ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" серпня 2023 р. м.Київ Справа№ 910/270/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Тищенко О.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд»
на рішення Господарського суду м. Києва
від 03.03.2023
у справі № 910/270/23 (судя О.В. Чинчин)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд»
прo стягнення 206 661 грн. 75 коп.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
04.01.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 206 661 грн. 75 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором поставки № 071218/п від 07.12.2018.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач зазначає, що Позивачем не надано доказів, на підставі яких здійснювалось приймання товару, а підпис у довіреностях не належить директору Відповідача. Крім того, при здійсненні розрахунку пені Позивачем не враховані приписи ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України. Також, у зв`язку з настанням форс - мажорних обставин, нарахування штрафних санкцій за період з 24.02.2022 не можуть застосовуватися до договірних умов сторін.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро» - задоволено повністю, а саме:
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» (02002, місто Київ, вул.Сверстюка Євгена, будинок 11Б, офіс 104, Ідентифікаційний код юридичної особи 36424505) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро» (03194, місто Київ, ПРОСПЕКТ ЛЕСЯ КУРБАСА, будинок 17, квартира 24, Ідентифікаційний код юридичної особи 42113841) заборгованість у розмірі 179 700 (сто сімдесят дев`ять тисяч сімсот) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 3 131 (три тисячі сто тридцять одна) грн. 21 коп., інфляційні у розмірі 18 439 (вісімнадцять тисяч чотириста тридцять дев`ять) грн. 54 коп., пеню у розмірі 5 391 (п`ять тисяч триста дев`яносто одна) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 099 (три тисячі сто дев`яносто дев`ять) грн. 93 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання за договором поставки № 071218/п від 07.12.2018 належним чином.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» (21.03.2023 згідно відмітки поштового трекера на описі вкладеного в цінний лист, з яким направлено апеляційну скаргу) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- Позивачем не надано доказів, на підставі яких здійснювалось приймання товару, а підпис у довіреностях не належить директору відповідача;
- суд першої інстанції належним чином не дослідив та не прийняв до уваги настання форс-мажорних обставин для Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд»;
- суд першої інстанції належним чином не оцінив той факт, що позивачем штучно завищено розмір суми боргу, який зовсім не відповідає обставинам справи.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
15.05.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (надісланий також і засобами поштового зв`язку аналогічного змісту), який прийнято до розгляду у відповідності до ст. 119, ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Зокрема, позивач наголошував на тому, що:
- позивач вважає, що подання відповідачем апеляційної скарги є спробою ухилитися від виконання договірних зобов`язань зі сплати боргу та відповідальності за їх порушення, а також є лише спробою затягнути виконання рішення суду першої інстанції;
- судом першої інстанції було повністю досліджено всі матеріали справи та докладно обгрунтованого стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій;
- всі доводи відповідача щодо нібито настання для нього форс-мажорних обставин є необґрунтованим та бездоказовим.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 23.03.2023, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2023 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/270/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23.
03.04.2023 на виконання ухвали до Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 910/270/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23 залишено без руху. Протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, скаржнику надано право усунути недоліки, які ним усунуті у встановленому порядку.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно Конституції України реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло. Підстав для повернення апеляційної скарги або залишення без руху апеляційної скарги - не встановлено.
Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для працездатних осіб з 1 січня - 2684,00 гривень.
Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує: 268 400,00 грн. (2684,00 грн * 100 = 268 400,00 грн). - станом на момент звернення з відповідним позовом та апеляційною скаргою.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення коштів у розмірі 206 661,75 грн., вказана справа, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/270/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 надіслана учасникам справи на адреси їхнього місцезнаходження поштовим відправленням, а також і засобами електронного зв"язку, а саме:
- позивачу: Товариству з обмеженою відповідальністю "Орбіс агро", за адресою: проспект Леся Курбаса, буд. 17, кв. 24, Київ, 03194, та направлена на електронну адресу, яка зазначена в матеріалах справи (molodenkov@orbisagro.com.ua);
- відповідачу: Товариству з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд», за адресою: вул. Є. Сверстюка, 11Б, оф.104, Київ, 02002, та направлена на електронну адресу, яка зазначена в матеріалах справи (s.palko@agricom.com.ua; dobrodiyatrade@agricom.ua).
