазначеними у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору.

Ціна договору становить 7 139 081, 60 грн, ПДВ 0,00 грн. Ціна за одиницю продукції - відповідно специфікації (п. 3.1. договору).

За умовами п. 5.1. договору строк поставки продукції, передбаченої специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1), до 30.05.2022. Дозволяється дострокове постачання продукції партіями.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим договором (п. 7.1. договору).

Зокрема, в пп. 7.3.1. договору передбачено, що за порушення строку поставки продукції, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка ціни продукції, щодо якої порушені строки поставки за кожний день прострочення. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості договору.

Відповідно до п. 8.1. сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна).

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п. 8.2. договору).

Пунктом 8.3. договору передбачено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії є відповідні документи сертифікати, які видаються Торгово-Промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.

Відповідно до п. 10.1. договір набирає чинності з моменту його підписання двома сторонами і діє до 31.12.2022, а з питань розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань по цьому договору.

Спір у справі виник внаслідок того, що за твердженнями позивача, відсутні належні докази підтвердження того, що договір дійсно укладений від імені та в інтересах Міністерства оборони України. Також позивач зазначає, що договір № 370/3/5/2/2/125 від 25.04.2022 містить печатку військової частини, а не гербову печатку Міністерства оборони України, що свідчить про відсутність всього кола повноважень особи, яка відписала договір від імені позивача, та правових підстав набуття прав і зобов`язань Міністерства оборони України на підставі такого договору вимагати виконання зобов`язань іншою стороною, а отже зазначений договір укладений з грубим порушенням законодавства, є незаконним та підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто правомірність правочину презюмується. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У якості підстав для визнання недійсним договору про закупівлю товарів позивач за зустрічним позовом вказує на відсутність повноважень особи, яка підписала вказаний договір від імені відповідача, а саме - полковника ОСОБА_1 .

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).

Таким чином, від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Окрім того, відповідні правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Інструкцією з підготовки, погодження, укладення, реєстрації, обліку, зберігання та контролю за виконанням договорів, що укладаються від імені Міністерства оборони України, що затверджена наказом Міністерства оборони України від 29.12.2020 № 500 визначена процедура підготовки, погодження, укладення, реєстрації, обліку та зберігання договорів, угод, державних контрактів, що укладаються від імені Міноборони.

Пункт 1.3 Інструкції декларує, що керівники структурних підрозділів Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, органів військового управління на підставі довіреностей укладають договори від імені Міністерства оборони України.

Полковник ОСОБА_1 , будучи начальником Центрального управління забезпечення наземними системами озброєння Озброєння Командування Сил логістики Збройних Сил України підписував оспорюваний Договір на підставі довіреності від імені Міністерства оборони України № 220/141/д від 05.04.2022.

Отже, суд дійшов висновку про те, що спірний договір з боку Міноборони був підписаний уповноваженою на те посадовою особою, що має необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6 інструкції з підготовки, погодження, укладення, реєстрації, обліку, зберігання та контролю за виконанням договорів, підготовлений у структурному підрозділі проект договору та всі додатки до нього обов`язково погоджуються (візуються) керівниками фінансово-економічної та юридичної служб структурного підрозділу (за наявності).

У даному випадку наявне погодження відповідними посадовими особами, яке міститься на зворотному боці підписаного аркуша примірника договору, що зберігаються у відповідальному структурному підрозділі.

Вказаним підписаним сторонами аркушем спростовуються твердження позивача щодо відсутності печатки, яка засвідчує підпис уповноваженої посадової особи.

Щодо повноважень Міноборони та Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, суд зазначає наступне.

Відповідно пункту 20 частини 4 Положення про Міністерство оборони України, Міноборони відповідно до покладених на нього завдань укладає в установленому порядку договори (контракти) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) з підприємствами, установами і організаціями, які залучаються ним до виконання таких завдань (замовлень), і підприємствами, які здійснюють поставку військової продукції.

Пунктом 26 частини 4 Положення про Міністерство оборони України, Міноборони відповідно до покладених на нього завдань виступає державним замовником і формує відповідно до визначених Генеральним штабом Збройних Сил потреб, вимог та пріоритетів під час здійснення оборонних закупівель пропозиції до зведеного трирічного плану закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями, складає та затверджує трирічний та річний плани закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення, надає тактико-технічні (технічні) завдання виконавцям державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель.

Отже, в положенні про Міністерство оборони України прямо зазначається, що Міноборони може виступати державним замовником і може укладати в установленому порядку договори.

В той же час, пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України про "Про оборонні закупівлі" державний замовник здійснює планування оборонних закупівель, на підставі чого організовує та здійснює закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення.

Ані Законом України про "Про оборонні закупівлі", ані Положенням про Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України, ані Положенням про Міністерство оборони України не вказується про обов`язок погоджувати договори чи контракти, що укладаються відповідачем.

Більше того, судом встановлено, що відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з позивача суми штрафних санкцій в розмірі 1 762 613,85 грн, у зв`язку із неналежним виконанням умов договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/3555/23 позов Міністерства оборони України - задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ Холдинг" на користь Міністерства оборони України пеню в сумі 1 278 113 грн 77 коп. та штраф в сумі 484 500 грн 08 коп.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/3555/23 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт невиконання ТОВ «Ліфт Технолоджіс» умов договору, порядку розрахунків між сторонами та розміру заборгованості, вже встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №910/3555/23 та мають преюдиційне значення.

Окрім вказаного, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору з причин укладення правочину неуповноваженою особою, судом взято до уваги положення ст. 241 ЦК України. За приписами вказаної статті, якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі № 910/1163/17 роз`яснив, що схвалення може відбутися, як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Так, під час розгляду даної справи та справи № 910/3555/23 за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ Холдинг" про стягнення штрафних санкцій в сумі 1 762 613, 85 грн, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 370/3/5/2/2/125 від 25.04.2022, судом були встановлені обставини укладення сторонами спірного правочину, а також його виконання, зокрема, часткової поставки продукції на загальну суму 217 651, 84 грн, що підтверджується видатковою накладною № ВН-00025 від 21.06.2022 та актом приймання-передачі № 162/22 від 21.06.2022, у зв`язку із чим Товариству з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ Холдинг" був нарахований штрафу в сумі 484 500, 08 грн та пеня в сумі 1 278 113, 77 грн.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що своїми діями сторони узгодили істотні умови спірного правочину та засвідчили факт його реального виконання, що робить неможливим визнання цього договору недійсним незалежно від наявності/відсутності повноважень представника Міністерства оборони України.

З урахуванням викладеного та зважаючи на наявні у справі докази, суд встановив, що у спірних правовідносинах сторони уклали договір про закупівлю товарів за державні кошти № 370/3/5/2/2/125 від 25.04.2022 з урахуванням вимог чинного законодавства та вчинили дії, направлені на реальне виконання цієї угоди, відтак, суд дійшов висновку, що доводи позивача, є недоведеними та безпідставними.

Суд звертає увагу, що позивач не довів наявність підстав для визнання договору №370/3/5/2/2/125 від 25.04.2022 недійсним.

Стосовно інших доводів учасників справи в частині визнання договору недійсним, суд враховує усталену практику Європейського Суду, відповідно до якої у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. При цьому, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 р. у справі "Серявін проти України").

Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про закупівлю товарів за державні кошти № 370/3/5/2/2/125 від 25.04.2022, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ Холдинг" задоволенню не підлягають.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором (ч.2 ст. 193 ГК України).

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Зважаючи на викладене, господарський суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, а судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ Холдинг" відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЛТ-СЕВ Холдинг" (02222, місто Київ, пр-т Маяковського Володимира, будинок 26; ідентифікаційний код 43192400)

Відповідач - Міністерство оборони України (03168, місто Київ, пр-т Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код 00034022)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.08.2023

Суддя І.О. Андреїшина