Рішення

від 14.08.2023 по справі 910/154/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.08.2023Справа № 910/154/23

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучко Трек Сістемс" (Україна, 04212, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 15/3, оф. 110; ідентифікаційний код: 39784667)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кардиф" (Україна, 02660, м. Київ, просп. Визволителів, буд. 3, кім. 19; ідентифікаційний код: 41319935)

про стягнення 370 941,40 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бучко Трек Сістемс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кардиф" (далі - відповідач) про стягнення 370 941,40 грн, з яких 168 516,00 грн заборгованості, 89 727,99 грн інфляційних втрат та 112 697,41 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки продукції № 11-К/18 від 03.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 02660, м. Київ, просп. Визволителів, буд. 3, кім. 19.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 23.01.2023 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

28.02.2023 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 21.02.2023 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 23.01.2023).

Відтак суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бучко Трек Сістемс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кардиф" (покупець) було укладено Договір поставки продукції № 11-К/18 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується на умовах та в порядку, що визначені цим Договором, поставити покупцю продукцію власної торгової марки, а покупець зобов`язується на умовах та в порядку, що визначені цим Договором, оплатити та прийняти продукцію.

Номенклатура, кількість та вартість продукції вказуються у відповідних Додатках (Специфікаціях) до цього Договору, які є невід`ємною частиною Договору (п. 1.2 Договору).

За умовами пунктів 4.1, 4.2 Договору покупець, на підставі цього Договору перераховує на розрахунковий рахунок постачальника попередню оплату в розмірі не менше 50% від загальної суми вартості продукції, що зазначена у відповідному Додатку (Специфікації) до цього Договору. Термін передоплати вказується у відповідних Додатках до цього Договору. Решту вартості продукції покупець оплачує протягом 5 банківських днів з моменту підписання видаткової накладної на кожну партію продукції.

Відповідно до п. 5.3 Договору при одержанні продукції покупець підписує видаткові накладні на кожну партію продукції та надає належним чином оформлену довіреність на прийом товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2019, але у будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

У специфікаціях № 1 від 03.12.2018 та № 2 від 03.12.2018, що є додатками № 1 та № 2 відповідно до Договору, сторони узгодили найменування продукції, її кількість, вартість, адресу та строк поставки.

Як зазначає позивач, на виконання своїх договірних зобов`язань він поставив відповідачу продукцію загальною вартістю 2 921 796,00 грн, який останній прийняв, проте власні зобов`язання щодо оплати поставленої продукції виконав частково, сплативши лише 168 516,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору та спонукання відповідача до належного виконання зобов`язань за Договором, позивач направив відповідачеві претензію №031/2019 від 25.04.2019. Проте докази вручення відповідачу зазначеної претензії, як і докази її розгляду останнім в матеріалах справи відсутні.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлену продукцію, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 168 516,00 грн заборгованості, 89 727,99 грн інфляційних втрат та 112 697,41 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем продукції за Договором загальною вартістю 2 921 796,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками видаткові накладні № 65 від 07.12.2018 на суму 430 200,00 грн, № 66 від 07.12.2018 на суму 258 120,00 грн, № 67 від 10.12.2018 на суму 430 200,00 грн, № 68 від 10.12.2018 на суму 258 120,00 грн, № 69 від 11.12.2018 на суму 430 200,00 грн, № 70 від 11.12.2018 на суму 258 120,00 грн, № 71 від 12.12.2018 на суму 430 200,00 грн, № 72 від 12.12.2018 на суму 258 120,00 грн та № 73 від 27.12.2018 на суму 168 516,00 грн. Відповідальною особою за отримання товару був директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Кардиф" - Красніков В.М. відповідно до довіреностей № 13 від 07.12.2018 та № 18 від 27.12.2018.

Вищевказані видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені видаткові накладні як належні докази на підтвердження поставки продукції позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У специфікаціях № 1 від 03.12.2018 та № 2 від 03.12.2018 сторони не визначили термін для здійснення покупцем попередньої оплати, тому, відповідно до п. 4.2 Договору, зобов`язання відповідача щодо оплати продукції мало бути виконане протягом 5 банківських днів з дня її поставки.

Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем продукції, поставленої позивачем на виконання умов Договору, на загальну суму 2 753 280,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією банківської виписки по рахунку позивача, а також листом-підтвердженням відповідача № 171 від 15.07.2019 щодо уточнення призначення платежів.

З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу в повному обсязі відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 168 516,00 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 89 727,99 грн інфляційних втрат та 112 697,41 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом перевірено надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що вони містять низку помилок, а саме позивачем не враховано того, що інфляційні втрати нараховуються за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, не враховано положень ст. 253 Цивільного кодексу України при визначенні моменту виникнення у відповідача грошового зобов`язання, помилково включено день фактичної сплати в період часу, за який здійснюється нарахування, а також допущено арифметичні помилки при розрахунках.

За підрахунком суду, зробленим не виходячи за заявлені позивачем періоди нарахування, обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача є 3% річних в розмірі 22 369,97 грн та інфляційні втрати в розмірі 77 881,09 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 168 516,00 грн заборгованості, 22 369,97 грн 3% річних та 77 881,09 грн інфляційних втрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4 031,51 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 1 532,61 грн залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кардиф" (Україна, 02660, м. Київ, просп. Визволителів, буд. 3, кім. 19; ідентифікаційний код: 41319935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бучко Трек Сістемс" (Україна, 04212, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 15/3, оф. 110; ідентифікаційний код: 39784667) заборгованість в розмірі 168 516 (сто шістдесят вісім тисяч п`ятсот шістнадцять) грн 00 коп., 3% річних в розмірі 22 369 (двадцять дві тисячі триста шістдесят дев`ять) грн 97 коп., інфляційні втрати в розмірі 77 881 (сімдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят одна) грн 09 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 031 (чотири тисячі тридцять одна) грн 51 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 532,61 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.08.2023

Суддя О.В. Нечай