Рішення

від 08.08.2023 по справі 240/6937/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 року м. Житомир справа № 240/6937/23

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 його на користь додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року, в розмірі 100000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що його відряджено в зону ведення бойових дій для забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації, зокрема у період з 17.09.2022 по 14.11.2022в селище Дружба Донецької області. Вказує, що всупереч чинному законодавству за період участі у бойових діях за жовтень 2022 року, з підстав невиконання бойового наказу, йому не була виплачена додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Позивач посилається на те, що невиконання бойового наказу має бути підтверджено та доведено, однак відповідачем не надано доказів невиконання ним бойового наказу. Також зауважує, що п.10 телеграми ДФ МОУ від 25.03.2022 №248/1298 не є самостійною підставою невиплати йому додаткової винагороди.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати додаткової винагороди за жовтень 2022 року протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

До позовної заяви додано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України надати до суду у термін, протягом п`ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали належним чином завірені копії документів.

У період із 09.06.2023 по 13.07.2023 (включно) головуюча суддя перебувала у відпустці.

Відповідач надіслав до суду відзив на позовну, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Зазначає, що відповідно до п.9 Доручення Міністерства оборони України №912/з/29 від 23.06.2023 до наказів про виплату додаткової грошової винагороди не включаються військовослужбовці, які відмовилися виконувати бойові накази за місяць у якому здійснено таке порушення, оголошеного наказом командира. В свою чергу, за результатами службового розслідування встановлено факт невиконання позивачем наказу командира в жовтні 2022 року, у зв`язку з чим за рапортом командира підрозділу у листопаді 2022 року ОСОБА_1 позбавлено виплати додаткової винагороди за жовтень 2022 року.

Разом з відзивом відповідач подав до суду клопотання про поновлення строку на подання відзиву, з посиланням на участь особового складу частини та юридичної служби у бойових діях.

Дослідивши доводи клопотання, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк на подання відзиву та приймає такий відзив до розгляду.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1ст.263 КАС України.

У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022 "Про воєнний стан в Україні" був призваний до складу Збройних Сил України, що підтверджується записами у військовому квитку.

На підставі наказу Командувача військ Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 04.05.2022 №30-рс старшого сержанта призваного по мобілізації ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.05.2022 №114 з 07.05.2022 призначено на посаду кулеметника 3 стрілецького батальйону, ВОС-101627А та з 08.05.2022 зараховано до котлового забезпечення (а.с. 102).

Відповідно до довідки №4754 від 15.12.2022 позивач брав участь у зонах бойових дій для забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації у період з 08.08.2022 по 16.09.2022, з 17.09.2022 по 09.11.2022 в селищі Дружба Донецької області (а.с.14).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №4772 від 27.10.2022 на підставі рапорту підполковника ОСОБА_2 , командира 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , вхідний №10005/2 окп від 27.10.2022 призначено службове розслідування по факту невиконання наказу командира старшим сержантом ОСОБА_1 (а.с.95-97).

З підстав вказаного, позивача позбавлено додаткової винагороди за жовтень 2022 року у зв`язку з невиконанням наказу командира.

За наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування, яким встановлено, що 24 жовтня 2022 року близько 10:10 старший сержант ОСОБА_1 , кулеметник 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи в районі виконання завдань за призначенням на території Донецької області, в районі тимчасового зосередження 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 , в умовах воєнного стану, відмовився виконувати бойовий наказ.

Проте, 24 жовтня 2022 року близько 11:00, старший сержант ОСОБА_1 , усвідомивши можливі наслідки своїх дій, повідомив командира 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , капітана ОСОБА_3 , що він готовий виконувати бойовий наказ. В подальшому, старший сержант ОСОБА_1 вибув до місця виконання поставлених завдань згідно з бойовим розпорядженням командира 2 стрілецького батальйону №41 від 09 жовтня 2022 року.

За результатами вказаного службового розслідування зроблено висновок, що своїми діями старший сержант ОСОБА_1 військову дисципліну не порушив, його дії не призвели до порушення встановленого порядку несення військової служби та не вплинули на забезпечення боєздатності та бойової готовності 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 (а.с.89-94).

В подальшому, представник позивача звернувся із адвокатським запитом до військової частини НОМЕР_1 щодо надання інформації про причини непроведення виплати додаткової винагороди, зокрема, старшому сержанту ОСОБА_1 .

Листом №9314 від 10.12.2022 військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №4772 від 27.10.2022 старшому сержанту ОСОБА_1 була призупинена виплата додаткової винагороди у зв`язку з проведенням службового розслідування по факту невиконання наказу командира (а.с. 20).

Відповідно до наказу командира №726 від 16.03.2023 "Про результати службового розслідування по факту не виконання наказу командира старшим сержантом ОСОБА_1 ", пунктом 2 вказаного наказу передбачено командиру 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 подати рапорт про виплату додаткової винагороди за жовтень 2022 року старшому сержанту ОСОБА_1 (а.с.107-109).

Позивач, аргументуючи підстави звернення до суду вказав, що про наявність наказу командира військової частини НОМЕР_1 , яким зупинена виплата додаткової винагороди, стало відомо після отримання представником позивача відповіді на запит, також зауважував, що за жовтень 2022 року ні позивачу, ні іншим військовослужбовцям у складі батальйону не ставилось жодного бойового завдання, яке він відмовився виконувати. Саме тому не погоджуючись із вказаними діями відповідача, спрямованими на позбавлення його права на додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022 №168 та вважаючи свої права на отримання належного грошового забезпечення порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого продовжено: з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб (указ Президента України від 14.03.2022 №133/2022); з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб (указ Президента України від 18.04.2022 №259/2022); з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб (указ Президента України від 17.05.2022 №341/2022); з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб (указ Президента України від 12.08.2022 №573/2022).

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).

Відповідно до пункту 1 Постанови №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022.

Постанова №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів військовослужбовцями права на отримання збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. За інші періоди несення служби військовослужбовці Збройних Сил передбачала отримання додаткової винагороду в розмірі 30 000,00 гривень.

У контексті наведеного слідує висновок, що сам факт виконання військовослужбовцями обов`язків військової служби (несення військової служби), без виконання умов визначених Постановою №168, не покладає на відповідача обов`язок видавати наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 грн.

За таких обставин, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях є достатньою підставою для нарахування такому військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100000 грн.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 17 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, на момент виникнення спірних правовідносин, було чинним рішення (телеграма) Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 абзацом 8 пункту 10 якого передбачені підстави, наявність яких позбавляє права військовослужбовців на отримання додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168 в розмірі 100000 грн чи 30000 грн.

Однією із таких підстав є відмова виконувати бойові накази (розпорядження), у зв`язку із чим військовослужбовцю не виплачується така винагорода за місяць в якому здійснено порушення.

За таких обставин, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях є достатньою підставою для нарахування такому військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. Позбавлення такої виплати можливе , зокрема, у разі невиконання бойового наказу.

Разом з тим, суд зазначає, що п.10 телеграми ДФ МОУ від 25.03.2022 № 248/1298 не є самостійною підставою невиплати йому додаткової винагороди на період воєнного стану, оскільки факт невиконання бойового наказу військовослужбовцем потребує доведення та підтвердження відповідними доказами. Тобто, вина військовослужбовця має бути встановлена у визначеному законом порядку.

Як свідчать матеріали справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №4772 від 27.10.2022, на підставі рапорту підполковника ОСОБА_2 , командира 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , вхідних №10005/2окп від 27.10.2022 призначено службове розслідування по факту невиконання наказу командира старшим сержантом ОСОБА_1 .

У зв`язку з чим, позивача позбавлено додаткової винагороди у жовтні 2022 року за невиконання бойового наказу командира.

Такі дії військової частини НОМЕР_1 є протиправними, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 11 затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут внутрішньої служби), необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців обов`язки.

У статті 30 Статуту внутрішньої служби вказано, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання.

Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Відповідно до статті 35 Статуту внутрішньої служби, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.

Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.

Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут). Відповідно статтям 1-2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту установлено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Згідно з ст.7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.

Відповідно до ст.45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст.86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Статтями 84, 85 та 87 Дисциплінарного статуту, серед іншого, передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником).

Згідно з ч.2 ст.86 Дисциплінарного статуту №551-XIV під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року №608затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608).

Вимогами п.1 розділу II Порядку №608 передбачено випадки, коли може призначатися службове розслідування, зокрема, невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.

Пунктом 3 розділу II Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Згідно з п.1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Згідно з вимогами п. 6 розділу V Порядку № 608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VI Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.

Відповідно до вимог п.2 розділу VI Порядку №608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення.

Згідно з вимогами п. 3 розділу VI Порядку №608 якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.

Таким чином, у разі порушення військовослужбовцем військової дисципліни, призначається службове розслідування, за результатами якого, у разі, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Отже, факт порушення військової дисципліни, має бути підтверджений у встановленому законом порядку.

Водночас, під час розгляду справи судом встановлено протилежне, а саме, 27.10.2022 командиром 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 за вх.№10005/2окп на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 подано рапорт за фактом невиконання наказу старшим сержантом ОСОБА_1 , на підставі якого і призначено службове розслідування та позбавлено позивача додаткової винагороди у жовтні 2022 року.

Однак, на противагу вказаному, за наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування, яким встановлено, що своїми діями старший сержант ОСОБА_1 військову дисципліну не порушив, його дії не призвели до порушення встановленого порядку несення військової служби та не вплинули на забезпечення боєздатності та бойової готовності 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

З огляду на викладене, службовим розслідуванням, за наслідками якого винесено наказ "Про результати службового розслідування" №726 від 16.03.2023 встановлено факт відсутності вини позивача та не порушення військової дисципліни, що полягало у невиконанні бойового наказу.

Більш того, як стверджує позивач, за жовтень місяць 2022 року йому не ставилось жодного бойового завдання, яке він відмовився виконувати.

Зазначені доводи відповідач не спростував.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що доказами підтвердження факту відмови від виконання бойового наказу є наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 27.10.2022 №4772, виданий на підставі рапорту командира 2 стрілецького батальйону від 27.10.2022, оскільки, зазначений наказ лише є підтвердженням факту призначення службового розслідування з посиланням на рапорт.

Також суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що у ході проведення службового розслідування заперечень, заяв та клопотань військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , стосовно яких проводилося службове розслідування, не надходило, у тому числі й від позивача, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач взагалі був обізнаний про проведення службового розслідування. При цьому, позивач зазначений факт заперечує.

Відповідачем не було надано до суду доказів ознайомлення позивача з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2022 №4772 та матеріалами службового розслідування.

В матеріалах справи наявний бланк письмових пояснень старшого сержанта ОСОБА_1 , заповнений від руки заступником командира 5 стрілецької роти ОСОБА_4 29.10.2022 (а.с. 100-101).

Разом з цим, у вказаному бланку зроблено відмітку про те, що пояснення відібрано по мобільному телефону. При цьому, розмову не було зафіксовано технічними засобами. У відповідній графі "не застосовується" проставлено відмітку.

У графі підпис особи, у якої відбиралися пояснення, відповідний підпис позивача відсутній (а.с.100).

Крім того, бланк не містить прізвища та ініціалів позивача у графі, що йому доведено положення ст.63 Конституції України, права та обов`язки, підстави проведення службового розслідування.

Відтак, зазначений бланк не є належним доказом, оскільки не дає змогу встановити зміст пояснень та чи дійсно такі відбиралися, чи йому було доведено положення ст.63 Конституції України, права та обов`язки, підстави проведення службового розслідування. Письмових пояснень позивача матеріали справи не містять.

В той же час, суд звертає увагу, що позивач заперечує зазначені обставини.

Протилежного відповідачем не доведено.

Також, матеріали справи містять письмові пояснення командира роти ОСОБА_3 від 29.10.2022, який повідомив про те, що старший сержант ОСОБА_1 спочатку відмовився від виконання бойового наказу за станом здоров`я, але на наступний день змінив рішення та присупив до виконанння поставленого ним наказу (а.с.98-99).

Разом з тим, зазначені пояснення не є безумовним доказом відмови позивача від виконання бойового наказу, з огляду на відсутність інших доказів на підтвердження таких обставин та заперечень позивача їх наявності.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не спростовано доводи позивача та не підтверджено належними доказами факт відмови позивача від виконання бойового наказу.

Більш того, суд звертає увагу, що службовим розслідуванням вину позивача не підтверджено, а навпаки, встановлено відсутність у діях старшого сержанта ОСОБА_1 ознак правопорушення, що підтверджується фактами та обставинами, що були встановлені в ході проведення службового розслідування та зазначені в розділі акту службового розслідування.

Враховуючи викладене, в ході розгляду справи не знайшли свої підтвердження доводи відповідача про відмову позивача від виконання бойового наказу внаслідок чого позивача неправомірно позбавили виплати додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України №168.

В той же час, судом встановлено, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 про безпосередню участь особи у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 15.12.2022 №4754 позивач з 08.08.2022 по 16.09.2022, з 17.09.2022 по 09.11.2022 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у селищі Дружба Донецької області.

Жодних документів, які б підтверджували недійсність вказаної довідки, матеріали справи не містять і відповідачем не надано, як і не заперечується останнім факт безпосередньої участі позивача в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період.

Відтак, позивач має право на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року.

Враховуючи відсутність у діях старшого сержанта ОСОБА_1 ознак правопорушення щодо невиконання наказу командира, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року.

Такі дії відповідача, в силу приписів ст.2 КАС України суд розцінює як такі, що порушують принцип рівності перед законом та принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року додаткової винагороди за жовтень 2022 року у розмірі 100000,00 грн, суд зазначає наступне.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

При цьому, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд зазначає, що розрахунок додаткової винагороди та визначення періоду, за який вона повинна виплачуватися, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходить військову службу та який виплачує йому грошове забезпечення. Тому, саме на відповідача за наявності передбачених законодавством підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, визначивши при цьому період для її розрахунку.

Визначення розміру заборгованості з невиплаченої додаткової грошової винагороди належить до повноважень відповідача, що він повинен зробити на виконання судового рішення.

При цьому, суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення.

Суд зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення кожному окремому військовослужбовцю здійснюється із врахуванням конкретних обставин проходження таким військовослужбовцем служби та виконуваних ним завдань, а виплата додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць виплачується військовослужбовцям пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах.

Відповідно до приписів частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

На підставі вищевикладених положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України, за жовтень 2022 року.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).

Частиною 7 статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

У контексті відшкодування витрат на правову допомогу в межах розгляду даної справи, суд зазначає, що з договору про надання правової допомоги №2511/8 від 25.11.2022 та розрахунку №1 суми гонорару на правову допомогу від 15.02.2023 (а.с.30-32) неможливо встановити, в якій конкретній (-ому) справі/позові надавалась правнича допомога та щодо яких спірних правовідносин була надана консультація, підготовлено адвокатські запити та складено позовну заяву.

Також відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів у сумі 3000 грн адвокатом від позивача.

В питанні надання доказів суд враховує правову позицію Верховного Суду у справі №922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Особа може сплатити адвокату в якості гонорару будь-яку суму, але відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які доведені належними доказами, зокрема детальним описом робіт (наданих послуг) у межах розгляду даної справи.

З огляду на вказане та недостатність безспірних доказів, які б підтверджували понесені позивачем витрати на оплату правової допомоги в межах розгляду саме даної справи, тобто не додержані приписи ч.4 ст.134 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що відповідно до пункту 12 частини 1статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір" позивачзвільнений від сплати судового збору під час розгляду вказаної категорії справ, тому помилково сплачений судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (с.Колодязьки, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12574, інд. код: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 07962707) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України, за жовтень 2022 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва