Рішення

від 27.07.2023 по справі 920/542/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.07.2023м. СумиСправа № 920/542/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/542/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

КАРПАТНАФТОХІМ (вул. Промислова, 4, м. Калуш,

Івано-Франківська область, 77306, ЄДРПОУ 33129683)

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОЛОГ (проспект Курський, 18а, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 23633713)

про стягнення 139821 грн 95 коп.

Суть спору: 23.05.2023 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до вимог якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 139821 грн 95 коп, з яких: 69000 грн 00 коп. авансовий платіж, 41400 грн 00 коп неустойка (пеня), 1383 грн 78 коп 3% річних, 5038 грн 17 коп інфляційні втрати, 23 000 грн 00 коп. штрафні санкції за неналежне виконання зобов`язань за Договором підряду від 01.09.2023 № А2021100852; а також просить покласти на відповідача судовий збір.

Ухвалою суду від 24.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для надання процесуальних документів.

Ухвала суду від 24.05.2023 про відкриття провадження у справі, направлена на адресу відповідача отримана представником відповідача 30.05.2023, про що є відмітка на Рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Станом на 27.07.2023 відповідач відзив на позовну заяву суду не надав.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приймаючи до уваги зазначене, суд приходить до висновку, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

За наведеного, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 01.09.2021 між ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» Замовник, Позивач) та ТОВ «ТЕХНОЛОГ» (Підрядник, Відповідач) укладено Договір підряду №А2021100852 (Договір), предметом якого є відновлюваний ремонт турбокомпресора ЦК-135/8-М1 цеху піролізу, компримування і поділу пірогазу виробництва етилену і поліетилену ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ», що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, місто Калуш, вул. Промислова, 9.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, Сторони узгодили, що вартість робіт становить 230 000,00 грн., яка зазначена в Додатку №2 «Договірна ціна» до Договору.

Згідно з підпунктом 4.1.1. пункту 4.1. Розділу 4. «ТЕРМІНИ ВИКОНАННЯ РОБІТ» Договору Відповідач зобов`язується приступити до виконання робіт не пізніше 10 календарних днів з дня отримання від Позивача повідомлення про готовність до здачі в ремонт турбокомпресора ЦК-135/8-М1.

На виконання вищенаведеного пункту Договору, Відповідача було повідомлено листом № 1-217 від 02.11.2021. про готовність до передачі обладнання в ремонт 11.11.2021.

09.11.2021р. Позивачем отримано лист-відповідь №09.11./1 про неможливість направлення спеціалістів Відповідача на вказану дату, мотивуючи це тим, що на виконання іншого договору був задіяний весь персонал та виробничі потужності Відповідача.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що згідно умов підписаного та погодженого сторонами Договору, Відповідач повинен був розпочати виконання робіт не пізніше 19 листопада 2021 року, а закінчити - не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дати початку робіт, отже 29.11.2021. Однак, ні в листопаді 2021 року, ні наступний місяць, спеціалісти Відповідача не прибули на адресу Позивача для виконання робіт по Договору.

У розділі 3 Договору, Сторони узгодили порядок розрахунків, зокрема, відповідно до пп.3.3.1 п. 3.1. Договору, Замовник сплачує на користь Підрядника попередню оплату в розмірі 69 000, 00 грн. з урахуванням ПДВ у строк не більше 5 календарних днів з дати укладення Договору.

Остаточний розрахунок Замовник проводить протягом 10 календарних днів після підписання Актів приймання-передачі виконаних робіт довільної форми (п.3.3.2 Договору).

На виконання умов пп. 3.3.1 п. 3.1. Договору Позивач 09.09.2021 здійснив оплату авансового платежу на суму 69 000,00 грн. платіжним дорученням №4284, що становить 30% від суми Договору.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач 16.12.2021 звернувся до Відповідача з Листом № 1396 про закінчення терміну дії Договору та виконання робіт згідно умов цього Договору. У відповідь на вищезазначений лист, Позивачем 29.12.2021 від Відповідача отримано лист-відповідь № 23.12/1 від 23.12.2021 із пропозицією перенести термін виконання робіт по Договору до 01.04.2022 р.

Сторони, провівши спільні переговори, керуючись п.4.3. Договору, дійшли згоди укласти Додаткову угоду №1 від 30.12.2021р. до Договору (Додаткова угода №1), відповідно до умов якої було продовжено терміну дії Договору до 30.06.2022, але, щодо продовження строку виконання робіт, не було досягнуто згоди.

16.06.2022 Позивач надіслав на адресу Відповідача лист № 687 з проханням виконати договірні умови у найкоротші терміни.

Проте, Відповідач не направив своїх спеціалістів для виконання робіт по договору, не дав жодної відповіді на вищезазначений лист та не повернув авансовий платіж.

05.09.2022 Позивачем на адресу Відповідача було повторно направлено лист №875 від 01.09.2022, який містив в собі вимогу сплатити, протягом 1 банківського дня з дати отримання даного листа, на поточний рахунок Позивача отриману від нього попередню оплату в розмірі 69 000,00 грн.

Вищезазначений лист був отриманий представником Відповідача 14.09.2022, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ..

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що станом на день звернення з позовом до суду Відповідач так і не повернув авансовий платіж в сумі 69 000,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Згідно з ч. 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною І ст. 530 ЦК України унормовано що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

Згідно з ч. І ст.628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначено в ч. З ст. 653 ЦК України, у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або не обумовлено характером його зміни.

Частиною І ст.193 Господарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України) передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. І ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона і підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу

Згідно з частинами 1, 2 статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду Підрядник/Відповідач зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо проведення відновлювального ремонту майна позивача в межах Договору підряду від 01.09.2021 № А2021100852, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Відповідно до п. 7.1.1 Договору, Відповідач зобов`язався виконати всі роботи, які визначено в Договорі та в додатках до нього, в повному обсязі та у встановлені терміни передати їх Позивачу.

Однак, всупереч даному Договору, Відповідач не провів відновлювальний ремонт турбокомпресора ЦК-135/8-М1 цеху піролізу, компримування і поділу пірогазу виробництва етилену і поліетилену ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» у встановлені терміни та не повідомив про обґрунтовані причини невиконання взятого на себе зобов`язання.

Приймаючи до уваги зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є доведеними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, шляхом стягнення з відповідача 69 000 грн.00 коп.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 883 ЦК України, за невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду Підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 10.3 Договору, Сторони погодили, що у разі порушення строків виконання робіт, більше ніж на 5 (п`ять) робочих днів після встановленої дати завершення виконання робіт, Підрядник зобов`язаний переказати на банківський рахунок Замовника неустойку у розмірі 0,1% від вартості робіт за Договором за кожний прострочений день.

Згідно з п. 10.4 Договору, у випадку прострочення строків виконання робіт більш, ніж на 15 календарних днів, Замовник має право в односторонньому порядку прийняти фактично виконані роботи з подальшим розірванням цього Договору в односторонньому порядку, повідомивши про це Підрядника в письмовій формі. Договір буде вважатися розірваним в односторонньому порядку через (десять) календарних днів від дати направлення відповідного повідомлення Підряднику.

В цьому разі Замовник сплачує Підряднику вартість фактично виконаних робіт протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту направлення повідомлення про розірвання цього Договору, та в ці ж самі терміни Підрядник зобов`язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі 10% від вартості невиконаних у строк робіт.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст.551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума неустойки (пені) становить 41400 грн. 00 коп., розмір штрафу становить 23000 грн (за період з 30.11.2021 до 30.05.2022, виходячи з вартості невиконаних у строк робіт 230 000 грн 00 коп.)

Відповідач контр розрахунку штрафних санкцій суду не надав.

Беручи до уваги те, що судом було встановлено факт порушення з боку відповідача строків виконання робіт (не виконання робіт), а стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу) передбачена умовами Договору та нормами чинного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 41400 грн. 00 коп. неустойки (пені) та 23000 грн штрафу.

Окрім цього, позивач, відповідно до поданого розрахунку просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1383 грн 78 коп. ( за період з 16.09.2022 по 17.05.2023 виходячи з суми грошового зобов`язання 69 000 грн 00 коп) та інфляційні втрати в сумі 5038 грн 17 коп..

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому, слід зазначити, що згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Між сторонами такий розмір процентів не визначався.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судом факт неповернення грошових коштів (авансового платежу) відповідачем, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1383 грн 78коп. та інфляційні втрати в сумі 5038 грн 17 коп. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:

Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі на відповідача покладається обов`язок по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись статями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю КАРПАТНАФТОХІМ до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОЛОГ про стягнення 139821 грн 95 коп. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОЛОГ (проспект Курський, 18а, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 23633713) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КАРПАТНАФТОХІМ (вул. Промислова, 4, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77306, ЄДРПОУ 33129683) 69000 грн 00 коп. авансового платежу, 41400 грн 00 коп неустойки (пені), 23000 грн 00 коп штрафу, 1383 грн 78 коп 3% річних, 5038 грн 17 коп інфляційних втрат та 2684 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено і підписано суддею 11.08.2023 у зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. з 01.08.2023 по 10.08.2023 на лікарняному.

СуддяС.В. Заєць