Рішення

від 02.08.2023 по справі 120/10921/22

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 серпня 2023 р. Справа № 120/10921/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Маслоід О.С.,

за участі секретаря судового засідання: Сомик Ю.О.,

представника позивача: Кучерявої І.П.

представника відповідача: Лозінської І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ Транс" (вул. Хмельницьке шосе, 13, офіс 229, м. Вінниця, 21036)

до:Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВ Транс» (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління ДПС України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 25.08.2022 року № 5297/02-32-09-01/42122594, № 5298/02-32-09-01/42122594 та рішення про застосування фінансових санкцій від 25.08.2022 року № 5299/02-32-09-01/42122594.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що фактична перевірка проведена з порушенням вимог законодавства, відповідно не тягне за собою відповідних правових наслідків, тобто спірні рішення є протиправними. Рішення відповідача про анулювання ліцензії позивачеві не надходило ані рекомендованим листом, ані нарочно, ані на електронну пошту, відповідно ліцензія на зберігання пального була чинною до моменту її переоформлення. Таким чином, відсутній факт зберігання пального без ліцензії. Більш того, позивач використовує пальне виключно для власного споживання, зберігання пального у такому випадку не потребує отримання ліцензії. Позивач також зазначає, що реєстрація акцизного складу здійснюється виключно особою, що зареєстрована платником акцизного податку, а позивач таким не є. Крім цього, позивачем під час проведення перевірки були надані лише ті документи, дослідження яких передбачено при фактичній перевірці. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.

02.01.2023 року ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального провадження, підготовче засідання призначено на 24.01.2023 року.

24.01.2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він зазначає про необґрунтованість позовних вимог. Відповідач вказує, що ним була отримана інформація від ДПС України, на підставі якої у податкового органу виникає законодавчо встановлена необхідність щодо здійснення податкового контролю. Наказ про проведення перевірки відповідає вимогам ст. 81 ПК України, в ньому вказана мета та усі необхідні відомості. Предметом фактичної перевірки було дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів (пального). ПК України не містить часових обмежень щодо визначення періоду діяльності суб`єкта господарювання, який охоплюється предметом фактичної перевірки. Відповідач посилається на вимоги п.п. 14.1.6. п. 14.1. ст. 14 ПК України та зазначає, що за період з 01.01.2021 року по 31.12.2012 року позивач отримав дизельне пальне у загальній кількості 1 831 950, 59 л, без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, відповідно повинен був зареєструватися платником акцизного податку та зареєструвати акцизний склад. Відповідач вказує, що наявність у позивача 68 одиниць транспорту не впливає на необхідність виконання вимог щодо обов`язку зареєструвати акцизний склад і цей обов`язок не залежить від кількості автотранспорту. Крім цього, відповідач вказує, що господарська діяльність позивача не підпадає під вимоги, за якими не потрібно отримувати ліцензію на зберігання пального. Стосовно порядку надсилання рішення щодо анулювання ліцензії позивача, то відповідач вказує, що вимоги Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі Закон № 481) є спеціальними з цього приводу, оскільки саме вимоги цього закону визначають основні засади державної політики у сфері регулювання пального, а Податковий кодекс України (далі ПК України) взагалі регулює правовідносини у сфері справляння податків та зборів. Відповідач також посилається на вимоги п.п. 69.2 п. 69 підрозділу 10 р. ХХ Перехідних положень ПК України. Рішення про анулювання ліцензії було надіслано позивачеві 21.01.2022 року о 16.06. год, що підтверджується відповідними доказами. Крім цього, відповідач зазначає, що запит про надання документів було вручений директору підприємства, але позивач не надав документи на вимогу податкового органу, що підтверджується відповідним актом.

Судове підготовче засідання 24.01.2023 року не відбулось у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги. Судове засідання відкладено на 07.02.2023 року.

01.02.2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій ним наголошено на тому, що підставою для перевірки було внутрішнє листування податкового органу. Крім цього, було недостатньо часу для надання запитуваних відповідачем документів. Фактична перевірка за минулі періоди не може проводитись. Одного факту наявності пального недостатньо для кваліфікації правопорушення щодо його зберігання.

07.02.2023 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких відповідач вказує, що ДПС України є органом державної влади, який у визначеному порядку надає інформацію іншим органам, у тому числі у відповідачеві. Посилається на вимоги ст. 81.1. ПК України стосовно необхідності зазначення у наказі на проведення фактичної перевірки саме періоду, який буде перевірятися, що спростовує, в свою чергу, доводи позивача щодо неможливості проведення фактичної перевірки за минулі періоди. Позивач є особою, яка проводить операції з пальним та з`єднала у своїй діяльності усі необхідні умови для реєстрації акцизного складу.

У підготовчому судовому засіданні судом з`ясовувались питання, визначені ст. 173, 180 КАС України, засідання відкладено на 22.02.2023 року.

22.02.2023 року до суду від відповідача надано клопотання про долучення доказів.

Цього ж дня до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

У підготовчому засіданні 22.02.2023 року суд продовжував з`ясовувати питання підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 14.03.2023 року.

13.03.2023 року до суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У засіданні 14.03.2023 року судом також було продовжено з`ясовування питань підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 05.04.2023 року.

04.04.2023 року до суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 05.04.2023 року було закрито підготовче провадження та справу призначено до судовому розгляду на 10.05.2023 року.

10.05.2023 року до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання. Судове засідання відкладено на 24.05.2023 року.

У судовому засіданні 24.05.2023 року сторони надавали пояснення по суті спірних правовідносин, задавали питання, судове засідання відкладено на 01.06.2023 року.

У судовому засіданні 01.06.2023 року сторони продовжили надавати пояснення по суті спірних правовідносин, задавали запитання, суд перейшов до дослідження доказів по справі, судове засідання відкладено на 20.06.2023 року.

20.06.2023 року до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

У судовому засіданні 20.06.2023 року було продовжено дослідження доказів по справі, судове засідання відкладено на 26.07.2023 року.

У судовому засіданні 26.07.2023 року закінчено дослідження доказів по справі, відповідачем були надані додаткові пояснення, судом оголошено ухвалу про закінчення з`ясування обставин у справи та перевірки їх доказами та перерву перед судовими дебатами, судове засідання відкладено на 02.08.2023 року.

У судовому засіданні 02.08.2023 року сторони виступили у судових дебатах.

Дослідивши усі обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін по справі та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Позивач є юридичною особою, зареєстрований 10.05.2018 року. Згідно відомостей ЄДР основний вид діяльності - торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами.

Позивачем отримано ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки):

№ 02280414202000074 з терміном дії з 21.01.2020 року по 21.01.2025 року;

№ 02280414202200026 з терміном дії з 28.01.2022 року по 28.01.2027 року.

У ліцензіях зазначено місце зберігання м. Вінниця, вул. с. Зулинського, 48, загальна місткість резервуарів 165 000 л.

Розпорядженням від 21.01.2022 року № 13/р/л анульовано ліцензії, у тому числі, й позивача № 02280414202000074, з терміном дії з 21.01.2020 року по 21.01.2025 року у зв`язку із несплатою чергового платежу за ліцензію.

Відповідачем отримані від ДПС України листи від 09.06.2022 року за № 4911/7/99-00-09-03-02-07 та від 05.07.2022 року за № 6524/7/99-00-09-03-02-07 щодо здійснення повного та всебічного контролю за дотриманням вимог діючого законодавства у сфері обігу підакцизних товарів, запобігання незаконному обігу пального шляхом проведення фактичних перевірок.

07.07.2022 року управлінням контролю за підакцизними товарами складено доповідну записку № 853/02-32-09 щодо проведення фактичної перевірки позивача.

На підставі вказаного, 08.07.2022 року прийнято наказ за № 1614-к «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «ЛВ Транс» (ЄДРПОУ 42122594)», яким визначено проведення фактичної перевірки з 13.07.2022 року терміном 10 діб за період з 01.01.2020 року.

На підставі наказу складені направлення на перевірку 08.07.2022 року №№ 2064, 2061, 2065, 2066.

13.07.2022 року відповідачем складений запит позивачеві про надання копій документів до перевірки, який цього ж дня був вручений керівнику позивача.

22.07.2022 року відповідачем складено акт за № 606/02-32-09-01/42122594 про ненадання документів (копій документів).

У період з 13.07.2022 року по 22.07.2022 року відповідачем проведена фактична перевірка позивача, за результатом якої складений акт 25.07.2022 року за № 4197/02-32-09-01/42122594. Перевіркою встановлені порушення вимог п.п. 230.1.2. п. 230.1. ст. 230 ПК України отримання пального, що перевищує 1000 куб. м. за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року без реєстрації акцизного складу в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового; ст. 15 Закону № 481 зберігання пального за період з 22.01.2022 року по 27.01.2022 року включно без наявності ліцензії на право зберігання пального; п. 85.2, 85.4 ст. 85 ПК України контролюючому органу не надано документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Також 25.07.2022 року відповідачем складено акт про відмову від підписання та отримання акту фактичної перевірки.

На підставі акту перевірки відповідачем 25.08.2022 року прийняті спірні рішення: податкове повідомлення рішення № 5297/02-32-09-01/42122594, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції згідно п. 128.1.2 ст. 128.1 ПК України у сумі 1 000 000 грн., № 5298/02-32-09-01/42122594, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції згідно п. 121.1. ст. 121 ПК України у сумі 1020 грн та рішення про застосування фінансових санкцій за № 5299/02-32-09-01/42122594, яким до позивача застосовані фінансові санкції згідно ч. 2 ст. 17 Закону № 481 у сумі 500 000 грн.

На вказані податкові рішення 04.10.2022 року позивачем була надана скарга до ДПС України, яка на підставі висновку від 25.10.2022 року рішення про результати розгляду скарги від 30.11.2022 року за № 15660/6/99-00-06-03-02-06 залишена без задоволення, а рішення без змін.

Незгода позивача із вказаним податковими рішеннями зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Спірні правовідносини регулюються ПК України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до вимог п.п. 19-1.1.14. п. 19-1.1. ст. 19-1 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема, здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері.

Ст. 61 ПК України передбачено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно ст. 62 ПК України одним зі способів здійснення податкового контролю визначено проведення перевірок.

Ст. 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Ст. 80 визначений порядок проведення фактичних перевірок.

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Відповідно до вимог п. 81.1. ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Згідно п. 85.2, 85.4 ст. 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Системний аналіз наведених норм доводить, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем, зокрема, фактичного провадження платником податків діяльності, така перевірка здійснюється щодо дотримання норм законодавства з питань, зокрема, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів. Проводиться на підставі рішення, оформленого наказом, копія якого вручається відповідним особам платника податків під розписку до початку проведення такої перевірки, та, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Вона проводиться у присутності відповідних осіб суб`єкта господарювання. Контролюючий орган може приступити до проведення перевірки за наявності підстав та за умови пред`явлення або надіслання, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, який повинен бути підписаний, скріплення печаткою та в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити суб`єкта, адреса об`єкта, мета, вид перевірки, підстави для проведення перевірки, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Платник податків зобов`язаний надати у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Перевіряючи мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства. Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що у наказі про проведення перевірки зазначено про доповідну записку управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС у Вінницькій області від 07.07.2022 року, яка була складена на підставі інформації, отриманої від державного органу ДПС України ( листи від 09.06.2022 року та 05.07.2022 року) стосовно суб`єктів господарювання, у тому числі і позивача, які у період 2021 року отримали пальне у обсягах, що перевищують встановлені норми, при цьому не зареєструвались платниками акцизного податку - розпорядниками акцизних складів, а також зобов`язано провести фактичні перевірки, зокрема, стосовно дотримання ними вимог законодавства при здійсненні операцій з пальним.

З наведеного вбачається, що наказ про проведення перевірки містить усю необхідну інформацію (дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити суб`єкта, адреса об`єкта, мета, вид перевірки, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися), в ньому також вказана і підстава для проведення перевірки, якою є не сама по собі доповідна записка від 07.07.2022 року, а саме інформація, отримана відповідачем від державного органу. У даному випадку суд зазначає, що відомості про наявність такої інформації, тобто підстави для проведення фактичної перевірки, можуть бути вказані у наказі у будь-якій формі. Не розкриття у наказі змісту отриманої інформації не є безумовною підставою для висновку щодо правомірності саме податкових рішень, які є предметом спору по цій справи, або проведеної перевірки, а також не позбавляє суд можливості дослідити інформаційну цінність, наданих відповідачем відомостей, які є джерелом інформації про можливі порушення позивачем законодавства. Визначальне значення, при цьому, має сам факт наявності такої інформації і факт того, що у наказі вказано про наявність підстави для проведення перевірки. Під час судового розгляду справи відповідачем надано належні та допустимі докази на підтвердження наявності вказаної інформації у контексті підстави для проведення фактичної перевірки, які були досліджені судом.

