Ухвала

від 01.08.2023 по справі 307/3564/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 307/3564/20

У Х В А Л А

01 серпня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Куштана Б.Ю., Кондора Р.Ю.

з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Тячівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі сектора містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, який не брав участі в справі на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2021 року, ухвалене головуючим суддею Ніточко В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, третьої особи Державної інспекції архітектури та містобудування України, в особі управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області про визнання права власності на нерухоме майно

встановив:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, третьої особи Державної інспекції архітектури та містобудування України, в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги мотивує тим, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер 2124487500:03:004:0009, що розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування будівель торгівлі. На вказаній земельній ділянці ним було збудовано об`єкт нерухомого майна будівлю кафе, загальною площею 173,10 кв.м.

Згідно звіту обстеження технічного стану об`єкт нерухомого майна будівлі кафе, розташованого в АДРЕСА_1 , вбачається, що технічний стан конструкцій та будівлі в цілому відноситься до ІІ категорії (задовільний), фактичний стан конструкцій відповідає вимогам міцності та надійності для подальшої експлуатації будівлі за їх функціональним призначенням, як будівлі кафе. Вартість спірного нерухомого майна складає 386 013 грн.

Однак, право власності на зазначене нерухоме майно не встановлено, оскільки, будівництво нерухомого майна будівлі кафе, було вчинено без отримання у встановленому законом порядку дозволу на право проведення будівельних робіт.

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на нерухоме майно, а саме, будівлю кафе, загальною площею 173,10 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_1 .

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2021 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на об`єкт нерухомого майна будівлю кафе, загальною площею 173,10 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 .

Тячівська окружна прокуратура, яка діє в інтересах держави в особі сектора містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, як особа, яка не брала участі в справі, проте оскаржуваним рішенням вирішено питання про їх права та інтереси, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт зазначає,що спірний об`єкт є самочинно збудованим нерухомим майном комерційного призначення, при цьому його будівництво розпочато без належного дозволу, без затвердженого проекту, без отримання сертифікату (декларації) про введення його в експлуатацію. Виходячи з вимог ч.2 ст. 331 ЦК України, ст. 182 ЦК України та ч. 2 ст. З та ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», всі об`єкти нерухомого майна після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації, та лише після цього особа набуває право власності на неї. Згідно з відкритими даними з офіційного сайту Державної архітектурно-будівельної інспекції України відомості про наявність декларацій про початок та/або завершення будівельних робіт щодо спірного об`єкту відсутні.

Що стосується технічного паспорту, то слід зазначити, що такий не є документом дозвільного характеру, на підставі якого розпочинається будівництво чи вводиться об`єкт в експлуатацію. Технічний паспорт є лише результатом комплексу робіт щодо обмірювання уже збудованого об`єкта нерухомого майна з визначення його складу. А звіт про проведення технічного обстеження не є тим доступним доказом дотримання будівельних, санітарних, протипожежних норм, стандартів і правил, відповідності розробленій та затвердженій в установленому законом порядку проектній документації стосовно зазначеного об`єкта будівництва та врахування вимог безпечності об`єкта з огляду на передбачуваний характер його експлуатації та числа доступу людей до нього.

При цьому, при прийнятті рішення, суд першої інстанції обмежився лише поясненнями позивача та наданими ним доказами, не врахувавши, що такі не є правовстановлюючими документами, оскільки не підтверджують правомірність та законність будівництва будівлі кафе а також його введення в експлуатацію.

Статтею 376 ЦК України передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 цієї статті), і встановлено випадки, коли право власності на самочинне будівництво може бути визнане за рішенням суду за особою, що здійснила самочинне будівництво, або за власником земельної ділянки. Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Таким чином, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Проте, судом першої інстанції усупереч вимогам ст. 89 ЦПК України, визнано право власності на самочинно збудовані будівлі, незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття їх в експлуатацію та державної реєстрації права власності на них. Усупереч вимогам чинного законодавства судом першої інстанції залишено поза увагою, те, що позивач не звертався до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області для набуття права власності та введення об`єкту в експлуатацію у встановленому законом порядку, а одразу звернувся з позовом до суду про визнання права власності. Отже суд взяв на себе повноваження притаманні в даному випадку органу контролю, оскільки визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку є винятковим способом захисту, а вразі визнання судом такого права необхідна наявність ряду факторів.

Зокрема, в даному випадку у справі відсутня інформація про те, що позивач звертався до компетентного органу влади про прийняття забудови до експлуатації, наявність відмови щодо прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Отже, суд своїм рішенням про визнання права власності порушив прямі норми закону, щодо заборони експлуатації закінчених об`єктів будівництва неприйнятих в експлуатацію, адже позивач без жодного дозвільного документа розпочав будівництво об`єкту, призначеного для масового відвідування людей, здійснив та завершив таке будівництво без контролю з боку уповноваженого державного органу, його оцінки відповідності безпеки та погодження на будівництво і експлуатацію.

Апелянт зазначає, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що визнання за відсутності законних підстав в судовому порядку за ОСОБА_1 права власності на будівлю кафе, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 173,1 кв.м. порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно, оскільки прийняття рішення про прийняття/неприйняття об`єкта в експлуатацію відноситься до компетенції Управління Державної будівельної інспекції у Закарпатській області за погодженням сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА.

Разом з цим, порушення інтересів держави також полягає у тому, що незважаючи на відсутність належних документів, що підтверджують безпечність експлуатації приміщення, всупереч нормам закону, суд першої інстанції безпідставно визнав за позивачем право власності на вказану будівлю кафе, що може мати наслідком експлуатацію спірного нерухомого майна та створює небезпеку для населення і в свою чергу порушує права компетентних органів щодо контролювання та проведення перевірок відповідності виконання підготовчих та будівельних норм і правил, технічним умовам, затвердженим проектним вимогам, рішенням

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що така не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, є власником земельної ділянки, площею 0,12 га., кадастровий номер 2124487500:03:004:0009, що розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування будівель торгівлі (а.с.10).

