Рішення

від 08.08.2023 по справі 903/425/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 серпня 2023 року Справа № 903/425/23

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Волиньобленерго», м.Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАПНО 2020», с.Пожарки, Волинська область

про стягнення 14 006 грн. 98 коп. та розірвання договору

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Сосновська Ю. П.

Представники сторін:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

Встановив: Приватне акціонерне товариство «Волиньобленерго» в позовній заяві від 26.04.2023 №13/6-3034 просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАПНО 2020» 14 006 грн. 98 коп. основної суми боргу, розірвати договір №05-13-54/21 на технічне обслуговування електромереж і трансформаторних пунктів від 02.12.2021, а також стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору.

Ухвалою суду від 03.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 28.06.2023 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу доплатити судовий збір в сумі 2 684 грн. 00 коп.

На виконання вимог ухвали суду від 28.06.2023 ПрАТ «Волиньобленерго» листом надало докази з оплати судового збору в сумі 2 684 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 13.07.2023справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, запропоновано позивачу обґрунтувати позовні вимоги в частині розірвання договору №05-13-54/21 на технічне обслуговування електромереж і трансформаторних пунктів від 02.12.2021.

Судом встановлено, що позовна заява з додатками, яка надіслана ПрАТ «Волиньобленерго» отримана ТОВ «ВАПНО-2020» 29.04.2023, що підтверджується доказами надіслання позовної заяви з додатками, що містяться в матеріалах справи та відстеженням поштового відправлення №4301040638339.

Ухвала суду від 03.05.2023 про прийняття позовної заяви до розгляду надіслана на юридичну адресу відповідача (вул. Центральна, 1А, с.Пожарки, Луцький район) повернута на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Ухвала суду від 13.07.2023 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін отримана відповідачем 25.07.2023, що підтверджується судовою повісткою про отримання поштового відправлення №4301040680599.

Сторони в судове засідання 08.08.2023 не з`явилися.

Від відповідача протягом судового розгляду справи будь-яких пояснень, заяв, клопотань чи заперечень до суду не надходили.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи документи, судом дотримано принципу рівності сторін, судом вчинено усі дії для надання можливості відповідачеві обстоювати свою позицію у справі.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до такого висновку:

02.12.2021 між ПрАТ «Волиньобленерго» (далі Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАПНО 2020» (далі Замовник) укладений Договір №05-13-54/21 на технічне обслуговування електромереж і трансформаторних пунктів (далі- договір).

Згідно договору Виконавець виконує роботи по технічному обслуговуванню електрогосподарства Замовника, а Замовник до 15 числа першого місяця кварталу (за який проводиться розрахунок) проводить оплату робіт шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця (п. 1.1, 2.2).

Пунктом 2.3. Договору визначено, що у випадку зміни вартості технічного обслуговування енергогосподарства Замовника наступного кварталу Виконавець одночасно із рахунком на оплату надає Замовнику калькуляцію (Додаток Б) з новим розрахунком вартості робіт за квартал.

Цей Договір вступає в силу після підписання обома сторонами і діє до 31.12.2022 включно. Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо протягом місяця, що передує терміну закінчення його дії не надійде заява про відмову від договору однієї із сторін (п.8.1-8.2 договору).

Виконавцем роботи виконані в повному обсязі, замовник провів оплату за технічне обслуговування електромережі замовника за другий квартал 2022 року, а за перший і третій квартали 2022 року оплату не провів.

До матеріалів справи долучено підписані між сторонами без зауважень:

- Акт надання послуг до договору №47315 від 30.06.2022 на суму 7 053 грн. 06 коп.

- Акт надання послуг до договору №47300 від 30.06.2022 на суму 6 365 грн. 52 коп.

- Акт надання послуг до договору №49798 від 29.09.2022 на суму 6 953 грн. 92 коп.

Позивач направив відповідачу претензію вих. №19/23-40 від 23.01.2023, в яких вказав на порушення відповідачем умов договору, вказав суму заборгованості. Серед іншого, в претензії зазначено про заборгованість згідно з Актом надання послуг до договору №47315 від 30.06.2022 на суму 7 053 грн. 06 коп. та Актом надання послуг до договору №49798 від 29.09.2022 на суму 6 953 грн. 92 коп.

Претензію відповідач отримав 27.01.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення №4510102278049, однак кошти за зазначеними актами не сплатив.

Таким чином за відповідачем рахується заборгованість в сумі 14 006 грн. 98 коп. за надані послуги на технічне обслуговування електромереж згідно договору №05-13-54/21 на технічне обслуговування електромереж і трансформаторних пунктів від 02.12.2021 за Актом надання послуг до договору №47315 від 30.06.2022 на суму 7 053 грн. 06 коп. та Актом надання послуг до договору №49798 від 29.09.2022 на суму 6 953 грн. 92 коп.

Отже, заборгованість Відповідача по сплаті за технічне обслуговування електромережі становить 14 006 грн. 98 коп.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Згідно п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, заборгованість відповідача складає 14 006 грн. 98 коп. підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, підставна та підлягає до стягнення, оскільки згідно ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Щодо позовної вимоги позивача про розірвання договору №05-13-54/21 на технічне обслуговування електромереж і трансформаторних пунктів від 02.12.2021, суд зазначає, що в позовній заяві не зазначено жодних фактичних чи правових підстав відповідної позовної вимоги.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Позовна вимога позивача в частині розірвання договору не містить жодних підстав (фактичних чи юридичних) і мотивації.

Суд керуючись принципом змагальності сторін, рівності сторін перед судом, а також диспозитивності господарського судочинства, відмовляє в задоволенні вимоги про розірвання договору у зв`язку із відсутністю мотивації та підстав такої вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 2 684 грн. 00 коп. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАПНО 2020» (вул. Центральна, 1А, село Пожарки, Луцький район, Волинська область, код ЄДРПОУ 43552103) на користь Приватного акціонерного товариства «Волиньобленерго» (вул.Єршова,4, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 00131512) 14 006 грн. 98 коп. заборгованості та 2 684 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В позові в частині розірвання договору №05-13-54/21 на технічне обслуговування електромереж і трансформаторних пунктів від 02.12.2021 відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.08.2023

СуддяМ. С. Шум