Постанова

від 12.07.2023 по справі 280/6622/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 липня 2023 року м. Дніпросправа № 280/6622/21Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.11.2021 року (головуючий у першій інстанції Лазаренко М.С.) в адміністративній справі №280/6622/21 за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області до Оріхівського районного суду Запорізької області, третя особа - суддя Оріхівського районного суду Запорізької області Мінаєв М.М. про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі відповідач, ТУДСА) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Оріхівського районного суду Запорізької області (далі відповідач, районний суд), третя особа - суддя Оріхівського районного суду Запорізької області Мінаєв М.М. (далі тертя особа, ОСОБА_1 ) в якому просило: визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови від видання наказу про перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача видати наказ про перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01 по 13 січня 2020 року з утриманням на користь державного бюджету суми зайво виплаченої доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 за вислугу років та доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук за період з 01 по 13 січня 2020 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.11.2021року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що підставою звернення територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області слугували висновки Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області за період з 01.01.2019р. по 31.12.2020р.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року (справа N° 826/18686/16) дійшов висновку, що аналіз правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дають підстави для висновку про те, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якій вона адресована.

Таким чином, враховуючи положення п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та правову позицію Верховного Суду вимога Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області про усунення виявлених порушень від 09.07.2021р. є обов`язковою до виконання територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, як підконтрольної установи в розумінні Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Тобто, в даному спорі мова йде про припинення виплати третій особі доплат на підставі прямої норми закону - ч. 10 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка не передбачає виключень під час її застосування, та вимоги органу державного фінансового контролю, який в силу діючого законодавства наділений повноваженнями щодо контролю за використанням бюджетних коштів.

Припинення виплати доплати до посадового окладу третій особі у справі та видання наказу про перерахунок її суддівської винагороди відповідає задекларованим в ч. 2 статті 19 Конституції України засадам діяльності органів державної влади.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Відповідно до Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на І квартал 2021 року Управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області в період з 25.02.2021р. по 25.05.2021р. (із зупиненням в період з 15.03.2021р. по 17.03.2021р., з 22.03.2021р. по 18.04.2021р., з 29.04.2021р. по 11.05.2021р. та з 14.05.2021р. по 16.05.2021р.) проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області за період з 01.01.2019р. по 31.12.2020р. (далі - ревізія).

За результатами проведення ревізії фахівцями Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області складено Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 25.05.2021р. №08.08-20/7 (далі - Акт), у якому фахівці Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області доходять висновку про те, що з втратою з 01.01.2020р. чинності пунктом 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII судді, які не мають повноважень для здійснення правосуддя, з 01.01.2020р. втратили право на отримання доплат до посадового окладу.

Не погодившись із вищевказаними висновком ТУ ДСАУ в Запорізькій області направило на адресу Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області заперечення, у яких наголошувало на тому, що вважає зазначений висновок фахівців Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області безпідставним, а виплата суддям, які не здійснювали повноваження через обставини, що не залежать від них особисто або не були обумовлені їхньою поведінкою, доплат до посадового окладу у 2020 році здійснювалася відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 на підставі наказів, виданих головами місцевих загальних судів Запорізької області у межах їх повноважень.

08.07.2021р. на адресу ТУ ДСАУ в Запорізькій області надійшов Висновок на заперечення до акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області за період з 01.01.2019р. по 31.12.2020р. (супровідний лист від 06.07.2021р. №040808-15/2574-2021), у якому зазначено, що усі вищевикладені заперечення територіального управління не приймаються.

Як наслідок, 12.07.2021р. на адресу територіального управління надійшла вимога Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області від 09.07.2021р. №040808-15/2661-2021 «Про усунення виявлених порушень», у якій вимагається забезпечити відшкодування відповідно до чинного законодавства на користь державного бюджету зайво виплачених доплат до посадового окладу суддів.

На виконання вимоги Управління Східною офісу Держаудитслужби в Запорізькій області від 09.07.2021р. №040808-15/2661-2021 ТУ ДСАУ в Запорізькій області на адресу Оріхівського районною сулу Запорізької області направлено лист від 21.07.2021р. №08-04/3108 з пропозицією видати наказ про проведення перерахунку суддівської винагороди судді Оріхівського районного сулу Запорізької області ОСОБА_1 за період з 01 по 13 січня 2020 року.

26.07.2021р. на адресу позивача надійшов лист Оріхівського районного суду Запорізької області віл 23.07.2021р. №01-26/61/21 з відмовою видати наказ про перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області вважає такі дії Оріхівського районного суду Запорізької області неправомірними у зв`язку з чим звернулось до суду з даним позовом.

Як вбачається з матеріалів ревізії при вирішенні питання щодо правомірності виплати доплат до посадового окладу суддям, які не мали повноважень для здійснення правосуддя у 2020 році, фахівці Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області виходять з того, що з втратою з 01.01.2020р. чинності пунктом 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII судді, які не мають повноважень для здійснення правосуддя, втратили право на отримання доплат до посадового окладу.

У Висновку на заперечення до акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області за період з 01.01.2019р. по 31.12.2020р. зазначається наступне:

Пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010р. №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Цю норму виключено на підставі Закону України №193-ІХ від 16.10.2019р. «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського самоврядування» (набрання чинності з дня опублікування з 07.11.2019р., крім підпункту 16 пункту 1 розділу І цього Закону (пункти 22 а 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» виключити), який набирає чинності з 1 січня 2020 року).

Тобто, Рішенням Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04.12.2018р. було визначено неконституційними положення статті 133 саме Закону України №2453-VI, який втратив свою чинність з 01.01.2020р.

В свою чергу, посилаючись на частину десяту статті 135 Закону України №1402, Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області стверджує, що починаючи з 01.01.2020р. суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

У вимозі про усунення виявлених порушень (лист Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області від 09.07.2021р. №040808-15/2661-2021) від територіального управління вимагається забезпечити відшкодування відповідно до чинного законодавства на користь державного бюджету за кодом доходів 24060300 «Інші надходження» зайво виплачених доплат до посадового окладу суддів.

Підстави для проведення перерахунку суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01.01.2020р. обґрунтовуються позивачем наступним.

Указом Президента України від 07.11.2013р. №620/2012 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Оріхівського районного суду Запорізької області. П`ятирічний строк перебування на посаді судді у судді Оріхівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 завершився 07.11.2018р.

Указом Президента України від 14.01.2020р. №7/2020 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Оріхівського районного суду Запорізької області.

Виходячи з наведеного, у період з 07.11.2018р. по 13.01.2020р. включно ОСОБА_1 не мав повноважень для здійснення правосуддя у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну, на який його було призначено вперше відповідно до статті 128 Конституції України (в редакції, що діяла на момент її призначення).

Наказом Оріхівського районного суду Запорізької області від 17.12.2018р. №4-ос судді ОСОБА_1 на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 було відновлено виплату доплати за вислугу років (у розмірі 20% посадового окладу як такій, стаж роботи якої на момент видання наказу становив 08 років 00 місяців 10 днів) та доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук (у розмірі 15% посадового окладу).

Позивач зазначає, що з положень Акту виплата доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 у період з 04.12.2018р. по 31.12.2019р. включно здійснювалася правомірно, оскільки на той момент був чинним пункт 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII, згідно якого (як бланкетної норми права) питання суддівської винагороди регулювалися статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI. Із втратою чинності з 01.01.2020р. пункту 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII питання суддівської винагороди регулюються статтею 135 зазначеного закону, частина десята (щодо відсутності у суддів, які не здійснюють правосуддя, права на отримання доплат до посадового окладу) якої не визнавалася неконституційною.

Таким чином, бездіяльність Оріхівського районного суду Запорізької області щодо не видання наказу про перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01 по 13 січня 2020 року, на думку територіального управління, є неправомірною, перешкоджає територіальному управлінню забезпечити виконання частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII та створює перешкоди для відшкодування на користь державного бюджету сум зайво виплаченої доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 за вислугу років та за науковий ступінь кандидата юридичних наук у період з 01 по 13 січня 2020 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відносини з приводу проходження публічної служби професійним суддею врегульовані приписами статей 126 130-1 Конституції України та положеннями Закону №1402-VІІІ.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Колегія суддів зазначає, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 135 Закону врегульовано питання щодо суддівської винагороди.

Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Згідно із пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VI.

Частиною 10 статті 133 Закону України № 2453-VI (в редакції Закону України від 12.02.2015р. № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») установлено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018р. положення частини 3, 10 статті 133 Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI визнано неконституційними та вони втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Положення пункту 22 та пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII виключено на підставі Закону України від 16.10.2019р. № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності з 01.01.2020р.

Згідно з частиною 10 статті 135 Закон № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Отже, цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

З матеріалів адміністративної справи встановлено, що Указом Президента України від 07.11.2013р. №620/2012 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Оріхівського районного суду Запорізької області.

П`ятирічний строк перебування на посаді судді у судді Оріхівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 завершився 07.11.2018р.

Указом Президента України від 14.01.2020р. №7/2020 ОСОБА_1 призначений на посаду судді.

З наведених обставин слідує, що фактично підставою для звернення до суду з позовом стало переконання органу державного фінансового контролю щодо відсутності підстав для отримання суддями, які не здійснювали правосуддя, доплат до посадового окладу, починаючи з 01.01.2020р. по 13.01.2020р.

Суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Ухвалюючи рішення № 11-р/2018 від 04 грудня 2018 року Конституційний Суд України вирішив, зокрема: «Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:

- частини 1 статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини 8 статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини 3 статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Положення частин 3, 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У пункті 3.4. Рішення Конституційний Суд України звернув увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом № 2453 у редакції Закону № 192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом № 1402.

Зазначено, що позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Застосований законодавцем у положенні частини 10 статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VШ, Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування від 16 жовтня 2019 року № 193 IX, Про Вищу раду правосуддя від 21 грудня 2016 року №1798-VІІІ у п. 4.1. рішення та було вказано, що Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності судців є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин, (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту З мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин, (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).

Суд зазначає, що положення частини 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, які визнані Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11 -р/2018 не конституційними, були тотожними за змістом положенням частини 10 статті 135 Закону № 1402-VІІІ, а тому визнанню неконституційному повторно не підлягають.

Враховуючи наведені висновки Конституційного Суду України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

При цьому, проаналізувавши підстави, які визначені Конституційним Судом України, для визнання неконституційними окремих норм права, а також врахувавши те, що положення частини 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, які визнані рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018р. за № 11-р/2018 не конституційними, були тотожними за змістом положенням частини 10 статті 135 Закону № 1402-VIII, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що вказане Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. за №11-р/2018 (Справа №1-7/2018(4062/15) стосується не тільки попередніх редакцій Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й аналогічних вимог ч. 10 ст. 135 Закону України від 02.06.2016р. за № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», які також не відповідають Конституції України, а тому не підлягають застосуванню, тобто Конституційний Суд України вирішує питання не тільки ретроспективно відносно двох минулих редакцій Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й прив`язує визнання його положень неконституційними і для цілей нині діючого Закону України від 02.06.2016р. за № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги приписи статей 147 та 151-2 Конституції України щодо обов`язковості рішень Конституційного Суду України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для неотримання доплат до посадового окладу суддями, які не здійснювали правосуддя з незалежних від них причин, з 01.01.2020р. по 13.01.2020р.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.11.2021 року в адміністративній справі №280/6622/21 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.11.2021 року в адміністративній справі №280/6622/21 за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області до Оріхівського районного суду Запорізької області, третя особа - суддя Оріхівського районного суду Запорізької області Мінаєв М.М. про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.

Повна постанова складена 07 серпня 2023 року.

Головуючий - суддяС.В. Білак

суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Чабаненко