Отже, учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 341/2022 від 23 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 573 від 12 серпня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 7 листопада № 757/2022, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 р. строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06 лютого № 58/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 01 травня 2023 № 254/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 2023 року 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Крім того, керуючись статтею 3 Конституції України, статтями 10, 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статтями 2, 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9, рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022, враховуючи положення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", розпоряджень Ради оборони міста Києва, прийнятих відповідно до статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 №1 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" наказано тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
Пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 №11 "Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 №10 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 07.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» (Покупець) було укладено Договір поставки №071218/п, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити Товар, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити такий Товар.
Обсяг, найменування, асортимент Товару, строки та умови поставки визначається сторонами у Специфікації (у випадку і укладення) та у Видатковій накладній, яка з моменту підписання є невід`ємною частиною цього Договору. (пп.1.2.1 Договору)
Згідно з п.2.2 Договору датою поставки Товару Постачальником вважається:
2.2.1. При поставці на умовах FCA - дата завантаження Товару зазначена у товарно-транспортній накладній або дата експрес- накладної, за якою Товар був переданий кур`єрській службі доставки.
2.2.2. При поставці на умовах EXW - дата надання Товару у розпорядження Покупцю у місці його поставки за видатковою накладною.
2.2.3. При поставці на умовах DAP - дата надання Товару у розпорядження Покупцю на прибулому транспортному засобі готовому до розвантаження, що зазначена у товарно-транспортній накладній.
У п.2.3 Договору визначено, що перехід права власпості на Товар виникає з моменту здійснення Постачальником поставки Товару.
Відповідно до п.4.2 Договору Покупець здійснює оплату за Товар на умовах відстрочення платежу - 30 (тридцять) днів з дати фактичного отримання Товару Покупцем згідно базису поставки. Оплата може здійснюватися однією сумою, або частинами, передплата вважаться зарахованою з моменту перерахування всієї суми, вказаної у рахунку.
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що за порушення строків оплати товару, передбачених цим Договором, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати, але у сумі не більше 3% від суми простроченого платежу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №071218/п від 07.12.2018 Позивач передав, а Відповідач в свою чергу, в тому числі, на підставі довіреностей №35 від 28.04.2022, №34 від 28.04.2022 (а.с.18-19) прийняв товар на загальну суму в розмірі 410 979 грн. 79 коп., що підтверджується видатковими накладними №131 від 15.03.2019 на суму 43 499 грн. 90 коп., №187 від 26.03.2019 на суму 8 221 грн. 20 коп., №188 від 26.03.2019 на суму 16 637 грн. 28 коп., №323 від 28.04.2022 на суму 179 700 грн. 00 коп., №324 від 28.04.2022 на суму 162 921 грн. 41 коп. (а.с.13-17) та здійснив часткову оплату за отриманий товар у загальному розмірі 231 279 грн. 79 коп., що підтверджується виписками по рахунку Позивача. (а.с.25-28)
25.08.2022 Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість за договором в розмірі 179 700 грн. 00 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 28.08.2022, накладної, фіскального чеку, роздруківкою з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта». (а.с.29-34)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Орбіс Агро» становить 179 700 грн. 00 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» 3% річних у розмірі 3 131 грн. 21 коп., інфляційні у розмірі 18 439 грн. 54 коп. та пеню у розмірі 5 391 грн. 00 коп.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 07.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» (Покупець) було укладено Договір поставки №071218/п, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити Товар, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити такий Товар.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок укладення Договору поставки №071218/п від 07.12.2018 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, на виконання умов Договору поставки №071218/п від 07.12.2018 Позивач передав, а Відповідач в свою чергу, в тому числі, на підставі довіреностей №35 від 28.04.2022 , №34 від 28.04.2022 р. (а.с.18-19) прийняв товар на загальну суму в розмірі 410 979 грн. 79 коп., що підтверджується видатковими накладними №131 від 15.03.2019 на суму 43 499 грн. 90 коп., №187 від 26.03.2019 на суму 8 221 грн. 20 коп., №188 від 26.03.2019 у на суму 16 637 грн. 28 коп., №323 від 28.04.2022 на суму 179 700 грн. 00 коп., №324 від 28.04.2022 на суму 162 921 грн. 41 коп. (а.с.13-17) та здійснив часткову оплату за отриманий товар у загальному розмірі 231 279 грн. 79 коп., що підтверджується виписками по рахунку Позивача. (а.с.25-28) При цьому, у вказаних видаткових накладних міститься посилання на Договір поставки №071218/п від 07.02.2019, а не від 07.12.2018, проте матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження укладення Сторонами договору поставки №071218/п від 07.02.2019, а тому суд приймає їх до уваги на підтвердження здійснення поставки на виконання умов договору, визначеного в якості підстави позову.
