Рішення

від 09.08.2023 по справі 903/573/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 серпня 2023 року Справа № 903/573/23

Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Транс Лоджістікс

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТК Легіон

про стягнення 25089,00 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Кібалко А. О., довіреність від 24.05.2023;

від відповідача: н/з.

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 06.06.2023 року до господарського суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Транс Лоджістікс до Товариства з обмеженою відповідальністю ТК Легіон про стягнення 25089,00 грн штрафу(з врахуванням прийнятої судом заяви про зміну предмету позову шляхом конкретизації форми вираження заявлених штрафних санкцій).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору-заявки № ЛГН-1 від 23.09.2023 в частині несвоєчасної доставки(затримка у доставці) вантажу.

Ухвалою суду від 12.06.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.07.2023, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив, позивачу відповідь на відзив; запропоновано позивачу уточнити правову природу заявлених ним штрафних санкцій (конретизувати форму їх вираження).

21.06.2023 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву в якому просить у задоволенні позову відмовити, при цьому вказує, що позивач втратив право на компенсацію штрафних санкцій чи будь-яких інших відшкодувань, оскільки пропустив строк у двадцять один день на пред`явлення претензії за порушення строків доставки, визначений п.3 ст. 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, 1956 року. Даний відзив з додатками приєднано до матеріалів справи.

30.06.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відповідь на відзив в якій заперечує доводи відповідача наведені у відзиві, при цьому вказує, що відповідно до умов договору-заявки № ЛГН-1 від 23.09.2023 відповідальність сторін визначається умовами Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, однак сторони, у добровільному порядку, прийняли на себе додаткові обов`язки та зобов`язання сплатити штрафні санкції, передбачені договору-заявки № ЛГН-1 від 23.09.2023, що відповідає нормам Цивільного кодексу України щодо принципу свободи договору та свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Щодо пропуску строку на подання заяви про прострочення в доставці вантажу вказує, що відповідно до електронного листування між сторонами 04.10.2022 позивач повідомив відповідача про оплату рахунку та просив його якнайшвидше поновити перевезення вантажу, що може вважатися повідомленням про затримку в доставці товару. Крім того, позивач просить зменшити витрати на правову допомогу, оскільки вважає, що справа не є складною, результат її вирішення не впливає на репутацію сторін та не має публічного інтересу, а отже витрати на правничу допомогу є непропорційними до предмету спору, неспіврозмірними з виконаною роботою та завищеними. Дана відповідь на відзив з додатками приєднана до матеріалів справи, оскільки подані у строк визначені ухвалою суду від 12.06.2023 про відкриття провадження у справі(п.5 ухвали суду: позивачу запропоновано судом подати відповідь на відзив та наявні докази - в строк 5 днів з дня його отримання).

30.06.2023 позивач через систему Електронний суд подав заяву про зміну предмета позову на підставі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) та просить стягнути з відповідача 25089,00 грн штрафу(конкретизувавши форму вираження заявлених штрафних санкцій). Дана заява з додатками приймається судом, оскільки відповідно до ч.3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет позову шляхом подання письмової заяви.

30.06.2023 позивач через систему Електронний суд подав заяву про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Дана заява долучена до матеріалів справи.

11.07.2023 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заперечення на відповідь на відзив в якому звертає увагу суду, що письмова претензія про компенсацію штрафу датована 14.12.2022, чим підтверджується порушення строку на її пред`явлення. Дане заперечення з додатками приєднано до матеріалів справи.

11.07.2023 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про проведення судового розгляду без участі його представника за наявними документами, вказав, що позовні вимоги заперечує з підстав наведених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив.

Судове засідання 12.07.2023 мало бути проведено в режимі відеоконференції з представником позивача, однак при розгляді справи було виявлено: (непрацездатність (несправність) системи, неможливість налагодження коректної роботи системи відеоконференцзв`язку), а саме: не можливість встановити з`єднання.

Ухвалою суду від 17.07.2023 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 25.07.2023 в режимі відеоконференції з представником позивача, у приміщенні Господарського суду Волинської області за адресою: м. Луцьк, пр. Волі 54А, в залі судових засідань №209.

Представник позивача в судовому засіданні 25.07.2023 не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, також заявив усне клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку EasyCon.

У судовому засіданні 25.07.2023 суд ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 09.08.2023

Ухвалою суду від 25.07.2023 повідомлено сторін, що розгляд справи по суті відбудеться 09.08.2023.

Згідно клопотання відповідача від 27.07.2023 просять слухати справу по суті без участі представника відповідача. Позовні вимоги не визнають, підтримують заперечення, що викладені у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив, просять у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні 09.08.2023 підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, згідно клопотання відповідача від 27.07.2023 просили слухати справу по суті без участі представника відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного та наявності клопотання відповідача від 27.07.2023 про слухання справи по суті без їхньої участі, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

23.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ТРАНС ЛОДЖІСТІКС» (далі - Позивач/Замовник/Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК ЛЕГІОН» (далі - Відповідач/Виконавець/Перевізник) укладено Договір - Заявку №ЛГН-1 (далі - Договір №ЛГН-1) (а.с.7,8).

Договір №ЛГН-1 укладено за допомогою засобів електронного зв`язку (електронної пошти) шляхом обміну сканованими копіями зазначеного договору.

Істотні умови Договору №ЛГН-1 погоджені сторонами у п. 1 Договору. Відповідно до умов Договору №ЛГН-1 позивач замовив у відповідача послугу перевезення вантажу за маршрутом Мацежиш (Польща) Новомосковськ (Україна) та погоджено термін доставку вантажу - 30.09.2022 року.

Згідно міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №20220926/1, вантаж доставлено 07.10.2022, на 6 календарних днів пізніше обумовленого cторонами терміну доставки вантажу, що підтверджується підписом та штампом вантажоодержувача у пункту 24 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №20220926/1.

Пунктом 2 Договору №ЛГН-1 передбачено, що: «за затримку в доставці вантажу і постановці авто під завантаження (подачі авто) замовник має право пред`явити штрафні санкції перевізнику у розмірі 100 Євро (сто Євро) по курсу НБУ за кожен день затримки у доставці або запізнення під завантаження».

Крім того, в рамках здійснення своєї господарської діяльності позивачем було укладено Договір транспортного експедирування №05032021-02 від 05.03.2021 (далі - Договір №05032021-01) з Товариством з обмеженою відповідальністю «НТС- ПАРТНЕР», де Позивач є Експедитором, а ТОВ «НТС-ПАРТНЕР» - його Клієнтом (далі - Клієнт) (а.с.19-26).

Відповідно до п. 2.6. Договору №05032021-02 між Експедитором та Клієнтом 15.09.2022 підписана Заявка про перевезення вантажу №37 (далі - Заявка) (а.с.27)

У відповідності до п. 2.1. Договору №05032021-02, Експедитор зобов`язується за плату і за рахунок Клієнта надавати транспортно-експедиторські послуги, пов`язані з організацією та забезпеченням перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів Клієнта, у відповідності до Стандартів надання послуг.

Відповідно до п. 2.3 Договору №05032021-02 виконуючи обов`язки за цим Договором, Експедитор може надавати послуги з організації перевезень вантажів автомобільним, залізничним та іншими видами транспорту по території України, а також інших держав.

Відповідно до п. 2.4. Договору №05032021-02 Експедитор діє від свого імені і за дорученням Клієнта.

Відповідно до п. 3.1.1. Договору №05032021-02 Експедитор зобов`язаний представляти інтереси Клієнта у взаємовідносинах з перевізниками, портами та іншими третіми особами, пов`язаними з перевезенням, перевалкою і транспортно-експедиторським обслуговуванням (далі по тексту - ТЕО) зовнішньоторговельних вантажів Клієнта.

У відповідності зі ст. 901 Цивільного кодексу України(далі ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. ст. 929, 931 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Нормами ст. 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, відповідно до ст. 926 ЦК України позовна давність, порядок пред`явлення позовів у спорах, пов`язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (абзац 38 частини першої статті 1 Конвенції).

Отже, Конвенція розповсюджується на спірні правовідносини сторін у справі щодо перевезення вантажу, оскільки місце прийняття вантажу на перевезення знаходиться у Польщі, а місце доставки - в Україні.

Згідно із частиною 1 ст. 41 Конвенції відповідно до положень статті 40, будь-яка умова, яка прямо чи опосередковано відступає від положень цієї Конвенції, є недійсною. Недійсність такої умови не спричиняє недійсність інших умов договору.

Згідно до частини першої статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Згідно із ст. 19 Конвенції вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.

Частиною третьою статті 30 Конвенції передбачено, що прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише в тому випадку, якщо заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача.

Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія за вих. № 3200/1 від 14.12.2022 (далі претензія) з вимогою оплати на протязі семи днів штрафу з дня отримання вимоги за запізнення в доставці вантажу на суму 25089,00 грн, що стверджується рекомендованим повідомленням №6502100298420 від 14.12.2022 та описом вкладення до листа №6502100298420. Крім того, скан-копія зазначеної претензії 16.12.2022 року була направлена на офіційну електронну адресу відповідача.

Враховуючи, що позивач був обізнаний про доставку вантажу 07.10.2022, він втратив право на стягнення з відповідача штрафу, у зв`язку з тим, що не звернувся до відповідача із відповідною вимогою протягом встановленого міжнародним договором присічного строку 21 день з моменту передачі вантажу у розпорядження одержувача ТОВ «НТС-ПАРТНЕР».

Керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин справи, суд зазначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

Також Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пояснення позивача, які фактично зводяться до тверджень про відсутність підстави для застосування норм ст. 30 «Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів», судом не беруться до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи та вищенаведеними висновками суду. Судом розглянуто справу в межах позовних вимог та визначених підстав позову у позовній заяві.

Аналогічна правова позиція про те, що положення статті 30 Конвенції поширюють свою дію на правовідносини щодо стягнення з перевізника штрафних санкцій у зв`язку з простроченням доставки вантажу, а також необхідності дотримання присічного двадцятиодноденного строку направлення перевізнику відповідної вимоги щодо компенсації таких штрафних санкцій викладено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/6515/17 та від 13.08.2019 у справі №910/14892/18.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, оскільки позивач не дотримався присічного двадцятиодноденного строку направлення відповідачу відповідної вимоги щодо компенсації таких штрафних санкцій дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

У зв`язку із відмовою у позові судові витрати позивача(судовий збір) суд залишає за позивачем.

Відповідач просить стягнути з позивача 5500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2000,00 грн гонорару успіху, на підтвердження яких долучає копії : договору про правову допомогу від 12.06.2023; акту приймання-передачі наданих послуг від 14.06.2023, квитанції до прибуткового касового ордера № 05-06 від 14.06.2023 на суму 5500,00 грн, довіреність від 12.06.2023, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.16-20).

Суд, оцінюючи подану позивачем заяву та документи в її обґрунтування за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3, 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому судом враховано, що поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 року, де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

В якості підтвердження витрат на послуги адвоката відповідач надав Договір про правову допомогу від 12.06.2023 (далі- Договір про правову допомогу), який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК Легіон" (далі - Довіритель, Клієнт) та Лозою Віктором Миколайовичем (далі - Повірений, Адвокат).

Відповідно до п. п. 1.1. Договору про правову допомогу за цим договором Повірений зобов`язується від імені і за рахунок Довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі, що виник із ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс». З цією метою: 1. Здійснити огляд, вивчення та аналіз позовної заяви та доданих до позову доказів та попередню правову оцінку позовних вимог (3 год.). 2. Здійснити аналіз судової практики (1,5 год.). 3. Підготувати відзив на позовну заяву(5 год.). 4. Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи в суді, в т.ч. готувати процесуальні документи на виконання ухвал суду, заяви по суті, надавати письмові пояснення, тощо(3 год.).

Пунктами 2.1., 2.2., 2.3. Договору про правову допомогу встановлено, що за здійснення дій, що визначені у п. 1.1 цього Договору, Довіритель сплачує Повіреному винагороду в розмірі 5500,00 грн. Розрахунок здійснюється в наступному порядку: кошти у вказаній в п. 2.1. сумі сплачуються повіреному в момент передачі довірителю підготовленої позовної заяви. При задоволенні позову(отримання позитивного рішення) Довіритель сплачує Повіреному премію (гонорар успіху) в розмірі 2000,00 грн.

Згідно з п. 3.2.2. Договору про правову допомогу обов`язком Довірителя є зобов`язання виплатити Повіреному винагороду в порядку та розмірі зазначеному в п. 2.1 цього Договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання (п. 6.1. Договору про правову допомогу).

В матеріалах справи міститься довіреність, видана директором підприємства відповідача для виконання представницьких функцій ТОВ " Інтер Транс Лоджістікс " Лозою В.М. та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю видане на ім`я Лози В.М.

До Договору про правову допомогу відповідач надав підписаний ним з Адвокатом Акт приймання-передачі наданих послуг від 14.06.2023, за яким вартість наданих послуг Адвоката склала 5500, 00 грн.

Відповідно до п. 1.1. зазначеного вище Акту Повірений надав, а представник Довірителя Головач М.В. прийняв наступні послуги. Правова допомога у спорі, що виник з ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс»:

- вивчення та аналіз позовної заяви та доданих до позову доказів, здійснення попередньої правової оцінки позовних вимог (3 год. 10 хв.);

- аналіз судової практики (1 год. 20 хв.);

- підготовка відзиву на позовну заяву(5 год. 15 хв.);

- вчинення інших дій необхідних для розгляду справи в суді (3 год.).

Також як встановлено судом, відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив, про що не заначено в акті, проте відноситься на переконання суду до вчинення інших дій необхідних для розгляду справи в суді.

В якості підтвердження оплати наданих послуг з правової допомоги відповідач долучив до матеріалів справи копію квитанції до прибуткового касового ордера №05-06 від 14.06.2023 на суму 5500, 00 грн.

З вищенаведеного акту виконаних робіт та доказів його плати вбачається, що адвокатом надано послуги на загальну суму 5500,00 грн.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Тобто витрати на послуги адвоката мають бути фактично понесеними та підтвердженими належними фінансовими документами.

Колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного суду у своїй постанові від 05.02.2019 року у справі №906/194/18 та постанові від 14.11.2018 року у справі № 910/8682/18 зауважила, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Крім того, як вбачається із пункту 2.1. Договору про правову допомогу, сторони визначили, що за здійснення дій, що визначені у пункті 1.1. цього договору, довіритель сплачує повіреному винагороду у розмірі 5500,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, за його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Крім того, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 640/18402/19 у постанові від 28.12.2020 року, зазначив, розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

З аналізу вищевикладеного слідує, що сторонами у підпункті 2.1. Договору про правову допомогу було погоджено вартість послуг виконавця за договором. Тобто сторонами визначено розмір гонорару адвоката, та встановлено його у фіксованому розмірі, та не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником відповідача, а отже є визначеним.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17).

З аналізу вищевикладеного слідує, що для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок іншої сторони, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи

Частиною 4 статті 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Тому, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного Господарського суду Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 року у справі № 921/2/18, 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 року у справі № 902/519/18, додаткова постанова Касаційного Господарського суду Верховного Суду від 11.12.2018 року у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 року у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19, постанова Велика Палата Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

В даному випадку витрати відповідача на послуги адвоката в заявленому розмірі 5500,00 грн. підтверджені належними фінансовими документами, копії яких наявні у матеріалах справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога відповідача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою. Відтак, вимога про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню в повному обсязі - у розмірі 5500, 00 грн.

Також, відповідачем заявлено до стягнення із позивача суму премії (гонорару успіху), який має бути сплачений адвокату у розмірі 2000,00 грн.

Пункту 2.3 Договору про правову допомогу сторони визначили, що при задоволенні позову (позитивному вирішенні спору) довіритель сплачує повіреному премію (гонорар успіху) у сумі 2000,00 грн.

При цьому, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням вищевикладеного, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 на яку посилається позивач заявляючи до стягнення з відповідача "гонорар успіху" у розмірі 2000,00 грн.

Крім того, Верховним судом у постановах 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За приписами ж частини 6 статті 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

У постанові від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін і зробила висновок, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Суд враховує, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом відповідача послуг, складністю справи, а також підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

При цьому, суд встановивши, що такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозмірні з виконаною адвокатом роботою в суді першої інстанції, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника відповідача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, а їх відшкодування матиме надмірний характер, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.06.2021 року у справі № 922/902/19.

Згідно з частинами 2, 3, 4 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, наявність клопотання позивача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, ціну позову, яка складає 25089,00 грн, суд вважає, що дані витрати у розмірі 2000,00 грн "Гонорар успіху" не пропорційні, неспівмірні, враховуючи обсяг наданих адвокатом відповідача послуг, складністю справи.

Крім того, судом враховано, що надані адвокатом послуги оплачуються відповідачем окремо у розмірі 5500,00 грн., та були визначені у договорі у фіксованому розмірі, та задоволені судом.

З огляду на зазначене, суд оцінивши надані відповідачем докази, дійшов висновку, про відмову у задоволенні заявленої відповідачем до стягнення із позивача суми премії (гонорару успіху), яка має бути сплачена адвокату у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Транс Лоджістікс до Товариства з обмеженою відповідальністю ТК Легіон про стягнення 25089,00 грн - відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Транс Лоджістікс(65014, м.Одеса, вул.Маразліївська, 1/20, код ЄДРПОУ 36553339) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТК Легіон (43001, Волинська обл., м.Луцьк, вул. Шишкіна, 3, код ЄДРПОУ 39299590) 5500,00 грн (п`ять тисяч п`ятсот гривень 00 коп.) витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

11.08.2023.

СуддяА. С. Вороняк