Постанова

від 10.08.2023 по справі 916/1507/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/1507/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

ліквідатор - не з`явився,

ОСОБА_1 - Курочкіна О.О.,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест Груп" - не з`явився,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екоюг" - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 (колегія суддів у складі: Аленін О.Ю. - головуючий, Богатир К.В., Філінюк І.Г.)

та ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 (суддя Лепеха Г.А.)

за заявою ліквідатора Приватного підприємства "Сюіта 2006" арбітражного керуючого Дашка І.В. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП "Сюіта 2006" на ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Екоюг" та про стягнення з них солідарно 5097231,81 грн

у справі №916/1507/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест Груп"

до Приватного підприємства "Сюіта 2006"

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад вимог

1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.06.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "Сюіта 2006" (далі - ПП "Сюіта 2006"), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Дашка І.В.

2. Ухвалою попереднього засідання від 29.07.2021 визнано вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест Груп" (далі - ТОВ "ФК "Фінвест Груп") до ПП "Сюіта 2006" в сумі 5097231,81 грн.

3. Постановою Господарського суду Одеської області від 19.08.2021 визнано банкрутом ПП "Сюіта 2006", відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Дашка І.В.

4. У січні 2022 року ліквідатор ПП "Сюіта 2006" подав до господарського суду першої інстанції заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП "Сюіта 2006" на ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Екоюг" (далі - ТОВ "Екоюг") та про стягнення з них солідарно 5097231,81 грн.

5. В обґрунтування заяви ліквідатор зазначив, що за результатами проведених у межах ліквідаційної процедури дій встановлено, що у боржника відсутні будь-які активи, які б можливо було спрямувати на погашення вимог ініціюючого кредитора по справі, загальна сума визнаних судом вимог якого складає 5097231,81 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

6. За твердженням ліквідатора, ним було отримано фінансову та податкову звітність боржника, а також відомості про рух коштів на поточному рахунку боржника за період 2015-2017 років, проведено аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках та ознак неплатоспроможності.

7. На замовлення арбітражного керуючого ФОП Острик С.Ю. було проведено аналіз показників фінансового стану боржника за результатами проведення якого складено висновок щодо фінансового стану та про наявність ознак неплатоспроможності ПП "Сюіта 2006", а також інвестиційної діяльності підприємства та його становища на ринках, ознак доведення до банкрутства, фіктивного банкрутства, приховування стійкої фінансової неплатоспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, а також подальших перспектив розвитку підприємства.

8. За результатами проведеного аналізу, зокрема, виявлено ознаки критичної неплатоспроможності боржника.

9. Здійснюючи аналіз фінансово-господарського стану боржника з метою виявлення ознак доведення до банкрутства встановлено, що протягом періоду, який аналізується, динаміка показників забезпечення зобов`язань боржника усіма його активами та забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами, розмір чистих активів у 2015-2017 роках різко коливалися.

10. При цьому у 2015 році чистий прибуток боржника становив 0,1 тис. грн.

11. Протягом 2016-2017 років боржник звітував про відсутність господарської діяльності взагалі (прибутку, збитку, оподаткування тощо).

12. Натомість, з аналізу банківських виписок за 2015-2017 роки по рахунку боржника зроблено висновок, що звітування про відсутність господарської діяльності за 2016-2017 роки не відповідає дійсності, оскільки ПП "Сюіта 2006" отримувало дохід від здавання майна в оренду, плати за утримання будинку. Також здійснювало оплату податків, комунальних послуг, ремонтних робіт тощо, які підлягали відображенню у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності боржника.

13. Крім того, ПП "Сюіта 2006" протягом 2015-2017 років здійснювало зняття готівки із банкомату, а саме за 2015 рік - 23474,42 грн, за 2016 рік - 56795,85 грн, за 2017 рік - 862151,50 грн.

14. Загальний розмір знятих грошових коштів підприємства, включаючи комісію за зняття готівки, становить 942421,77 грн.

15. На підставі наведеного зроблено висновок, що протягом періоду, який аналізується, наявні економічні ознаки доведення ПП "Сюіта 2006" до банкрутства, оскільки особами, які мали доступ до рахунку боржника, протягом 2015-2017 років знято з банкомату АТ КБ "Приватбанк" готівку у значних розмірах. При цьому будь-яка інформація про господарську діяльність у 2017 році не відображено (дохід, витрати, прибуток). Шкода, яка заподіяна такими діями боржнику та кредиторам, з урахуванням банківської комісії становить 942421,77 грн. Кредиторська заборгованість станом на 31.12.2017 становила 9293,6 тис. грн. Отже, зняті готівкою грошові кошти службовими особами ПП "Сюіта 2006" та/або особами, які надавали вказівки на здійснення таких дій, могли бути направлені на погашення кредиторських вимог.

16. Також аналізуючи фінансово-господарський стан боржника з метою виявлення ознак приховування банкрутства встановлено, що виходячи із недостовірності даних щодо фінансових результатів боржника за 2015-2017 року, а також відсутності подання фінансових звітів за 2018-2020 роки, слід зробити висновок про наявність ознак приховування банкрутства та відомостей про фінансовий стан боржника.

17. При цьому, протягом 2015-2017 років у балансі боржника відображалася кредиторська заборгованість.

18. За результатами проведеного аналізу встановлено, що загроза неплатоспроможності ПП "Сюіта 2006" мала місце щонайменше за підсумками 2019 року. При цьому строки подання фінансової звітності - до 28.02.2020, тому ОСОБА_1 мала змогу звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство щонайменше у строк до 28.03.2020.

19. Таку заяву боржник у місячний строк не подав, натомість, припинив господарську діяльність у незаконний спосіб, покинувши місце провадження господарської діяльності.

20. В аналізі наявності тенденцій формування незадовільної структури балансу боржника також вказано, що боржник відображав "нульові" відомості про результати господарської діяльності, в тому числі і щодо прибутку (збитку) у 2016-2017 роках, що не відповідає дійсності з огляду на наявність руху коштів за результатами аналізу банківських виписок.

21. У матеріалах справи містяться фінансові звіти боржника за 2015-2017 роки, податкові декларації з податку на прибуток за 2015-2017 роки, а також копії банківських виписок за 2015-2017 роки, які зокрема були предметом дослідження під час аналізу господарсько-фінансової діяльності боржника.

22. Також за результатами проведених арбітражним керуючим дій в межах ліквідаційної процедури встановлено, що у боржника відсутні будь-які активи за рахунок яких можливо було б частково або повністю погасити існуючу кредиторську заборгованість, що підтверджується наявними у матеріалах справи звітами арбітражного керуючого із доданими до них доказами щодо відсутності активів у боржника.

23. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності боржника перебувають нежитлові приміщення (допоміжні приміщення для обслуговування житлового будинку) загальною площею 1150,2 кв.м, з яких 503,5 кв.м - сходові клітини з шахтами ліфтів, 27,5 кв.м - підвал, 619,2 кв.м - технічний поверх.

24. Ліквідатор у своїй заяві зробив висновок про наявність ознак приховування банкрутства та відомостей про фінансовий стан боржника, невжиття посадовими особами боржника заходів щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження справі про банкрутство в місячний строк із дня виявлення загрози неплатоспроможності.

25. З огляду на наведене, ліквідатор вважає, що у діях ОСОБА_1 , яка виконувала повноваження директора ПП "Сюіта 2006" наявна вина, яка полягає у доведенні боржника до банкрутства, і як наслідок неможливість розрахуватись з кредиторами.

Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

26. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП "Сюіта 2006" на ОСОБА_1 та ТОВ "Екоюг", стягнення з них солідарно 5097231,81 грн - задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ "Екоюг" на користь ПП "Сюіта 2006" 5097231,81 грн.

27. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 в частині задоволення заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП "Сюіта 2006" на ОСОБА_1 та стягнення з неї 5097231,81 грн залишено без змін.

28. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що з доказів, які містяться матеріалах справи вбачається, що керівником (директором) банкрута ОСОБА_1 вчинялись дії спрямовані на доведення ПП "Сюіта 2006" до банкрутства, зокрема, шляхом зняття готівки із рахунку боржника та подання недостовірних даних щодо фінансових результатів за 2016-2017 роки, а також у неподанні фінансової звітності за 2018-2020 роки.

29. При цьому, господарські суди зазначили, що у даному випадку об`єктом цього правопорушення є завдання істотної матеріальної шкоди кредиторам діями (бездіяльністю) керівників банкрута, оскільки навмисне зменшення ліквідаційної маси керівником призводить до недостатності майна боржника для погашення боргів перед кредиторами в розумінні ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

30. При цьому, господарськи суди виходили з того, що недостатність майна боржника, що виникає внаслідок дій/бездіяльності керівника боржника, розглядається за нормами ст. 62 КУзПБ як передумова для субсидіарної відповідальності. Так само і ст. 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

31. У даному випадку, задовольняючи заяву ліквідатора, господарські суди встановили, що ОСОБА_1 не наведено жодних обставин, із посиланням на відповідні докази, які б свідчили про відсутність її вини у доведенні до банкрутства ПП "Сюіта 2006" та відсутність підстав для притягнення її до субсидіарної відповідальності.

32. У цьому ж зв`язку суд апеляційної інстанції відхилив твердження ОСОБА_1 щодо того, що останній не передавалась будь-яка бухгалтерська документація щодо діяльності боржника, а всі дії пов`язані з веденням бухгалтерського обліку на підприємстві за весь час діяльності здійснювались безпосередньо власниками боржника, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

33. ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

34. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 1, п. 3 та п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

35. Так, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не було враховано: висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 08.12.2022 у справі №904/4387/19 щодо застосування ст. 61 КУзПБ, зокрема, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута; висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 26.04.2023 у справі №908/1574/20 та від 03.11.2022 у справі №908/2694/20 щодо необхідності оцінки всіх наявних у матеріалах справи доказів в сукупності при встановленні підстав для застосування субсидіарної відповідальності (ст.ст. 74, 76, 77 ГПК України); висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.03.2023 у справі №911/101/21(911/3174/21) щодо того, що неповнота з`ясування ліквідатором обставин, з якими пов`язана можливість покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на третіх осіб, свідчить про нездійснення ліквідатором всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів для задоволення вимог кредиторів; висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.10.2022 у справі №903/988/20 щодо застосування абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ стосовно обчислення строку, протягом якого особа повинна була реалізувати свій обов`язок щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство; висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.10.2022 у справі №927/50/20 щодо застосування ст.ст. 61, 62, 65 КУзПБ, ст.ст. 13, 74 ГПК України.

36. Також скаржник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч. 2 ст. 61 КУзПБ в поєднанні з ч. 1 ст. 62 КУзПБ у подібних правовідносинах в частині встановлення Верховним Судом того, чи можливе подання заяви про покладення субсидіарної відповідальності на відповідних осіб обов`язково тільки після формування ліквідаційної маси щодо боржника, з якої повинен вираховуватись розмір вимог, які заявляються до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку із доведенням його до банкрутства.

37. Крім того, скаржник зазначає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, а саме ст.ст. 79, 86, 91, ч. 4 ст. 269 ГПК України, не дослідили та не надали належної оцінки усім наявним в матеріалах справи доказам. Вказані обставини, є підставою для скасування судових рішень господарських судів попередніх інстанцій на підставі положень п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України. Також, скаржник вказує, що в порушення приписів ст.ст. 80, 119 ГПК України господарський суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання скаржника щодо поновлення строку на подання доказів у справі №916/1507/21 та долучення їх до матеріалів справи. Вказані докази, на думку скаржника, мають суттєве значення для правильного вирішення справи, а тому зазначені обставини є підставою для скасування постанови апеляційної інстанції на підставі п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

38. ТОВ "ФК "Фінвест Груп" подав відзив на касаційну скаргу, в якому він просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 в частині задоволення заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язанням ПП "Сюіта 2006" на директора ОСОБА_1 по стягненню солідарно суми у розмірі 5097231,81 грн залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

39. На думку ТОВ "ФК "Фінвест Груп", доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є необґрунтованими, оскільки у справах (наведених скаржником у касаційній скарзі) та справі, яка переглядається, є різними встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів.

40. Отже, на переконання ТОВ "ФК "Фінвест Груп", суди попередніх інстанцій перевірили, як того вимагають виконання функції судового контролю у справах про банкрутство, факти здійснення ліквідатором боржника детального та повного дослідження підстав та причин виникнення кризової ситуації, що призвела до банкрутства, а також надали оцінку повноті та обґрунтованості такого дослідження.

41. Більш того, ТОВ "ФК "Фінвест Груп" вважає, що звернення ліквідатора до господарського суду про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства є частиною принципу безсумнівної повноти дій у ліквідаційній процедурі.

42. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

43. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду заяви ліквідатора банкрута щодо покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника та керівника - ОСОБА_1 , оскільки саме в цій частині заява ліквідатора переглядалися в суді апеляційної інстанції, тоді як в суді касаційної інстанції учасники справи мають право подати касаційну скаргу на рішення (ухвалу) суду першої інстанції лише після апеляційного перегляду справи (п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України, ст. 9 КУзПБ).

44. З урахуванням встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги.

45. Щодо підстав покладення субсидіарної відповідальності на винних осіб за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його банкрутства, Верховний Суд виходить з такого.

46. Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України (далі - ГК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), КУзПБ.

47. Згідно з ч. 1 ст. 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

48. При цьому умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (ч. 3 ст. 215 ГК України).

49. Частиною 1 ст. 619 ЦК України визначено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

50. Застосування субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами ч. 2 ст. 61 КУзПБ, якою передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

51. При цьому недостатність майна боржника, що виникає внаслідок дій/бездіяльності керівника боржника, розглядається за нормами ст. 62 КУзПБ як передумова для субсидіарної відповідальності.

52. Визначене ч. 2 ст. 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

53. Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.

54. Об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки.

55. Суб`єктами правопорушення є особи, визначені ч. 2 ст. 61 КУзПБ.

56. Суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).

57. Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона правопорушення.

58. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №915/1624/16.

59. Притягнення винних у доведені до банкрутства осіб до субсидіарної відповідальності є механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

60. Першочерговою метою застосування цього механізму є створення для кредиторів у межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав, законних інтересів та задоволення вимог, що відповідає загальній меті процедур банкрутства та кореспондується з обов`язком здійснення ліквідатором всієї повноти передбачених законом повноважень і заходів спрямованих на досягнення цієї мети у ліквідаційній процедурі.

61. Юридичним механізмом досягнення такої мети та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог (подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №915/1624/16).

62. У постанові від 22.04.2021 у справі №915/1624/16 Верховний Суд вказав, що за відсутності у диспозиції ч. 2 ст. 61 КУзПБ конкретизації обставин (дій/бездіяльності винних осіб), що підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, при вирішенні цього питання мають братися до уваги також положення ч. 2 ст. 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

63. У цій справі ліквідатором було визначено суб`єктів відповідальності - учасника та керівника боржника.

64. Слід зазначити, що при цивільно-правовій відповідальності особа, яка є відповідачем, повинна довести відсутність своєї вини, наявність якої презюмується в силу положень ЦК України.

65. ЦК України не містить визначення поняття "вина". Втім, у окремих статтях цього Кодексу, згадується про умисел та необережність. Отже, в цивільному праві традиційно розрізняють умисну та необережну форми вини.

66. Вина у формі необережності має місце за відсутності у особи наміру завдати шкоди. При необережності особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння/бездіяльності, хоча могла та повинна була їх передбачити або легковажно (безпідставно) сподівалася на їх відвернення.

67. Умисел як форма вини включає елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків).

68. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання, тобто цією нормою визначено презумпцію вини у разі порушення зобов`язання.

69. Водночас, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим; за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 ЦК України).

70. Під час розгляду справи судами встановлено, що на замовлення арбітражного керуючого ФОП Острик С.Ю. було проведено аналіз показників фінансового стану боржника за результатами проведення якого складено висновок щодо фінансового стану та про наявність ознак неплатоспроможності ПП "Сюіта 2006", а також інвестиційної діяльності підприємства та його становища на ринках, ознак доведення до банкрутства, фіктивного банкрутства, приховування стійкої фінансової неплатоспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, а також подальших перспектив розвитку підприємства, за результатами проведеного аналізу, зокрема, виявлено ознаки критичної неплатоспроможності боржника.

71. Згідно з загальними висновками за результатами проведеного аналізу встановлено, що:

1) показники поточної неплатоспроможності боржника по періодах, що передують прийняттю рішення про подальшу долю підприємства, мають від`ємний результат. Станом на останню звітну дату (31.12.2017) стосовно підприємства мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, що відповідає законодавчому визначенню його як боржника;

2) в ході проведеного аналізу виявлено ознаки критичної неплатоспроможності;

3) протягом періоду, який аналізується, наявні економічні ознаки доведення ПП "Сюіта 2006" до банкрутства, оскільки особами, які мали доступ до рахунку боржника, протягом 2015-2017 років знято з банкомату АТ КБ "Приватбанк" готівку у значних розмірах. При цьому будь-яка інформація про господарську діяльність у 2017 році не відображено (дохід, витрати, прибуток);

4) виходячи із недостовірності даних щодо фінансових результатів боржника за 2015-2017 роки, а також відсутності подання фінансових звітів за 2018-2020 роки, слід зробити висновок про наявність ознак приховування банкрутства та відомостей про фінансовий стан боржника;

5) викладене дає підстави стверджувати, що до ПП "Сюіта 2006" неможливо застосувати відновлювальні процедури з огляду на недостатність реальних активів, за рахунок яких можливо здійснювати господарську діяльність, а також самої господарської діяльності. Ліквідаційна процедура - єдина процедура, яку можливо застосувати до ПП "Сюіта 2006".

72. Додатково господарські суди зазначили, що у матеріалах справи містяться фінансові звіти боржника за 2015-2017 роки, податкові декларації з податку на прибуток за 2015-2017 роки, а також копії банківських виписок за 2015-2017 роки, які зокрема були предметом дослідження під час аналізу господарсько-фінансової діяльності боржника. Також за результатами проведених ліквідатором дій в межах ліквідаційної процедури встановлено, що у боржника відсутні будь-які активи за рахунок яких можливо було б частково або повністю погасити існуючу кредиторську заборгованість, що підтверджується наявними у матеріалах справи звітами ліквідатора із доданими до них доказами щодо відсутності активів у боржника.

73. Крім того, господарські суди врахували, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності боржника перебувають нежитлові приміщення (допоміжні приміщення для обслуговування житлового будинку) загальною площею 1150,2 кв.м, з яких 503,5 кв.м - сходові клітини з шахтами ліфтів, 27,5 кв.м - підвал, 619,2 кв.м - технічний поверх.

74. Суд апеляційної інстанції у цьому зв`язку цілком обґрунтовано врахував судову практику Верховного Суду з цього питання, а також висновки Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 09.11.2011 №14-рп/2011, від 02.03.2004 №4-рп/2004 та правильно зауважив, що нежитлові приміщення (допоміжні приміщення для обслуговування 9-поверхового житлового будинку) загальною площею 1150,2 кв.м є спільною сумісною власністю мешканців багатоквартирного будинку. У зв`язку з цим, це виключає можливість реалізації таких об`єктів з подальшим направленням виручених коштів від продажу на погашення заборгованості боржника.

75. Верховний Суд вважає, що враховуючи зазначені вище обставини справи та наявні докази, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що керівником (директором) банкрута ОСОБА_1 вчинялись дії спрямовані на доведення ПП "Сюіта 2006" до банкрутства, зокрема, шляхом зняття готівки із рахунку боржника та подання недостовірних даних щодо фінансових результатів за 2016-2017 роки, а також у неподанні фінансової звітності за 2018-2020 роки.

76. При цьому, у даному випадку об`єктом цього правопорушення є завдання істотної матеріальної шкоди кредиторам діями (бездіяльністю) керівника банкрута.

77. Так, навмисне зменшення ліквідаційної маси керівником призводить до недостатності майна боржника для погашення боргів перед кредиторами в розумінні ч. 2 ст. 61 КУзПБ.

78. Недостатність майна боржника, що виникає внаслідок дій/бездіяльності керівника боржника, розглядається за нормами ст. 62 КУзПБ як передумова для субсидіарної відповідальності.

79. Так само і ст. 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

80. Однак, зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність.

81. У цьому разі відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав. Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність.

82. Господарські суди встановили, що ОСОБА_1 не наведено жодних обставин, із посиланням на відповідні докази, які б свідчили про відсутність її вини у доведенні до банкрутства ПП "Сюіта 2006" та відсутність підстав для притягнення її до субсидіарної відповідальності.

83. При цьому, господарські суди відхилили твердження ОСОБА_1 про те, що їй не передавалась будь-яка бухгалтерська документація щодо діяльності боржника, а всі дії пов`язані з веденням бухгалтерського обліку на підприємстві за весь час діяльності здійснювались безпосередньо власниками боржника, з огляду на таке.

84. Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

85. Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства: 1) обов`язок дбайливого ставлення (duty of care), що передбачає обов`язок діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним; 2) обов`язок лояльності (duty of loyalty), що націлений на уникнення конфлікту інтересів і дії директора під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього.

86. Особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв`язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №916/1272/18).

87. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

88. Будь-яка господарська операція, дія (бездіяльність) суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи.

89. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, зважаючи на конкретні обставини, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

90. Господарські суди врахували наведене та встановили, що:

- ОСОБА_1 не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що остання не отримувала бухгалтерську документацію щодо діяльності боржника,

- на підставі рішення №9 ПП "Сюіта 2006" від 15.07.2015 на ОСОБА_1 було покладено обов`язки директора боржника з 16.07.2015 з правом діяти від імені підприємства в межах визначеним чинним законодавством та Статутом підприємства і ці обставини не заперечуються ОСОБА_1 ,

- доказів того, що обов`язки директора ПП "Сюіта 2006" було покладено на будь-яку іншу особу, зокрема, на засновника наявні матеріли справи не містить,

- з наявних у матеріалах справи фінансових та податкових звітів за період з 2015-2017 роки вбачається, саме ОСОБА_1 є підписантом таких звітів від імені товариства, що свідчить про обізнаність останньої із фінансовим станом боржника,

- відомості відображені ОСОБА_1 у названих звітах свідчать про відсутність господарської діяльності взагалі (прибутку, збитку, оподаткування тощо),

- відповідно до банківських виписок за 2015-2017 роках по рахунку боржника, звітування про відсутність господарської діяльності за 2016-2017 роки не відповідає дійсності, оскільки ПП "Сюіта 2006" отримувало дохід від здавання майна в оренду, плати за утримання будинку. Також здійснювало оплату податків, комунальних послуг, ремонтних робіт тощо, які підлягали відображенню у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності боржника.

91. Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 , подаючи відповідні звіти, зазначила недостовірні відомості щодо відсутності господарської діяльності підприємства, у той час як ПП "Сюіта 2006" отримувало прибуток, а також здійснювало витрати. Крім того, наведені обставини спростовують твердження скаржника про те, що всі дії пов`язані з веденням бухгалтерського обліку на підприємстві за весь час діяльності здійснювались безпосередньо власниками боржника, оскільки доказів на підтвердження того, що відповідні звітності (фінансові та податків) складались та підписувались іншими особами крім ОСОБА_1 немає.

92. Тому Верховний Суд критично ставиться до посилання у касаційній скарзі на те, що господарські суди не в повній мірі дослідили матеріали справи, які мають значення для розгляду заяви, що призвело до передчасного висновку судів попередніх інстанцій щодо наявності в діях керівника боржника вини щодо доведення до банкрутства без з`ясування усіх обставин справи.

93. Слід зауважити, що банкрутство (неплатоспроможність) не є одномоментним процесом, а суд лише констатує цей стан, до якого призводять дії (бездіяльність) у широкому загалом часовому проміжку.

94. ЄСПЛ у рішенні від 11.12.2018 у справі "Лекич проти Словенії" (Lekic v. Slovenia) визнав таким, що не відповідає принципу добросовісності в комерційній практиці невжиття колишнім керівником компанії за наявності ознак банкрутства заходів до визнання компанії банкрутом в рамках процедури неспроможності фактичне продовження її існування як юридичної особи, не зважаючи на неможливість виконання зобов`язань. Відповідно ЄСПЛ констатував, що заявник не може отримати з цієї ситуації вигоду у вигляді звільнення від зобов`язань. При цьому така відповідальність передбачалася нормами національного законодавства Словенії.

95. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що у цій справі ліквідатором у заяві про покладання субсидіарної відповідальності викладено усі складові елементи цього господарського правопорушення, а судами попередніх інстанцій їх розглянуто та ухвалено обґрунтоване рішення про стягнення з керівника боржника відповідної суми.

96. Стосовно доводів касаційної скарги про порушення судом другої інстанції п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №904/4387/19, від 26.04.2023 у справі №908/1574/20, від 03.11.2022 у справі №908/2694/20, від 07.03.2023 у справі №911/101/21(911/3174/21), від 06.10.2022 у справі №903/988/20, від 19.10.2022 у справі №927/50/20, Верховний Суд вважає, що на відміну від справи, що розглядається, фактичні обставини справ, на які посилається скаржник не є подібними цій справі.

97. Так, направляючи на новий розгляд справи №908/1574/20 та №908/2694/20, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій не оцінили всіх наявних у справі доказів в сукупності, не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та доводам сторін наведеним в обґрунтування та заперечень вимог заяви ліквідатора на предмет підтвердження ними обставин, які підтверджують наявність/відсутність вини відповідачів у доведенні боржника до банкрутства, тоді як у справі, що переглядається, доказова база на підтвердження доводів ліквідатора для покладення субсидіарної відповідальності на керівника боржника є достатньою.

98. У справі №904/4387/19 Верховний Суд дійшов висновку, що ліквідатор банкрута до господарського суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на керівника, засновників (учасників) боржника не звертався, а тому висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для затвердження звіту ліквідатора та закриття провадження у справі про банкрутство є помилковими. Отже, у наведеній справі розглядалося питання щодо наявності підстав для затвердження звіту ліквідатора та закриття провадження у справі про банкрутство, а не покладення субсидіарної відповідальності на винних осіб. Аналогічне питання розглядалося і у справі №927/50/20, на яку посилається скаржник. Отже, правовідносини у справі, що переглядається, і у наведених справах, не є подібними.

99. В рамках справи №911/101/21(911/3174/21) Верховний Суд зазначив, що арбітражним керуючим складено повідомлення про неможливість здійснення аналізу фінансової, господарської, інвестиційної та іншої діяльності боржника, його становище на ринках, у зв`язку із відсутністю необхідної для цього інформації. Тобто до суду взагалі не було подано звіту про аналіз фінансового стану боржника, із змісту якого можна було б зробити висновок про конкретні дії/бездіяльність відповідної особи, що призвело до неплатоспроможності та, як наслідок, подальшого банкрутства боржника, оскільки у арбітражного керуючого була відсутня необхідна для цього інформація у т.ч. були відсутні документи господарсько-фінансової діяльності боржника. Натомість, у справі №916/1507/21 такі документи були подані до суду першої інстанції, а також було надано і аналіз показників фінансового стану боржника.

100. У справі №903/988/20 вирішувалося питання щодо покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, що регламентована ч. 6 ст. 34 КУзПБ, що очевидно не є релевантною до правовідносин, які виникли в рамках справи №916/1507/21, в якій вирішується питання щодо покладення субсидіарної відповідальності на винних осіб в порядку ст. 61 КУзПБ.

101. Верховний Суд враховує, що у даному випадку не є вирішальними під час покладення субсидіарної відповідальності на керівника боржника на підставі ст. 61 КУзПБ, наведені у постанові господарського суду апеляційної інстанції посилання на той факт, що за результатами проведеного аналізу встановлено, що загроза неплатоспроможності ПП "Сюіта 2006" мала місце щонайменше за підсумками 2019 року (строки подання фінансової звітності до 28.02.2020), тому керівник боржника ОСОБА_1 мала звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство щонайменше у строк до 28.03.2020, однак таку заяву не подала. Зазначені посилання не привели до прийняття неправильного вирішення спору по суті у даній справі.

102. Щодо посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ч. 2 ст. 61 КУзПБ в поєднанні з ч. 1 ст. 62 КУзПБ у подібних правовідносинах в частині встановлення Верховним Судом того, чи можливе подання заяви про покладення субсидіарної відповідальності на відповідних осіб обов`язково тільки після формування ліквідаційної маси щодо боржника, з якої повинен вираховуватись розмір вимог, які заявляються до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку із доведенням його до банкрутства.

103. Відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

104. Згідно з ч. 1 ст. 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

105. Як зазначалося вище, у власності боржника перебувають нежитлові приміщення (допоміжні приміщення для обслуговування 9-поверхового житлового будинку), що є спільною сумісною власністю мешканців багатоквартирного будинку та виключає можливість реалізації таких об`єктів з подальшим направленням виручених коштів від продажу на погашення заборгованості боржника. Отже, наведені обставини виключають можливість віднесення такого майна до ліквідаційної маси. У зв`язку з викладеним, ліквідатор звернувся до господарського суду з відповідною заявою з дотриманням зазначених вимог.

106. При цьому вказані висновки скаржником не спростовано, а тлумачення правових норм, зокрема, про включення майна, що є спільною сумісною власністю мешканців багатоквартирного будинку до ліквідаційної маси боржника з їх подальшою реалізацією, зводиться до суб`єктивного тлумачення норм права скаржником.

107. Крім того, скаржник зазначає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, а саме ст.ст. 79, 86, 91, ч. 4 ст. 269 ГПК України, не дослідили та не надали належної оцінки усім наявним в матеріалах справи доказів; в порушення приписів ст.ст. 80, 119 ГПК України господарський суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання скаржника щодо поновлення строку на подання доказів у справі та долучення їх до матеріалів справи.

108. У цьому зв`язку Верховний Суд виходить з такого.

109. Звертаючись до господарського суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 зазначила про те, що вона не отримувала додатки, які додані арбітражним керуючим до заяви про покладення субсидіарної відповідальності, а ознайомитись з наявними матеріалами справи та надати відповідні пояснення вона не могла через воєнні дії на території України, поштову кореспонденцію не отримувала, а про наявність оскаржуваної ухвали дізналась випадково 01.03.2023, після чого одразу звернулась за правовою допомогою. Наведені обставини скаржник вважає поважними для поновлення пропущеного строку на подання відповідних доказів.

110. Частиною 1 ст. 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

111. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

112. Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

113. Суд апеляційної інстанції врахував наведені вимоги ГПК України і правильно зазначив про те, що аналіз змісту ч. 1 ст. 266 та ст. 118 ГПК України дозволяє зробити висновок про запровадження законодавцем процесуального імперативу стосовно залишення без розгляду судом доповнення чи зміни апеляційної скарги, поданих поза межами строку на апеляційне оскарження.

114. Так, суд апеляційної інстанції зауважив, що надані скаржником додаткові пояснення фактично за своїм змістом є іншою апеляційною скаргою (доповненням до скарги) та містять доводи, обставини, про які не зазначено скаржником в апеляційній скарзі. При цьому такі пояснення подані скаржником поза межами законодавчо визначеного строку на апеляційне оскарження та не містять клопотання про поновлення строку на їх подання, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції залишив їх без розгляду.

115. Щодо наданих скаржником доказів, які остання просила залучити до матеріалів справи та поновити строк на їх подання, суд апеляційної інстанції також зазначив, що ст. 80 ГПК України врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

116. Згідно з ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

117. Частинами 4, 5 та 8 наведеної статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

118. Частиною 3 ст. 269 ГПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

119. Так, в обґрунтування таких обставин скаржник посилається на знаходження поза межами України у зв`язку із збройною агресією з боку рф та не отримання від арбітражного керуючого додатків до заяви про покладення субсидіарної відповідальності.

120. Разом з цим за приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

121. Втім, суд апеляційної інстанції зазначив, що скаржником не надано, а наявні матеріли справи не містять доказів на підтвердження того, що скаржник дійсно знаходиться поза межами України, не має можливості отримувати поштову кореспонденцію, приймати участь у судових засіданнях, надавати відповідні докази, тощо.

122. До того ж, заява про покладення субсидіарної відповідальності була подана арбітражним керуючим до суду першої інстанції 26.01.2022.

123. Ухвалою суду першої інстанції від 27.01.2022 заяву арбітражного керуючого про покладення субсидіарної відповідальності було призначено до розгляду на 24.02.2023.

124. Вказана ухвала отримана ОСОБА_1 08.02.2022, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням від 03.02.2022.

125. Наведене свідчить про те, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність заяви арбітражного керуючого про покладення субсидіарної відповідальності та про її призначення до розгляду судом першої інстанції. Однак, жодних заяв, заперечень, тощо, зокрема й з приводу відсутності додатків до заяви ОСОБА_1 до суду першої інстанції не надавала.

126. Водночас апеляційна інстанція встановила, що заява арбітражного керуючого про покладення субсидіарної відповідальності не містить жодних додатків до неї, а також не містить посилання на наявність будь-яких додатків. Натомість, 16.02.2022 арбітражним керуючим додатково до заяви про покладення субсидіарної відповідальності було надано копії фінансових звітів, податкових декларацій та банківських виписок.

127. На підтвердження направлення таких доказів ОСОБА_1 арбітражним керуючим надано опис вкладення, фіскальний чек та накладну, які датовані 02.02.2022, що свідчить про обізнаність скаржника як зі змістом заяви про покладення субсидіарної відповідальності, так й з додатками доданими до неї, однак, своїм правом на подання відзиву, заперечень, доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції не скористалась.

128. При цьому, воєнний стан на території України запроваджено з 24.02.2022, тобто після того як ОСОБА_1 стало відомо про наявність відповідної заяви про покладення субсидіарної відповідальності та призначення її до розгляду.

129. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що оскаржувана ухвала прийнята судом першої інстанції 16.02.2023, тобто більш ніж через рік після подання арбітражним керуючим заяви про покладення субсидіарної відповідальності, та за наявності доказів щодо обізнаності ОСОБА_1 про наявність такої заяви, чим спростовуються доводи ОСОБА_1 про відсутність можливості, через запровадження воєнного стану, своєчасно подати до суду першої інстанції відповідні докази по справі.

130. Також суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що ОСОБА_1 , у разі неможливості безпосередньої участі у справі, не була позбавлена можливості скористатись своїм правом на доручення представництво власних інтересів відповідному представнику (адвокату), як то було вчинено під час апеляційного перегляду справи.

131. Крім того, ОСОБА_1 зверталася до господарського суду першої інстанції з заявами про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану, що також свідчить про її обізнаність про розгляд заяви ліквідатора.

132. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України", згідно якого пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

133. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскарженої постанови, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

134. Верховний Суд вважає висновок судів попередніх інстанцій у справі обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

135. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

136. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та ухвали господарського суду першої інстанції, - без змін.

Судові витрати

137. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 у справі №916/1507/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді О. Банасько

В. Пєсков