Крім того, на виконання умов Договору поставки №071218/п від 07.12.2018 Позивач виставив Відповідачу рахунки на оплату №501 від 26.04.2022, №258 від 14.02.2022 , №304 від 26.03.2019 , №303 від 26.03.2019, №230 від 14.03.2019. (а.с.20-24)
Як правильно встановив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, видаткові накладні №131 від 15.03.2019 на суму 43 499 грн. 90 коп., №187 від 26.03.2019 на суму 8 221 грн. 20 коп., №188 від 26.03.2019 на суму 16 637 грн. 28 коп. оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. Видаткові накладні №323 від 28.04.2022 на суму 179 700 грн. 00 коп., №324 від 28.04.2022 на суму 162 921 грн. 41 коп. підписані уповноваженим представником Позивача і скріплені печаткою підприємства Позивача, а від імені Покупця дані накладні підписані керівником регіонального структурного підрозділу Лисаком С.В., який діє на підставі довіреностей №34 від 28.04.2022 р., №35 від 28.04.2022 р.
Відповідач зазначав, що Позивачем не надано доказів, на підставі яких здійснювалось приймання товару, а підпис у довіреностях не належить директору Відповідача. Проте, вказані доводи судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на наступне.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи наявні довіреності №35 від 28.04.2022, №34 від 28.04.2022, видані Лисаку С.В. на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро» цінностей за рахунками №258 від 14.02.2022, №501 від 26.04.2022, які скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД».
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", він поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Також, згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994, господарські операції господарюючих суб`єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення; первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, від імені якого складено документ, назва документа, дата та місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, підписи та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу; первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік.
Згідно з пунктом 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
При цьому, вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Водночас, у п. 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відображають реальні господарські операції та відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції, і власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Яке зазначав Верховний Суд (постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, чи була печатка загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відбитком печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відбиток печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Відповідно до п.п. 1, 2, 4 - 7, 9 - 11 глави 3 розділу IІ «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (затверджені наказом Мінюсту України від 18.06.2015 № 1000/544; зареєстровані в Мінюсті України 22.06.2015 р. за №736/27181), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами, - право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.
На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).
В установах дозволяється також застосовувати печатки структурних підрозділів (служби діловодства, бухгалтерії, кадрової служби тощо), печатки для окремих категорій документів (для копій, перепусток, конвертів тощо), а також металеві печатки - для опечатування приміщень, шаф, сейфів.
В інструкції з діловодства установи визначаються види і кількість печаток, штампів, що застосовуються, перелік документів, підписи на яких відповідно до законодавства необхідно скріплювати печаткою установи, та порядок застосування печаток.
Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.
Право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.
У посадових інструкціях визначаються повноваження щодо засвідчення документів та їх копій.
Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі.
Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.
Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.
Отже, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки. За таких обставин відповідач, як суб`єкт господарювання, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при засвідченні спірного акта прийому-передачі наданих послуг.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, у розумінні ст. ст. 76-79, 91 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про те, що печатка Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» була втрачена, чи була підроблена, чи було інше незаконне використання цієї печатки третіми особами всупереч волі Відповідача.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що Відповідач своїми конклюдентними діями із здійснення часткової оплати підтвердив факт отримання товару, переданого на виконання умов Договору поставки №071218/п від 07.12.2018.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані видаткові накладні є первинними обліковими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки підписані обома сторонами без зауважень та заперечень в добровільному порядку, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Крім того, як свідчать матеріали справи, на підтвердження здійснення поставки товару Позивачем долучено до матеріалів справи податкові накладні №65 від 15.03.2019, №110 від 26.03.2019, №111 від 26.03.2019, №81 від 17.02.2022, №102 від 28.04.2022, які прийняті, що підтверджується відповідними квитанціями.
