Рішення

від 02.08.2023 по справі 495/7611/23

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/7611/23

Номер провадження 2/495/3703/2023

02 серпня 2023 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Боярського О.О.,

при секретарі Саханові О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 38 цивільну справу у м. Білгород-Дністровському за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

25.07.2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, згідно якого позивач просить суд:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, який був укладений 08 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі, згідно якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 придбав вказане у договорі нерухоме майно;

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку кадастровий № 5120885100:01:001:0767 загальною площею 3,3000 га., яка знаходиться на території Сергіївської селищної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області.

Свої позовні вимоги обґрунтовує зокрема тим, що 08 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий № 5120885100:01:001:0767 загальною площею 3,3000 га., яка знаходиться на території АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на підставі договору поділу земельної ділянки серії НЕС 028919 від 27.06.2023 р. що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав № 338193639 від 06.07.2023 року.

На сьогоднішній день позивач має намір розпорядитися належною йому на підставі вказаного правочину земельною ділянкою, однак як йому стало відомо, в силу положень ст.ст. 203, 657 Цивільного кодексу України такий вид договір має бути посвідчений нотаріально, недодержання нотаріальної форми такого договору у відповідності до ст.215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Отже, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов даного договору, були сплачені грошові кошти, відповідач звільнив раніше належну йому земельну ділянку, договір був підписаний сторонами, спірний об`єкт нерухомості переданий у його власність, з моменту укладання цього договору позивач користується належною йому земельною ділянкою.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.07.2023 року було відкрито провадження та призначено судовий розгляд за правилами спрощеного провадження.

У судове засідання позивач не з`явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

В судове засідання відповідач не з`явився, але надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає повністю та не заперечує проти їх задоволення.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню по наступним підставам.

Судом встановлено, що 08 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий №5120885100:01:001:0767 загальною площею 3,3000 га., яка знаходиться на території АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на підставі договору поділу земельної ділянки серії НЕС 028919 від 27.06.2023 року що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав № 338193639 від 06.07.2023 року.

На сьогоднішній день позивач має намір розпорядитися належною йому на підставі вказаного правочину земельною ділянкою, однак як йому стало відомо, в силу положень ст.ст. 203, 657 Цивільного кодексу України такий вид договір має бути посвідчений нотаріально, недодержання нотаріальної форми такого договору у відповідності до ст.215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Отже, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов даного договору, були сплачені грошові кошти, відповідач звільнив раніше належну йому земельну ділянку, договір був підписаний сторонами, спірний об`єкт нерухомості переданий у його власність, з моменту укладання цього договору позивач користується належною йому земельною ділянкою.

Судом встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи розписки написаної власноруч ОСОБА_2 в якій вона вказала, що зобов`язовується звернутися до нотаріальної контори для реєстрації договору купівлі продажу земельної ділянки, який був укладений між нею та позивачем від 08.07.2023 року.

На сьогоднішній день відповідач не виконує свої обов`язки по договору та ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі продажу нерухомого майна.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, визнає у повному обсязі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У відповідності до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майно, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Згідно із ст.398 ЦК України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

За загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбаченими п.4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу нерухомого майна повинен укладатись у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

У відповідності зіст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004р. N952-IV встановлено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1. ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» встановлено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, в тому числі і право власності на нерухоме майно.

Наведені вище обставини є підставою, відповідно до ч.2 ст.220, ст.638 Цивільного кодексу України та п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, для визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.05.2023 року дійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

При вирішенні справи по суті суд приймає до уваги правову позицію, яка викладена в Постанові ВСУ № 6-1288цс17 від 06 вересня 2017 року, згідно якої суди дійшли неправильного висновку про те, що норма ч. 2ст. 220 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин у зв`язку з необхідністю державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна. Однією з умов застосування ч. 2ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Відповідно до п. 13постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

ВСУ в своїй Постанові від 04 жовтня 2017 року зазначив, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.

Таким чином, суд, дослідивши надані письмові докази в сукупності, дійшов висновку, що між сторонами виникли договірні відносини з приводу купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Земельного кодексу України, набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Таким чином суд приходить до висновку, що звертаючись із вимогою про визнання права власності на вказану земельну ділянку, позивачем було обрано належний спосіб захисту свого порушеного права.

Саме із цих правових підстав в судовому порядку має бути визнано за позивачем право власності на земельну ділянку кадастровий № 5120885100:01:001:0767 загальною площею 3,3000 га., яка знаходиться на території Сергіївської селищної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки заявлені вимоги є обґрунтованими, правомірними та спрямовані на захист прав позивача, та відповідачем не заперечувались позовні вимоги.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 90, 258, 259, 263, 265, 268, 293 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, який був укладений 08 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі, згідно якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 придбав вказане у договорі нерухоме майно, а саме: земельну ділянку кадастровий № 5120885100:01:001:0767 загальною площею 3,3000 га., яка знаходиться на території АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку кадастровий № 5120885100:01:001:0767 загальною площею 3,3000 га., яка знаходиться на території Сергіївської селищної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області масив 20, ділянка НОМЕР_2 .

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О.Боярський