Рішення

від 09.08.2023 по справі 754/5204/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3013/23

Справа №754/5204/23

РІШЕННЯ

Іменем України

09 серпня 2023 року м.Київ

Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 01.06.2006 по 16.05.2022 він працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" спочатку на посаді юрисконсульта, а з 16.11.2009 на посаді головного юрисконсульта. 16.05.2022 його було звільнено з посади головного юрисконсульта за згодою сторін. В день звільнення йому було видано трудову книжку та ознайомлено з наказом про звільнення. Однак належних йому виплат при звільненні він не отримав. Неодноразові звернення позивача до відповідача, з вимогою про виплату та надання розрахунку належних сум при звільненні, залишились без реагування. Тільки 30.09.2022 відповідач здійснив виплату компенсації за невикористану відпустку в розмірі 13136,41грн. На підставі наведеного просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 100 000,00грн, моральну шкоду в розмірі 10 000,00грн, витрати на правову допомогу в розмірі 14000,00грн та судовий збір 2071,20грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.04.2023 відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" 07.06.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач частково визнає позовні вимоги. Однак зазначає, що через збройну військову агресію російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан. Майже всі співробітники підприємства виїхали з м.Києва, так як ситуація в місті була небезпечною, а діяльність Товариства фактично була зупинена. У зв`язку з фактичним залишенням працівників Товариства своїх робочих місць, включаючи і позивача, підприємством було винесено наказ «Про призупинення дії трудових договорів». У відзиві вказують, що не погоджуються з розрахунком позивача, щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка за його підрахунками становить 171554,71грн. У відзиві відповідач проводить свій розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка за підрахунком становить 131893,74грн. Зазначають, що навіть зменшення позивачем суми середнього заробітку до 100000,00грн, у вісім разів перевищує заборгованість в розмірі 13136,41грн, що існувала до 30.09.2022, тому середній заробіток в розмірі 100 000,00грн не відповідає вимогам справедливості та пропорційності та просять зменшити розмір середнього заробітку до 20000,00грн. Також просять відмовити в частині стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено, що саме затримка виплати компенсації в розмірі 13136,41грн спричинила йому моральні страждання. А заявлена позивачем вартість правової допомоги в розмірі 14000,00грн не є співмірною та не відповідає критерію розумності, тому в задоволенні витрат на правову допомогу просять відмовити. В свою чергу просять стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на правову допомогу, які будуть підтверджені у строки, що визначені чинним законодавством.

Від ОСОБА_1 30.06.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначено, що суми середнього заробітку, розраховані кожною стороною є співмірною сумі 100000,00грн, яку позивач просить стягнути на свою користь, як міру відповідальності за прострочення виплати розрахунку при звільненні. Зазначає, що саме протиправна поведінка відповідача щодо створення умов, за яких позивач залишився без роботи, а також без належних йому при звільненні коштів, під час дії правового режиму воєнного стану є само по собі твердженням завдання моральної шкоди з боку відповідача, що призвело до душевних страждань позивача. До того ж вказує, що не дивлячись на те, що він працював на посаді головного юрисконсульта, та є практикуючим адвокатом, це не позбавляє його права на звернення до адвоката за отриманням правової допомоги в рамках вказаної справи, а отже вимоги про стягнення витрат на правову допомогу є правомірними. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

18.07.2023 до суду від представника відповідача - адвоката Бондаренко І.Ю. надійшли заперечення, які дублюють позицію висловлену у відзиві на позовну заяву. Однак зазначають додатково, що відповідач вважає, що вартість правової допомоги адвокатом Бондаренко І.Ю. в розмірі 7700,00грн є спів мірною із складністю даної справи, а тому просять стягнути з позивача на користь відповідача зазначену суму витрат на правничу допомогу.

Станом на 09.08.2023 закінчились строки для подання додаткових документів/доказів, а відтак, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.

ОСОБА_1 з 01.06.2006 по 16.05.2022 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат", спочатку на посаді юрисконсульта, а з 16.11.2009 на посаді головного юрисконсульта.

У зв`язку зі збройною військовою агресією російської федерації проти України, на території України було оголошення про введення воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Наказом № 15-К від 24.03.2022 ТОВ "Торговий дім завод Євроформат" призупинило дію трудових договорів з працівниками Товариства, серед яких є позивач ОСОБА_1 .

Згідно із запису в трудовій книжці від 16.05.2022, ОСОБА_1 . Наказом № 25-К звільнений з посади за згодою сторін за п.1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до довідки про доходи № ТД00000004, виданої ОСОБА_1 за останні два календарних місяці, які передували звільненню позивача з роботи (січень та лютий 2022 року) позивачу нарахована сума в розмірі 46787,65грн (сукупний дохід), а сума до виплати становила в розмірі 37664,06грн.

Судом беззаперечно встановлено, що ТОВ "Торговий дім завод Євроформат", здійснило виплату компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 в розмірі 13136,41грн, лише 30.09.2022, що також підтверджується довідкою про рух коштів.

До того ж з довідки про доходи № ТД00000004, виданої ОСОБА_1 вбачається, що за березень та квітень 2022 року здійснилась виплата як нецільова благодійна допомога в розмірі сукупного доходу 15308,52грн, а до виплати становила в розмірі 13000,00грн.

Також із доданих до відзиву документів судом встановлено, що в Оболонському районному суді м. Києва розглядається справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Торговий дім завод Євроформат" про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку (справі № 756/6653/22).

Відповідно до правової позиції, викладеній у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КУпП у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Відповідно до п.1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, в якому визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2022 року № 928 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» строк дії встановленого карантину продовжено до 31 грудня 2022 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236» строк дії встановленого карантину продовжено до 30 квітня 2023 року.

Відтак, визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні позивач не пропустив. А тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.

Стаття 43 Конституції України регламентує, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

За змістом частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат.

До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Стаття 94 КЗпП України визначає термін «заробітна плата» - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (пункт 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати).

Таким чином, враховуючи приписи Порядку обчислення середньої заробітної плати, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 131893,74грн = (39967,81 сума заробітної плати за два місяці, які передували звільненню поділити на 30 робочих дні за січень та лютий = 1332,26 - сума середньоденного заробітку, яку необхідно помножити на 99 робочих днів, що минули з дня звільнення позивача з роботи до моменту сплати відповідачем заборгованості по компенсації за невикористану відпустку).

Також період, за який нарахована сума середнього заробітку (99 днів робочих днів за період з 17 травня 2022 року по 30 вересня 2022 року ) визнали як позивач, в своїй позовній заяві, так і відповідач у відзиві.

Отже з аналізу статей 116 та 117 КЗпП України, вбачається, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені ст. 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Таким чином з наведених норм матеріального права можна дійти до висновку про те, що передбачений ч.1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З огляду на те, що відповідач сплатив компенсацію за невикористану відпустку лише 30.09.2022, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні підлягають задоволенню.

Однак суд нагадує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у таких правовідносинах працівник також має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Зазначений висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Так, у даній справі невиплачена позивачу при звільненні сума компенсації невикористаної відпустки є майже у 8 разів меншою, ніж сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.05.2022 по 30.09.2022.

Відтак, визначаючи розмір відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує пропорційність невиплаченої працівнику при звільненні компенсації в розмірі 16318,53грн відносно суми середнього заробітку за час затримки розрахунку і вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування до подвійного розміру заборгованості по виплаті компенсації невикористаної відпустку, що підлягала виплаті в день звільнення - 32637,06грн, взявши до уваги зусилля, які позивач вимушений був докласти для захисту своїх порушених прав, а також враховуючи те, що відповідач визнав частково право на таку виплату.

З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку із встановленим розміром заборгованості з оплати праці, характером цієї заборгованості, діями позивача, суд не вбачає підстав для стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в більшому розмірі, чим сума 32637,06грн, яка і підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Що стосується вимог позивача стосовно відшкодування моральної шкоди, то дана вимога не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти Люксембургу» (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням його гарантованого Конституцією права на працю, характеру та способу заподіяння моральної шкоди, враховує також ту обставину, що задоволення позову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є одночасно і частковою компенсацією заподіяної моральної шкоди.

З позовної заяви вбачається, що звільнення позивача з роботи відбувалось за згодою сторін, отже незаконного звільнення або неправомірних дій щодо звільнення зі сторони відповідача не відбувалась. Таким чином звільнення позивача за угодою сторін не призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало б від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Зокрема суд, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Отже, враховуючи, що судом стягується з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати при звільненні, як компенсаційний характер заходів відповідальності відповідача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки також стороною позивача не було доведено обсягу страждань(фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав ОСОБА_1 , характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), який би відповідав вимогам щодо відшкодування в розмірах 10000,00грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд дійшов до такого.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача ОСОБА_1 здійснював адвокат Карпюк А.В. на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1359006; Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 8058/10, Акту приймання - передачі наданих послуг (виконаних робіт), Рахунку № 12/04/2023 від 12.04.2023 на загальну суму 14000грн.

До того ж представництво відповідача ТОВ «Торговий дім завод Євроформат» здійснював адвокат Бондаренко Інна Юріївна на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1403600; в відзиві міститься розділ щодо судових витрат, в якому зазначений перелік послуг, кількість витраченого часу, всього 11 годин на загальну суму 7700,00грн, яку просять стягнути з позивача на користь відповідача.

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, суд вважає, що витрати зазначені позивачем в розмірі 14000,00грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки детальний опис виконаних робіт в матеріалах справи відсутній. А з Акту приймання - передачі наданих послуг (виконаних робіт), не можливо відслідкувати час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, їх необхідність та обсяг виконаної адвокатом роботи.

Також суд вважає, що витрати зазначені відповідачем в розмірі 7700,00грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки перевіряючи детальний опис виконаних робіт наданий представниками відповідача з матеріалами справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом та їх необхідністю.

До того суд зауважує, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не відноситься до складних справ, адвокати участь в судових засіданнях не приймали, з матеріалами справи не знайомилися.

Однак, беручі до уваги, що рішенням суду позов задоволено частково, чим відновило порушене право позивача, але враховані розрахунки відповідача, які відповідали встановленим нормам закону, що дає суду зазначити про здійснення адвокатом як позивача так і відповідача належного захисту, але судом враховується недотримання співмірності затрат на правничу допомогу і вважає, що необхідно зменшити розмір стягнень з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу до суми 3000,00грн, та з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу до розміру 3000,00грн, що відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.

Крім того відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073,60грн, які стягуються на користь позивача.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», статтями 36, 47, 83, 116, 117, 233, 235, 237-1, 238 КЗпП України, статтями 2-7,10, 12, 19, 76-81, 133 -141, 259-268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні в розмірі 32637,06грн (сума без врахування податків і обов`язкових зборів та платежів).

У інших позовних вимогах - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073,60грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат", ЄДРПОУ 32453930; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вулиця Куренівська, буд. 21, літ «Г».

Повний текст рішення буде виготовлено та підписано 09.08.2023.

Суддя В.В. Бабко