Рішення

від 06.06.2022 по справі 910/1209/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.06.2022Справа № 910/1209/22

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянув без виклику (повідомлення) представників учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБА ЦЕНТР"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ДСК 135"

про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 41 656,61 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБА ЦЕНТР" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ДСК 135" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 41 656,61 грн, з яких: 39 752,05 грн боргу, 493,36 грн три проценти річних та 1 411,20 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від виконання договірних обов`язків за договором поставки № 9 від 24.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі 910/1209/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін та визначено сторонам строки на вчинення процесуальних дій.

Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про відкриття провадження у справі.

Ухвала про відкриття провадження у справі була вручена уповноваженому представнику відповідача 10.02.2022, що підтверджено наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105492013982.

Щодо повідомлення позивача суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 10.01.2022 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка також була зазначено позивачем у позовній заяві, а саме: 04201, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПЕТРА ПАНЧА, будинок 11-А, квартира 77.

Проте, поштовий конверт було повернуто до суду у зв`язку з неврученням адресату з відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що позивач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від01.02.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2022, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24 липня 2020 року Постачальник за Договором - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТБА ЦЕНТР» (далі - Позивач, Постачальник) та Покупець за Договором - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ДСК 135» (далі - Відповідач, Покупець) уклали Договір поставки № 9 (далі - Договір), згідно умов якого Позивач зобов`язався відвантажити та передати Покупцеві товар, визначений підписаними Сторонами специфікаціями до Договору, а Покупець (Відповідач) - прийняти належним чином поставлений товар і оплатити його.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що загальний обсяг та кількість товару визначається підписаними Сторонами специфікаціями до договору. Фактична кількість та обсяг поставленого товару підтверджується видатковими накладними, що були підписані Сторонами протягом строку дії договору.

Згідно пункту 3.1. Договору, що ціна Договору дорівнює сумі загальної вартості товару, поставки якого відбулися протягом строку дії Договору, згідно підписаними Сторонами видатковими накладними. Ціна та вартість товару визначається для кожної партії товару згідно рахунку-фактури (пункт 3.2. Договору).

Пунктами 4.1-4.3 Договору визначено, що передача кожної партії товару оформляється видатковими накладними, датою поставки товару (партії товару) вважається дата отримання товару Покупцем згідно підписаним Сторонами видатковим накладним щодо такого товару (партії товару), а перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця відбувається в момент передачі товару Покупцю та підписання Сторонами видаткових накладних.

У розділі 5 (в редакції Додаткової угоди № 3 від 26.07.2021 до Договору поставки № 9) сторони погодили порядок проведення розрахунків, а саме: розрахунки за поставку товару здійснюються згідно Договору у безготівковій формі на поточний рахунок Постачальника у національній валюті України, шляхом оплати вартості товару на протязі 30 календарних днів з моменту його поставки.

На виконання умов Договору 26.07.2021 Позивач на замовлення Відповідача надав останньому Рахунок-фактуру № 1626 від 26.07.2021 на Товар на загальну суму 89 752,05 гривень та здійснив поставку товару двома частинами:

1. Плиту полістирольну PENOBORD 5 см*0.55*1.20 у кількості 57 пакунків поставлено 27.07.2021;

2. Плити пінополістирольні ПСБ-С-25 (12-13 кг/м3) - 50мм у кількості 30 м. куб. - 28.07.2021,

Факт поставки підтверджений наявними в матеріалах справи підписані представниками Сторін видаткові накладні № 1000 від 27.07.2021 та № 1004 від 28.07.2021, податковими накладними № 186 від 27.07.2021 та № 188 від 28.07.2021, а також Квитанціями №1 про прийняття податкових накладних.

За твердженням позивача, яке не спростовано відповідачем та матеріалами справи, Відповідачем зобов`язання з оплати за поставлений на його адресу Товар у встановлений Договором 30-ти денний термін не виконано.

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача з претензією вих. № 15 від 09.12.2021 щодо сплати заборгованості за поставлений товар, яка була отримана адресатом 13.12.2021 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією повідомленням про вручення поштового відправлення 0408032592090. Проте, на претензію Відповідач не відповів, Акт звірки взаєморозрахунків не підписав, свої зобов`язання за Договором не виконав.

30.12.2021 Відповідачем було здійснено оплату за отриманий Товар частково, на суму 50 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 8940 від 30.12.2021.

З огляду на викладені вище обставини, позивач звернувся за захистом свого порушеного права до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача 39 752,05 грн заборгованості за Договором, а також 493,36 грн трьох процентів річних та 1 411,20 грн інфляційних втрат за період прострочення - з 28.08.2021 по 26.01.2022.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Покупець, згідно приписів статті 692 ЦК України, зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 3 статті 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

За правилом статті 610 ЦК України порушення зобов`язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, оскільки Відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару в повному обсязі в установлені Договором строки, суд дійшов висновку, що Відповідачем було порушено умови Договору, а тому вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 39 752,05 грн підлягають задоволенню.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 493,36 грн трьох процентів річних та 1 411,20 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 28.08.2021 по 26.01.2022

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 910/12604/18 від 01.10.2019).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У зв`язку з наведеними обставинами суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Позивачем у позщовній заяві також заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так заявлений позивачем розмір судових витрат на професійну правничу допомогу складає 5 000,00 грн.

Відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 07.08.2018 Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1283/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на вказане, зважаючи, що матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо суми витрат позивача на правову допомогу, загальний розмір витрат на правову допомогу за розрахунком суду становить 5 000,00 грн.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБА ЦЕНТР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ДСК 135" про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 41 656,61 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ДСК 135" ( 01042, місто Київ, БУЛЬВАР МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО, будинок 1/27, офіс 304/1; ідентифікаційний код 36149655) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБА ЦЕНТР" (04201, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПЕТРА ПАНЧА, будинок 11-А, квартира 77; ідентифікаційний код 38537811) 39 752,05 грн (тридцять дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят дві гривні 05 копійок) заборгованості за Договором, 493,36 грн (чотириста дев`яносто три гривні 36 копійок) трьох процентів річних, 1 411,20 грн (одну тисячу чотириста одинадцять гривень 20 копійок) інфляційних втрат, 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 копійок) судового збору та 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складенo 14.08.2023.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