Ухвала

від 14.08.2023 по справі 293/1231/23

ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 293/1231/23

Провадження № 2/293/407/2023

УХВАЛА

14 серпня 2023 рокусмт Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі судді Лось Л.В., розглядаючи позовну заяву

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 )

до Черняхівської селищної ради (адреса: майдан Рад, 2, смт Черняхів, Житомирський район, Житомирська область, 12301),

провизнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Черняхівської селищної ради, відповідно до змісту якого просить визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач добросовісно заволодів чужим майном і тривалий час продовжує відкрито, безперервно володіти та користуватись приміщенням квартири, що вважажє підставою для визнання права власності за позивачем за набувальною давністю.

Дослідивши зміст поданої позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України та має недоліки, що перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі за таких підстав.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175, ч. 5 ст. 177 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги; позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

За змістом ст. 344 ЦК України при набувальній давності тягар доказування лягає на позивача.

З огляду на положення статті та роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 5 від 07.02.2014 року, набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою, володілець суб`єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років.

Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не повинен знати і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, а також обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є її власником (Постанова Верховного суду від 19.09.2018 р., по справі N 296/6949/17).

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі N 201/12550/16-ц (провадження N 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 27.09.2018 р., по справі N 571/1099/16-ц та Постанові від 31.10.1018 р., по справі N 683/2047/16-ц.

З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна та, окрім цього, застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю.

У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 по справі N 910/17274/17).

Посилаючись у позові на володіння майном тривалий час, позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що при заволодінні чужим майном вона не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на квартиру; не надано жодних доказів в підтвердження того, що позивач безперервно протягом 10 років володіє майном (квитанції про оплату комунальних послуг, докази взагалі отримання квартири від Головинського вищого професійного училища, у тому числі з яких видно було б на якій підставі було надано квартиру позивачу (для тимчасового проживання, у власність, оренду, тощо).

Вказуючи у позовній заяві про, що спірне майно не має титульного власника, позивач посилається на витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно, виданий на квартиру АДРЕСА_3 , при цьому не надаючи жодних доказів належності в цілому будинку, у якому знаходиться спірна квартира, будь-якій юридичній чи фізичній особі. Довідка Головинського вищого професійного училища нерудних технологій та відповідь Черняхівської селищної територіальної громади про те, що спірна квартира не перебуває у комунальній власності громади не свідчать про відсутність взагалі власника даного будинку в цілому, оскільки такий може належати, зокрема, і до державної власності.

Таким чином позивачу слід надати докази у підтвердження свої вимог про те, що спірне майно не має саме власника і позивачу не було відомо про такі обставини.

Суд звертає увагу, що оскільки спірне майно було надано для проживання саме закладом освіти, позивачу слід надати відповідні докази, що орган управління такого заклад , а саме Міністерство освіти і науки України або ж Департамент освіти і науки Житомирської облдержадміністрації не є власниками спірного майна і позивачу про це було не відомо.

Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом цього спору.

Отже, в позовній заяві не чітко викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не зазначені докази, які б підтверджували відповідні обставини та відповідно не долучені такі до позовної заяви.

Крім того, в позовній заяві не зазначено з огляду на приписи ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України, як, яким чином і коли відповідач порушив, не визнав чи оспорив права позивача.

Визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача.

Відповідачем є та процесуальна особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. На відміну від позивача відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Однак, визначивши процесуальний статус Черняхівської селищної ради, як відповідача, позивач жодним чином не обґрунтувала, якими саме діями чи бездіяльністю зазначеного відповідача порушуються, не визнаються чи оспорюються будь-які її права, як позивача.

Позивач лише вказує, що відповідачем зазначено Черняхівську селищну раду, оскільки їй як давнісному володільцю не відомий попередній власник, а відповідач є органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади.

Проте слід зазначити, що територіальна громада уповноважена на управління тим чи іншим майном, яке перебуває у її віданні, тобто передане відповідно до вимог закону у комунальну власність.

Порядок,передачі,зокрема, об`єктівправа державноївласності укомунальну власністьтериторіальних громадсіл,селищ,міст,районів умістах абоу спільнувласність територіальнихгромад сіл,селищ,міст,а такожоб`єктівправа комунальноївласності удержавну власністьбезоплатно абошляхом обміну,визначено ЗакономУкраїни «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

Крім того, відповідно до Положення про порядок передачі у комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891, визначено також порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, у разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації цих підприємств, установ та організацій.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що законодавець чітко визначив статус майна, яким уповноважується управляти та чи інша територіальна громада, до якої передано таке майно.

Як зазначенено позивачем квартира у якій вона проживає у комунальну власність територіальної громади Черняхівської селищної ради не передавалась та не обліковується у власності Головинського вищого професійного училища нерудних технологій, тобто статус даного житла чітко не визначений, а вирішення вказаного питання до компетенції суду не належить.

Таким чиномпозивачем ненаведено достатніх правових обґрунтувань існування правовідносин набувальної давності, передбачених ст. 344 ЦК України. Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом питання щодо наявності спору за даним позовом.

У порушення п.9 ч.3 ст. 175 ЦПК України позивачем не наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

В позові позивач також зазначає учасником справи третю особу: Головинське вище професійне училище нерудних технологій.

При цьому не зазначає на яких підставах її належить залучити до участі у справі та на які прва та обов`язки останнього вплине чи може вплинути рішення суду у цій справі.

За приписамич.ч.4,5ст.53ЦПК України визначено,що узаявах прозалучення третіхосіб ів заявахтретіх осібпро вступу справуна стороніпозивача абовідповідача зазначається,на якихпідставах третіхосіб належитьзалучити доучасті усправі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Суд звертає увагу, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях "Голдер проти Великої Британії" від 21.02.75 року, "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.92 року. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Зважаючи на викладені вище обставини, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних в ухвалі недоліків.

Керуючись ст. ст.175,177, 185, 260, 261, 353,354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Черняхівської селищної ради Житомирської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - залишити без руху.

2. Надати позивачу7-денний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків заяви, вказаних у мотивувальній частині ухвали.

3. Роз`яснити позивачу, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви, позовна заява буде вважатись неподаною і повернута заявнику.

Інформацію щодо справи учасники справи можуть отримати на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: https://cr.zt.court.gov.ua/sud0624/

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Ухвала складена та підписана: 14.08.2023

Суддя Людмила ЛОСЬ