Відповідно до п. 15.1 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п.16.1.4 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 14.1.178. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата складання податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
201.10. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Враховуючи вищенаведене, судом першої інстанції правильно встановлено, що зі спірних господарських операцій Позивачем виписано Відповідачу податкові накладні та сплачено податок на додану вартість в доход Державного бюджету України, а Відповідачем сформовано податковий кредит.
При цьому, Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ним подавались уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем (позивачем) за оспорюваними накладними.
Відповідно до п.4.2 Договору Покупець здійснює оплату за Товар на умовах відстрочення платежу - 30 (тридцять) днів з дати фактичного отримання Товару Покупцем згідно базису поставки. Оплата може здійснюватися однією сумою, або частинами, передплата вважаться зарахованою з моменту перерахування всієї суми, вказаної у рахунку.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням наведеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з огляду на погоджені сторонами умови Договору поставки №071218/п від 07.12.2018, обов`язок Відповідача по оплаті отриманого товару на загальну суму в розмірі 179 700 грн. 00 коп. на момент розгляду даної справи настав. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником.
Стосовно доводів про настання форс - мажорних обставин, на які посилається Відповідач у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб.
Законом затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 строком на 90 діб.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.
Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.
Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим), доводи позивача та висновку суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Таким чином, суд апеляційної інстанції в контексті спірних правовідносин зазначає, що сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.
В той же час, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд першої інстанції правильно зазначив, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що Відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати отриманого товару за укладеним Договором поставки №071218/п від 07.12.2018 внаслідок настання форс-мажорних обставин, оскільки наданий Відповідачем протокол огляду від 10.08.2022 стосується Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Іванівська АГ», а акт про пожежу від 21.04.2022 містить інформацію про знищення автомобіля ГАЗ, проте жодним чином не підтверджує неможливість виконання Відповідачем його зобов`язань. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення Відповідачем Позивача про настання форс - мажорних обставин, як це передбачено п.6.2 Договору, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками першої інстанціх та не приймає до уваги доводи Відповідача в цій частині.
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ОРБІС АГРО» за Договором поставки №071218/п від 07.12.2018 становить 179 700 грн. 00 коп., є документально доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «Орбіс агров розмірі 179 700 грн. 00 коп., а тому Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 179 700 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими.
Також, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 29.05.2022 по 28.12.2022 у розмірі 3 131 грн. 21 коп. та інфляційні у розмірі 18 439 грн. 54 коп.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за загальний період прострочки з 29.05.2022 по 28.12.2022 у розмірі 3 131 грн. 21 коп. дійшов висновку, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі, проте за загальний період прострочення з 31.05.2022 по 28.12.2022, оскільки, Позивачем невірно визначено дату виникнення обов`язку Відповідача по оплаті й відповідно початок прострочення Відповідача. Так, Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Суд першої інстанції зазначив, що обов`язок по оплаті за видатковими накладними від 28.04.2022 виник 30.05.2022, а прострочення - з 31.05.2022. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.
Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.
Разом із тим, інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні нарахування мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних витрат, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 29.05.2022 по 28.12.2022 у розмірі 18 439 грн. 54 коп. дійшов висновку, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог, проте за одиниці України, за загальний період прострочки з 31.05.2022 по 28.12.2022. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 29.05.2022 по 28.12.2022 у розмірі 5 391 грн. 00 коп.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.96 № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що за порушення строків оплати товару, передбачених цим Договором, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати, але у сумі не більше 3% від суми простроченого платежу.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 29.05.2022 по 28.12.2022 у розмірі 5 391 грн. 00 коп. дійшов висновку, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі, проте за загальний період прострочки з 31.05.2022 по 30.11.2022 у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача й закінчення такого нарахування. Так, Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким і погоджується суд апеляційної інстанції, що обов`язок по оплаті за видатковими накладними від 28.04.2022 виник 30.05.2022, а прострочення - з 31.05.2022. Крім того, Позивачем не враховано приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. При цьому, вказаний період не є строком позовної давності, а тому доводи Позивача щодо продовження строків позовної давності відхиляються. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 179 700 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 3 131 грн. 21 коп., інфляційні у розмірі 18 439 грн. 54 коп. та пеня у розмірі 5 391 грн. 00 коп. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній справі щодо спірних правовідносин учасників справи, з урахуванням меж апеляційного оскарження, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позов у повному обсязі та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 179 700 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 3 131 грн. 21 коп., інфляційні у розмірі 18 439 грн. 54 коп. та пеня у розмірі 5 391 грн. 00 коп., з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1); скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (п. 4).
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 15.05.2023 засобами поштового зв`язку Товариством з обмеженою відповідальністю «Орбіс Агро» подано відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23, в якому викладено клопотання про стягнення 2684,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» при розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23.
Розглянувши вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбіс Агро» про стягнення 2684,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» при розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
За загальним правилом відповідно до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, дійсно, у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
При цьому, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як зазначено вище, 15.05.2023 засобами поштового зв`язку директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбіс Агро» Молоденковим В.П. подано відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23, в якому викладено клопотання про стягнення 2684,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» при розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23, тобто вказану заяву подано у встановлений законом строк.
В обґрунтування клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбіс арго» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» витрат на професійну правничу допомогу адвоката при розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23, надано наступні докази витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції:
- копія договору про надання правової (правничої) допомоги від 01.08.2022 укладений між адвокатом Кривошей Юрієм Івановичем, що діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2170, виданого Дніпропетровською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 19.07.2010 з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро», в особі директора Молоденкова Вадима Петровича, який діє на підставі Статуту, з іншої сторони;
- копія додатку № 10 від 05.05.2023 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 01.08.2022, згідно якого визначено порядок оплати юридичних послуг адвокату за надання професійної правничої допомоги у справі № 910/270/23 під час розгляду апеляційного оскарження Товариством з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023. Згідно даного додатку вартість послуг адвоката складає:
- участь в судових засіданнях апеляційної інстанції (очне засідання/через ВКЗ) - 3 000,00 грн.;
- складення заяв, відзивів, відповідей на відзив, клопотань і запечень того з процесуальних питань за 1 год. - 1342,00 грн.
Сторони домовились, що розмір оплати професійної правничої допомоги за годину роботи адвоката становить 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день укладення даного додатку ( 2 684, грн. : 2 = 1 342,00 грн.);
- акт виконаних робіт про надання юридичних послуг від 11.05.2023 згідно договору про надання правової (правничої) допомоги від 01.08.2022 та додатку № 10 від 05.05.2023, згідно якого адвокат Кривошей Юрій Іванович надав Товариству з обмеженою відповідальністю «Обріс агро» наступні послуги: вивчення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 по справі № 910/270/23; підготовка аргументованого відзиву на апеляційну скаргу скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 по справі № 910/270/23; підготовка описів вкладень в цінні листи для відправки відзиву до суду та відповідачу - 2684,00 грн (витрачено 2 год. * 1342,00 грн. = 2684,00 грн.)
Крім того, разом з відзивом на апеляційну скаргу також було подано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2170, виданого Дніпропетровською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 19.07.2010, згідно якого Кривошей Юрій Іванович має право на заняття адвокатською діяльністю.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.
Таким чином, розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбіс арго» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» витрат на професійну правничу допомогу адвоката при розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23, в розмірі 2684 грн. 00 коп. - є співмірним із значенням справи для Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро», з ціною позову, складністю справи та кількістю витраченого адвокатом часу під час апеляційного провадження, а тому заявлена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи в розмірі 2 684,00 грн. - є обґрунтованою, документально доведеною та не спростованою у встановленому порядку, у зв`язку з чим вказана сума витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду підлягає відшкодуванню Товариству з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро» за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» у повному обсязі, а саме в розмірі 2 684 грн. 00 коп.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про задоволення у повному обсязі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро», викладеної у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/270/23, понесених у Північному апеляційному господарському суді у розмірі 2684 грн. 00 коп.
Керуючись ст. ст. 76-79, 240, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23- залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 у справі № 910/270/23- залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» (02002, місто Київ, вул.Сверстюка Євгена, будинок 11Б, офіс 104, Ідентифікаційний код юридичної особи 36424505) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбіс агро» (03194, місто Київ, проспект Леся Курбаса, будинок 17, квартира 24, Ідентифікаційний код юридичної особи 42113841) судові витрати на професійну правничу допомогу у справі № 910/270/23, понесених у Північному апеляційному господарському суді у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
5. Матеріали справи № 910/270/23 повернути Господарському суду м. Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді О.В. Тищенко
Є.Ю. Шаптала
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 09.08.2023 |
Оприлюднено | 11.08.2023 |
Номер документу | 112746333 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Станік С.Р.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні