Рішення

від 07.08.2023 по справі 910/11648/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2023Справа № 910/11648/22Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Лук`янович В.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації);

2) Релігійної організації «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області»

про визнання недійсним статуту релігійної громади у новій редакції,

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1., Сидун О.С. (в режимі відеоконференції);

від відповідача-1: не з`явились;

від відповідача-2: Йосипенко С.Т.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) про визнання недійсним Статуту РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "СВЯТО-СТЕФАНІВСЬКА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СЕЛА УСИЧІ ЛУЦЬКОГО РАЙОНУ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ" у новій редакції, який має нову назву - «Статут РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПЕРШОМУЧЕНИКА І АРХІДИЯКОНА СТЕФАНА ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ СЕЛА УСИЧІ ЛУЦЬКОГО РАЙОНУ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ (нова редакція)», прийнятий на підставі рішення окремих неповноважних осіб від імені РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "СВЯТО-СТЕФАНІВСЬКА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СЕЛА УСИЧІ ЛУЦЬКОГО РАЙОНУ ВОЛИНСЬКО ОБЛАСТІ", ухвалений розпорядженням начальника Волинської обласної військової адміністрації Ю.Погуляйко № 333 від 29.07.2022 «Про реєстрацію Статутів релігійних громад у новій редакції».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Статут релігійної громади в новій редакції було прийнято із порушенням компетенції органу, що видав акт; із порушенням компетенції органу, що затвердив нову редакції Статуту; із порушенням прав позивача та членів релігійної громади.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11648/22, призначено підготовче засідання на 05.12.2022.

28.11.2022 через відділ діловодства суду від Релігійної організації «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області» надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

В підготовче засідання 05.12.2022 з`явилися позивач та його представник, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином, письмового відзиву на позовну заяву, а також будь-яких заяв/клопотань до суду не подавав.

Судом в підготовчому засіданні 05.12.2022 розглянуто клопотання позивача про витребування у відповідача матеріалів реєстраційної справи, викладене у позовній заяві, а також заяву Релігійної організації «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково, витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії документів реєстраційної справи Релігійної організації «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області», на підставі яких була вчинена реєстрація 29.07.2022 Статуту релігійної організації у новій редакції, які надати суду у строк до 31.12.2022; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Релігійну організацію «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області»; зобов`язано позивача направити копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами на адресу третьої особи, докази чого надати до суду; встановлено третій особі строк для подання письмових пояснень по суті позовних вимог; продовжено строк підготовчого провадження у даній справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 09.01.2023.

07.12.2022 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому викладено заяву про поновлення пропущеного строку для надання відзиву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 поновлено відповідачу пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позов, встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив, відповідачу - строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

21.12.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів направлення третій особі матеріалів позовної заяви з додатками.

23.12.2022 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли пояснення щодо позову та клопотання про повернення позовної заяви без розгляду.

28.12.2022 до суду представником третьої особи подано клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 вищевказане клопотання представника третьої особи задоволено, вирішено забезпечити участь останнього у підготовчому засіданні 09.01.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

03.01.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення копій матеріалів реєстраційної справи.

В підготовче засідання 09.01.2023 з`явилися представники позивача та третьої особи (в режимі відеоконференції).

09.01.2023 в підготовчому засіданні суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив надати час представнику позивача для подачі пояснень та оголосити перерву в підготовчому засіданні до 06.02.2023.

18.01.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі відповідача - Релігійну організацію «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області», у якому також позивач просить відмовити у задоволенні клопотання третьої особи про повернення позовної заяви без розгляду.

25.01.2023 до суду представником позивача подано клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 клопотання позивача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено, вирішено забезпечити участь позивача в судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції.

В підготовче засідання 06.02.2023 з`явилися представники сторін та третьої особи.

Суд, в підготовчому засіданні 06.02.2023, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання третьої особи про повернення позовної заяви без розгляду із посиланням на п. 3 ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з тим, що приписи вказаної норми Господарського процесуального кодексу України не можуть бути застосовані в зазначеному випадку, оскільки позивач скористався своїм диспозитивним правом вибору відповідача та позовної вимоги до нього, а обґрунтованість такого вибору буде оцінена судом під час прийняття рішення після розгляду справи по суті, з огляду на що вказане клопотання третьої особи визнано судом необґрунтованим.

В підготовчому засіданні 06.02.2023 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву до 13.03.2023.

13.03.2023 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли додаткові пояснення у справі № 910/11648/22.

В підготовче засідання 13.03.2023 з`явився позивач та його представник, які взяли участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, та представник третьої особи. Представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою останнього у попередньому підготовчому засіданні.

Представник позивача в підготовчому засіданні 13.03.2023 підтримала подане клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачем Релігійну організацію «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області» та просила його задовольнити. Представник третьої особи не заперечувала проти залучення останньої в якості співвідповідача у даній справі.

За результатами розгляду клопотання позивача про залучення співвідповідача, суд ухвалою від 13.03.2023 залучив до участі у справі співвідповідачем Релігійну організацію «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області», у зв`язку з чим останню виключено зі складу третіх осіб у даній справі. Встановлено Релігійній організації «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області» строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив.

Суд в підготовчому засіданні 13.03.2023, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти підготовче засідання на 05.04.2023.

14.03.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме: письмових показань свідків.

20.03.2023 через відділ діловодства суду від відповідача-2 (Релігійної організації «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області») надійшов відзив на позовну заяву.

В підготовче засідання 05.04.2023 з`явилися представники позивача та відповідача-2. Відповідач-1 в підготовче засідання 05.04.2023 уповноважених представників не направив, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, в підготовчому засіданні 05.04.2023 на підставі ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив не приймати подані позивачем докази, а саме: заяви свідків, долучені до клопотання від 09.03.2023.

Також, не виходячи до нарадчої кімнати, суд ухвалив задовольнити усне клопотання представника позивача про надання можливості ознайомитись із поданим відповідачем-2 відзивом на позовну заяву, оголосити перерву в підготовчому засіданні до 03.05.2023; встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив, відповідачу-2 строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

В підготовче засідання 03.05.2023 з`явилися позивач та його представник в режимі відеоконференції, а також представник відповідача-2. Відповідач-1 в підготовче засідання 03.05.2023 не з`явився.

Суд, в підготовчому засіданні 03.05.2023, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти підготовче засідання на 29.05.2023.

18.05.2023 на електронну пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 29.05.2023 з`явився представник відповідача-2. Представники позивача та відповідача-1 не з`явилися.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задовольнити та відкласти підготовче засідання на 03.07.2023.

27.06.2023 до суду від представника відповідача-2 надійшла заява про участь у судовому засіданні 03.07.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 вказану заяву представника відповідача-2 про участь у судовому засіданні 03.07.2023 в режимі відеоконференції задоволено.

В підготовче засідання 03.07.2023 з`явилися представники позивача та відповідача-2 (в режимі відеоконференції), представник відповідача-1 не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, в підготовчому засіданні 03.07.2023 ухвалив закрити підготовче провадження у справі № 910/11648/22 та призначити справу до розгляду по суті на 07.08.2023.

В судове засідання 07.08.2023 з`явилися позивач та його представник, які взяли участь у вказаному судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також представник відповідача-2. Представник відповідача-1 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином відповідним лист на електронну пошту, повідомлену суду відповідачем-1 у відзиві на позов.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

При цьому, суд звертається до правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 759/14068/19 та від 20.01.2023 № 465/6147/18, відповідно до якого якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача-1 про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що відповідача-1 було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, підстав для відкладення розгляду справи суд немає, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представників вказаного учасника справи.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача-2 заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 07.08.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у 1991 році відповідно до ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» з ініціативи громадян - жителів с. Усичі Луцького району була створена Свято-Стефанівська релігійна громада Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області. Дата державної реєстрації - 24.12.1991; номер запису: 11871760000001566.

Відповідно до Указу Митрополита Луцького і Волинського Ніфонт від 10.10.2011 № 446 священника ОСОБА_1 призначено настоятелем Свято-Стефанівського храму с. Усичі Луцького району Волинської області та покладено на останнього всі обов`язки пов`язані із цією посадою.

Свято-Стефанівська релігійна громада Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області здійснювала свою діяльність на підставі Статуту Свято-Стефанівської релігійної громади Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області (нова редакція), прийнятого на загальних (парафіяльних) зборах віруючих громадян 19.11.2017, протокол № 1, затвердженого керуючим Волинської єпархії Української Православної Церкви єпископом Волинським і Луцьким 07.12.2017 та зареєстрованого у новій редакції розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 28.12.2017 № 674 (надалі - Статут 2017 року).

Відповідно до п. 1.1. Статуту 2017 року, Свято-Стефанівська релігійна громада Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області є неприбутковою місцевою релігійною організацією, первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви (надалі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Управління Волинської єпархії Української Православної Церкви.

Свято-Стефанівська релігійна громада Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області створена за добровільною згодою віруючих громадян православного віросповідання та з благословення єпархіального архієрея. Віросповідна (конфесійна) приналежність парафії - Українська Православна Церква (п. 1.2. Статуту 2017 року).

Пунктом 1.3. Статуту 2017 року визначено, що релігійна громада об`єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної вiри, задоволення релігійних потреб, а також піклування про релігійно-моральне виховання.

Релігійна громада здійснює свою діяльність при дотриманні Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, які приймаються на основі Конституції України, Статуту про Управління Волинської єпархії УПЦ, а також цього Статуту (п. 1.4. Статуту 2017 року).

Відповідно до п. 1.6. Статуту 2017 року, релігійна громада у своїй релігійній, адміністративно-фінансовій та господарській діяльності підпорядкована і підзвітна загальним (парафіяльним) зборам, парафіяльній раді, єпархіальному архієрею, виконує рішення Єпархіальних зборів, Єпархіальної ради та розпорядження єпархіального архієрея.

Вищим органом управління релігійної громади є загальні (парафіяльні) збори, які очолює настоятель релігійної громади (п. 2.1. Статуту 2017 року).

До складу загальних (парафіяльних) зборів належать священно- та церковнослужителі, члени даної релігійної громади, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління Української Православної Церкви, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідаються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною в священнослужінні, церковним судом та не мають незнятої чи не погашеної судимості за вчинення злочинів проти церкви за вироком суду (п. 2.2 Статуту 2017 року).

Відповідно до п. 2.3. Статуту 2017 року, загальні (парафіяльні) збори скликаються настоятелем спільно з Парафіяльною радою або, за розпорядженням єпархіального архієрея благочинним, або іншим уповноваженим представником єпархіального архієрея, у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік.

Загальні (парафіяльні) збори обирають зі свого складу секретаря, відповідального за ведення протоколу засідання. Рішення ухвалюються простою більшістю голосів. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним. Протокол загальних зборів (парафіяльних) підписується настоятелем, секретарем та при необхідності п`ятьма членами зборів, які обираються для цього. Протоколи загальних (парафіяльних) зборів затверджуються єпархіальним архієреєм, і тільки після цього ухвалені рішення набувають чинності (п. 2.5., 2.6., 2.7. Статуту 2017 року).

Відповідно до п. 2.15. Статуту 2017 року, релігійну громаду очолює настоятель, який призначається єпархіальним архієреєм для духовної опіки віруючих та керування причтом і релігійною громадою.

Положеннями п. 6.3. Статуту 2017 передбачено, що зміни і доповнення до цього Статуту, а також виправлення або доповнення до договору про використання приміщень здійснюється відповідно до Конституції та законів України згідно положень цього статуту шляхом ухвалення відповідних рішень на загальних (парафіяльних) зборах релігійної громади, які затверджуються єпархіальним архієреєм і реєструються в тому ж порядку, що і Статут.

Як зазначено позивачем, у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій за статусом юридичних осіб» (надалі - Закон № 4128-Д) і створення нової «Православної церкви в Україні» 10.07.2022 настоятелем, Головою Парафіяльної ради Релігійної громади було затверджено протокол № 3 Парафіяльних зборів Релігійної організації «Свято-Стефанівська релігійна громада Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області», відповідно до тексту якого Парафіяльними зборами було ухвалено рішення про підтвердження належності релігійної громади - Українській Православні Церкві під головуванням Блаженнішого Митрополита Онуфрія, з релігійним центром у м. Києві.

Позивачем зазначено, що релігійною громадою було надано на адресу Голови Волинської ОВА відповідні заяви-звернення щодо внесення копії протоколу зборів в особову справу парафії, однак по теперішній час від Волинської обласної військової адміністрації відповідь на зазначену заяву не надходила.

Водночас, 10.07.2022 на загальних зборах Релігійної організації «Свято-Стефанівська релігійна громада Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області» (ідентифікаційний код 21746815) (присутні 144 особи) прийнято такі рішення, які оформлені протоколом № 01 від 10.07.2022:

- обрати головою зборів Карабана Леоніда Васильовича , секретарем зборів - Глову Аллу Борисівну ;

- обрати членами лічильної комісії Сонсядла Петра Івановича , Глову Андрія Миколайовича , Гульчака Олександра Миколайовича ;

- підтвердити належність усіх зареєстрованих на зборах громадян до членів Релігійної організації «Свято-Стефанівська релігійна громада Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області» і прихожан храму, а також надати згоду на обробку особистих персональних даних;

- вважати збори повноважними для вирішення питань релігійної громади, в тому числі прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення змін до статуту;

- припинити повноваження настоятеля громади Української Православної Церкви (Московського Патріархату) ОСОБА_1 вчиняти дії від імені громади;

- припинити повноваження парафіяльної ради до обрання нової;

- змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях Релігійної організації «Свято-Стефанівська релігійна громада Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області» та перейти до складу Православної Церкви України під канонічне підпорядкування Управління Волинської єпархії Православної Церкви України, змінивши при цьому назву на: Релігійна організація «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області»;

- внести зміни до Статуту шляхом прийняття його в новій редакції зі зміною назви релігійної громади на таку: Релігійна організація «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області»;

- обрати Карабана Леоніда Васильовича уповноваженим для представництва громади в органах державної влади, проведення реєстраційних дій (з правом підпису статутних та інших документів), засвідчення копій документів громади; уповноважити підписати Статут Релігійної організації «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області» голову зборів Карабана Леоніда Васильовича ; уповноважити подати Статут і заяву до Волинської обласної військової адміністрації, а також провести реєстраційні дії у державного реєстратора та вчинення дій щодо державної реєстрації юридичної особи з правом подання заяв та інших документів, отримання виписок, витягів, тощо з правом підпису про їх отримання, здійснення необхідних платежів Карабана Леоніда Васильовича ;

- затвердити протоколи лічильної комісії.

Зі Статуту Релігійної організації «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області» (нова редакція), ухваленого Парафіяльними зборами 10.07.2022, вбачається, що цей Статут був затверджений керуючим Волинською єпархією Православної Церкви України Митрополитом Луцьким і Волинським.

21.07.2022 Релігійна організація «Свято-Стефанівська релігійна громада Української православної церкви с. Усичі Луцького району Волинської області» звернулася до Волинської обласної військової адміністрації з заявою про внесення змін до Статуту шляхом реєстрації його у новій редакції, яка підписана уповноваженою особою Карабаном Л.В.

Волинською обласною державною адміністрацією (Волинською обласною військовою адміністрацією) 29.07.2022 прийнято розпорядження № 333 «Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції», яким вирішено зареєструвати зміни до статуту, зокрема, Релігійної організації «Свято-Стефанівська релігійна громада Української православної церкви с. Усичі Луцького району Волинської області» у новій редакції за новою назвою «Релігійна організація «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує про наявність підстав для визнання недійсним статуту Релігійної організації «Свято-Стефанівська релігійна громада Української православної церкви с. Усичі Луцького району Волинської області» у новій редакції, який має нову назву - Статут Релігійної організації «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області», посилаючись на прийняття відповідних рішень про такі зміни до статуту невідомими особами, які не були членами релігійної організації, а також прийняття їх за відсутністю кворуму та без дотримання процедур, передбачених діючим станом на момент прийняття загальними зборами рішень Статутом. Крім того, позивач зазначає, що службовими та посадовими особами Волинської обласної військової адміністрації не було перевірено відповідності поданих документів для реєстрації змін до статуту релігійної організації вимогам законодавства та статуту, чинного на момент внесення змін у статут, а також прийнято документи за неповним переліком.

Таким чином, позивач стверджує, що реєстрація Статуту Релігійної організації «Свято-Стефанівська релігійна громада Української православної церкви с. Усичі Луцького району Волинської області» у новій редакції відбулась всупереч вимогам закону та волі учасників релігійної організації, а протиправна зміна конфесійної приналежності порушує право позивача на свободу віросповідання та вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації.

Відповідач-1 (Волинська обласна державна адміністрація (Волинська обласна військова адміністрація) проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про дотримання вимог законодавства при видачі розпорядження від 29.07.2022 № 333. Разом з тим, відповідач-1 вказує, що позивачем по суті оскаржуються дії осіб, які прийняли рішення про зміну підлеглості релігійної громади та подали документи для реєстрації таких змін, а не самі дії відповідача-1 щодо реєстрації статуту у новій редакції.

Відповідач-2 (Релігійна організація «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області») проти позовних вимог заперечував з таких підстав: позивачем не вказано яким саме чином оскаржуваний статут у новій редакції порушує його права чи законні інтереси; ОСОБА_1 у разі незгоди із рішеннями загальних зборів членів Релігійної організації «Свято-Стефанівська релігійна громада Української православної церкви с. Усичі Луцького району Волинської області», оформленими протоколом № 1 від 10.07.2022, не позбавлений права на утворення нової релігійної громади; позивачем не обґрунтовано та не доведено наявності підстав для відмови у державній реєстрації змін до статуту релігійної організації у новій редакції; наданий позивачем протокол № 3 Парафіяльних зборів Релігійної організації «Свято-Стефанівська релігійна громада Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області» не спричиняє жодних юридичних наслідків, при цьому, наявні сумніви у проведенні таких Парафіяльних зборів, оскільки протокол № 3 від 10.07.2022 не містить інформації про загальну кількість членів Парафіяльних зборів, а перелік громадян, наданий у вигляді додатку до цього протоколу не має відношення до такого протоколу, більше того, протокол № 3 від 10.07.2022 містить лише 2 підписи, однак в ньому зазначено, що у голосуванні взяли участь 30 осіб; позивачем не доведено, що на загальних зборах релігійної організації 10.07.2022, на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом № 01, брали участь особи, які не є членами цієї релігійної організації, а також не доведено відсутності кворуму для прийняття рішень на вказаних загальних зборах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, підставою для звернення до суду є саме порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів особи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. "Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Судом встановлено, що позивач просить визнати недійсним статут Релігійної організації «Свято-Стефанівська громада Української Православної Церкви села Усичі Луцького району Волинської області» у новій редакції, який має нову назву - «Статут Релігійної організації «Релігійна громада Першомученика і Архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області (нова редакція), який, за твердженням позивача, прийнятий на підставі рішення окремих неповноважних осіб від імені Релігійної організації «Свято-Стефанівська громада Української Православної Церкви села Усичі Луцького району Волинської області» та ухвалений розпорядженням начальника Волинської обласної військової адміністрації Ю. Погуляйко від 29.07.2022 № 333.

Взаємовідносини церкви й держави визначаються Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Правовою формою цих відносин є режим відокремлення держави від церкви.

Статтею 35 Конституції України встановлено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Аналогічні положення щодо відокремленості церкви від держави містяться у ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Положеннями ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

Отже, вимогами чинного законодавства закріплено право релігійної громади скликати загальні збори щодо вирішення питання про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту релігійної організації її членами, а не тільки настоятелем, як це визначено в п. 2.3. Статуту 2017 року.

При цьому, рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення та, відповідно, не потребує затвердження єпархіальним архієреєм, як це закріплено п. 2.7 Статуту 2017 року.

Отже, законодавець наділив загальні збори релігійної організації виключною компетенцією відносно визначення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також затвердження нової редакції статуту.

Суд також враховує, що у випадку невідповідності положень Статуту нормам законодавства мають застосовуватись положення закону, які мають вищу юридичну силу.

Щодо доводів позивача про прийняття спірних рішень про зміну підлеглості особами, які не є членами релігійної громади, суд зазначає таке.

Аналіз положень ч. 2 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» свідчить про те, що особа має право на вільне волевиявлення відносно свого членства в релігійній громаді.

Досліджуючи зміст Статуту «Свято-Стефанівської релігійної громади Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області» від 19.11.2017, що діяв станом на момент проведення загальних зборів 10.07.2022, на яких було прийнято рішення про зміну підлеглості та внесення змін до статуту, судом встановлено, що вказаний статут не містить будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.

Натомість положеннями п. 2.2 цього Статуту визначено, що до складу загальних (парафіяльних) зборів належать священно- та церковнослужителі, члени даної релігійної громади, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління Української Православної Церкви, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною в священнослужінні, церковним судом та не мають незнятої чи не погашеної судимості за вчинення злочинів проти церкви за вироком суду.

Також жодного порядку обліку членів релігійних організацій не міститься і у Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації».

З вище наведеного слідує, що будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у с. Усичі Луцького району Волинської області, можна вважати членом релігійної громади «Свято-Стефанівської релігійної громади Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області», у якій відсутнє фіксоване членство. Більше того, таке фіксоване членство суперечило б положенням ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Водночас, належність присутніх громадян на загальних зборах 10.07.2022, на яких прийнято рішення про зміну канонічної підлеглості та внесення змін до Статуту, до членів Релігійної організації «Свято-Стефанівської релігійної громади Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області» і прихожан храму підтверджено у п. 3 протоколу загальних зборів № 01 від 10.07.2022.

Судом встановлено, що позивач, зазначаючи про незаконність та невідповідність вимогам законодавства проведених 10.07.2022 загальних зборів, результати яких оформлені протоколом № 01, відповідної вимоги про визнання недійсним чи скасування вказаного протоколу загальних зборів не заявляє, а відтак протокол № 01 загальних зборів Релігійної організації «Свято-Стефанівської релігійної громади Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області» від 10.07.2022 не є таким, що оскаржується в даному провадженні, а матеріали справи не містять доказів оскарження цього протоколу та визнання його недійсним, що відповідно свідчить про чинність такого протоколу станом на час вирішення спору по суті.

З огляду на зазначене, питання встановлення осіб, які приймали участь у голосуванні на таких зборах, їх повноваження та кількість не входить до предмету доказування по даній справи.

Таким чином, у суду відсутні жодні правові підстави вважати, що загальні збори Релігійної організації «Свято-Стефанівської релігійної громади Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області», рішення яких оформлені протоколом № 01 від 10.07.2022, зокрема, щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях та переходу до складу Православної Церкви України під канонічне підпорядкування Управління Волинської єпархії Православної Церкви України, що також спричинило зміну назви релігійної організації на: Релігійна організація «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області», відбулися в порушення вимог чинного законодавства чи положень чинного на момент їх проведення статуту.

За висновками суду, вказані загальні збори могли скликатися будь-ким із членів громади, а рішення приймалися загальними (парафіяльними) зборами, як то передбачає ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». При цьому, при прийнятті рішень було дотримано вимог вказаної статті Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та прийнято такі рішення більше ніж 2/3 всіх усіх присутніх, а саме: 144 голосів «за» із 144 присутніх осіб.

Тому, з урахуванням висновків суду щодо правомірності ухвалених загальними зборами рішень 10.07.2022, судом встановлено, що членами релігійної організації підтверджено волевиявлення щодо зміни канонічної підлеглості та внесення відповідних змін до Статуту.

Щодо доводів позивача про проведення повноважних парафіяльних зборів 10.07.2022, на яких прийнято рішення про підтвердження підлеглості і конфесійної належності Свято-Стефанівської релігійної громади Української Православної Церкви села Усичі Луцького району Волинської області до Української Православної Церкви, що оформлені протоколом № 3, слід зазначити таке.

Судом встановлено, що у вказаному протоколі № 3 відсутня інформація щодо загальної кількості присутніх осіб на загальних зборах, однак за прийняття рішень, оформлених цим протоколом проголосували «за» - 30, «проти» - 0, «утримались» - 0.

Протокол № 3 парафіяльних зборів від 10.07.2022 підписаний головою парафіяльних зборів (настоятелем) - протоієреєм ОСОБА_1 та секретарем парафіяльних зборів - Степанюк С.М .

До протоколу № 3 надано додаток (збір підписів), в якому зібрано підписи 288 осіб. Однак, суд зазначає, що із вказаного додатку до протоколу неможливо достовірно встановити, що підписи 288 осіб стосуються саме парафіяльних зборів 10.07.2022, а тому такий додаток не є доказом, який визначає повний перелік членів релігійної організації.

За наведених вище обставин, судом ставиться під сумнів повноважність проведених позивачем парафіяльних зборів 10.07.2022, більше того, такі збори не є такими, що спричиняються юридичні наслідки, оскільки Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» не містить положень щодо підтвердження існуючої підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, а містить положення лише стосовно наявності можливості змінити таку підлеглість шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади внаслідок проведення членами релігійної громади загальних зборів.

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що позивачем не доведено належними засобами доказування відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України наведених у позові обставин щодо відсутності у присутніх на загальних зборах 10.07.2022 статусу членів Релігійної організації, а також обмеження повноважень на прийняття рішень, зокрема, про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту.

Щодо доводів позивача про реєстрацію нової редакції Статуту всупереч вимогам закону.

31.01.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи» від 17.01.2019 № 2673-VІІ, згідно з яким визнано право релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням) та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи.

Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» від 17.01.2019, установлено, що у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті.

Статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.

Надавши оцінку Статуту Свято-Стефанівської релігійної громади Української Православної Церкви с. Усичі Луцького району Волинської області 2017 року, суд встановив, що положення вказаного статуту (у редакції від 19.11.2017) суперечили положенням законодавства щодо процедури зміни підлеглості та, що під час проведення зборів, на яких вирішувалось питання внесення змін до статуту, мав застосовуватися саме Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

За приписами ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Відповідно до ч. 19 ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у ч. 2 ст. 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.

Стаття 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» регулює порядок відмови в реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що Статут у новій редакції було подано на реєстрацію неповноважною особою, оскільки з матеріалів справи вбачається, що необхідні для реєстрації документи були подані від імені релігійної організації Карабаном Л.В., який є уповноваженою особою, що вбачається із протоколу загальних зборів № 01 від 10.07.2022, а саме: п. 9 вказаного протоколу.

Отже, судом встановлено, що дії відповідача-1 відповідали вимогам чинного законодавства, із врахуванням того, що у останнього були відсутні підстави для відмови у реєстрації в новій редакції Статуту Релігійної організації «Релігійна громада Першомученика і архідиякона Стефана Православної Церкви України села Усичі Луцького району Волинської області».

В той же час, судом критично оцінюється пред`явлення позовної вимоги про визнання недійсним Статуту до Волинської обласної державної адміністрації (волинської обласної військової адміністрації), якою не вчинялися дії щодо предмета спору (прийняття Статуту в новій редакції) та яка взагалі не повинна втручатися в діяльність релігійних організацій, а має діяти виключно в межах визначених дискреційних повноважень.

Відтак, суд погоджується з доводами відповідача-1 та зазначає, що фактичною підставою для звернення позивача до суду стали не реєстраційні дії відповідача-1 щодо реєстрації Статуту в новій редакції, а саме незгода із діями осіб, які прийняли рішення про зміну підлеглості релігійної громади, подали відповідну заяву та документи для реєстрації відповідачу-1.

Щодо посилань позивача стосовно обрання ним належного способу захисту відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.

Дійсно, у зазначеній позивачем судовій практиці судом касаційної інстанції сформовано висновок, що зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції, а судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

Водночас, суд звертає увагу позивача на те, що виокремлення Верховним Судом такої позовної вимоги, як визнання недійсним статуту релігійної організації не є достатньою та вичерпною в даному випадку, з огляду на правовідносини, які наразі склалися між сторонами.

Так, суд погоджується із зазначеними висновками, однак зазначає, що для визнання недійсним статуту релігійної організації, про що просить позивач, без заявлення додаткової вимоги про визнання недійсним результатів загальних зборів та визнання недійсним прийнятих на таких зборах рішень фактично не вбачається за можливе встановити і недійсність Статуту в новій редакції.

Щодо посилань позивача на порушення його прав на свободу совісті та віросповідання, а також на вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації слід зазначити наступне.

Європейським судом з прав людини у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.

У вказаному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, витлумачену у світлі п. 1 ст. 6 та ст. 11 Конвенції.

Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд з прав людини визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.

Зі змісту п. 2 ст. 9 Конвенції вбачається, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні у справі «Коккінакіс проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, як визначено у ст. 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин «демократичного суспільства» у значенні, що вживається у п. 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його п. 1 ст. 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі ст. 9 Конвенції згадується лише про «свободу сповідувати релігію чи переконання» (п. 33).

Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.

Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи відповідно до вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, судом встановлено, що 10.07.2022 на загальних зборах членів релігійної організації приймалось рішення лише про перехід до Православної Церкви України, про внесення змін до статуту релігійної організації шляхом прийняття його в новій редакції. При цьому, будь-якого рішення щодо відвідування храму на вказаних зборах не приймалось. Доказів заборони для вірян відвідувати храм в селі Усичі Луцького району Волинської області матеріали справи не містять.

Отже, ОСОБА_1 не було позбавлено можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, а також не було заборонено йому відвідувати храм.

Окрім того, відповідно до п. 8 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» частина громади, не згодна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Відтак, позивач не був позбавлений права бути членом релігійної громади із канонічною приналежністю Українській Православній Церкві.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача на втручання у його право на свободу віросповідання, чим останній, серед іншого, обґрунтовує свої позовні вимоги

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, підсумовуючи викладене вище, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10.08.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко