Рішення

від 09.08.2023 по справі 910/7672/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.08.2023Справа № 910/7672/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/7672/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Герместорг 19"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова зірка"

про стягнення 432863,81 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Герместорг 19" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова зірка" (далі - відповідач) про стягнення 432863,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №85 від 01.07.2021 не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 254643,10 грн, пеню у розмірі 106601,28 грн, 3% річних у розмірі 8309,04 грн та інфляційні втрати у розмірі 63310,39 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7672/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.06.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03113, м. Київ. вул. Макуха Василя, буд. 5-А.

Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 01.06.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Герместорг 19» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Паперова зірка» (далі - покупець) укладено договір поставки №85 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передавати у власність покупця папір виробництва (далі - товар), а покупець зобов`язується цей товар прийняти і своєчасно оплатити відповідно до умов цього договору.

Кількість і асортимент товару, що поставляється вказуються в специфікаціях на поставку партії товару та/або накладних, складених на підставі замовлення покупця, яка є невід`ємною частиною цього договору. Накладні оформляються на кожну партію товару (пункт 1.2 договору).

Умовами пункту 2.1 договору сторони визначили, що поставка кожної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця. Замовлення надаються постачальнику за допомогою факсимільного зв`язку або іншим способом, прийнятним для сторін. Замовлення вважається прийнятим постачальником від покупця в разі, якщо протягом 3-х робочих днів після його отримання постачальник не надасть покупцеві мотивовану відмову. Передача (приймання-здавання) товару відбувається на складах постачальника, якщо інше не зазначено у специфікації.

Поставка товару здійснюється на умовах EXW, місце завантаження м. Зміїв, відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс 2010». За домовленістю сторін, поставка може здійснюватися на інших умовах. Така домовленість оформляється додатковою письмовою угодою до цього договору або специфікацією. Поставка товару здійснюється партіями відповідно до специфікацій або накладних на кожну партію товару. Підтвердженням передачі товару покупцю є відмітка покупця у товаросупровідних документах. При недостачі товару покупець в день прийому-передачі товару складає відповідний акт і протягом 1 календарного дня повідомляє про це постачальника. В іншому випадку сторони підтверджують, що поставка товару здійснена в повному обсязі (пункт 2.2 договору).

Постачальник відповідає за кількість поставленого товару до моменту передачі товару уповноваженому представнику покупця. Постачальник гарантує, що є власником товару, який постачається за цим договором і, що товар якимось чином не відчужений, не закладений, та не перебуває в спорі під арештом, вільний від будь-яких зобов`язань перед третіми особами (включаючи оплату обов`язкових платежів податків, мита) (пункт 3.4 договору).

Асортимент (щільність, формат), кількість і ціна товару (з урахуванням ПДВ) та умови оплати визначаються в специфікаціях або заявці на поставку партії товару, і видаткових накладних на відвантажену продукцію. Загальна сума цього договору визначається як наростаюча сума за всіма поставками, виробленими протягом усього терміну дії цього договору (пункти 4.1 та 4.2 договору).

Умовами пункту 5.1 договору сторони погодили, що розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний розрахунковий рахунок постачальника в якості передоплати у розмірі 100% вартості партії товару до дати передачі товару, якщо інше не зазначено у специфікації. За кожний прострочений календарний день нараховується пеня в розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не більш подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Товар відвантажується партіями на адресу покупця. Термін поставки партії товару проводиться за додатковою домовленістю з покупцем і вказується в специфікаціях або заявці на поставку відповідної партії товару (пункт 6.1 договору).

Даний договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 7.1 договору).

У разі несвоєчасного здійснення покупцем платежів, передбачених частиною 5 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен прострочений календарний день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення (пункт 8.4 договору).

Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, на виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар, що підтверджується видатковими накладними №GRM:Z10:21:001467 від 02.08.2021 на суму 362350,00 грн та №GRM:Z10:21:001945 від 23.12.2021 на суму 576609,10 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень і скріплені печатками.

При цьому, у позові позивач зазначає про постачання узгодженого товару відповідачеві на підставі видаткової накладної №ТП-000001010 від 01.12.2021 на суму 23184,00 грн.

Позаяк, відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару за вказаними видатковими накладними виконав лише частково у розмірі 707500,00 грн, що підтверджується випискою Акціонерного банку «Південний» по рахунку позивача.

Так, відповідачем були здійснені оплати 30.07.2021 року на суму 46500,00 грн, 09.08.2021 року на суму 10000,00 грн, 16.09.2021 року на суму 120000,00 грн, 30.09.2021 року на суму 50000,00 грн, 29.10.2021 року на суму 80000,00 грн, 06.12.2021 року на суму 53000,00 грн, 15.12.2021 року на суму 98000,00 грн, 22.12.2021 року на суму 45000,00 грн, 04.02.2022 року на суму 100000,00 грн, 16.02.2022 року на суму 70000,00 грн та 23.02.2022 року на суму 35000,00 грн, у зв`язку з чим, як вказує позивач, виник борг у розмірі 254643,10 грн, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у статті 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до такого договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 5.1 договору сторонами узгоджено, що розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний розрахунковий рахунок постачальника в якості передоплати у розмірі 100% вартості партії товару до дати передачі товару, якщо інше не зазначено у специфікації.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Наведене свідчить, що здійснення постачання обумовленого договором товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема, щодо порядку розрахунків, оскільки постачальник користується своїм законним правом у зустрічному зобов`язанні.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №925/31/17.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що попередня оплата відповідачем у належному розмірі не здійснена, втім позивачем передано відповідачу на виконання умов договору поставки узгоджений товар, а відтак, з врахуванням приписів статті 538 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити переданий йому товар за видатковими накладними з моменту його отримання у відповідності до приписів статті 692 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачеві узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару за договором підтверджений наявними в матеріалах справи доказами і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення боргу за видатковими накладними №GRM:Z10:21:001467 від 02.08.2021 та №GRM:Z10:21:001945 від 23.12.2021, який з урахуванням часткових оплат становить 231459,10 грн.

У той же час, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 23184,00 грн за товар, який, як зазначає позивач, було поставлено відповідачу на підставі видаткової накладної ТП-000001010 від 01.12.2021 року, яка відсутня у зв`язку з її втратою.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №911/813/22, від 24.04.2023 у справі №910/5953/17, від 12.04.2023 у справі №916/156/22.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний

Подібний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 та у постановах Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №924/295/22, від 07.06.2023 у справі №917/183/21, від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Позаяк, у даному випадку, вказуючи про «дійсне» постачання товару за видатковою накладною №ТП-000001010 від 01.12.2021 року на суму 23184,00 грн, позивач не надає жодних доказів, які б підтверджувати факт здійснення поставки товару на відповідну суму.

Так, умовами пунктів 2.3 та 2.4 укладеного договору передбачено, що постачальник надає покупцю: рахунок, накладну на товар, податкову накладну, товарно-транспортну накладну, сертифікат. Покупець зобов`язаний надати постачальнику наступні документи: заявку із зазначенням кількості, форматів завірену печаткою покупця.

Втім, позивач, стверджуючи про постачання товару на суму 23184,00 грн, не надав суду жодних документів, передбачених умовами пунктів 2.3 та 2.4 договору, чи то рахунок, податкова накладна, товарно-транспортна накладна, сертифікат чи заявка.

Отже, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підставі яких суд би міг встановити наявність стверджуваного позивачем факту постачання товару на суму 23184,00 грн.

Суд зазначає, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

При цьому, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Позаяк, в даному випадку, позивачем не надано суду жодних належних і допустимих доказів у підтвердження факту поставки товару відповідачу на суму 23184,00 грн, тобто не доведено право вимоги до відповідача на вказану суму, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до пункту 8.4 договору у разі несвоєчасного здійснення покупцем платежів, передбачених частиною 5 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен прострочений календарний день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати поставленого товару за договором, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 8.4 договору, позивачем нараховано і заявлено до стягнення пеню.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

При цьому, розрахунок позивачем здійснено на суму 254643,10 грн за період з 24.02.2022 року по 23.02.2023 року, відтак, за його розрахунком, пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ становить 106601,28 грн, 3% річних - 8309,04 грн та інфляційні втрати - 63310,39 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за визначений позивачем період, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині зважаючи на доведений розмір заборгованості за поставлений товар, що, за розрахунком суду, становить 6943,77 грн 3% річних та 57546,29 грн інфляційні втрати, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

Частковому задоволенню підлягають і вимоги в частині стягнення пені, оскільки, окрім розміру боргу, позивачем не було враховано вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Так, за приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.06.2019 у справі №910/23911/16, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 12.03.2020 у справі №907/65/18.

Таким чином, враховуючи, що іншого строку нарахування пені, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, сторонами в договорі поставки №85 від 01.07.2021 року не визначено, а умова за кожен день прострочення не може розцінюватися як установлення іншого строку, правомірним є нарахування пені за порушення строків оплати товару протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано за кожною видатковою накладною окремо з урахуванням часткових оплат відповідача.

Приймаючи до уваги вищевикладене, за розрахунком суду, виходячи з приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, з урахуванням доведеного розміру заборгованості за поставлений товар та умов пункту 8.4 договору, належною до стягнення є пеня у розмірі 41973,63 грн, в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в повному обсязі та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 165, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Герместорг 19» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паперова зірка» про стягнення 432863,81 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паперова зірка» (03113, м. Київ, вул. Макуха Василя, буд. 5-А, ідентифікаційний код 44108257) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Герместорг 19» (61052, м. Харків, провулок Сімферопольський, буд. 6, ідентифікаційний код 43235138) основний борг у розмірі 231459 (двісті тридцять одна тисяча чотириста п`ятдесят дев`ять) грн 10 коп., пеню у розмірі 41973 (сорок одна тисяча дев`ятсот сімдесят три) грн 63 коп., 3% річних у розмірі 6943 (шість тисяч дев`ятсот сорок три) грн 77 коп., інфляційні втрати у розмірі 57546 (п`ятдесят сім тисяч п`ятсот сорок шість) грн 29 коп. та судовий збір у розмірі 5068 (п`ять тисяч шістдесят вісім) грн 84 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.08.2023.

Суддя Т.В. Васильченко