Із технічного паспорту на будівлю кафе, що розташована в АДРЕСА_1 , вбачається, що його площа становить 173,10 м.кв. (а.с.7-9).

Згідно звіту технічного обстеження стану будівлі кафе, що розташована в АДРЕСА_1 , технічний стан конструкцій та будівлі в цілому відноситься до ІІ категорії (задовільний), фактичний стан конструкцій відповідає вимогам міцності на надійності для подальшої експлуатації будівлі за її функціональним призначенням, як будівлі змішаного типу, а саме будівлі кафе (а.с.15-20).

Із висновку про оцінку майна будівлі кафе, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 173,10 кв.м., вбачається, що його вартість становить 386 013 гривень 00 копійок (а.с.21).

Згідно довідок Солотвинської селищної ради № № 1, 2, 3 від 12 листопада 2020 року, ОСОБА_1 побудував будівлю комерційного призначення будівлю кафе, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є власником даної будівлі, яка не порушує права та інтереси третіх осіб, не суперечить правилам забудови населеного пункту та вимогам містобудівної документації (а.с. 12,13,14).

Із листа управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області від 11 листопада 2020 року № 945/1007/1.20/2-20 слідує, що будівля кафе, що розташована в АДРЕСА_1 , має ознаки самочинного будівництва, що надає право його власнику звернутися в суд для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт.

Звертаючись із апеляційною скаргою прокурор зазначив, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що визнання за відсутності законних підстав за позивачем права власності на спірне майно, порушує встановлений законом порядок набуття права власності на майно, при цьому суд замінив компетентних орган уповноважений здійснювати таке оформлення права власності. Уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Державна архітектурно - будівельна інспекція України в особі Управління Державної архітектурно - будівельної інспекції у Закарпатській області (правонаступником якого є Державна інспекція архітектури та містобудування України, в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області), яких не залучено до участі у справі в якості відповідачів і які не брали участі у даній справі та які не забезпечили належний захист інтересів держави шляхом оскарження незаконного судового рішення.

Прокурором також зазначено, що у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Тячівською окружною прокуратурою 20.01.2022 повідомлено сектору містобудування та архітектури Тячівської районної ради про подання в їх інтересах апеляційної скарги на дане рішення.

Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Частинами 3 ст. 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною четвертою статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом/скаргою у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Тобто, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194 гс 19). У даній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати.

Таким чином у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора, у цьому випадку, з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в інтересах держави в особі уповноваженого органу, який не брав участі у справі.

Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Прокурор в апеляційній скарзі, зазначивши орган до компетенції якого віднесені відповідні повноваження сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, посилався на те, що вказаний ним орган не забезпечив захист інтересів держави, шляхом оскарження рішення Тячівського районного суду від 04.02.2021, а тому, прокурор вступає в указану справу в його інтересах.

Сектор містобудування та архітектури Тячівської райдержадміністрації належить до уповноважених органів містобудування та архітектури, який виконуючи своє основне завдання, яке полягає в забезпеченні у визначених законом межах реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території Тячівського району, бере певну, чітко обмежену законодавством участь в управлінні у сфері містобудівної діяльності, у процедурах, із якими пов`язується виконання будівельних робіт, зокрема, їх початок (видача будівельного паспорта, містобудівних умов і обмежень тощо), здійснює містобудівний моніторинг, інші функції, як це випливає з положень ст.ст. 23, 27, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та з інших норм законодавства.

У процедурах, пов`язаних із будівництвом, у межах своїх компетенцій та повноважень беруть у передбачених випадках на виконання покладених на них законодавством обов`язків й інші органи державної влади та місцевого самоврядування, надають відповідні висновки, погодження тощо (органи, до сфери діяльності яких входять питання землекористування, екології, санітарного контролю).

Сектор містобудування не є органом який має повноваження та виконує державного архітектурно-будівельного контролю та/або нагляду, прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію.

Посилання в апеляційній скарзі, що сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації є уповноваженим державою органом, що здійснює повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю не ґрунтується на вимогах закону, оскільки, на сектор містобудування такі повноваження не покладені, так як такі повноваження належать органам, які здійснюють державний архітектурно-будівельний контроль і нагляд Державній інспекції архітектури та містобудування України, в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області.

Даний спірне єспором проправо цивільне,не стосуєтьсяні цивільнихправ іобов`язків секторамістобудування Тячівської районної державної адміністрації та апеляційна скарга не містить обґрунтування щодо прав та обов`язків цього органу з урахуванням позовної вимоги про визнання права власності на самочинно збудоване майно.

Захищати інтереси держави повинні насамперед компетентні органи, а не прокурор, який не повинен вважатися альтеративним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави; прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (п.п. 45, 47).

Частиною 1 ст.352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Подавши апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, прокурор не довів наявності в нього права апеляційного оскарження рішення Тячівського районного суду Закарпатської області 04 лютого 2021 року, так як повноваження здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль і нагляд на час подання позовної заяви належали ДАБІ України, на час подання апеляційної скарги ДІМ, а на час розгляду справи апеляційним судом - ДІАМ.

Відтак, встановивши, що Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним державним органом та учасником спірних правовідносин, і оскаржуваним рішенням не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, апеляційний суд дійшов до висновку про закриття апеляційного провадження на підставі п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 18 травня 2022 року у справі № 307/334/20.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 362, 367,384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Тячівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі сектора містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, який не брав участі в справі з підстав вирішення судом питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2021 року, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали суду складено 08 серпня 2023 року.

Суддя-доповідач:

Судді: