Рішення

від 31.07.2023 по справі 631/736/21

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/736/21

провадження № 2/631/114/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2023 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

секретаря судового засідання Дядик С. В.

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Мезін Віталій Вікторович, до ОСОБА_2 «Про встановлення факту, що має юридичне значення»,-

в с т а н о в и в:

29 липня 2021 року до Нововодолазького районного суду Харківської області звернулася ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мезін В. В., з позовом до ОСОБА_2 «Про встановлення факту, що має юридичне значення» (вхідний № 4276/21-вх), на обґрунтування якого сторона позивача зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який на день смерті був зареєстрований та постійно мешкав за адресом: АДРЕСА_1 ,- чоловік позивача, після смерті якого відкрилася спадщина, на яку претендує позивач та відповідач, проте ОСОБА_1 заперечує факт постійного проживання відповідача разом с спадкодавцем на час відкриття спадщини. При цьому, сторона позивача наголошує, що відмітка в паспорті про реєстрацію не має ніякого значення при вирішенні питання щодо постійного та фактичного проживання чи не проживання особи у певному місці, оскільки така реєстрація є лише процедурою внесення особою місця свого проживання, тобто є лише технічною процедурою обліку громадян. Згідно з актом депутата № 703 від 19.11.2020 року, складеного депутатом округу № 20 Афанасенко П. М., вбачається що відповідач ОСОБА_2 з 2005 року проживає за іншою адресою, що підтверджується свідками, які зазначені в акті. 18.12.2020 року позивач звернулась до приватного нотаріусу Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючкової Л. А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , на що отримала відмову, у зв`язку з тим що син спадкодавця ОСОБА_2 не відмовився у встановлений законом строк від належної йому частини спадщини. Тому просили встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за своїм місцем реєстрації за адресом: АДРЕСА_1 , з 2005 року по день смерті ОСОБА_3 , не проживав (а. с. 2 6).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 27.10.2021 року, позовну заяву прийнято та відкрито загальне провадження (а. с. 28 32).

12.01.2022 року представник позивача адвокат Мезін В. В., що діяв за ордером від 27.07.2021 року (серії АХ № 1061073), виданим на підставі договору про надання правової допомоги 1911/20, укладеного 19.11.2020 року між ним та ОСОБА_1 , а також свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ДН № 5686), виданого 24.12.2019 року на підставі рішення Ради адвокатів Донецької області року № 17 від 27.11.2019 року, звернувся до суду із клопотанням (вхідний № 115/22-вх) про витребування доказів по справі, а саме: копії спадковоїсправи №109/2017у приватногонотаріусу КрючковоїЛ.А.,- яке задоволене й на підставі ухвали суду від 12.01.2022рокукопія справи витребувана, долучена до матеріалів справи та досліджена в ході судового розгляду (а. с. 12 13, 14, 15, 42, 44 - 48, 54 - 118).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 28.09.2022 року, закрито підготовче провадження у цій цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті (а. с. 147 - 151).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце цього засідання повідомлялась належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомила, надала заяву зареєстровану за вхідним № 3152/23-вх від 27.10.2022 року з клопотанням про розгляд справи за її відсутності, крім того скористалась правом, наданим їй частиною 1 статті 58 зазначеного кодексу, щодо участі у судовому процесі через представника за ордером - адвоката Мезіна В. В. (а. с. 12 - 13, 14, 15, 16, 153, 209, 212, 213).

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мезін В. В., що діяв за ордером від 27.07.2021 року (серії АХ № 1061073), виданим на підставі договору про надання правової допомоги 1911/20, укладеного 19.11.2020 року між ним та ОСОБА_1 , а також свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ДН № 5686), виданого 24.12.2019 року на підставі рішення Ради адвокатів Донецької області року № 17 від 27.11.2019 року, у судове засідання теж не з`явився, про дату, час і місце цього засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв про відкладення або про розгляд справи за його відсутності не надавав (а. с. 12 - 13, 14, 15, 16, 209, 241, 215).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання теж не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи сповіщений своєчасно та належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв про відкладення або про розгляд справи за його відсутності не надавав (а. с. 209, 210, 211).

Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, а згідно з частиною 3 статті 211 цього ж кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у позивача свідчить її відповідна заява, долучена до матеріалів справи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.

За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами, що не з`явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, ураховуючи те, що підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, й представник позивача та відповідач повторно не з`явились у судове засідання, за наявності клопотання позивача щодо розгляду справи за її відсутності, суд прийшов до висновку про відсутність перешкод задля розгляду справи без них.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд вирішив можливим справу розглядати на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення, про що не заперечувала позивач.

Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об`єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з`ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому позов перебував на розгляді належного суду.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відтак, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

На виконання вимог частини 6 і 7 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України суд звертався до відповідних органів реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача відповіді на які з ВІДІЛУ ОБЛІКУ ТА МОНІТОРІНГУ ІНФОРМАЦІЇ ПРО РЕЄСТРАЦІЮ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ГУ ДМС УДМС УКРАЇНИВ ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ отримав за вхідним № 5942/21-вх від 27.10.2021 року та із НОВОСЕЛІВСЬКОГО СТАРОСТИНСЬКОГО ОКРУГУ № 6 НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ за вхідним № 6195/21-вх від 11.11.2021 року, відповідно до якої відповідач ОСОБА_2 дійсно з 01.03.2005 року зареєстрований по АДРЕСА_1 (а. с. 27, 34).

Відповідно до копії паспорта громадянина (серії НОМЕР_1 ), виданого 06.01.2005 року Нововодолазьким РВ УМВС України в Харківській області з 01.03.2005 року місцем проживання відповідача ОСОБА_2 є адреса: АДРЕСА_1 (а. с. 8).

З наведеного суд робить висновок про те, що відповідач до приписів статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV від 11.12.2003 року (із змінами та доповненнями) та пунктів 3, 4, 7 та 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016 року (із змінами та доповненнями) зареєстрував своє місце проживання/перебування саме за вказаним адресом.

Постановою приватного нотаріуса Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючковою Л. А., прийнятою 18.12.2020 року та зареєстрованою за вихідним № 737/02-31, ОСОБА_1 в видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 на 1/6 частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і на 1/3 частку у праві власності на земельну ділянку відмовлено, оскільки син спадкодавця ОСОБА_2 в межах строку, встановленого законом, не заявив про відмову від прийняття спадщини, а тому вважається таким, що прийняв спадщину як спадкоємець, який проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (а. с. 9).

Як убачається з Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 48954627, виданого 04.09.2017 року приватним нотаріусом Крючковою Л. А., до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис за наступним параметром: реєстрація спадкової справи № 109/2017, яка заведена 12.07.2017 року приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючковою Л. А. після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11).

Згідно з актом, складеним депутатом округу № 20 Нововодолазької селищної ради Афанасенко П. М. 19.11.2020 року за № 703, підпис якої посвідчено секретарем селищної ради Степаненко Н. Є. та скріплений гербовою печаткою селищної ради, за адресом: АДРЕСА_1 ,зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,але фактичнопроживає лише ОСОБА_1 ,оскільки ОСОБА_2 з 2005року проживаєза іншоюадресою (а. с. 10).

Зі спадкової справи № 109/2017, заведеної приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючковою Л. А. щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка надійшла до суду за вхідним № 466/22-вх від 24.01.2022 року, вбачається, що:

-12.07.2017 року ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_3 на користь дружини спадкодавця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 55);

-свідоцтвом про смерть (серії НОМЕР_2 ), виданого 31.01.2017 року Виконавчим комітетом Нововодолазької селищної ради Нововодолазького районну Харківської області, зафіксована смерть ОСОБА_3 , яка сталась ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 73 років в селі Новоселівка Нововодолазького району Харківської області, про що 31.01.2017 року складено відповідний актовий запис № 07 (а. с. 56);

-відповідно до довідки № 327 від 12.07.2017 року, виданої виконкомом Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області, ОСОБА_1 , 1949 року народження, проживає за адресом: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований за цією ж адресою до дня смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того з нею зареєстровані: син ОСОБА_2 , невістка ОСОБА_2 , син ОСОБА_4 , - онука ОСОБА_5 , онук ОСОБА_6 (а. с. 57);

-з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), виданої 12.07.2017 року о 10 годині 14 хвилин за № 48377720 приватним нотаріусом Крючковою Л. А., за параметрами пошуку « ОСОБА_3 » вбачається, що інформація в реєстрі відсутня (а. с. 58);

-як убачається з Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 48377784, виданого 12.07.2017 року приватним нотаріусом Крючковою Л. А., до Спадкового реєстру було внесено реєстраційний запис, за наступним параметром: реєстрація спадкової справи № 109/2017, яка заведена 12.07.2017 року приватним нотаріусом Крючковою Л. А. після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 59);

-відповідно доІнформаційної довідкизі Спадковогореєстру (заповіти/спадковідоговори),виданої 12.07.2017року о10годині 16хвилин за№ 48377809приватним нотаріусомКрючковою Л.А.,за параметрамипошуку « ОСОБА_3 »вбачається,що інформаціяв реєстрівідсутня (а. с. 60);

-свідоцтвом про шлюб, виданим 18.09.1971 року, підтверджений факт укладення шлюбу між померлим ОСОБА_3 та позивачем із дошлюбним прізвищем ОСОБА_7 (а. с. 62);

-згідно із свідоцтво про народження, виданим 01.03.1972 року ОСОБА_4 є рідним сином померлого ОСОБА_3 та позивача ОСОБА_1 (а. с. 65);

-04.09.2017 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріусу Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючкової Л. А. із відповідною заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що складається з земельної ділянки, площею 4,4900 гектарів, з кадастровим № 6324284000:03:001:0371, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Просянської сільської ради, та земельної ділянки, площею 1,5413 гектарів, з кадастровим № 6324284000:03:001:0614, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Просянської сільської ради, спадкоємцем 2/3 часток яких вона є. В цій же заяві зазначено, що спадкоємцем 1/3 частки вищезазначеного майна є син спадкодавця ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, оскільки постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини (а. с. 69);

-з повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00018622194, сформованого 04 вересня 2017 року о 09:08:58 годині, за параметрами запиту « ОСОБА_2 », вбачається наявність актового запису про народження № 228, складеного 29.10.1976 року відділом реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області, згідно з яким ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 та його батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а. с. 70 - 71);

-як убачаєтьсяз державногоакту направо власностіна земельнуділянку (серіїЯЛ №207860),виданого 10.08.2010року, ОСОБА_3 передано увласність земельнуділянку,площею 4,4900гектарів,в межахзгідно зпланом,для веденнятоварного сільськогосподарськоговиробництва,на підставірозпорядження Нововодолазькоїрайонної державноїадміністрації Харківськоїобласті №13від 15.01.2008року ірозпорядження Нововодолазькоїрайонної державноїадміністрації Харківськоїобласті №190 від 15.4.2009 року (а. с. 72);

-відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6304702322017, сформованого 31.07.2017 року за заявою ОСОБА_1 від 31.07.2017 року, з параметрами пошуку «6324284000:03:001:0371», земельна ділянка № НОМЕР_3 , розташована на території Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, загальною площею 4,4900 гектарів, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрована за ОСОБА_3 з 17.08.2010 року (а. с. 73 - 75);

-як убачаєтьсяз державногоакту направо власностіна земельнуділянку (серіїЯЛ №182695),виданого 10.08.2010року, ОСОБА_3 передано увласність земельнуділянку,площею 1,5413гектарів,в межахзгідно зпланом,для веденнятоварного сільськогосподарськоговиробництва,на підставірозпорядження Нововодолазькоїрайонної державноїадміністрації Харківськоїобласті №13від 15.01.2008року ірозпорядження Нововодолазькоїрайонної державноїадміністрації Харківськоїобласті №190 від 15.4.2009 року (а. с. 76);

-відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6304702692017, сформованого 31.07.2017 року за заявою ОСОБА_1 від 31.07.2017 року, з параметрами пошуку «6324284000:03:001:0614», земельна ділянка № НОМЕР_4 , розташована на території Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, загальною площею 1,5413 гектарів, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрована за ОСОБА_3 з 17.08.2010 (а. с. 77 - 79);

-згідно з Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави № 53313228, сформованого 04.09.2017 року о 08:39:33 приватним нотаріусом Крючковою Л. А., за параметрами пошуку «усі типи обтяжень фізичної особи ОСОБА_3 » вбачається, що інформація в реєстрі відсутня (а. с. 80);

-як убачається з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 91146625, № 96146742 та № 96146788, сформованих 04.09.2017 року о 08:40:15, 08:41:33 і 08:42:02 відповідно приватним нотаріусом Крючковою Л. А., за параметрами запиту «права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження фізична особа ОСОБА_3 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_5 », «права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження земельної ділянки з кадастровим № 6324284000:03:001:0371» і «права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження земельної ділянки з кадастровим № 6324284000:03:001:0614», інформація в реєстрі відсутня (а. с. 81, 82, 83);

-згідно з копіями свідоцтв про право на спадщину за законом (бланк серії НМІ № 330790 і серії НМІ № 330791), посвідчених 04.09.2017 року приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючковою Л. А. та зареєстрованих в реєстрі за № 1397 і 1399, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його: дружина ОСОБА_1 на 2/3 частки, та син ОСОБА_2 на 1/3 частку. Спадкове майно складається з земельної ділянки площею 4,4900 гектарів з кадастровим № 6324284000:03:001:0371. Свідоцтва видані на 2/3 частки у праві власності на земельні ділянки ОСОБА_1 , а на 1/3 не видані (а. с. 84, 85);

-відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 48954627, виданого 04.09.2017 року приватним нотаріусом Крючковою Л. А., до Спадкового реєстру внесені реєстраційні записи, за наступними параметрами: реєстрація видачі свідоцтва про право на спадщину у спадковій справі № 109/2017 (номер в реєстрі 60920194 і 60920194), а саме: ОСОБА_1 видані свідоцтва про право на спадщину № 61165716 (бланк серії НМІ № 330790), зареєстрований в реєстрі під № 1397, на 2/3 земельної ділянки з кадастровим № 6324284000:03:001:0371 та № 61169024 (бланк серії НМІ № 330791), зареєстрований в реєстрі під № 1397, на 2/3 земельної ділянки з кадастровим № 6324284000:03:001:0614 (а. с. (а. с. 86, 87);

-07.07.2020 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявами про видачу свідоцтва про право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого з адресом: АДРЕСА_1 , як дружині спадкодавця, яка його пережила, оскільки цей будинок був набутий на спільні кошти в період зареєстрованого шлюбу, а також про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку у праві власності на цей же ж житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_3 (а. с. 93, 94);

-Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 60831160, сформованою 07.07.2020 року о 15:17 годині приватним нотаріусом Крючковою Л. А., підтверджується видача свідоцтв про право на спадщину № 61165716 та № 61169024 від 04.09.2017 року (а. с. 95 - 96);

-із свідоцтва про право особистої власності на домогосподарство, виданого 30.12.1992 року на підставі рішення виконкому Нововодолазької селищної ради № 383 від 29.12.1992 року, убачається, що в цілому домоволодіння, яке складається з одного будинку, розташованого за адресом: АДРЕСА_1 ,- дійсно належить ОСОБА_3 на праві особистої власності. Вказане право також зареєстровано відповідним бюро технічної інвентаризації (а. с. 97);

-згідно з довідкою, виданою КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «НОВОВОДОЛАЗЬКЕ АРХІТЕКТУРНО-ІНВЕНТАРИЗАЦІЙНЕ БЮРО» за вихідним № 1062 від 10.12.2019 року, дійсно право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресом: АДРЕСА_1 ,- зареєстроване за ОСОБА_3 , із одною цілою часткою (а. с. 98);