З огляду на наведені норми права та встановлені фактичні обставини справи, суд визнає, що наявність службової записки з викладенням інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків- позивача законодавства, контроль за яким покладено на податковий орган, може розглядатись як підстава для проведення фактичної перевірки. Крім цього, під час проведення перевірки інформація, отримана від державного органу відповідачем, знайшла своє підтвердження.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на підпорядкованість відповідача ДПС України, оскільки наявність або відсутність певної ієрархії між державними органами не впливає на фактичну наявність інформації, яка отримана відповідачем щодо позивача у тому числі.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача на судову практику, яка викладена у позовній заяві, з огляду на те, що вона сформована Верховним Судом у спорах щодо оскарження саме наказів на проведення перевірки і судом ретельно досліджувалось питання щодо правомірності винесення таких наказів.

Суд звертає увагу на те, що по цій справі позивач не оскаржує правомірність наказу на проведення перевірки, а лише вказує на це, як на одну з підстав позову і відповідно така підстава досліджується судом у контексті саме спірних правовідносин щодо оскарження спірних рішень та всебічно розглядає підстави позову, визначені позивачем.

Таким чином, отримання відповідної інформації від державного органу, у свою чергу, зобов`язує відповідача вжити заходи податкового контролю, у тому числі, шляхом проведення фактичної перевірки. У відповідача в наявності була і правова підстава для проведення фактичної перевірки - отримання відповідної інформації від державних органів, а також формальна підстава пред`явлення певних документів згідно п. 81.1. ст. 81 ПК України, тобто відповідач приступив до проведення фактичної перевірки із дотриманням усіх умов, визначених податковим законодавством.

Крім цього, Верховний Суд неодноразово вже наголошував на тому, що окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

Суд також керується позицією Великої палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.09.2021 року по справі № 816/228/17, згідно якої підставами для скасування податкових рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

В цьому контексті суд приймає до уваги позицію податкового органу, викладену у відзиві від 24.01.2023 року щодо певних дефектів адміністративного акту.

За таких обставин, суд не приймає до уваги посилання позивача на неправомірність наказу про проведення перевірки, оскільки, у даному випадку, визначення питання щодо правомірності прийняття наказу на проведення перевірки від 08.07.2022 року не впливає на правильність висновків контролюючого органу, за результатами фактичної перевірки, та на обґрунтованість і законність прийнятих спірних рішень.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідачем була проведена не фактична перевірка, а документальна, з огляду на таке.

Як вже зазначалось, фактичною є перевірка, яка здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника, щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів.

З матеріалів справи вбачається, що предметом фактичної перевірки було дотримання позивачем норм законодавства з питань наявності ліцензій, виробництва, зберігання та обігу пального, а метою перевірки була протидія незаконного обігу пального та впорядкування його обліку.

В наказі на проведення фактичної перевірки податковим органом визначено період діяльності, який буде перевірятися з 01.01.2020 року, що відповідає вимогам п. 81.1. ст. 81 ПК України та поняттю правової визначеності для позивача.

З наведеного вбачається, що проведена відповідачем перевірка відповідає усім, визначеним ПК України, умовам і є саме фактичною перевіркою, а не документально, як помилково вказує позивач.

Щодо позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 25.08.2022 року № 5298/02-32-09-01/42122594, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції згідно п. 121.1. ст. 121 ПК України у сумі 1020 грн., суд зазначає таке.

Згідно п. 121.1. ст. 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

У відповідності до вимог п. 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

П. 44.6 ст. 44 ПК України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведення перевірки керівнику позивача під розписку вручений запит податкового органу від 13.07.2022 року щодо надання до перевірки документів згідно переліку. Станом на 22.07.2022 року позивачем вказані документи не були надані, про що складений акт ненадання документів від 606/02-32-09-01/42122594.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що витребувані документи суперечать суті фактичної перевірки та не стосуються предмету перевірки, оскільки, як вже зазначалось, відповідачем була проведена саме фактична перевірка, витребувані документи стосуються предмету фактичної перевірки за період з 01.01.2020 року.

Крім цього, дійсно у запиті вказано про необхідність надання документів до 14.00 год. 14.07.2022 року, але акт про ненадання документів складений лише 22.07.2022 року, що свідчить про надання позивачеві достатнього строку для надання витребуваних документів.

До того ж, податковим законодавством не передбачено причин ненадання платником податків документів, а вказано про обов`язок такого платника надавати контролюючому органу певні документи незалежно від причин такого ненадання. Законодавцем тільки визначено, що платник податків може не надати документи лише у випадку їх виїмки або іншого вилучення правоохоронними органами.

За таких обставин, у зв`язку із ненаданням позивачем витребуваних документів, відповідачем правомірно накладено на нього штраф у сумі 1020 грн.

Щодо позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій за № 5299/02-32-09-01/42122594, яким до позивача застосовані фінансові санкції згідно ч. 2 ст. 17 Закону № 481 у сумі 500 000 грн., суд зазначає таке.

Згідно ч. 2 ст. 17 Закону № 481 до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону № 481 зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Ст. 15 Закону № 481 визначено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного розпорядження на підставі, зокрема, несплати чергового платежу за ліцензію.

Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв`язку.

Аналіз наведених норм доводить, що суб`єкти господарювання зобов`язані здійснювати оптову торгівлю пальним або зберігання пального за наявності відповідної ліцензії, за вчинення вказаних дій без такої ліцензії до них застосовується штраф. Ліцензії на право зберігання пального видаються за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років. Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету або системи державного резерву; суб`єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі, а також які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів. Ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного розпорядження на підставі, зокрема, несплати чергового платежу за ліцензію. Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв`язку.

Суд звертає увагу на те, що питання необхідності чи відсутності підстав для отримання позивачем ліцензії на право зберігання пального не є спірним моментом для розгляду вказаної справи, оскільки, як вже зазначалось, позивач у період з січня 2020 року отримує відповідну ліцензію. Позивачем не було здійснено оплату за вказану ліцензію до 21.01.2022 року, такий платіж ним був вчинений лише 25.01.2022 року вже після отримання повідомлення про анулювання ліцензії. Після анулювання ліцензії за реєстраційним номером 02280414202000074 позивачем було отримано наступну ліцензію за реєстраційним номером 02280414202200026, з терміном дії з 28.01.2022 року до 28.01.2027 року, тобто позивач вказаними повторними діями підтвердив здійснення ним діяльності щодо зберігання пального. Вказані ліцензії видані позивачеві виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, відповідно питання того, що позивач використовує пальне для власних потреб також не є спірним питанням. Крім цього, господарська діяльність позивача не підпадає під критерії, визначені ст. 15 Закону № 481, за наявності яких суб`єкт господарювання може не отримувати ліцензію на право зберігання пального. Визначення вказаних понять, у даному випадку, не впливає на суть вирішення спору.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що оскільки позивач використовує пальне виключно для власного споживання, зберігання пального у такому випадку не потребує отримання ліцензії.

В цьому ж контексті суд не приймає до уваги посилання позивача на відсутність факту зберігання пального, оскільки такий вже підтверджений вказаними ліцензіями. Крім цього, як вже зазначалось, у самих ліцензіях вже вказано місце зберігання пального - м. Вінниця, вул. с. Зулінського, 48, загальна місткість резервуарів 165 000 л. А системний аналіз норм ПК України та Закону № 481 у їх взаємозв`язку доводить, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального).

В контексті наведеного суд не приймає до уваги і посилання позивача на практику Верховного Суду стосовно того, що суду необхідно встановити місце, спосіб зберігання пального, мету його придбання, технічні характеристики, використаних для цього споруд, обладнання, закупівля та обставини використання пального. Вказані обставини необхідно встановлювати суду під час вирішення спору, в якому визначальним є вирішення правового питання щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального. Аналіз вказаних позивачем справ свідчить про те, що контролюючим органом було накладено штраф за зберігання пального на суб`єктів господарювання згідно ст. 15 Закону № 481, які ніколи не отримували таку ліцензію, і ключовим моментом вирішення справи було саме встановлення факту необхідності отримання такої ліцензії як такої. І саме для встановлення такої необхідності суду і потрібно було досліджувати усі вказані питання для з`ясування наявності умов для отримання ліцензії.

Суд також вказує на те, що правомірність прийняття відповідачем розпорядження про анулювання ліцензії позивача від 21.01.2020 року також не є предметом спору по цій справі, оскільки позивачем не заявлена позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 21.01.2022 року № 13/р/л, відповідно вказане розпорядження є чинним та законним на момент розгляду цієї справи. Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивачем дійсно не була здійснена оплата за ліцензію до 21.01.2022 року, що також було підтверджено позивачем під час судового розгляду справи.

Під час розгляду даної справи вирішальним моментом є питання щодо моменту одержання позивачем вказаного розпорядження, оскільки саме з цього моменту вказана ліцензія анулюється та вважається недійсною. Розпорядження про анулювання ліцензії згідно вимог Закону № 481 повинно було надсилатися позивачеві в електронній формі засобами електронного зв`язку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 21.01.2022 року о 16.04 год. та 16.06. год. на електронний кабінет платника податків позивача було надіслано витяг з вказаного розпорядження, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось сторонами по справі. Витяг було надіслано у зв`язку із тим, що розпорядження від 21.01.2022 року за № 13/р/л «Про видачу, відмову у видачі, поновлення, призупинення дії та анулювання ліцензій та видачу дублікатів ліцензій» стосується певного ряду суб`єктів господарювання, а не лише позивача.

З наведеного вбачається, що витяг з розпорядження був надісланий позивачеві в електронній формі засобами електронного зв`язку, що повністю відповідає вимогам ст. 15 Закону № 481.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що рішення відповідача про анулювання ліцензії йому не надходило ані рекомендованим листом, ані нарочно, ані на електронну пошту, з огляду на наступне.

Вимоги ст. 42 ПК України визначають порядок надіслання та стосуються саме податкових повідомлень - рішень, податкових вимог, інших документів з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків.

Закон № 481 визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України.

Таким чином, якщо саме Закон № 481 визначає настання моменту, з якого ліценція анулюється та вважається недійсною, відповідно і саме цей закон встановлює законне регулювання порядку надіслання документів, які прийнятті на підставі цього закону.

За таких обставин, саме Закон № 481 є спеціальним щодо визначення порядку надіслання документів, які приймаються відповідачем у сфері регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України.

Крім цього, згідно вимог ст. 18 Закону № 481 всі інші закони та нормативно-правові акти, які стосуються виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового та зернового дистиляту, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і пального, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Суд критично оцінює посилання позивача на те, що документ, надісланий позивачеві відповідачем саме о 16.06 год, у позивача в електронному кабінеті не відкрився, з огляду на таке.

Суд також звертає увагу на суперечливість пояснень позивача щодо обставин отримання ним витягу з розпорядження від 21.01.2022 року. У позовній заяві позивач взагалі вказує на те, що ним 21.01.2022 року не було отримано від відповідача ніяких документів та зазначає, що про анулювання ліцензії дізнався випадково від контрагента. Надалі в ході судового розгляду справи судом ретельно з`ясовувалось питання щодо отримання позивачем розпорядження про анулювання ліцензії та було запропоновано сторонам надати належні та допустимі докази на підтвердження обставин, на які сторони посилаються. Сторонами були надані такі докази і позивачем неодноразово надаються додаткові пояснення щодо обставин отримання ним витягу з розпорядження. При цьому, він постійно доповнює свою позицію щодо цих обставин. Так ним надалі було вказано, що витяг з розпорядження отриманим ним тільки 25.01.2022 року, потім, що після отримання від контрагента повідомлення про анулювання ліцензії він ознайомився з відомостями електронного кабінету та дізнався, що 21.01.2022 року ним від відповідача отримано витяг з розпорядження, але без номера та дати та витяг 21.01.20 № 13/р/л., що 21.01.2022 року йому в електронний кабінет було надіслано двічі о 16.04. та 16.06. год витяг з розпорядження, а також 25.01.2022 року і саме витяг з розпорядження, який надійшов до нього о 16.06. «не відкривається».

З матеріалів справи вбачається та під час судового розгляду справи судом встановлено, що усі інші документи, які надходили позивачеві в його електронний кабінет у січні 2022 року та інші періоди позивач зміг відкрити та ознайомитися із їх змістом, окрім витягу із розпорядження, який надійшов йому саме 21.01.2022 року о 16.06 год з номером та датою реєстрації.

Суд наголошує на тому, що електронний кабінет платника податків створюється та функціонує за такими принципами, зокрема, повноти функціоналу - наявності такого інтерфейсу електронного сервісу, який забезпечує можливість реалізації прав та обов`язків платника податків, отримання документів, передбачених законодавством, та інформації, що стосується такого платника податків, онлайн (через Інтернет у режимі реального часу) або через програмний інтерфейс (АРІ), іншими засобами інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем; спрощення процедури взаємодії платників податків та контролюючого органу та прискорення електронного документообігу між ними; здійснення автоматизованого внесення до журналу всіх дій (подій), що відбуваються в електронному кабінеті, включаючи, зокрема, фіксацію дати і часу відправлення, отримання документів через електронний кабінет та будь-якої зміни даних, доступних в електронному кабінеті, за допомогою кваліфікованої електронної позначки часу. Інформація про дату і час надсилання та отримання документів, іншої кореспонденції з ідентифікацією відправника та отримувача зберігається безстроково і може бути отримана через електронний кабінет у вигляді електронного документа, в тому числі у вигляді квитанції у текстовому форматі.

Згідно п. 42-1.7. ст. 42-1 ПК України у разі виявлення платником податків технічної та/або методологічної помилки у роботі електронного кабінету він має право надіслати через електронний кабінет або в інший спосіб повідомлення про виявлену технічну та/або методологічну помилку. Повідомлення про методологічну помилку надсилається методологу електронного кабінету. Повідомлення про технічну помилку надсилається одночасно методологу електронного кабінету та технічному адміністратору.

П. 42-1.10. ст. 42-1. ПК України у разі якщо у роботі електронного кабінету виявлена технічна та/або методологічна помилка чи технічні збої і така помилка/збої визнані технічним адміністратором та/або методологом електронного кабінету або згідно з повідомленням на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або її існування підтверджено рішенням суду, підстави для притягнення платника податків та/або його посадових осіб до адміністративної, кримінальної відповідальності за порушення податкового законодавства, що були зумовлені виключно технічною та/або методологічною помилкою чи технічним збоєм у роботі електронного кабінету, відсутні.

З наведеного вбачається, що у разі виявлення позивачем неможливості ознайомлення зі змістом повідомлення, отриманого від контролюючого органу, він зобов`язаний був вчинити дії, визначені вказаною нормою ПК України. Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивач взагалі не вчинив ніяких дій стосовно з`ясування змісту повідомлення, отриманого ним від контролюючого органу о 16.06. год.

В матеріалах справи відсутні докази наявності у роботі електронного кабінету позивача технічної та/або методологічної помилки чи технічних збоїв.

До матеріалів справи відповідачем наданий паперовий варіант повідомлення (роздруківка), надісланого ним позивачеві 21.01.2022 року о 16.06 год, що свідчить, в свою чергу, про можливість ознайомлення платника податків зі змістом повідомлення та відповідно відсутністю 21.01.2022 року технічної та/або методологічної помилки чи технічного збою у роботі електронного кабінету платника податків.

Крім цього, у відповідності до вимог п.п. 69.2. п. 69 підрозділу 10 р. ХХ Перехідних положень ПК України (зміни Законом № 2260 від 12.05.2022 року) документ, надісланий контролюючим органом до електронного кабінету, вважається врученим платнику податків, якщо він сформований з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

Таким чином, 21.01.2022 року позивачем було отримано розпорядження від 21.01.2022 року за № 13/р/л про анулювання ліцензії в електронній формі засобами електронного зв`язку і відповідно з цього дня ліцензія за реєстраційним номером 02280414202000074 була анульована та вважається недійсною.

Під час проведення перевірки у зв`язку із ненадання позивачем необхідних документів до перевірки, відповідачем на підставі наявної інформації та відомостей, отриманих ним від позивача під час проведення перевірки, було встановлено, що 24.01.2022 року позивачем було отримано пальне від ТОВ «Дюваль компані» у кількості 16 400 л, що також не заперечувалось та було підтверджено позивачем у судовому засіданні.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що 24.01.2022 року після отримання ним пального, воно зразу ж було використано для заправки транспортних засобів, відповідно відсутній факт зберігання пального, з огляду на те, що з наданих позивачем документів не можливо встановити чи дійсно отримане пальне було зразу використано для заправки і взагалі транспортні засоби потребували саме 24.01.2022 року такої заправки.

За таких обставин, у період з 22.01.2022 року по 27.01.2022 року позивач здійснював зберігання пального без наявності ліцензії, що є порушенням ст. 15 Закону № 481, відповідно до позивача правомірно були застосовані вказані штрафні санкції.

Щодо позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 25.08.2022 року № 5297/02-32-09-01/42122594, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції згідно п. 128.1.2 ст. 128.1 ПК України у сумі 1 000 000 грн. за порушення ним п.п. 230.1.2 п. 230.1. ст. 230 ПК України, суд зазначає таке.

Згідно п. 128.1.2 ст. 128.1 ПК України відсутність з вини платника податку реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового платником податку - розпорядником акцизного складу - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 1000000 гривень.

Відповідно до п.п.14.1.6 п. 14.1. ст. 14 ПК України акцизний склад - це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території, розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

П.п. 14.1.224 п. 14.1. ст. 14 ПК України передбачено, що розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

У відповідності до вимог п.п. 230.1.2 п. 230.1. ст. 230 ПК України платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати, зокрема, усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Один акцизний склад може бути зареєстрований виключно одним розпорядником акцизного складу. Один розпорядник акцизного складу може зареєструвати один і більше акцизних складів.

Аналіз наведених норм доводить, що акцизний склад - це спеціально обладнані приміщення, на яких розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів та пального. Не є акцизним складом, зокрема, приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам; паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої; приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару. Таким чином, законом визначені умови, за яких приміщення не є акцизним складом, відповідно порушення таких умов, а саме: у разі, якщо загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального перевищує 200 кубічних метрів, а власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), то у суб`єкта господарювання виникає обов`язок зареєструватися платником акцизного податку та такий акцизний склад. Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати усі акцизні склади в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового. Один акцизний склад може бути зареєстрований виключно одним розпорядником акцизного складу. Один розпорядник акцизного складу може зареєструвати один і більше акцизних складів. У разі порушення вказаних вимог на такого суб`єкта господарювання накладається відповідний штраф.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у період 2021 року отримав дизельне пальне в обсягах, що перевищує 1000 куб. м. (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним), а саме 1 831 950 л.

За таких обставин, у разі не дотримання вищевказаних вимог, позивач повинен був зареєструватися платником акцизного податку та зареєструвати акцизний склад, що ним не було здійснено у порушення вимог ст. 230 ПК України.

Вказане порушення встановлено відповідачем на підставі відомостей, які отримані ним з відповідних електронних реєстрів та наданих позивачем під час проведення перевірки. Як вже зазначалось, позивачем відповідачеві під час проведення перевірки не були надані усі необхідні документи, таким чином, останній здійснював свої повноваження, виходячи з тих умов, які склались під час такої перевірки.

В цьому контексті суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що вказане порушення встановлено відповідачем не на підставі первинних документів. За вказаних обставин проведення перевірки, які склались у зв`язку із вчиненням певних дій самого позивача, таке посилання є некоректним.

Крім цього, суд зауважує, що під час судового розгляду справи позивач не заперечував факт отримання кількості дизельного палива у кількості, що перевищує 1000 куб. м. Позивачем лише від одного суб`єкта господарювання ТОВ «Бест Ойл Трейд» за період 2021 року було отримано дизельне пальне у кількості, що перевищує 1000 куб. м.

Суд зазначає, що системний аналіз норм ПК України, які регулюють правовідносини, що виникають у сфері справляння акцизного податку доводить, що у суб`єктів господарювання, які під час здійснення своєї господарської діяльності не виконують одночасно наступні умови: мають у наявності ємності для навантаження-розвантаження та зберігання пального загальною місткістю не перевищує 200 куб. м., протягом календарного року отримує пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки), використовують пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснюють операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам, виникає обов`язок щодо реєстрації таких місць акцизними складами та обов`язок зареєструватися платниками акцизного податку.

З огляду на викладене, суд не приймає посилання позивача на те, що він використовує пальне виключно для власних потреб, оскільки має у наявності 68 одиниць транспортних засобів. Усі вищевказані умови суб`єкт господарювання повинен виконувати одночасно, у разі не виконання хоча б однієї із вказаних умов, у платника податків виникає обов`язок щодо реєстрації акцизного складу та зареєструватися платником акцизного податку.

За таких обставин, суд доходить висновку про правомірне накладання на позивача штрафу у розмірі 1000000 грн.

У контексті оцінки доводів сторін суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, спірні податкові рішення прийняті відповідачем з додержанням вимог, передбачених ст. 2 КАС України, відповідно є правомірними та не підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України та ст. 2, 73 - 77, 90, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ Транс" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛВ Транс" (вул. Хмельницьке шосе, 13, офіс 229, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 42122594)

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ ВП 44069150)

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 14.08.2023 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна