Рішення

від 11.08.2023 по справі 903/727/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 серпня 2023 року Справа № 903/727/23

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/727/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконсалтинг.ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестагрохім» про стягнення 554179,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

12.07.2023 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконсалтинг.ЛТД» сформувала в системі «Електронний суд» позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестагрохім» про стягнення 554179,86 грн, в т.ч.: 237311,00 грн. основний борг, 203937,48 грн. пеня, 15835,65 грн. 3% річних та 97095,73 грн. інфляційні втрати.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №3 від 02.04.2021.

Ухвалою суду від 13.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ухвалу суду від 13.07.2023 отримав 19.07.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301644728166.

Строк для подання відзиву - до 03.08.2023 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОКОНСАЛТИНГ. ЛТД» (далі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕСТАГРОХІМ» (далі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №3 (далі - Договір, а.с.14-16), відповідно до умов якого Постачальник приймає на себе зобов`язання з поставки Покупцеві комбікормів; преміксів; вітамінно-мінеральних сумішей; білково-вітамінно-мінеральних добавок; пробіотичних добавок та інших добавок, що використовуються у тваринництві та птахівництві (далі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар - у порядку та на умовах, передбачених Договором.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що у зв`язку з тим, що неможливо наперед визначити кількість, асортимент Товару, сторони домовилися про те, що вказані обов`язкові умови цього Договору визначатимуться за узгодженням сторін безпосередньо перед замовленням Товару, що є в наявності у Постачальника, та відображатимуться в рахунку-фактурі та/або в Специфікації.

Сторони погодили, що поставка Товару здійснюється протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання заявки, складеної в письмовій або усній формі, яку подає Покупець. У заявці зазначаються найменування, асортимент, кількість Товару. Заявка вважається прийнятою, якщо Постачальник виставить рахунок-фактуру (п. 3.1., п. 3.2. Договору).

У відповідності до п. 3.3. Договору, Товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту підписання сторонами накладних про відпуск Товару (на підставі довіреності Покупця).

За умовами поставки Товару: Товар постачається за місцезнаходженням Покупця та за рахунок Постачальника (п. 3.6. Договору).

Пунктом 3.10. договору, вважається, що будь-яка особа, яка поставила свій підпис в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо), вважається уповноваженою на це Покупцем, Товар прийнято у відповідній кількості та належній якості, Покупцем отримано усю супровідну документацію до Товару відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно п. 4.1. Договору, розрахунки за Товар здійснюються: на умовах 100% передоплати та/або протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки.

Відповідно до п. 4.2. Договору, ціна на поставлений Товар встановлюється Постачальником. Ціни на Товар вказуються в рахунку-фактурі. Сторони узгодили, що кошти, які надходять від Покупця як оплата за отриманий Товар, зараховуються в рахунок погашення заборгованості Покупця послідовно, починаючи з першої по даті видачі неоплаченої видаткової накладної, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу (п. 4.5. Договору).

Згідно п. 4.5. Договору, загальна сума кожної поставки зазначається у відповідній видатковій накладній.

Пунктом 5.3. Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату за поставлений Товар Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості за кожен день затримки платежу. Нарахування пені та штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань згідно даного Договору здійснюється включно до моменту виконання такого зобов`язання винною стороною і в такому випадку застосовується загальна позовна давність.

Покупець вважається таким, що виконав умови даного Договору в частині розрахунків за Товар з моменту надходження від нього на розрахунковий рахунок Постачальника 100% коштів за партію Товару (п. 5.6. Договору).

Згідно п. 8.1. Договору, всі розбіжності між сторонами розв`язуються у відповідності до законодавства України в господарському суді згідно чинного законодавства без досудового урегулювання.

Відповідно до п. 9.5. сторони узгодили, що протягом 14 календарних днів з моменту поставки, на підтвердження отримання Товару, Покупець зобов`язаний надати Постачальнику належним чином оформлені довіреності та підписані уповноваженою особою видаткові накладні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином та у відповідності до умов Договору, за попереднім замовленням Покупця та згідно виставлених рахунків №18 від 26.04.2021, №22 від 27.04.2021, 129 від 30.11.2021, №9 від 20.01.2022 (а.с.29, 30, 31, 31 на звороті) поставив відповідачу Товар на загальну суму 373465,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №1679 від 30.11.2021, №494 від 28.04.2021, №527 від 28.04.2021, №20 від 28.01.2022 (а.с.21, 21 на звороті, 29 на звороті, 30 на звороті).

Покупець за поставлений товар оплату здійснив частково в розмірі 136154,00 грн, а саме: 08.12.2021 - 5 346,25 грн.; 11.01.2022 - 12 000,00 грн.; 15.02.2022 - 17 000,00 грн.; 12.05.2022 - 15 000,00 грн.; 19.08.2022 - 5 000,00 грн.; 20.04.2023 - 64 147,50 грн.; 18.05.2023 - 6 660,00 грн.; 28.06.2023- 11 000,25 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (інструкціями) : №5 від 08.12.2021, №6 від 11.01.2022, №8 від 15.02.2022, №11 від 12.05.2022, №20 від 19.08.2022, №@2PL551784 від 20.04.2023, №@2PL551545 від 20.04.2023, №@2PL212610 від 18.05.2023, №@2PL165822 від 28.06.2023 (а.с.24-28).

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

На підтвердження поставки Відповідачу товару, Позивач долучив податкові накладні та квитанції про реєстрацію податкових накладних (а.с.17-20, 22-23,32-33).

З доводів позивача слідує, що на день розгляду справи основна заборгованість становить 237311,00 грн. (373465,00 грн. - 136154,00 грн.).

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну проданого товару.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов`язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Постановою №211 на всій території України з 12.03.2020 у зв`язку із респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, був установлений карантин, який потім був продовжений багатьма постановами КМУ (на цей час карантинні обмеження в Україні тривають).

У відповідності до розд. IX «Прикінцеві та перехідні положення» ГКУ, який був доповнений п. 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 15835,65 грн. - 3% річних, 97095,73 грн. інфляційних втрат та пеню в розмірі 203937,48 грн. відповідно до п.5.3 договору (а.с.4-10).

Позивач розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснив по кожній видатковій накладній окремо, оскільки, сторони узгодили, що кошти, які надходять від Покупця як оплата за отриманий Товар, зараховуються в рахунок погашення заборгованості Покупця послідовно, починаючи з першої по даті видачі неоплаченої видаткової накладної, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу (п. 4.5. Договору).

За поставку Товару 28.04.2021, згідно видатковій накладній №494 від 28.04.2021 на суму 127445,00 грн., повна оплата мала бути здійснена 28.05.2021, однак перша часткова оплата пройшла лише 08.12.2021 у сумі 5 346,25 грн. В подальшому Відповідачем здійснено часткові оплати протягом 2022-2023 (11.01.2022 - 12 000,00 грн.; 15.02.2022 - 17 000,00 грн.; 12.05.2022 - 15 000,00 грн.; 19.08.2022 - 5 000,00 грн.; 20.04.2023 - 64 147,50 грн.; 18.05.2023 - 6 660,00 грн.), а повна оплата за ВН №494 (2291,25 грн. залишку) проведено лише 28.06.2023.

За видатковою накладною №257 від 28.04.2021, заборгованість Відповідача перед Позивачем на момент спливу 30 к.д. склала 9 901,25 грн., часткову оплату за вказаною накладною здійснено 28.06.2023 в сумі 8 709,00 грн. (11 000,25 грн. - 2 291,25 грн. сплати за ВН №494), а повна оплата на залишок суми 1192,25 грн. не проведено на дату подання позовної заяви.

Оплата за видатковими накладними №1679 від 30.11.2021 на суму 13 247,50 грн. та №20 від 28.01.2022 в розмірі 222 871,25 грн. не проведена на дату подання позовної заяви.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по кожній накладній окремо, по пені, відсотках та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:

- пеня в сумі 203937,48 грн.

- 3% річних в сумі 15835,65 грн.

- інфляційні втрати в сумі 97095,73 грн.

Згідно з розрахунком суду інфляційні втрати становлять 99636,61 грн, однак суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.

При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН".

Відповідачем не надано жодного доказу на спростування заявленого боргу.

Контррозрахунку нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені відповідачем не подано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 554179,86 грн, в т.ч.: 237311,00 грн. основний борг, 203937,48 грн. пеня, 15835,65 грн. 3% річних та 97095,73 грн. інфляційні втрати.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 8312,71 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестагрохім» (вул.Гірна, буд.2, кв.58, м.Луцьк, 43016, код ЄДРПОУ 44062595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконсалтинг.ЛТД» (вул.Спаська, буд. 5, офіс №70, м.Київ, 04071, код ЄДРПОУ 42022964) 554179,86 грн (п`ятсот п`ятдесят чотири тисячі сто сімдесят дев`ять гривень 86 коп) заборгованості, в т.ч.: 237311,00 грн. основний борг, 203937,48 грн. пеня, 15835,65 грн. 3% річних та 97095,73 грн. інфляційні втрати, а також 8312,71 грн. (вісім тисяч триста дванадцять гривень 71 коп) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар