Рішення

від 10.08.2023 по справі 910/6606/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2023Справа № 910/6606/23Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/6606/23

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет»

про стягнення 175499,92 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» (далі - відповідач) про стягнення коштів.

Позовна заява обґрунтована тим, що 08.11.2022 між позивачем та відповідачем було укладено угоду №Р-1410390/2022/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 16.11.2018 №1410390, в якій сторони погодили графік погашення заборгованості. Однак, відповідач свого обов`язку щодо повного та своєчасного погашення боргу у визначений угодою термін не виконав, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення борг у розмірі 150444,20 грн, інфляційні втрати у розмірі 3334,05 грн, 3% річних у розмірі 803,74 грн, пеню у розмірі 13395,72 грн та штраф у розмірі 7522,21 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6606/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

28.06.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав того, що позивач подаючи даний позов не врахував, що відповідачем у квітні 2023 року було перераховано на розрахунковий рахунок КП «Київтеплоенерго» 180000,00 грн, а тому підстав для стягнення заборгованості немає. При цьому, відповідач стверджує, що заявлений позивачем розмір компенсаційних втрат не відповідає дійсності та є завищеним, оскільки на 26.12.2022 сума заборгованості складала 46962,80 грн, тоді як позивач здійснює нарахування компенсаційних втрат на суму 150444,20 грн. Водночас, відповідач у відзиві зауважує, що 15.11.2022 року ним було підписано меморандум з Лисичанською міською військовою адміністрацією Сєверодонецького району Луганської області за умовами якого нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Миколи Ушакова, буд. 8-А може бути передано у тимчасове добровільне користування для розміщення гуманітарного штабу, що, у свою чергу, впливає на формування заборгованості перед позивачем, у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням відповідачу витрат на комунальні послуги внутрішньо переміщеними особами.

11.07.2023 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідач у червні 2023 року після відкриття провадження у даній справі, сплатив суму основного боргу у розмірі 150444,20 грн, водночас заявлені до стягнення компенсаційні втрати відповідач не сплатив, а тому вони підлягають стягненню в судовому порядку, адже існували на момент подачі позову.

Згідно з інформації з офіційного сайту «Укрпошта» розділ «Трекінг відправлень» слідує, що поштове відправлення з відзивом на позовну заяву та додатками до нього вручено адресату (позивачу) 29.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 встановлено, зокрема позивачу строк - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) - для подання суду відповіді на відзив на позов та доказів направлення відповіді на відзив відповідачу.

Отже, враховуючи встановлений судом строк та отримання позивачем відзиву на позовну заяву 29.06.2023, судом встановлено, що відповідь на відзив подано з порушенням строку на її подання.

За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, а процесуальний строк, який встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску позивачем строку для подання відповіді на відзив та з власної ініціативи продовжити позивачу такий строк до дати фактичного її подання з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її як найповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

При цьому, принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

З урахуванням принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» строку для подачі відповіді на відзив до дати фактичного її подання та прийняття відповіді на відзив до розгляду.

Своїм правом на подання заперечень, як то передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України, відповідач не скористався.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго"", КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином, з 01.05.2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

16.11.2018 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі - постачальник) та Приватним вищим навчальним закладом «Європейський університет» (надалі - споживач) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410390 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2019 року. Керуючись ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 року (пункти 4.1 та 4.2 договору).

Договір вважаться пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (пункт 4.4 договору).

Цього ж дня сторонами було підписано та скріплено печатками додатки до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410390, у яких було погоджено обсяги постачання теплової енергії, тарифи та порядок розрахунків за даним договором.

Як зазначає позивач, відповідач в порушення укладеного договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410390 від 16.11.2018 неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання зі сплати за поставлену теплову енергію, у зв`язку із чим станом на 01.11.2022 утворилась заборгованість в розмірі 310444,20 грн.

08.11.2022 року Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» та Приватним вищим навчальним закладом «Європейський університет» підписано угоду №Р-1410390/2022/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 16.11.2018 №1410390 (далі - угода), за умовами пункту 1 якої споживач визнає та підтверджує заборгованість перед КП «Київтеплоенерго» за договором від 16.11.2018 №1410390 на постачання теплової енергії у гарячій воді станом на 01.11.2022 загальною сумою 310444,20 грн з врахуванням ПДВ.

За умовами пункту 2 угоди споживач зобов`язується сплатити зазначену у п. 1 цієї угоди суму заборгованості протягом листопад 2022 - січень 2023 щомісячними сплатами згідно з додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця згідно з вищевказаним договором за такими реквізитами згідно тарифних груп п/р №UA493226690000026000335208020 - за спожиту теплову енергію. Банк: ТВБВ №10026/020 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» МФО 322669; Одержувач: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго». Код ЄДРПОУ 40538421.

Споживач разом із сплатою суми, зазначеної у п. 1 цієї угоди, зобов`язується у повному обсязі оплачувати поточне споживання згідно з договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 16.11.2018 №1410390 (пункт 3 угоди).

Відповідно до пункту 4 угоди при проведенні сплати заборгованості, зазначеної у п. 1 цієї угоди, споживач зобов`язується посилатися в реквізитах «призначення платежу» платіжного документа на № та дату укладеної угоди. За відсутності чіткого формулювання призначення платежу отриманні КП «Київтеплоенерго» кошти зараховуються в першу чергу як оплата поточного споживання теплової енергії, а залишок коштів (за наявності) - на виконання цієї угоди.

Пунктом 8 угоди передбачено, що у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне її виконання) угоди ГПЗ остання втрачає чинність з наступного дня, що встановлений щомісячним строком оплати: умови щодо реструктуризації сплати боргу втрачають чинність, а підприємство набуває права вимоги всієї несплаченої частини боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційної складової боргу за час прострочення, які споживач зобов`язується оплатити. Також Споживач зобов`язаний оплатити підприємству штраф за невиконання ним угоди ГПЗ у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості за угодою ГПЗ.

Ця угода є невід`ємною частиною договору від 16.11.2018 №1410390 на постачання тепової енергії у гарячій воді. Дана угода укладена у двох автентичних примірниках (по одному для кожної сторони із сторін), вступає в дію з дня підписання її сторонами, і діє до 31.01.2023 (пункти 9 та 10 угоди).

Додатком №1 до угоди сторонами погоджено графік погашення заборгованості: листопад 2022 - 103481,40 грн, грудень 2022 - 103481,40 грн та січень 2023 - 103481,40 грн до 25 числа кожного місяця.

З наданої позивачем довідки про стан розрахунків за спожиту від КП «Київтеплоенерго» теплоенергію, Приватним вищим навчальним закладом «Європейський університет» у період з листопада 2022 по лютий 2023 було здійснено часткове погашення заборгованості в розмірі 160000,00 грн.

17.02.2023 року позивач, з метою досудового врегулювання спору, направив на адресу відповідача претензію №30/1/5/1984 від 16.02.2023 про розрахунки за теплову енергію (далі - претензія), що підтверджується списком згрупованих відправлень №17.02.2023 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600024005264, з якої вбачається, що відповідач вказаний лист отримав 21.02.2023. У вказаній претензії позивач просить сплатити наявну заборгованість за договором на постачання теплової енергії №1410390 від 16.11.2018, в тому числі заборгованість за угодою про реструктуризацію у розмірі 150444,20 грн.

Однак, відповідач відповіді на претензію не надав, як і не сплатив заявлену заборгованість, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Як встановлено судом, у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих зобов`язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410390 від 16.11.2018 в частині оплати за отриману теплову енергію, що спричинило заборгованість станом на 01.11.2022 у розмірі 310444,20 грн, між позивачем та відповідачем укладено угоду №Р-1410390/2022/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 16.11.2018 №1410390.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами підписаної угоди, споживач зобов`язавався сплатити заборгованість у розмірі 310444,20 грн протягом листопада 2022 - січня 2023 щомісячними сплатами згідно з додатком №1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця: листопад 2022 - 103481,40 грн, грудень 2022 - 103481,40 грн, січень 2023 - 103481,40 грн.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту умов договору з додатками, строк виконання грошового зобов`язання за договором на момент розгляду справи настав.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свого обов`язку щодо повної та своєчасної сплати наявної заборгованості за умовами угоди не здійснив, сплативши лише 160000,00 грн.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх зобов`язань за угодою №Р-1410390/2022/11 про реструктуризацію заборгованості в частині своєчасної та повної сплати наявної заборгованості підтверджений матеріалами справи, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 150444,20 грн.

У той же час, у відповіді на відзив позивач зазначає, що у червні 2023 року відповідач сплатив наявну заборгованість за угодою №Р-1410390/2022/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 16.11.2018 №1410390 в розмірі 150444,20 грн, про що свідчить довідка №30/вих-1410390 від 07.07.2023 та не заперечується відповідачем.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

У даному випадку, предметом спору є стягнення з відповідача наявної заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 150444,20 грн.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи, що предмет спору (в частині стягнення наявного боргу у розмірі 150444,20 грн) припинив своє існування (у червні 2023) після звернення позивача з даним позовом до суду (позов поданий до Господарського суду міста Києва 27.04.2023), суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача боргу у розмірі 150444,20 грн.

При цьому, закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на момент звернення з позовом, так і на момент ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 та від 14.09.2022 у справі №914/3112/20.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені, штрафу.

Пунктом 8 угоди передбачено, що у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне її виконання) угоди ГПЗ остання втрачає чинність з наступного дня, що встановлений щомісячним строком оплати: умови щодо реструктуризації сплати боргу втрачають чинність, а підприємство набуває права вимоги всієї несплаченої частини боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційної складової боргу за час прострочення, які споживач зобов`язується оплатити. Також Споживач зобов`язаний оплатити підприємству штраф за невиконання ним угоди ГПЗ у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості за угодою ГПЗ.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення сплати заборгованості, що виникла внаслідок несплати за отриману теплову енергію та не виконав належним чином угоду ГПЗ, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 13395,72 грн та штраф у розмірі 7522,21 грн.

Окрім того, оскільки за приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 803,74 грн та інфляційні втрати у розмірі 3334,05 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, штрафу та 3% річних за заявлений позивачем період на суму непогашеної заборгованості, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

При цьому, судом враховано, що пунктом 3.3 договору сторони погодили, що споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) за кожний день, до моменту його погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Із наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що останнім було враховано наведені приписи закону та здійснено обрахунок пені виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України.

У той же час, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині виходячи з наступного.

Цивільний кодекс України, як основний акт цивільного законодавства, не передбачає механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

В той же час, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції чинній на 26.12.2022) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до господарських відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Водночас, при застосуванні механізму розрахунку інфляційних втрат, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, слід враховувати, що якщо сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

З урахуванням вказаної методики розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено, що обґрунтованим є розмір інфляційних втрат за прострочення сплати заборгованості у заявлений позивачем період в сумі 2265,09 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково; в іншій частині цих вимог належить відмовити.

При цьому, слід зазначити, що у даному випадку суд не застосовує приписи частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, оскільки дана норма визначає порядок обрахунку строку, який визначений у календарних днях, а не терміну, який визначений певним числом місяця.

Наведене тлумачення законодавства суд обґрунтовує тим, що сторони, погоджуючи строк (у календарних днях від певної події), не мають можливості перебачити, на який саме день припаде закінчення такого строку. В той же час, погоджуючи термін (число місяця), сторони не позбавлені можливості визначити за допомогою календаря на який саме день припаде настання строку виконання зобов`язання, а відтак у відповідності ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України не позбавлені можливості визначити, що сторона договору має виконати своє зобов`язання до відповідного числа місяця.

Із стилістики викладення положень ст.ст. 251, 252, 253, 254, 530 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець не передбачав можливість застосування приписів ст. 254 Цивільного кодексу України при визначенні закінчення терміну, оскільки норми ст.ст. 253, 254 цього Кодексу чітко визначають, що мова йде про строк та не містять жодного посилання на термін, на противагу нормі ст. 530 Кодексу, де законодавець посилається і на строк, і на термін.

Так, відповідач як добросовісний суб`єкт господарських правовідносин, маючи на меті належним чином виконати своє зобов`язання із погашення частини боргу до 25 числа відповідного місяця (не пізніше 25 числа місяця), міг завчасно встановити останній робочий (банківський) день, у який таке зобов`язання підлягало б виконанню.

Тобто, станом на дату укладення угоди, враховуючи погодження сторонами терміну оплати (а не строку), сторони мали можливість достеменно встановити відповідні числа місяця, в які підлягали виконанню зобов`язання зі сплати платежів на погашення боргу за кожен місяць протягом листопада 2022 року - січня 2023 року.

Оскільки відповідач міг завчасно визначити останній день виконання зобов`язання зі сплати платежу у кожному місяці для його виконання не пізніше 25 числа місяця, то відповідно підстави для застосування частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України та перенесення термінів оплати (у разі їх припадання на вихідний/святковий/неробочий день) відсутні.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності обов`язку зі сплати нарахованих та заявлених до стягнення позивачем 3% річних, пені, штрафу та інфляційних втрат, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про неправомірне нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені на суму 150444,20 грн у період з 26.12.2022 по 28.02.2023, оскільки станом на 26.12.2023 року згідно угоди ГПЗ заборгованість існувала у розмірі 46962,80 грн, так як пунктом 8 угоди передбачено, що у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне її виконання) угоди ГПЗ остання втрачає чинність з наступного дня, що встановлений щомісячним строком оплати: умови щодо реструктуризації сплати боргу втрачають чинність, а підприємство набуває права вимоги всієї несплаченої частини боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційної складової боргу за час прострочення, які споживач зобов`язується оплатити. Також Споживач зобов`язаний оплатити підприємству штраф за невиконання ним угоди ГПЗ у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості за угодою ГПЗ.

У даному випадку, як встановлено судом, відповідач порушив умови угоди щодо своєчасного погашення заборгованості у грудні 2022 року, так як з листопада 2022 року перестав здійснювати погашення заборгованості за умовами укладеної угоди, доказів зворотного до суду не подано і матеріали справи не містять, відтак суд дійшов висновку, що дана угода про реструктуризацію (яка є невід`ємною частиною договору згідно пункту 9 угоди) втратила чинність з 26.12.2022 року і позивач набув право вимоги всієї несплаченої суми боргу з 26.12.2022 року, з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та пені, встановленої пунктом 3.3 договору, а також 5% штрафу.

Відхиляє суд і доводи відповідача про те, що останнім ще у квітні 2023 року було погашено наявну заборгованість за угодою, шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 180000,00 грн на підставі платіжних інструкцій №1895 від 07.04.2023 на суму 20000,00 грн, №1931 від 10.04.2023 на суму 20000,00 грн, №1977 від 11.04.2023 на суму 20000,00 грн, №2018 від 12.04.2023 на суму 20000,00 грн, №2036 від 13.04.2023 на суму 20000,00 грн, №2057 від 14.04.2023 на суму 20000, 00 грн, №2082 від 17.04.2023 на суму 20000,00 грн, №2102 від 18.04.2023 на суму 20000,00 грн та №2119 від 19.04.2023 на суму 20000,00 грн із зазначеним призначенням платежу у вказаних платіжних інструкціях: «За теплову енергію згідно рах..№1410390/2023-2 від 28.02.2023.ПДВ - 3333,33 грн».

Так, з наявного в матеріалах справи рахунку-фактури №1410390/2023-2 від 28.02.2023 вбачається, що він виставлений для здійснення відповідачем передоплати за березень 2023 року та авансу (-)/боргу (+) станом на 01.03.2023 на загальну суму 705425,99 грн у тому числі ПДВ.

Відповідно до пункту 4 угоди при проведенні сплати заборгованості, зазначеної у п. 1 цієї угоди, споживач зобов`язується посилатися в реквізитах «призначення платежу» платіжного документа на № та дату укладеної угоди. За відсутності чіткого формулювання призначення платежу отриманні КП «Київтеплоенерго» кошти зараховуються в першу чергу як оплата поточного споживання теплової енергії, а залишок коштів (за наявності) - на виконання цієї угоди.

Отже, сторонами було визначено порядок зарахування сплачених коштів в рахунок погашення боргу за угодою, а тому згадані вище платіжні інструкції з призначенням платежу: «За теплову енергію згідно рах..№1410390/2023-2 від 28.02.2023.ПДВ - 3333,33 грн», в силу положень пункту 4 угоди не можуть бути враховані судом, як сплата боргу за угодою №Р-1410390/2022/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 16.11.2018 №1410390.

Необґрунтованими є і доводи відповідача про неможливість вчасно здійснювати оплату за отриманні послуги з поставки теплової енергії, так як приміщення за адресою: м. Київ, вул. Миколи Ушакова, буд. 8-А використовується вимушено переміщеними особами, які, у свою чергу, не завжди вчасно здійснюють компенсацію вартості комунальних послуг.

Так, пунктом 1.1 меморандуму від 15.11.2022 (далі - меморандум), укладеного між Приватним вищим навчальним закладом «Європейський університет» (сторона 1) та Лисичанською міською військовою адміністрацією Сєверодонецького району Луганської області (сторона 2), передбачено співробітництво у налагодженні та покращені рівня забезпечення нагальних потреб мешканців територіальної громади м. Лисичанськ Луганської області, переміщених з тимчасово окупованих територій Луганської області, які постраждали внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Відповідно до пункту 3.2 меморандуму для досягнення ефективного результату сторона 2 може передавати стороні 1 безкорисливо, добровільно у тимчасове користування нерухоме майно, яке перебуває в їхній власності, площею 45,5 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Миколи Ушакова на першому поверсі(ах) 8-А (будинку, приміщення, будівлі) під розміщення гуманітарного штабу для забезпечення єдиної системи логістичного супроводу гуманітарної допомоги, задоволення нагальних потреб та забезпечення соціального захисту осіб, переміщених з тимчасово окупованих територій Луганської області.

З аналізу укладеного відповідачем та Лисичанською міською військовою адміністрацією Сєверодонецького району Луганської області меморандуму вбачається, що за своєю суттю він не є договором, а тому і не може породжувати жодних наслідків для сторін, водночас з положень даного меморандуму вбачається, що у сторони 2 відсутній обов`язок здійснювати відшкодування комунальних платежів стороні 1, як і відсутній обов`язок укласти договір на постачання/надання комунальних послуг.

При цьому, меморандум жодним чином не зобов`язує сторін укласти будь-який договір, який, у свою чергу, міг вплинути/впливати на зобов`язання відповідача з оплати одержаної теплової енергії від позивача.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням допущених позивачем помилок в розрахунках інфляційних втрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 150444,20 грн основного боргу закрити.

2. В іншій частині позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» (03115, м. Київ, бул. Академіка Вернадського, буд. 16-В; ідентифікаційний код 24366800) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 40538421) штраф у розмірі 7522 (сім тисяч п`ятсот двадцять дві) грн 21 коп., пеню у розмірі 13395 (тринадцять тисяч триста дев`яносто п`ять) грн 72 коп., 3% річних у розмірі 803 (вісімсот три) грн 74 коп., інфляційні втрати у розмірі 2265 (дві тисячі двісті шістдесят п`ять) грн 09 коп. та судовий збір у розмірі 2667 (дві тисячі шістсот шістдесят сім) грн 65 коп.

4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2023.

СуддяТ.В. Васильченко