Рішення

від 20.07.2023 по справі 921/385/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 липня 2023 року м. ТернопільСправа № 921/385/20

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бурди Н.М.

за участі секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Тернопільський облрибокомбінат", вул. Князя Острозького, 14-А, м. Тернопіль, 46001 (адреса для листування вул. Набережна, 13, с.Урмань Бережанського району Тернопільської області, 47510)

до відповідача-1: Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області, вул. Шевченка, 34, смт. Залізці Зборівського району Тернопільської області, 47234

до відповідача-2: Виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області, вул. Шевченка, 34, смт. Залізці Зборівського району Тернопільської області, 47234

до відповідача-3: Товарна біржа "Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська", пров. Західний, буд. 3-Д, кімн. 5, м. Київ, 03067

до відповідача-4: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

про:

1. Визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області №223 від 12.11.2012 "Про питання комунальної власності";

2. Скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.12.2012, виданого Залозецькій селищній раді про право власності на гідроспоруди ставка №8, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

3. Визнання недійсними результатів аукціону з продажу гідротехнічних споруд ставка №8, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , проведеного Тернопільською філією ТБ "Універсальна земельна товарна біржа" "Придніпровська", оформленого протоколом №4 аукціону Залозецької селищної ради від 05.02.2013.

За участі представників сторін:

Позивача: Дубового Артема Михайловича, ордер серії ВО №1046584 від 19.01.2023 р.

Відповідача 1: не прибув.

Відповідача 2: не прибув.

Відповідача 3: не прибув.

Відповідача 4: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 19.12.1998 Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області;

та Колодовського Олега Володимировича, посвідчення № 673 від 24.12.2011 р., ордер серії ВО № 1027042 від 28.04.2022 р.

В судовому засіданні 20.07.2023 року, відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: В червні 2020 року Публічне акціонерне товариство "Тернопільський облрибокомбінат" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача-1 - Залозецької селищної ради, відповідача-2 - Виконавчого комітету Залозецької селищної ради, смт. Залізці Зборівського району Тернопільської області, відповідача-3 - Товарної біржі "Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська", м.Київ, та відповідача-4 - ОСОБА_1 , м. Тернопіль, про:

1. Визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області №223 від 12.11.2012 "Про питання комунальної власності";

2. Скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.12.2012, виданого Залозецькій селищній раді про право власності на гідроспоруди ставка №8, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

3. Визнання недійсними результатів аукціону з продажу гідротехнічних споруд ставка №8, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , проведеного Тернопільською філією ТБ "Універсальна земельна товарна біржа" "Придніпровська", оформленого протоколом №4 аукціону Залозецької селищної ради від 05.02.2013.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.02.2021, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 у справі №921/385/20, відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2021 постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.02.2021 у справі №921/385/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

При цьому, Верховним Судом вказано, що суди попередніх інстанцій, здійснюючи розгляд справи №921/385/20, не з`ясували питання та не встановили обставин стосовно ефективності способу захисту, обраного позивачем (ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат"), який вважає себе власником майна гідроспоруди ставка №8, розташованого за адресою: вул. Шевченка, 1/8, смт. Залізці Зборівського району Тернопільської області, та чи може такий обраний позивачем спосіб захисту вирішити спір щодо захисту права власності на нерухоме майно (гідроспоруди). Крім того, звернуто увагу на пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц, де зазначено, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Згідно з ч.1 ст.316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

14.01.2022 матеріали справи №921/385/20 повернуто на адресу Господарського суду Тернопільської області. За результатами проведеного автоматизованого розподілу судової справи для її розгляду визначено суддю Бурду Н.М. (Протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2022 знаходиться у матеріалах справи).

Ухвалою суду від 21.01.2022 суддею прийнято до свого провадження справу №921/385/20 та постановлено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, яке призначено на 17.02.2022.

В подальшому, з метою виконання завдань підготовчого провадження та для забезпечення належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, підготовче засідання судом неодноразово відкладалося з підстав, зазначених у відповідних ухвалах суду, зокрема, на 24.03.2022 та 28.04.2022 враховуючи клопотання позивача, на 19.05.2022 враховуючи клопотання представника відповідача-4, на 16.06.2022 за клопотаннями представників відповідачів 1 та 4, на 30.06.2022 за клопотанням представника відповідача-4, на 25.08.2022 у зв`язку із нез`явленням представників сторін, на 22.09.2022, 27.10.2022, 10.11.2022 з урахуванням клопотань представника відповідача-4, на 01.12.2022 за клопотанням представника позивача, на 22.12.2022 та 26.01.2023 за клопотанням представника відповідача-4, на 23.02.2023 у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги на всій території України, та востаннє на 30.03.2023.

Ухвалою суду від 30.03.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 04.05.2023, з подальшим його відкладенням на 01.06.2023, 22.06.2023 та на 20.07.2023 на 9:00 год., визнавши обов`язковою явку в судове засідання представників відповідачів 1 та 2: Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області, та Виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області.