-Як убачається з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 215308341 і № 215308066, сформованих 07.07.2020 року о 15:22:35 і 15:22:30 відповідно приватним нотаріусом Крючковою Л. А., за параметрами запиту «права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за адресом: АДРЕСА_1 » і «права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження фізичної особи ОСОБА_3 » інформація в реєстрі відсутня (а. с. 99, 100);

-згідно зкопією свідоцтвапро правовласності (бланксерії НОН№ 182895),посвідченого 07.07.2020року приватнимнотаріусом Нововодолазькогорайонного нотаріальногоокругу Харківськоїобласті КрючковоюЛ.А.та зареєстрованогов реєстріза №712, ОСОБА_1 належить частинажитлового будинкуз господарськимибудівлями таспорудами,що розташованийз адресом: АДРЕСА_1 (а. с. 101);

-як убачаєтьсяз копіїсвідоцтва проправо наспадщину зазаконом (бланксерії НОН№ 182896),посвідченого 07.07.2020року приватнимнотаріусом Нововодолазькогорайонного нотаріальногоокругу Харківськоїобласті КрючковоюЛ.А.та зареєстрованогов реєстріза №713, ОСОБА_1 належить1/3 житловогобудинку згосподарськими будівлямита спорудами,що розташованийз адресом: АДРЕСА_1 .Свідоцтво на1/6частку управі власностіна цемайно невидане(а. с. 102);

-відповідно доВитягу прореєстрацію вСпадковому реєстрі№ 60833182,виданого 07.07.2020року приватнимнотаріусом КрючковоюЛ.А.,до Спадковогореєстру внесенореєстраційний записза наступнимпараметром:реєстрація видачісвідоцтва проправо наспадщину успадковій справі№ 109/2017(номерв реєстрі60920194),а саме: ОСОБА_1 видано свідоцтвопро правона спадщину№ 66075406(бланксерії НОН№ 182896),зареєстроване вреєстрі під№ 713,на 1/3 житловогобудинку згосподарськими будівлямита спорудами,що розташованийза адресом: АДРЕСА_1 (а. с. 103);

-18.12.2020 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/6 частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований з адресом: АДРЕСА_1 ,- та на 1/3 частку у праві власності на земельну ділянку, площею 1,5413, з кадастровим № 6324284000:03:001:0614, оскільки її син ОСОБА_2 хоча і був зареєстрований з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , проте постійно з ним не проживав (а. с. 106);

-07.07.2021 року ОСОБА_2 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/6 частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований з адресом: АДРЕСА_1 ,- та на 1/3 частку у праві власності на дві земельні ділянки, площею 1,5413, з кадастровим № 6324284000:03:001:0614 та площею 4,4900, з кадастровим № 6324284000:03:001:0371, стверджуючи факт прийняття ним спадщини за померлим батьком як таким, що постійно проживав та був зареєстрований по день смерті того за одним адресом (а. с. 108);

-Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 65472992, сформованою 07.07.2021 року о 10:56 годині приватним нотаріусом Крючковою Л. А., підтверджується видача свідоцтв про право на спадщину № 61165716 та № 61169024 від 04.09.2017 року, а також № 66075406 від 07.07.2020 року (а. с. 109 - 110);

-Заочним рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області, ухваленим 25.02.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 631/632/20 (провадження № 2/631/220/21) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_2 «Про визнання осіб такими,, що втратили право користування житловим приміщенням», позовні вимоги задоволені та ОСОБА_2 і ОСОБА_5 визнано такими, що втратили право користуванням житловим приміщенням за адресом: АДРЕСА_1 (а. с. 116 - 118).

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями) та Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями).

Так, з огляду на приписи пункту 5 частини 2 статті 293 та частини 1 статі 315 Цивільного процесуального кодексу України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється судом в порядку окремого провадження.

Положення частини 1 статті 315 вказаного цивільного процесуального кодифікованого закону України передбачають перелік фактів, які підлягають встановленню в порядку окремого провадження.

Зміст частини 2 вказаної статті зазначає про те, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як убачається з положень пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (зі змінами та доповненнями), наведений у нормах Цивільного процесуального кодексу України перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. Суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення.

Крім того, цим же пунктом Пленум Верховного Суду України звертає увагу судів на те, що відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, відносини, пов`язані із спадкуванням майна померлої особи, є цивільно-правовими та підлягають регулюванню нормами цивільного законодавства України.

Так, зі змісту позову ОСОБА_1 вбачається, що встановлення юридичного факту не проживання ОСОБА_2 за своїм місцем реєстрації з 2005 року по день смерті ОСОБА_3 необхідно їй для забезпечення можливості реалізації свого права на спадщину.

Абзаци 1 та 2 пункту 2 постанови Пленум Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» мовлять про те, що такі справи розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Також, ухвалюючи це рішення, суд виходить з положень частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до якої цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України).

Приписами статей 1216 та 1217 вказаного кодифікованого закону України обумовлено, що спадкуванням, яке може здійснюватися за заповітом або за законом, є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з правилами частини 1 та 2 статті 1220 цього ж нормативно-правового акту спадщина відкривається внаслідок смерті, а часом її відкриття вважається день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, що виданий відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану.

При цьому, як зазначено у частині 1 статті 1222 вказаного кодексу, спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Отже, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі його відсутності право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 1265 Цивільного кодексу України (частини 1 та 2 статті 1223 зазначеного останнім нормативно-правового кодифікованого акту України).

Відповідно доІнформаційної довідкизі Спадковогореєстру (заповіти/спадковідоговори),виданої 12.07.2017року о10годині 16хвилин за№ 48377809приватним нотаріусомКрючковою Л.А.,за параметрамипошуку « ОСОБА_3 »вбачається,що інформаціяв реєстрівідсутня (а. с. 60).

Отже, оскільки відповідно до відомостей Спадкового реєстру померлий ОСОБА_3 за життя не зробив на випадок своєї смерті заповідального розпорядження, тому спадкування щодо належного йому майна (спадщини) слід здійснювати за законом.

Положення статті 1258 Цивільного кодексу України роз`яснюють, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до приписів статті 1261 зазначеного кодексу, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частинами 1, 2 та 5 статті 1268 цивільного кодифікованого закону України визначено, що спадкоємиць за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Зі змісту частини 1 статті 1270 вказаного нормативно-правового акту убачається, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємиць, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частини 1 і 2 статті 1269 цивільного процесуального кодифікованого закону України).

Частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу України визначено, що спадкоємиць, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, а саме шість місяців з часу відкриття спадщини, не заявив про відмову від неї.

Спадкоємиць який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, відсутність якого не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частини 1 і 3 статті 1296 Цивільного кодексу України).

Одночасно з цим вимоги частини 1 статті 1297 цього ж кодексу, зобов`язують спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, звернутись до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Під час розгляду справи встановлено, що приватний нотаріус Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючкова Л. А., яка заводила спадкову справу щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , встановила відсутність заповітів того та наявність спадкоємців за законом:

-сина ОСОБА_4 , який відмовився від спадщини на користь дружини померлого у визначений чинним законодавством строк;

-дружини померлого, яка його пережила, що прийняла спадщину, звернулась до нотаріуса та отримала відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом належні їй частки у праві власності на спадкове майно (позивач у справі);

-сина ОСОБА_2 , який протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, а саме шість місяців з часу відкриття спадщини, від спадщини не відмовся, та на час смерті спадкодавця був зареєстрований з ним за одним адресом (відповідач у справі).

Оскільки сторона позивача не надала доказів суду щодо наявності підстав задля усунення відповідача від спадщини, визначених статтею 1224 Цивільного кодексу України, суд вважає, що таких підстав не має.

Відповідно до положень статей 1 і 34 Закону України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ від 02.09.1993 року (із змінами та доповненнями) видача свідоцтва про право на спадщину визнається нотаріальною дією, яка вчиняється нотаріусами.

На дату прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України регламентований відповідним Наказом Міністерства Юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, підпункт 1.2. пункту 1 глави 10 розділу ІІ якого обумовлює, що при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

При цьому, на виконання вимог підпункт 4.1. пункту 4 глави 10 розділу ІІ того ж Порядку, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва.

Отже, як дійсно обумовлено підпунктами 3.21 і 3.22. пункту 3 глави 10 розділу ІІ вказаного вище Порядку, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Приписом статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV від 11.12.2003 року (із змінами та доповненнями) роз`яснено, що:

-місцем проживання фізичної особи є житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги;

-місцем перебування особи є житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.

Механізм здійснення реєстрації місця проживання та перебування осіб в Україні визначений Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016 року (із змінами та доповненнями).

Так, пункти 3, 7 та 9 вказаних Правил мовлять про те, що реєстрація місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування.

Також, пункт 4 зазначених вище Правил обумовлює, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Таким чином, виходячи з наведеного, відповідач, будучи зареєстрованим на час смерті спадкодавця за одним із ним адресом, який відображений і у його паспорті громадянина України, і у даних, наданих відповідним старостинським округом, й не вчинивши дій, які б свідчили про його відмову від спадщини, прийняв її усю з часу її відкриття, тобто з 25.01.2017 року.

Також, суд вважає за необхідне зауважити, що позивач не зверталась в суд із позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресом: АДРЕСА_1 Нововодолазького районного суду Харківської області.

Відтак, ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину, і суд рахує цей факт доведеним.

Натомість, аналізуючи причини звернення позивача до суду із відповідною вимогою про встановлення факту, що відповідач за своїм місцем реєстрації з 2005 року по день смерті ОСОБА_3 не проживав, суд переконався, що цей факт необхідний їй задля оспорення факту прийняття спадщини ОСОБА_2 та оформлення спадщини на себе.

Як надає роз`яснення Пленум Верховного Суду України у пункті 1 своєї Постанови № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (зі змінами та доповненнями), та на що суд вище звертав вже увагу, відповідно до вимог чинного законодавства розглядаються справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, за законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян й чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Крім того, з огляду на припис пункту 2 постанови Пленум Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» справи про встановлення фактів розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Проте, з позовної заяви ОСОБА_1 не вбачається вимоги про вирішення спору про право.

Відповідно до змісту частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові, прийнятій 20.06.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18), зробив висновок про те, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків».

Також, суд застосовує й висновки Верховного Суду, який у своїй правозастосовній практиці, викладеній як найвищим судом у системі судоустрою України, що, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, прийняту 22.03.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 513/1005/20 (провадження № 61-11293св22), де суд зазначив, що встановлення певних юридичних фактів має своєю метою підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Позивач, звернувшись до суду із позовом про встановлення юридичного факту, не зазначає конкретної правової мети та не заявляє майнової вимоги. Встановлення такого факту для преюдиційності у іншому спорі є недопустимим. Отже, вимоги про встановлення факту, не пов`язані з вимогою про визнання права власності на майно, задоволенню не підлягають.

За змістом статей 52 і 55 Основного Закону нашої Держави діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним, й права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Як визначено у частинах 1, 2 та 5 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з договорів та інших правочинів. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

При цьому норма права, що міститься у частині 1 статті 12 й частинах 1 статті 13 зазначеного вище нормативно-правового акту, роз`яснює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Також, особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина 2 наведеної вище статті).

Крім того, у відповідності із змістом частини 1 статті 15, частини 1 й пункту 3 абзацу 1 частини 2 статті 16, а також частини 1 статті 20 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона здійснює на свій розсуд.

Зазначені норми кореспондують із приписами частини 1 статті 4, частини 1 статті 5 й частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, які суд захищає, здійснюючи правосуддя, з метою ефективного їх захисту у спосіб, визначений законом або договором.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких він звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити його поновлення.

Позивач, від імені та в інтересах якої діє представник за ордером, просила встановити факт, не порушуючи перед судом спір про право, який йому за наслідками розгляду справи слід вирішити разом із встановленням юридичного факту.

Статтею 129 Основного Закону нашої Держави визначені основні засади судочинства, однією з яких, з огляду на зміст пункту 3 частини 2 вказаної норми права, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості.

Аналогічні за своїм правовим змістом норми містяться й у частинах 1 і 3 статті 12, а також частині 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна з яких повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

При цьому, у відповідності до змісту частини 6 статті 81 наведеного вище процесуального кодифікованого закону, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, нормативно закріплений принцип змагальності сторін полягає у прояві змагальної ініціативи та активних дій усіх осіб, які беруть участь у справі. Саме цей принцип забезпечує повноту дослідження судом обставин кожної судової справи.

Також, з огляду на зміст частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відтак, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, прямо передбачених законом.

Крім того, як обумовлено пунктом 2 частини 1 статті 43 та частиною 1 статті 49 цивільного процесуального кодифікованого закону України учасники справи, зокрема, сторони у цивільній справі, користуються рівними процесуальними правами щодо подання доказів, участі у їх дослідженні та у доведеності перед судом їх переконливості.

Вони зобов`язані самостійно визначити коло фактів, на які слід посилатись як на підставу своїх вимог чи заперечень, а також доказів, що містять інформацію про предмет доказування у справі, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

Проте, як роз`яснює частина 2 статті 78 вказаного кодифікованого акту, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Окрім того, суд зауважує, що частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Отже, у разі порушення цивільного права та/або його невизнання у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, що залежить від виду порушення, тобто особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

За положеннями статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших прав, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до її статті 13 повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Відтак, обраний у позові спосіб захисту не призводить до захисту чи відновлення порушеного права позивача, а суд не наділений процесуальним повноваженням за власної ініціативою змінити його на належний.

Крім того, обставини, які за законом мають доводитись певними доказами, не підтверджені ними.

Зважаючи на таке, проаналізувавши всі наявні докази у їх сукупності, наведені та встановлені у судовому засіданні факти та відповідні ним правовідносини, суд приходить до висновку про те, що стороною позивача у законний та процесуальний спосіб не доведено, що дійсно її позов може бути задоволений саме шляхом встановлення факту, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за своїм місцем реєстрації за адресом: АДРЕСА_1 ,- з 2005 року по день смерті ОСОБА_3 , не проживав, а тому у позові слід відмовити повністю.

Ухвалюючи рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).

Також суд враховує, що згідно з положеннями статті 1278 Цивільного кодексу України належним відповідачем у таких справах є особа учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право позивача на спадкове майно, тому суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що до участі у справі залучений належний відповідач.

Позивач, звертаючись до суду із цим позовом, не вимагає компенсації (відшкодування) понесених нею і документально підтверджених судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 1216, 1217, 1220, 1222, 1223, 1258, 1261 1265, 1268, 1269, 1270, 1277 і 1297 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); статями 1 і 34 Закону України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ від 02.09.1993 року (із змінами та доповненнями); пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV від 11.12.2003 року (із змінами та доповненнями); Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016 року (із змінами та доповненнями); пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства Юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»; Постановою Верховного Суду, прийнятій 20.06.2019 року у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в межах справи з єдиним унікальним № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18), а також статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 19, 23, 42, 58, 60, 62, 65, 67, 76 81, 83, 89, 128 131, 133, 211, 214, 223, 227, 230, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355, Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -

в и р і ш и в:

В задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 ,від іменіта інтересахякої дієадвокат МезінВіталій Вікторович,до ОСОБА_2 «Про встановленняфакту,що маєюридичне значення»відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Іншими учасниками судового процесу заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених для подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем або апеляційної скарги іншими учасниками справи, їх не було подано або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_6 ), паспорт громадянина України (серія НОМЕР_7 );

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий, паспорт громадянина України (серія НОМЕР_1 ), а також з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_8 ).

Скорочене рішення було ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Повне рішення складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику 10.08.2023 року.

Суддя: С. В. Мащенко