Постанова

від 08.08.2023 по справі 280/1401/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 серпня 2023 року м. Дніпросправа № 280/1401/22(суддя Бойченко Ю.П., м. Запоріжжя)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі №280/1401/22 за позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області до Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№202)» про накладення арешту на кошти та інші цінності,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Запорізькій області 20 січня 2023 року звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№202)», згідно з яким просить суд накласти арешт на кошти та інші цінності Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№202)», що знаходяться в банку, в межах суми податкового боргу у розмірі 300662,99 грн.

Позов обґрунтовано тим, що за ДП «ПДКВСУ (№202)» обліковується податковий борг в розмірі 300 662,99 грн., що відповідно до пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України є підставою для накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків. Позивач зазначає про відсутність у відповідача майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг та просить задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не дотримано особливий порядок погашення податкового боргу, який обліковується за державним підприємством.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних відносин. Також, позивач зазначає про наявність у відповідача податкового боргу, який має бути погашено.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи що, Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№202)» (код ЄДРПОУ 08680129) зареєстроване в якості юридичної особи. Основним видом економічної діяльності відповідача є виробництво робочого одягу (код КВЕД 14.12). Засновником відповідача є Міністерство юстиції України.

Як вбачається із розрахунку податкового боргу, наданого позивачем, за відповідачем обліковується податковий борг з податку на додану вартість у розмірі 157 228,88 грн. (в т.ч. залишок несплаченої пені 20 755,90 грн.), з податку на прибуток у розмірі 3 040,00 грн., з військового збору у розмірі 6 198,67 грн. (в т.ч. залишок несплаченої пені 117,85 грн.), з податку на доходи фізичних осіб 134195,44 грн. (в т.ч. залишок несплаченої пені 12 521,91 грн.), який виник у зв`язку з несплатою самостійно задекларованих податкових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом штрафних санкцій та пені (а.с.10, 12).

На адресу відповідача направлено податкову вимогу форми «Ю» від 04.10.2013 №310-11, відповідно до якої станом на 03.10.2013 сума податкового боргу відповідача за узгодженими грошовими зобов`язаннями складає 14 491,27 грн. Вказану податкову вимогу отримано ДП «ПДКВСУ (№202)» 14.10.2013, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.100).

Наявність встановлених законом підстав для накладення арешту на кошти та інші цінності Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№202)», що знаходяться в банку, в межах суми податкового боргу у розмірі 300662,99 грн є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Згідно з п. 94.1, 94.2, 94.4 ст. 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки); нерезидент розпочинає та/або здійснює господарську діяльність через постійне представництво на території України без взяття на податковий облік, що підтверджується актом перевірки.

Арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Відповідно до п. 94.6 ст. 94 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.

Тобто, законодавцем в положеннях податкового законодавства розрізнюються два види арешту, а саме арешт майна та арешт коштів на рахунку платника.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Положення статті 94 ПК України не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.

Натомість приписи статті 94 ПК України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Податковим кодексом України передбачені також інші випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94, зокрема, такі випадки визначено підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України.

Норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Однак, правовідносини щодо погашення податкового боргу державних підприємств, яким є в даному випадку відповідач, регулюються спеціальними нормами, зокрема ст. 96 ПК України, що зумовлено особливою метою створення таких підприємств, які у більшості випадків пов`язані із здійсненням соціальних функцій (комунальні підприємства) та із захистом загальнодержавних інтересів (казенні підприємства).

Положеннями п. 96.2 ст. 96 ПК України передбачено, що у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов`язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про: 96.2.1. надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків; 96.2.2. досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету; 96.2.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії; 96.2.4. виключення платника податків із переліку об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

Пункт 96.3 ст. 96 ПК України встановлює, що відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 цієї статті рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення. У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції вказані норми передбачають особливий порядок погашення податкового боргу, який обліковується за державним підприємством.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України від 23.06.2005 №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-IV) підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.

Таким чином, як правильно зробив висновок суд першої інстанції, позивач, як контролюючий орган, повинен був застосувати процедуру, визначену приписами ст. 96 ПК України та звернутись до Міністерства юстиції України з відповідним поданням. При цьому, додержання позивачем встановленого статтею 96 ПК України порядку стягнення податкового боргу з державного підприємства є безумовним обов`язком, а не правом контролюючого органу у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Міністерства юстиції України з відповідним поданням, як наслідок у справі відсутні і докази розгляду такого подання, і докази звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що наявність у відповідача податкового боргу не може бути безумною підставою для задоволення позову контролюючого органу щодо накладення арешту на кошти та інші цінності Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№202)», що знаходяться в банку без дотримання контролюючим органом встановленої законом процедури для застосування такого арешту.

Також, суд апеляційної інстанції вважає помилковими і доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що положення статті 96 ПКУ мають застосовуватися виключно до засновника державного підприємства, а не до підпорядкованої самостійної юридичної особи, зважаючи на те, що положення статті 96 ПКУ не містять таких застережень.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі №280/1401/22 без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 08 серпня 2023 року.

Головуючий - суддяВ.Є. Чередниченко

суддяВ.А. Шальєва

суддяС.М. Іванов