Рішення

від 09.08.2023 по справі 199/4552/23

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/4552/23

(2-о/199/173/23)

РІШЕННЯ

Іменем України

09.08.2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Хамула А.С.,

за участю заявника - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, -

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2023 року до амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась заявник із вищевказаною заявою окремого провадження, в якій просила встановити факт належності їй двох правовстановлюючих документів - трудової книжки серії НОМЕР_1 та диплому серії НОМЕР_2 . В обґрунтування своєї заяви заявник послалась на те, що вона 27 квітня 2023 року звернулась до заінтересованої особи у справі задля призначення їй пенсії за віком, своїм рішенням заінтересована особа відмовила призначення пенсії внаслідок не зарахування до трудового стажу заявника відомостей з вищевказаної трудової книжки та диплому, оскільки в останніх зазначено прізвище, яке не збігається з прізвищем заявника - вказано « ОСОБА_1 » замість « ОСОБА_1 », а також у трудовій книжці російською мовою додатково зазначено прізвище заявника « ОСОБА_1 ». Посилаючись на те, що в обох документах допущено описки (помилки) при зазначенні прізвища заявника, а ці документи насправді належать саме заявнику, що підтверджується доданими до заяви доказами, заявник просила суд задовольнити її заяву окремого провадження в повному обсязі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2023 року вищевказану заяву окремого провадження було прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку призначено до розгляду в судове засідання.

В судовому засіданні заявник вимоги своєї заяви підтримала та просила у задовольнити заяву в повному обсязі з викладених у ній підстав та обставин, вказавши, що наразі немає можливості встановити факт в позасудовому порядку, оскільки останній роботодавець, як юридична особа, ліквідовано, а встановлення юридичного факту необхідно для подальшого призначення заявнику пенсії за віком.

Інші учасники розгляду справи в судове засідання повторно не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили.

За таких обставин суд у відповідності до ст.ст.10, 211, 223, 294 ЦПК України вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки у часників розгляду справи.

Вислухавши заявника, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені на ступні фактичні та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що заявник 27 квітня 2023 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та пакетом документів задля вирішення питання про призначення їй пенсії за віком, у відповідь на що ГУ ПФ України у Вінницькій області прийнято рішення про відмову в призначення пенсії №045750011536 від 04 травня 2023 року. Вказане рішення мотивовано тим, що до загального страхового стажу заявника не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 08 червня 1979 року, та період навчання з 01 вересня 1977 року по 23 лютого 1980 року згідно диплому серії НОМЕР_2 від 29 лютого 1980 року, оскільки в зазначених документах вказано прізвище « ОСОБА_1 » (на титульній сторінці трудової книжки виправлено на « ОСОБА_1 » російською мовою), а в документі, який підтверджує зміну прізвища, а саме свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_3 від 06 червня 1981 року, значиться прізвище « ОСОБА_1 ».

Надані заявником суду копії та оглянуті в судовому засіданні оригінали трудової книжки серії НОМЕР_1 та диплому серії НОМЕР_2 від 29 лютого 1980 року свідчать, що згадана трудова книжка видана на ім`я « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » (мова оригіналу - російська мова), а вказаний диплом - на ім`я « ОСОБА_1 ». При цьому відповідно до змісту згаданої трудової книжки, а також із загальнодоступних відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що роботодавець ТОВ ВКФ «Метиз» (ЄДРПОУ 23357199), яким здійснювався останній запис у вказаній трудовій книжці, припинено 11 вересня 2019 року у зв`язку із визнанням банкрутом.

Як вбачається зі змісту копій та оглянутих в судовому засіданні оригіналів свідоцтва про народження, свідоцтва про укладення шлюбу, паспорту громадянина України, заявник ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , а її дошлюбне прізвище - « ОСОБА_1 ».

Правовідносини, які виникли між учасниками справи, врегульовані нормами Конституції України, ЦПК України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція), постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до ст.48 КЗпП України (в редакції до 10 червня 2021 року, тобто і станом на дату останнього запису у трудовій книжці заявника) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Положеннями п.1.1 Інструкції визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 2.13 Інструкції передбачено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301 встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За змістом ст.ст.293, 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, одним із яких є встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Згідно ст.319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

За змістом ст.ст.76, 89, 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази як кожен окремо, так і в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість поданої заяви і необхідність її задоволення, ґрунтуючи своє рішення на наступному.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Статтею 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження. Даний перелік не є вичерпним, і у судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення. Згідно з п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Наведене свідчить про те, що у разі коли установи, які видали правовстановлюючі документи, не можуть виправити допущені в них помилки, особи мають право звернутись до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа відповідно до положень вищезазначеної норми. При розгляді цих справ суд встановлює саме належність особі документа, а не тотожність осіб, які неоднаково названі у різних документах. Заяву про встановлення факту належності правовстановлюючого документа можуть подавати: особа - власник правовстановлюючого документа, якій необхідно довести належність цього документа їй; спадкоємці померлої особи - власника цього документа для оформлення спадкових прав.

Наведена правова позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року по справі №320/948/18, Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року по справі №752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року по справі №750/9847/18, від 18 листопада 2020 року по справі №554/3600/19, від 25 листопада 2020 року по справі №636/4087/19, від 03 лютого 2021 року по справі №644/9753/19, від 16 червня 2021 року по справі №643/6447/19, від 15 вересня 2021 року по справі №733/324/21, п.12 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року №5, листом Верховного Суду України від 01 січня 2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення».

При розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2018 року по справі №545/1472/17.

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року по справі №938/792/21 суд касаційної інстанції дійшов правового висновку, що законом чітко передбачено порядок заповнення трудової книжки, внесення до неї відповідних записів та змін, а саме всі необхідні дії щодо трудової книжки вчиняє роботодавець, тому лише у тому разі, коли роботодавець не виконав свого обов`язку щодо ведення трудової книжки працівника належним чином, або відмовив у зміні записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження, то у такому випадку у суду виникнуть підстави для захисту порушеного права в судовому порядку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Стосовно обставин правовідносин учасників даної цивільної справи, то судом за наслідками розгляду справи по суті на підставі аналізу змісту наявних у справі доказів/документів в контексті наведених вище правових висновків і норм законодавства встановлено і підтверджено, що трудова книжка серії НОМЕР_1 (заповнена на ім`я « ОСОБА_1 » (мова оригіналу - російська мова), дата заповнення 08 червня 1979 року) та диплом серії НОМЕР_2 від 29 лютого 1980 року (виданий на ім`я ОСОБА_1 ) дійсно належать заявнику, оскільки зазначені в таких документах ім`я, по батькові та дата народження володільця/власника цих документів повністю збігаються із відповідними анкетними даними заявника. Більш того, прізвище володільця/власника зазначених документів відрізняється від дошлюбного прізвища заявника лише в одну останню літеру. За таких обставин викладене свідчить лише про наявність технічної помилки, описки при заповненні та видачі заявнику і трудової книжки серії НОМЕР_1 , і диплому серії НОМЕР_2 , зумовленої помилковим перекладом з російської мови на українську та подальшим відмінюванням прізвища заявника. При цьому, виправити вказані помилки/описки в позасудовому порядку наразі немає можливості, зокрема внаслідок припинення через ліквідацію (банкрутство) останнього роботодавця заявника, який і мав би вносити зміни до трудової книжки заявника.

У відповідності до ст.294 ч.7 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.46, 124 Конституції України, ст.48 КЗпП України, п.п.1.1, 2.13 Інструкції, п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301, ст.ст.2, 4, 7, 19, 23, 76-81, 89, 95, 211, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 293, 294, 315-319, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву окремого провадження ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 17), про встановлення факту належності правовстановлюючого документу - задовольнити.

Встановити факт належності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) трудової книжки серії НОМЕР_1 (заповненої на ім`я « ОСОБА_1 » (мова оригіналу - російська мова), дата заповнення 08 червня 1979 року) та диплому серії НОМЕР_2 від 29 лютого 1980 року (виданий на ім`я ОСОБА_1 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 11 серпня 2023 року.

Суддя А.М. Авраменко