Представники відповідачів 1 та 2: Залозецької селищної ради та Виконавчого комітету Залозецької селищної ради, в жодне судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлялись; відзиви на позов від останніх не надходили.

17.07.2023 від Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області надійшла заява (вх.№5981 від 17.07.2023) про долучення до матеріалів справи документів, а саме: копії Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області; копії Регламенту виконавчого комітету Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області; копії рішення виконавчого комітету Залозецької селищної ради №223 від 12.11.2012; копії Наказу №192 від 25.07.2003 року; копії акту приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" на баланс ДП "Укрриба" від 03.07.2003р.; копію Розпорядження Голови Зборівської районної державної адміністрації від 09 лютого 2004 року №83.

Розглянувши в судовому засіданні 20.07.2023 заяву відповідача-1 Залозецької селищної ради (вх.№5981 від 17.07.2023) про долучення до матеріалів справи документів, заслухавши думку представників позивача та відповідача-4 з цього приводу, судом відмовлено у задоволенні такої заяви з урахуванням положень ст.ст. 42, 80, 119 ГПК України, оскільки селищною радою не обґрунтовано неможливості подання таких документів, як доказів, на стадії підготовчого провадження та поважність причин пропуску строку на подання доказів. Відтак, такі документи судом до уваги не приймаються.

Відповідач-3 - Товарна біржа "Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська", участь уповноваженого представника в жодне судове засідання також не забезпечила, хоча про дату, час та місце розгляду справи останню належним чином повідомлялось; своїм правом на подання відзиву на позов також не скористалася.

Слід зазначити, що усі процесуальні документи у даній справі надсилались судом відповідачу-3 на адресу, вказану у позовній заяві та яка відповідає відомостям про місцезнаходження з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: провулок Західний, буд. 3-Д, кімната 5, м. Київ, 03067. Проте поштові відправлення були повернуті суду без вручення адресату з відмітками відділення Укрпошти "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Частинами 2, 3 ст.120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, в даному випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19).

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.13 ГПК України).

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно з частинами 1, 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Тому, застосовуючи принципи змагальності, диспозитивності та пропорційності господарського судочинства, що закріплені в п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 13-15 ГПК України, та беручи до уваги забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників відповідачів 1-3 за наявними у ній матеріалами.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що розгляд даної справи здійснювався із врахуванням Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (в редакції Указів №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023 та №254/2023 від 01.05.2023), рекомендацій Ради суддів України від 02.03.2022 та розпорядження голови Господарського суду Тернопільської області від 24.02.2022 №10-р, відповідно до яких з 24.02.2022 встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану.

Враховуючи продовжені п.4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України процесуальні строки розгляду судових справ під час дії карантину, запровадження воєнного стану, права учасників подавати заяви/клопотання про продовження процесуальних строків на подання ними своїх пояснень, заперечень, доказів, тощо, судом надано таке право сторонам під час розгляду справи.

Згідно з приписами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Позиції учасників справи.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги повністю підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

В обґрунтування позову посилається, зокрема, на те, що в ході перетворення ДП "Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат" у ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат", останнім на законних підставах та відповідно до наказу №1009 від 12.10.1998 набуто право власності на вирощувальний став №8, проте не здійснено державну реєстрацію права власності на спірне майно в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, звертає увагу на те, що державна реєстрація прав не є підставою для набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності. До того ж, право власності позивача виникло в період коли право власності на гідротехнічні споруди не підлягало державній реєстрації відповідно до вимог ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та положень Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998, яка була чинною на момент прийняття наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по Тернопільській області №1009 від 12.10.1998р.

Щодо застосування до спірних правовідносин положень Порядку №1450, то вважає за доцільне звернути увагу суду на те, що вказаний документ не може здійснювати нормативно-правового регулювання спірних правовідносин з огляду на те, що він не пройшов державної реєстрації відповідно до вимог Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади".

ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" та ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат" ніколи не приймалось рішення та не вчинялись дії, спрямовані на відчуження гідротехнічних споруд вирощувального ставу №8 чи припинення права власності на них в інший спосіб.

Залозецькою селищною радою та Виконавчим комітетом Залозецької селищної ради порушені вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", зокрема, при прийнятті рішення від 12.11.2012 №223 та оформлення на його підставі права комунальної власності за селищною радою на гідроспоруди ставка №8, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки вони прийняті за відсутності документального підтвердження щодо припинення права власності ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат" на таке майно. Відчуження спірного майна на торгах (аукціоні), який проведено відповідачем-3 є неправомірним, оскільки майно не набуто відповідачем-1 у власність на законних підставах, а тому результати аукціону слід визнати недійсними як такі, що порушують право власності позивача на майно, передане йому у процесі приватизації шляхом перетворення.

В процесі проведення інвентаризації майна товариства направлено адвокатський запит Залозецькій селищній раді, яка в інформації №234 від 23.04.2020 повідомила, що селищна рада набула у комунальну власність майно на підставі рішення від 12.11.2012 №223 "Про питання комунальної власності" та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.12.2012, яке реалізувала через аукціон (протокол №4 від 05.02.2013) ОСОБА_1 .. Позивач вказує, що дізнався про порушення своїх прав саме із дати отримання інформації на адвокатський запит.

Як стверджує представник позивача, в т.ч. у додатково поданих під час нового розгляду справи письмових поясненнях по справі (вх.№2608 від 28.04.2022), Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд погодився із висновками місцевого та апеляційного суду про те, що саме позивач є законним власником гідроспоруд ставка №8, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (додатково на підтвердження права власності на гідроспоруди долучив до матеріалів справи схему ставків). А щодо способу захисту, то зазначає, що пред`являючи віндикаційний позов до ОСОБА_1 , який є фізичною особою, такий би був не підсудний господарському суду.

Представник відповідача-4 - Вигилюка Петра Івановича, в судових засіданнях проти позову заперечив з підстав, зазначених, зокрема, у відзиві на позов (вх.№8583 від 24.11.2020), додатково поданих письмових поясненнях у справі (вх.№7479 від 10.11.2022).

Так, просить суд врахувати, що набуття права власності на спірні гідротехнічні споруди позивачем документально не підтверджено, тому його право не є порушеним. За твердженням позивача йому належить "Вирощувальний №8" за інвентарним номером 213, тоді як право власності за Залозецькою селищною радою визнано на гідроспоруди ставка №8, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та включає в себе згідно опису об`єкта: водовпуск, водовипуск, гребля. Відсутні будь-які докази тотожності майна, право власності на яке відповідно до рішення Виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області №223 від 12.11.2012 було зареєстровано за Залозецькою селищною радою та в подальшому було відчужене на користь ОСОБА_1 на спірному аукціоні, оформленому протоколом №4, з майном, яке як вказує позивач належить йому.

Щодо долученої позивачем схеми ставків, то не вважає такий документ належним та допустимим доказом в підтвердження того, що позивач є власником спірного ставка №8, оскільки дана схема такої якості, що з неї неможливо зрозуміти її зміст, а саме: якої місцевості вона стосується. Невідома дата складання даної схеми та її масштаб стосовно місцевості. Немає відомостей про організацію чи особу, яка її склала та яка відповідальна за її зміст. Відсутні ідентифікаційні ознаки об`єктів, нанесених на дану схему, а також неможливо встановити на ній спірний ставок.

Зазначає, що відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду №1009 від 12.10.1998 "Про перетворення Державного підприємства "Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат" передбачено передачу майна згідно з Актом передачі. Проте відповідно до Наказу Регіонального відділення Фонду держмайна України по Тернопільській області №88 від 24.03.2011 внесено зміни в п.2 Наказу №1009 від 12.10.1998, а саме виключено текст щодо передачі майна згідно з Актом передачі, а дублікат Переліку нерухомого майна від 13.08.2010, який не затверджений рішенням Фонду, не є правовстановлюючим документом на підтвердження обставин набуття позивачем права власності на майно, яке в ньому зазначене.

Також відповідач-4 посилається на Порядок підтвердження права власності на нерухоме майно, затверджений наказом Фонду державного майна України №1450 від 22.07.1998, п.2.1 якого визначено, що невід`ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства (про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство) в процесі приватизації є акт передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства.

Вважає, що належним доказом передачі майна є Акт передачі, який у позивача відсутній, та у зв`язку з чим останнім не проведена державна реєстрація майна, яка згідно законодавства є обов`язковою.

Крім того, представник відповідача-4 просить врахувати, що згідно з п.2.2. Порядку №1450 на вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації (перетвореного з державного підприємства), або осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками відкритого акціонерного товариства, до набуття чинності цим Порядком, державний орган приватизації видає Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству (чинність згаданого Порядку №1450 на момент приватизації позивача підтверджується додатково копією листа Фонду державного майна України від 29.10.2020 №10-33-22032). Згаданий перелік нерухомого майна відповідно до Порядку №1450 міг бути виданий на вимогу ВАТ лише у випадку його створення до набуття чинності Порядку №1450, тобто на момент перетворення позивача такий Перелік не може вважатися належним правовстановлюючим документом.

Відповідно до пункту 5.4. Плану приватизації цілісного майнового комплексу Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату від 5 жовтня 1998 року, затвердженого наказом РВ ФДМУ по Тернопільській області №990 від 05.10.1998 року, вартість об`єктів, що не підлягають приватизації 2 694 035 грн. (ставки площею більше 3-ох га, включаючи інженерні та дамбові споруди до них, що є виключною власністю народу України). Дані об`єкти залишаються на балансі підприємства. Відповідно ж до Технічного паспорта на ставок № 8 заплавного типу, виготовленого на замовлення ОСОБА_1 у 2013 році Тернопільським обласним управлінням водних ресурсів, площа ставка №8 становить 13,08 га.

У 2017 році ОСОБА_1 отримано Дозвіл на спеціальне водокористування №106/ТП/49д-17 від 18.10.2017 року, зокрема ставком №8, площею 13,03 га., розташованим на території Залозецької селищної ради за межами населеного пункту. Отже, спірний ставок №8 має площу понад 13 га і не увійшов до статутного фонду позивача, оскільки суттєво більший, ніж 3 (гектари), які йому передавалися відповідно до плану приватизації. Даний ставок і не міг увійти до статутного фонду позивача, оскільки відповідно до ч.2 ст.59 Земельного кодексу України, якою регулюється право на землі водного фонду, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Відповідно до листа РВ ФДМ України по Тернопільській області від 26.03.2002 року №04-14/659 "Про майно, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ "Тернопільський "Облрибкомбінат", в процесі приватизації до статутного фонду ВАТ "Тернопільський "Облрибкомбінат" не увійшли ставки площею більше 3-х гектарів, включаючи інженерні та дамбові споруди до них, які в даний час перебувають на балансі підприємства і є державною власністю.

Відповідач-4 також вказує на те, що ВАТ "Тернопільський "Облрибкомбінат" відповідно до свого ж листа №191 від 12 грудня 2003 року на адресу Зборівської РДА на підставі п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України, керуючись ст.ст. 141-142 ЗК України, добровільно відмовилося від переоформлення у встановленому порядку права власності, або права користування землями, на яких розташовувалися ставки, на яких уже більше 30 років не проводились жодні роботи щодо їх поглиблення, ремонту дамб і гідроспоруд, внаслідок чого частина ставів заросла вищою водною рослинністю, водоподаючі і водоскидні канали замулені і непридатні для риборозведення, податки за землю нараховують ВАТ "Тернопільський "Облрибкомбінат". По Залозецькій сільській раді позивач добровільно відмовився від ставків загальною площею - 490 га. На підставі цього звернення Розпорядженням Голови Зборівської РДА Тернопільської області №83 від 9 лютого 2004 року "Про припинення права користування та затвердження актів прийому-передачі земельних ділянок із земель водного фонду", було припинено право користування земельними ділянками площею 1325,5 га ВАТ "Тернопільський "Облрибкомбінат", серед яких було вилучено площу 489 га ставків на території Залозецької селищної ради.

Протягом 2005-2010 років ВАТ "Тернопільський "Облрибкомбінат" не здійснювало сплати орендної плати за землю та збору за спецводокористування, що підтверджується листом ДПА в Тернопільській області від 09.03.2011р.

Таким чином, на думку відповідача-4, жодним належним документом не підтверджується право власності позивача на спірний ставок №8; право власності на гідроспоруди ОСОБА_1 набуто у встановленому законом порядку, що підтверджується належними і допустимими доказами, зокрема Договором купівлі-продажу гідроспоруд, рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26.03.2013 у справі №599/311/13-ц та державною реєстрацією права власності, які є чинними на даний час.

Крім того, у відзиві вказується про те, що позивачем не доведено обставин того, що про порушення його майнових прав він не міг дізнатися впродовж 2012-2020 років, та що строк позовної давності ним пропущено з поважних причин.

Вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 15.12.2021, передаючи справу на новий розгляд. При цьому, зазначає, що із змісту Постанови Верховного Суду від 15.12.2021 не випливає те, що позивач є власником гідроспоруд ставка №8, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Просить в позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача-4, судом встановлено наступне.

Як зазначено у листі Управління забезпечення реалізації повноважень у Тернопільській області Регіонального відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях №8-114-02488 від 08.12.2020 у відповідь на адвокатський запит представника позивача (адвоката Дубового А.М.) від 04.12.2020 (вх.№18/02054 від 07.12.2020), відповідно до статті 12 Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (втратили чинність), наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях) від 16.03.1998 №262 "Про приватизацію державного майна цілісного майнового комплексу Тернопільського обласного рибкомбінату" дозволено приватизацію цілісного майнового комплексу Тернопільського обласного рибкомбінату шляхом перетворення його у відкрите акціонерне товариство.

До складу державного підприємства на правах структурних підрозділів входили такі рибгоспи, а саме: "Бережани", "Борщівка", "Заложці", "Копичинці", "Плотича", "Підгайці".

Наказом Регіонального відділення від 31.03.1998 №346 створено інвентаризаційну комісію з інвентаризації майна цілісного майнового комплексу Тернопільського обласного рибкомбінату.

Відповідно до наказів Регіонального відділення від 16.03.1998 №262 та від 31.03.1998 №346, наказу підприємства від 30.03.1998 №21, наказом державного підприємства від 31.03.1998 №43 створено комісію з інвентаризації майна підприємства по рибгоспу "Заложці".

Інвентаризація майна підприємства проводилась відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються корпоратизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання), затвердженого постановою КМУ №158 від 02.03.1998.

Також в листі зазначається про те, що у приватизаційній справі ДП "Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат" матеріали технічної документації відсутні.

До даного листа додано копії: наказу РВ від 31.03.1998 №346; наказу від 30.03.1998 №21; наказу від 31.03.1998 №43; матеріалів інвентаризації.

З долучених документів вбачається, що Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна по Тернопільській області від 31.03.1998 №346 "Про створення інвентаризаційної комісії з інвентаризації майна цілісного майнового комплексу Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату" наказано створити інвентаризаційну комісію (п.1) та інвентаризацію державного майна цілісного майнового комплексу Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату провести станом на 01.04.1998 (п.2).

Наказом №21 від 30.03.1998 Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату наказано створити комісію з інвентаризації майна підприємства та провести повну інвентаризацію майна підприємства станом на 01.04.98р. відповідно до Положення про інвентаризацію державного підприємства, що приватизується, затвердженого постановою КМУ №150 від 02.03.98р. Створити інвентаризаційні групи по проведенню інвентаризації по кожному рибгоспу окремо (видавши накази) та в тому числі адміноргану (п.3).

Наказом №43 від 31 березня 1998 року "Про створення комісії з інвентаризації майна підприємства рибгоспу "Заложці" та інвентаризаційних груп в зв`язку з приватизацією" по рибгоспу "Заложці", відповідно до наказу РВ ФДМУ по Тернопільській області 16.03.1998р. №262 та виконання наказу №346 від 31.03.1998р. наказано створити комісію з інвентаризації майна підприємства; провести повну інвентаризацію майна підприємства станом на 1.04.1998 р. відповідно до положення про інвентаризацію майна державного підприємства, що приватизується затвердженого постановою КМУ №158 від 2.03.98р.; створити інвентаризаційні групи по проведенню інвентаризації (п.1).

Позивачем надано перелік нерухомого майна рибгоспу "Заложці" та Відомість розрахунку відновної вартості основних засобів (рибгосп "Заложці").

В зазначеному переліку під інвентарним номером об`єкта 213 значиться "Вирощувальний №8". У Відомості розрахунку відновної вартості основних засобів (рибгосп "Заложці") під інвентарним номером об`єкта 213 також значиться "Вирощувальний №8", дата введення в експлуатацію 04.1939, балансова вартість 4851,53 грн.

Наказом Регіонального відділення від 28.05.1998 року №510 "Про затвердження акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату" затверджено Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу, згідно якого вартість майна, що підлягає приватизації (розмір статутного фонду відкритого акціонерного товариства) складає 363 544,00 грн.

В Акті зазначено, що такий складений за документами інвентаризації майна Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату за станом на 01.04.1998 і з урахуванням Методики оцінки вартості майна під час приватизації.

Поряд з цим, сторони не надали Акту інвентаризації, складеного в порядку передбаченому Положенням "Про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання) затвердженого постановою КМ України від 02.03.1993 №158.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 05.10.1998р. №990 затверджено План приватизації цілісного майнового комплексу Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату, відповідно до якого:

- Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат створений на базі ставкового фонду Тернопільської області загальною площею 3586,5га, шляхом розподілу Львівського рибтресту на окремі структурні підрозділи в межах географічного розмежування областей згідно з наказом Головного управління рибного господарства внутрішніх водойм України від 17.12.1964 №108 та яке підпорядковане Державному комітету рибного господарства;

- основними видами діяльності рибокомбінату є: вирощування ставкової риби; ведення підсобного господарства; будівництво нових та реконструкція існуючих рибогосподарських об`єктів; ведення комерційної діяльності;

- у склад підприємства (згідно з Статутом) на правах структурних підрозділів входить, зокрема, рибгосп "Заложці" (смт. Залісці, Зборівського району);

- загальна земельна площа рибкомбінату складає 4686,3 га (в тому числі ставковий фонд - 3586,5 га), зокрема: рибгосп "Заложці" - 1841 га, в тому числі: рілля 4 га, сіножаті 92 га, пасовища 39га, під виробничими будівлями 7 га, господарські шляхи 24 га, болота 229 га, землі водного фонду 1446 га; залишкова вартість основних засобів рибгоспу "Заложці" 659 579,65 грн;

- відповідно до розділу 3, п.5.4 Плану приватизації перелік об`єктів, які не підлягають приватизації (відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України, ст.ст.1, 3, 4, 5, 6 Водного кодексу України, ст.5 п.2 Закону України "Про приватизацію державного майна") не підлягають приватизації ставки площею більше 3-х га, включаючи інженерні та дамбові споруди до них (вартість 2694035 грн), що є виключною власністю народу України та залишаються на балансі підприємства;

- об`єкти, що передаються членам трудового колективу на умовах оренди відсутні (п.5.2);

- згідно з п. 6.3 Плану приватизації новостворене акціонерне товариство використовує майно на умовах збереження виробничого профілю основної діяльності на протязі не менше 10 років та є правонаступником прав та зобов`язань Державного підприємства "Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат";

- в якості додатку до Плану приватизації зазначений Перелік об`єктів, що не підлягають приватизації (однак такий до матеріалів справи не долучено).

12.10.1998 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області прийнято наказ №1009 "Про перетворення державного підприємства Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату у відкрите акціонерне товариство "Тернопільський "Облрибкомбінат" (далі "Наказ №1009").

Згідно п.1 даного Наказу №1009 вирішено перетворити ДП "Тернопільський обласний виробничий рибокомбінат" у ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат".

В п.2 даного Наказу №1009 вирішено затвердити статут ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат", передати до статутного фонду ВАТ нерухоме майно згідно з актом передачі (Акт додається).

При цьому судом встановлено, що Акт передачі не складався.

В п.8 Наказу зазначено, що з моменту державної реєстрації Товариства діяльність державного підприємства Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату припинити. Правонаступником його прав та зобов`язань вважати відкрите акціонерне товариство "Тернопільський "Облрибокомбінат".

Наказом Регіонального відділення від 04.03.2011 №88 "Про внесення змін до наказу Регіонального відділення ФДМУ по Тернопільській області від 12.10.1998 №1009", з урахуванням службової записки відділу оцінки майна та відділу правового забезпечення та кадрової роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 03.03.2011 року, внесено зміни в п.2 наказу від 12.10.1998 №1009, зокрема, виключено друге речення такого змісту: "Передати до статутного фонду ВАТ нерухоме майно згідно з актом передачі (Акт додається)".

В подальшому, рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" від 11.03.2011, оформленого протоколом №1, вирішено змінити тип та найменування ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" на ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат".

Як вже зазначалось вище, в обґрунтування позовних вимог позивачем долучено до матеріалів справи копію дублікату Переліку нерухомого майна, що передане у власність Відкритому акціонерному товариству "Тернопільський облрибкомбінат" від 13.08.2010 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, на якому відсутня дата його створення.

Відповідно до вказаного Переліку, під №69 рибгоспу "Заложці" значиться назва об`єкта: "Вирощувальний №8, інвентарний №213, вартість за якою об`єкт включено до статутного фонду ". Водночас, ні План приватизації, ні Перелік нерухомого майна, що передане у власність товариству, не містить площі ставків, їх конкретної адреси (розміщення), та за відсутності Акту інвентаризації, не можливо ідентифікувати спірне майно, а документів на підставі яких обліковується майно на балансі товариства позивач не надав за їх відсутністю.

Матеріали справи вказують на те, що за зверненням ОСОБА_1 , Спільне мале підприємство "Геодезія" виготовило у 2005 році "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду на території Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області ОСОБА_1 ", у якому зазначено, що ставки №7 і №8 заплавного типу розташовані за межами населеного пункту смт.Залізці на території Залозецької селищної ради Зборівського району; загальна площа земель водного фонду, орендованих ФОП ОСОБА_1 становить 25,1144га, в тому числі: площа водного дзеркала 23,5337га, прибережна захисна смуга і гідротехнічні споруди 1,5807га.

Між Зборівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар), на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації №671 від 29.12.2005 укладено :

1/ Договір оренди земельної ділянки від 01.01.2006, відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в тимчасове платне користування земельну ділянку водного фонду загальною площею 25,1144 га, за рахунок земель запасу Залозецької селищної ради, в тому числі під ставком - 23,5337 га, гідротехнічними спорудами 1,5807га, прибережна смуга 1,5807га, терміном на 10 років для ведення ставково-рибного господарства;

2/ Договір оренди водного об`єкта (ставка) від 08.02.2008, відповідно до умов пп.1.1, 2.1, 3.1, 9.1, 9.2 якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв терміном на 10 років у платне користування водний об`єкт (ставок) площею водного дзеркала 23,5337га, який знаходиться за адресою: Тернопільська область, Зборівський район, смт. Залізці;

У п.2.4 Договору міститься застереження, що гідротехнічні споруди водного об`єкту, що передається в оренду, не є предметом цього договору, і умови їх використання визначаються іншими документами.

Додатковою угодою №2 від 05.02.2018 внесено зміни до Договору оренди водного об`єкта (ставка) від 08.02.2008, зокрема:

- Зборівську районну державну адміністрацію замінено на Тернопільську обласну державну адміністрацію (підстава п.5 ст.122 Земельного кодексу України, зміна повноважень щодо передачі земельних ділянок із земель державної власності у користування);

- встановлено, що договір оренди водного об`єкта укладений на строк дії договору оренди землі та визначено розмір орендної плати.

Рішенням Виконавчого комітету Залозецької селищної ради №223 від 12.11.2012 "Про питання комунальної власності" з метою ефективного використання нерухомого майна, що знаходиться на території Залозецької селищної ради, а також проведеною інвентаризацією гідроспоруд ставка №8 по АДРЕСА_3 та прийняттям їх на баланс селищної ради, керуючись статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішено:

- оформити право комунальної власності на гідроспоруди ставка №8, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за Залозецькою селищною радою (п.1);

- доручити Зборівському районному бюро технічної інвентаризації зареєструвати дані гідроспоруди, що заходяться за адресою: АДРЕСА_2 за Залозецькою селищною радою та видати свідоцтво на право комунальної власності (п.2 рішення).

20.12.2012, на підставі рішення №223 від 12.11.2012, Залозецькій селищній раді видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно: гідроспоруди ставка №8, за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до Протоколу аукціону №4 від 05.02.2013 з продажу комунального майна, 05.02.2013 року відбувся аукціон, об`єктом якого був лот №4 - Гідротехнічні споруди ставка №8 (частина земляної греблі довжиною 20,0 м), водовипуск (поз.2), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; організатором аукціону виступала Залозецька селищна рада; виконавцем виступала Тернопільська філія Товарної біржі "Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська" на підставі договору доручення №10/01/2013 від 10.01.2013; переможцем аукціону визнано ОСОБА_1 з ціновою пропозицією 17002,70 грн; протокол аукціону №4 затверджено Залозецьким сільським головою ОСОБА_2 05.02.2013 року.

Також, 05.02.2023 між Залозецькою селищною радою (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу гідроспоруд, відповідно до умов якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві гідротехнічні споруди ставка №8: - земляну греблю довжиною 20,0м; - водовипуск, які знаходяться за адресою АДРЕСА_2 .

В п.1.3 Договору зазначено, що право власності переходить від Продавця до Покупця з моменту державної реєстрації Договору згідно п.4 ст.334 ЦК України.

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26.03.2013 у справі №599/311/13-ц, яке набрало законної сили, з урахуванням ухвал про виправлення описок в рішенні від 12.07.2013 та від 04.09.2014, визнано дійсним Договір купівлі-продажу гідротехнічних споруд ставка №8, зокрема водовипуск (поз.2) із земляною греблею довжиною 20,0 м, що безпосередньо прилягає до водовипуску (поз.2) симетрично від його розташування по АДРЕСА_2 , який укладений 05 лютого 2013 року між Залозецькою селищною радою та ОСОБА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на гідротехнічні споруди ставка №8, зокрема водовипуск (поз.2), та земляну греблю довжиною 20,0 м (поз.3) по АДРЕСА_2 , з посиланням на положення ч.2 ст. 220 ЦК України.

На підставі рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26.03.2013 та ухвали від 04.09.2014 у справі №599/311/13-ц, Державним реєстратором Зборівського районного управління юстиції Кавецькою О.Б. здійснено 16.09.2014 державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на гідротехнічні споруди ставка №8, а саме металічний водовипуск (позн.2) та земляна гребля довжиною 20,0м (позн.3) за адресою: АДРЕСА_2 (номер запису про право власності №7088483, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 459798461226, що підтверджується копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №27155061 від 23.09.2014.

25.06.2013, за зверненням ОСОБА_1 , Районним комунальним підприємством Зборівської районної ради "Бюро технічної інвентаризації" виготовлено Технічний паспорт на гідротехнічні споруди ставка №8 (адреса: АДРЕСА_2 ), згідно якого придбані гідроспоруди включають: водовпуск (водовипуск ставка №6) бетонний, водовипуск металічний та земляну греблю.

21.04.2016, на підставі розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації №216-од від 15.04.2016 "Про передачу в оренду Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки водного фонду на території Залозецької селищної ради Зборівського району", між Тернопільською обласною державною адміністрацією (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар ) укладено Договір оренди землі №120, відповідно до якого передано в строкове (на 10 років) платне користування на умовах оренди земельну ділянку водного фонду державної власності, площею 25,1144га за кадастровим номером 6122655300:01:001:0831, в тому числі під ставками - 23,5337га, під гідротехнічними спорудами - 1,5807га, для рибогосподарських потреб з водним об`єктом, розташованим на ній, за межами населеного пункту на території Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області;

В п.4 Договору вказано, що на земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна гідротехнічні споруди, які перебувають у власності Орендаря.

Передачу земельної ділянки в орендне користування сторонами оформлено шляхом підписання 21.04.2016 Акту прийому-передачі земельної ділянки.

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №209196343 від 16.05.2020) за ОСОБА_1 зареєстровано 16.05.2016 право на користування земельною ділянкою для рибогосподарських потреб, площею 25,1144га з кадастровим номером 6122655300:01:001:0831 (запис про інше речове право №14543528 від 16.05.2016), а також право власності на гідротехнічні споруди ставка №8 за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості майна 459798461226).

Державним агентством водних ресурсів України видано ОСОБА_1 "Дозвіл на спеціальне водокористування" №106/ТП/49д-17 від 18.10.2017 ставками, зокрема, став №8, площею водного плеса 13,03 га, об`ємом 123,80 тис.м3, розташованого на території Залозецької селищної ради Зборівського району (за межами населеного пункту) за межами населеного пункту.

Позивач, заявляючи позов, стверджує, що він є власником нерухомого майна (вирощувальний став №8 за інвентарним №213 Рибгоспу "Заложці"), і тільки в процесі проведення інвентаризації майна, як одного із заходів при здійсненні ліквідації ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат", було встановлено, що власником спірного майна є громадянин ОСОБА_1 .

З метою з`ясування обставин набуття ОСОБА_1 права власності на вказане майно адвокатом Дубовим А.М. було направлено запит до Залозецької селищної ради Тернопільської області адвокатський запит. У відповідь на адвокатський запит Залозецькою селищною радою Тернопільської області надано ряд документів, які містять інформацію щодо обставин вибуття гідротехнічних споруд вирощувального ставу №8 із власності ПАТ "Тернопільський облрибокомбінат". Так, із змісту наданих документів вбачається, що 12.11.2012 Виконавчим комітетом Залозецької селищної ради Тернопільської області прийнято рішення №223, яким вирішено оформити право комунальної власності на гідроспоруди ставка №8, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 за Залозецькою селищною радою; на підставі вказаного рішення Залозецькій селищній раді видано свідоцтво про право власності; 05.02.2013 відбувся аукціон з продажу комунального майна, об`єктом якого був лот №4, до складу якого ввійшли гідротехнічні споруди ставка №8; відповідно до протоколу №4 аукціону, його переможцем став ОСОБА_1

ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат" вважаючи незаконними дії Сільради в особі її Виконкому по прийняттю рішення та оформленню права комунальної власності за Сільрадою на спірне нерухоме майно (гідроспоруди ставка № 8), оскільки спірні об`єкти є власністю Позивача, зазначаючи що Відповідачами порушено право власності ПАТ "Тернопільський облрибкомбінат" на гідротехнічні споруди ставка № 8, звернувся до суду за захистом права власності.

Оцінивши зібрані у справі докази та дослідивши норми чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з такого.

Згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.

Відповідно до ст.5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону .

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом. Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (висновок Верховного суду викладений у п.4.5 постанови від 19.05.2020р. у справі № 910/9167/19).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, у спосіб встановлений ст. 16 ЦК України: - визнання права; - визнання правочину недійсним; - припинення дії, яка порушує право; - відновлення становища, яке існувало до порушення; - примусове виконання обов`язку в натурі; - зміна правовідношення; - припинення правовідношення; - відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; - відшкодування моральної (немайнової) шкоди; -) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів шляхом: - визнання наявності або відсутності прав; - визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; - визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; - відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; - припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; - присудження до виконання обов`язку в натурі; - відшкодування збитків; - застосування штрафних санкцій; - застосування оперативно-господарських санкцій; - застосування адміністративно-господарських санкцій; - установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

За змістом ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За змістом п.1 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч.2 ст.3 Закону ).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181 цс 18, пункти 43, 89).

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 70)).

Тому, за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01.04. 2020 року у справі №610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 року у справі №922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.1), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13).

У статті 386 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (частина 1). Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина 2).

За змістом статті 387 ЦК України власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК) і цей спосіб захисту може бути реалізовано шляхом подання віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові є власник майна, а відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави та за якою зареєстровано право власності на це майно.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, пункти 63,64).

Для застосування вимог ст.387 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

Проте, з`ясовуючи обставини даної справи з урахуванням поданих сторонами доказів, судом не встановлено факту безспірної належності на праві власності позивачу зазначеного в оскаржуваному рішенні виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області №223 від 12.11.2012 майна (гідроспоруди ставка №8), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Позов про витребування майна на підставі ст. 387 ЦК України підлягає задоволенню у випадку, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у неправомірному володінні іншої особи, залишається право на це майно.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (провадження № 12-148гс19).

До предмету доказування за віндикаційним позовом входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.

Віндикаційний позов може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов`язальних відносин. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Отже, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений у такий спосіб. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зокрема, запису про державну реєстрацію права власності за належним власником та припинення права власності за неналежним (близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63, 74).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (провадження №14-317цс19).

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20).

В даному випадку, встановлення судом обґрунтованості та задоволення заявлених позивачем вимог про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області №223 від 12.11.2012; скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.12.2012, виданого Залозецькій селищній раді про право власності на гідроспоруди ставка №8, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; визнання недійсними результатів аукціону з продажу гідротехнічних споруд ставка №8, оформленого протоколом №4 аукціону Залозецької селищної ради від 05.02.2013, не призведе до відновлення порушених прав позивача, а потребує для застосування додаткових способів захисту (з метою поновлення права власності).

Виходячи зі змісту частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).

Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги вказівки Верховного Суду, наведені у постанові від 15.12.2021 у даній справі, які в силу ч.1 ст.316 ГПК України є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, слід дійти висновку, що належним способом захисту права власності позивача в даному випадку є витребування майна з незаконного володіння.

При таких обставинах, у задоволенні позову слід відмовити.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", від 10.05.2011 у справі "Серявін та інші проти України", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України").

Таким чином, оскільки позивач, звертаючись до суду з даним позовом, обрав спосіб захисту, який не призведе до реального захисту і поновлення його порушених прав, що є достатньою підставою для відмови в позові, то оцінка іншим його доводам не надається.

Судові витрати.

Судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі ухвалення рішення за відсутності учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У зв`язку із перебуванням судді у відпустці,

повний текст рішення складено та підписано 07.08.2023.

Суддя Н.М. Бурда