Рішення

від 09.08.2023 по справі 911/776/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" серпня 2023 р. Справа № 911/776/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБА ПРОФІЛЬ КИЇВ", 04114, місто Київ, провулок Макіївський, будинок 2, квартира 64

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-технологічна компанія "ЛІДЕР", 07301, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, вулиця Симоненка Василя, будинок 3В

про стягнення 102 071,20 грн за договором поставки № 1310-24 від 13.10.2021

суддя Н.Г. Шевчук

без виклику учасників справи

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬБА ПРОФІЛЬ КИЇВ" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-технологічна компанія "ЛІДЕР" про стягнення заборгованості за договором поставки № 1310-24 від 13.10.2021 у розмірі 102 071,20 грн, з яких 70 456,37 грн основна заборгованість, 11 041,38 грн пеня, 2 270,05 грн 3% річних та 18 303,40 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані частковою оплатою відповідачем поставленого позивачем згідно умов вказаного договору товару.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.03.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

05 квітня 2023 року через канцелярію суду від ТОВ "Будівельно-технологічна компанія "ЛІДЕР" надійшов відзив на позов (вих. № 03/04-23 від 03.04.2023).

10 квітня 2023 року через канцелярію суду від ТОВ "Будівельно-технологічна компанія "ЛІДЕР" надійшли клопотання про розгляд справи № 911/776/23 за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, а також клопотання про встановлення додаткового строку для подачі доказів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.04.2023 клопотання відповідача про розгляд справи № 911/776/23 за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням залишено без задоволення, а клопотання про встановлення додаткового строку для подачі доказів задоволено, встановлено відповідачу додатковий строк для подання доказів. Також, ухвалою суду від 11.04.2023 зобов`язано сторін провести звірку взаєморозрахунків та скласти відповідний акт, який подати до суду.

Позивач, у відповідності до статті 166 Господарського процесуального кодексу України, 14.04.2023 подав відповідь на відзив, в якій на спростування наведених відповідачем у відзиві заперечень виклав свої пояснення та аргументи.

17 квітня 2023 року засобами поштового зв`язку від позивача супровідним листом № 315 від 17.04.2023 надійшли оригінали доданих до матеріалів позовної заяви документів.

15 травня 2023 року відповідачем подано документи для долучення їх до матеріалів справи, додатковий строк для подачі яких встановлено ухвалою суду від 11.04.2023. Разом з додатковими доказами відповідачем подано оригінали платіжних інструкцій для огляду їх судом, копії яких долучено до відзиву.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Одночасно, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, в зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, в зв`язку з поведінкою заявників.

Враховуючи викладене, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні, суд розглядає дану справу з перевищенням встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України, однак в межах розумного з огляду на практику Європейського суду з прав людини, строку.

Згідно із частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, оглянувши оригінали документів доданих до позовної заяви та відзиву, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

13 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬБА ПРОФІЛЬ КИЇВ" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-технологічна компанія "ЛІДЕР" (Покупець) було укладено договір поставки № 1310-24, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується протягом дії цього договору поставити окремими партіями та передати у власність Покупця певний товар, а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору (пункт 1.1 Договору).

Предметом поставки є будівельні матеріали, найменування, асортимент, кількість, ціна яких вказується в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2 Договору).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що загальний асортимент товару, що підлягає поставці, зазначається у рахунку-фактурі, що складається Постачальником на підставі письмової або усної заявки.

Відповідно до пункту 3.5 Договору в момент приймання товару Покупець зобов`язаний провести вхідний контроль якості товару, перевірити комплектність та кількість кожної партії та кожної одиниці товару, відповідно до замовлення, видаткової накладної та вимог цього договору. На підтвердження достовірності відомостей, вказаних у видатковій накладній Постачальника, а також належну кількість та якість товару, представник Покупця засвідчує цей факт своїм підписом у видатковій накладній Постачальника.

Згідно із пунктом 5.2 Договору поставка здійснюється на умовах EXW склад (об`єкт) Постачальника відповідно до Міжнародних правил INCOTERMS в редакції 2010 року, якщо інше не обумовлено додатковою угодою сторін.

Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару Покупцю та отримання і підписання Покупцем товаророзпорядчих документів (пункт 5.3 Договору).

Відповідно до пункту 5.6 Договору підписання уповноваженим представником (для юридичних осіб) Покупця, або особисто Покупцем (для фізичних осіб) видаткової накладної є підтвердженням прийняття Покупцем визначеної такою накладною партії товару за кількістю та якістю, а також погодженням Покупцем асортименту, якості та ціни переданого товару.

Як визначено пунктом 5.9 Договору, товар передається уповноваженим особам Покупця (для юридичних осіб), які зобов`язані мати при собі відповідну довіреність та документ, що підтверджує таку особу: паспорт або водійське посвідчення. В разі відсутності довіреності, завірити видаткові накладну печаткою та скріпити підписом особи відповідальної за отримання товару.

Ціни на товар, що постачається Постачальником, є вільними, відпускними і вказуються в рахунках-фактурах та видаткових накладних Постачальника та встановлюються на момент їх підписання (пункт 6.1 Договору).

Відповідно до пунктів 7.1 та 7.5 Договору оплата за даним договором здійснюється в національній валюті України гривні; покупець здійснює попередню оплату у розмірі 100% суми (вартість партії товару), вказаної в рахунку-фактурі протягом дії такого рахунку-фактури; якщо в рахунку-фактурі не вказано строку його дії, то вважається, що такий рахунок діє 2 (два) банківські дні.

Даний договір набирає чинності в день підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2023, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 13.2 Договору).

На виконання умов вищевказаного договору позивач 11.02.2022 здійснив поставку відповідачу товару (профнастилу) на загальну суму 140 912,74 грн, що підтверджується видатковою накладною № АК-1102-6 від 11.02.2022.

Умовами договору поставки № 1310-24 від 13.10.2021 визначено, що покупець повинен здійснити попередню оплату товару у розмірі 100% суми вказаної в рахунку-фактурі протягом дії такого рахунку-фактури. В зв`язку з цим, 08.02.2022 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № АП000000704 на загальну суму 140 912,74 грн, в т.ч. ПДВ 23 485,46 грн.

В порушення вказаних умов договору, відповідач 09.02.2022 у відповідності до платіжного доручення № 20 від 09.02.2022 перерахував грошові кошти на рахунок позивача у сумі 70 456,37 грн. Решту 70 456,37 грн вартості товару відповідно до видаткової накладної № АК-1102-6 від 11.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-технологічна компанія "ЛІДЕР" в порушення умов договору та вимог чинного законодавства не перерахувало позивачу і станом на момент звернення останнього з цим позовом до суду.

Позивач твердить, що враховуючи викладені обставини, і те, що товар фактично був поставлений відповідачу 11.02.2022, то строк оплати вартості товару поставленого відповідно до видаткової накладної № АК-1102-6 від 11.02.2022 та в силу дії частини першої статті 692 Цивільного кодексу України настав 11.02.2022, однак відповідачем вартість поставленого товару у розмірі 70 456,37 грн так і не оплачена.

3 метою досудового врегулювання спору в порядку статті 222 Господарського кодексу України, частини другої статті 530 Цивільного кодексу України та на виконання умов пункту 10.1 Договору поставки № 1310-24 від 13.10.2021 позивачем 09.11.2022 на адресу відповідача за місцем його знаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено претензію-вимогу № 861 від 02.11.2022 з вимогою сплати заборгованості за поставлений товар, пеню, 3% річних та проценти за користування чужим майном. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вказана претензія-вимога була вручена представнику відповідача 11.11.2022.

Однак, відповідач так і не сплатив на користь позивача суму заборгованості за поставлений товар та не надав відповіді на претензію.

Відповідач, в свою чергу, вважає доводи позивача необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідач звертає увагу на те, що позивачем до позову було додано копію вказаного договору поставки, згідно з яким відповідачем було підписано лише останню сторінку вказаного договору. В свою чергу, умови такого договору, як і сам текст договору передбачає підписання усього договору в цілому (кожної сторінки), як з боку позивача (Постачальника), так і з боку відповідача (Покупця). За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір, його сторони можуть регулювати застосування, зокрема: парафування (підписання кожної із сторінок договору) з метою забезпечення ідентичності примірників договору. В свою чергу, наявність підпису відповідача, лише на останній сторінці договору, з врахуванням того, що текстом договору передбачено підписання обома сторонами кожної сторінки договору, свідчить про те, що сторонами не було погоджено істотних умов даного договору, зокрема того тексту договору, копію якого було додано позивачем до позову.

А отже, обґрунтування позовних вимог та посилання на ті умови договору, які не були підписані відповідачем, порушують законні права та інтереси відповідача, в тому числі ставить під сумнів обставини обґрунтування позовних вимог, зокрема, строки оплати товару, процедуру підтвердження передачі товару від Постачальника до Покупця, та зазначення документів, які підтверджують вказаний прийом товару.

Також відповідач вважає, що оскільки за вказаним договором було здійснено не менше трьох поставок партій товару (рахунки № Т00010491 від 13.10.2021, № АПТ00013692 від 22.12.2021, № АП000000704 від 08.02.2022), разом з тим між позивачем та відповідачем не проводилося жодних звірок по рахункам, також не складалося і Актів звірок за відповідними поставками та оплатами, це позбавляє можливості відповідача погодитися з твердженнями та вимогами позивача щодо наявності будь-яких неоплачених/частково неоплачених платежів відповідачем перед позивачем та їх непогашення.

Відповідач заперечує отримання від позивача претензіївимоги, стверджує, що ані відповідачем, ані його представником не було отримано претензії-вимоги позивача від 02.11.2022 № 861. З метою встановлення обставин щодо отримання зазначеної претензії, відповідачем було направлено запит від 31.03.2023 вх. № 31/03-2023 до відділення поштового зв`язку № 1 м. Вишгород Центру поштового зв`язку № 10 м. Вишгород Київська обласна дирекція УДППЗ "Укрпошта" про надання інформації стосовно поштового відправлення № 0407410365416. Відповідь ВПЗ Вишгород 1 Укрпошти від 05.04.2023 № 13 на запит відповідача підтверджує, що претензію-вимогу позивача від 02.11.2022 № 861 відповідачем отримано не було, оскільки останню помилково вручено іншій організації.

Таким чином, на момент подачі до суду позову, між позивачем та відповідачем жодного досудового врегулювання спору щодо нібито наявної заборгованості відповідача перед позивачем не проводилося.

З огляду на необґрунтованість та відхилення відповідачем позовної вимоги за основним зобов`язанням, відповідач зазначає, що не підлягають розгляду та визнанню вимоги позивача про нарахування сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

За змістом статей 11, 509, 627, 628 Цивільного Кодексу України та статті 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із положеннями статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дослідивши оригінали документів доданих до позовної заяви, зокрема договір поставки № 1310-21 від 13.10.2021, судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Згідно із частинами першою, третьою статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Аналіз вказаних норм свідчить, що договір є укладеним з моменту його підписання сторонами, натомість, норми Цивільного та Господарського кодексів України не містять вимог щодо такого способу підписання письмового договору, як підписання його кожної сторінки. Таким чином, спосіб підписання договору визначається сторонами на власний розсуд.

Як вбачається із підписаного договору поставки № 1310-24 від 13.10.2021, оригінал якого наданого позивачем для огляду судом, сторони вирішили підписати цей договорі шляхом підписання його останньої сторінки в розділі "Юридичні адреси, реквізити і підписи сторін".

Таким чином, твердження відповідача про те, що сторонами не було погоджено істотних умов договору поставки, оскільки при його підписанні не підписано кожної сторінки договору безпідставні.

В матеріалах справи немає жодних доказів, які б вказували на підроблення договору поставки № 1310-24 від 13.10.2021.

Разом з тим, заперечуючи проти узгодження істотних умов договору поставки, відповідач сам у своєму відзиві (нижче за текстом) зазначає, що […за вказаним договором було не менше трьох поставок партій товару профнастіл, спецпланки, саморізи…], таким чином такі заперечення відповідача не заслуговують на увагу.

Отже, як встановлено частиною першою статті 693 Цивільного Кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно до пункту 7.5 Договору покупець здійснює попередню оплату у розмірі 100% суми (вартість партії товару), вказаної в рахунку-фактурі протягом дії такого рахунку-фактури; якщо в рахунку-фактурі не вказано строку його дії, то вважається, що такий рахунок діє 2 (два) банківські дні.

Матеріалами справи підтверджується, що рахунок-фактура № АП000000704 від 08.02.2022 виписаний позивачем на підставі договору № 1310-24 від 13.10.2021 на загальну суму товару профнастил ПС18 та ПК 57 140 912,74 грн сплачено відповідачем частково у розмірі 70 456,37 грн згідно платіжного доручення № 20 від 09.02.2022 (в призначенні платежу посилання на зазначений рахунок).

Судом встановлено, що факт поставки позивачем відповідачу товару підтверджується підписаною представниками сторін та скріпленою печатками підприємств видатковою накладною № АК-1102-6 від 11.02.2022 на загальну суму 140 912,74 грн.

Претензій щодо кількості, комплектності та асортименту товару в момент передачі товару покупцю матеріали справи не містять.

Таким чином, матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача в сумі 70 456,37 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з останнього.

Зауваження відповідача про те, що між позивачем та відповідачем не проводилось жодних звірок розрахунків, у зв`язку із чим останній не може погодитися із твердженнями позивача про наявність заборгованості по поставленій партії товару, не спростовують встановлених судом обставин, зокрема, чинним законодавством не передбачено обов`язку сторін проводити звірки по рахункам, ці дії сторони можуть проводити на підставі добровільної взаємної згоди з ініціативи як постачальника, так і покупця. Разом з тим, суд зобов`язував сторін здійснити звірку взаємних розрахунків та відповідні докази подати до суду, ініціатива про проведенні якої покладалась судом на ТОВ "Будівельно-технологічна компанія "ЛІДЕР", однак жодних доказів активної поведінки відповідача у проведенні звірки взаєморозрахунків суду не надано.

Твердження відповідача, що жодного досудового врегулювання спору не проводилось, оскільки останній не отримував від позивача претензії-вимоги, не мають значення для розгляду цієї справи, оскільки чинне законодавство не вимагає обов`язкового досудового врегулювання спірних правовідносин.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань у повному обсязі не надав, разом з тим, доводів позивача не спростував.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 70 456,37 грн, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 11 041,38 грн пені, 2 270,05 грн 3% річних та 18 303,40 грн інфляційних втрат.

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із частиною першою статті 546, частиною першою статті 547, частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись пенею (неустойка), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 Цивільного кодексу України).

Водночас, відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як встановлено судом, умови договору поставки № 1310-24 від 13.10.2021 не містять положень щодо забезпечення виконання грошового зобов`язання у вигляді пені.

Так, розділ 9 Договору "Відповідальність сторін", а саме підпункт 9.2.1 пункту 9.2 передбачає відповідальність Покупця за порушення строків приймання товару покупцем у вигляді нарахування неустойки (пені).

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 11 041,38 грн за порушення строків оплати отриманого товару визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 270,05 грн та інфляційних втрат у розмірі 18 303,40 грн, нарахованих за період з 12.02.2022 по 10.03.2023, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне її погашення, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства та обставинами справи, а відтак заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 270,05 грн та інфляційних в розмірі 18 303,40 грн (з урахуванням частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України), за неналежне виконання умов договору підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Підсумовуючи все вищезазначене, беручи до уваги встановлені у даній справі обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБА ПРОФІЛЬ КИЇВ".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, однак не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-технологічна компанія "ЛІДЕР" (07301, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, вулиця Симоненка Василя, будинок 3В, код ЄДРПОУ 42216179) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБА ПРОФІЛЬ КИЇВ" (04114, місто Київ, провулок Макіївський, будинок 2, квартира 64, код ЄДРПОУ 44175035) 91 029 (дев`яносто одна тисяча двадцять дев`ять) грн 82 коп. заборгованості (з яких 70 456,37 грн основна заборгованість, 2 270,05 грн 3% річних, 18 303,40 грн інфляційні втрати) та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Рішення складено та підписано: 09.08.2023