Рішення

від 03.08.2023 по справі 148/771/23

ТУЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 148/771/23

Провадження №2/148/345/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 серпня 2023 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Саламахи О.В.

за участю секретаря: Семенової М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Шпиків», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за участю: позивача - ОСОБА_1 ; представника відповідача - Магдалюка О. ; свідків - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до Комунального підприємства «Шпиків», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що у відповідності до наказу № 4-пр від 01.07.2021 Комунального підприємства «Шпиків» «Про прийом на роботу», прийнято на постійну роботу ОСОБА_1 , на посаду контролера водопровідного господарства на неповний робочий день (0.5 окладу) та електромонтера з обслуговування електроустановок на неповний робочий день (0,25 окладу) в с. Рахни-Лісові, з 01.07.2021 з оплатою відповідно штатного розпису, підстава: заява ОСОБА_1 від 30.06.2021.

Позивач 01.07.2021 приступив до виконання своїх посадових обов?язків, на підставі чого йому видано посвідчення контролера водопровідного господарства, яке було дійсне до 30.12.2021. Крім того, останньому повідомили, що заробітна плата контролера водопровідного господарства на неповний робочий день (0.5 окладу) становила 3000 грн., в місяць та електромонтера з обслуговування електроустановок на неповний робочий день (0,25 окладу) - 1500 грн. в місяць.

Однак, заробітну плату позивачу не платили, посилаючись на тимчасові труднощі та все обіцяли, що виплатять її одноразово, так тривало до кінця лютого 2022 року.

У подальшому, директор КП «Шпиків» ОСОБА_3 повідомив по телефону позивача, що не потребує його роботи і з 1 березня ОСОБА_1 не працює, проте, з яких підстав його звільнили та яка доля невиплаченої зарплати, директор не повідомив.

В лютому 2023 року, позивач звернувся до адвоката та на адвокатський запит, відповідач надав наказ №2-зв від 01.07.2021, згідно якого «Звільнити ОСОБА_1 з посади контролера водопровідного господарства та з посади електромонтера з обслуговування електроустановок з 01.07.2021 за згодою двох сторін відповідно до ч. 1 ст. 36 КЗпП. Підстава: заява ОСОБА_1 від 01.07.2021 року».

Позивач вважає, що даний наказ є незаконним, оскільки 01.07.2021 він був прийнятий на роботу на підставі наказу № 4-пр, після цього працював 8 місяців, а тому, ніяк не міг в день прийняття на роботу 01.07.2021 бути звільнений на підставі наказу № 2 - зв.

Також, позивач зазначає, що не писав заяви про звільнення, в тому числі за угодою сторін та з наказом про звільнення він вперше ознайомився у адвоката.

Листом відповідача від 21.03.2023 відмовлено надання довідки про заробітну плату позивача, проте заробітна плата позивача не перевищувала мінімально встановлену та з 01.07.2021 по 01.03.2022, тобто за 8 місяців, заробітна плата позивачу не сплачувалась тому, заборгованість становить - 36 000 грн.

З врахуванням зазначених обставин, позивач звернувся до суду та просить скасувати наказ КП «Шпиків» Тульчинського району Вінницької області від 01.07.2021 № 2-зв про звільнення ОСОБА_1 з посади контролера водопровідного господарства та з посади електромонтера з обслуговування електроустановок; поновити ОСОБА_1 на посаді контролера водопровідного господарства (0,5 окладу) та на посаді електромонтера з обслуговування електроустановок (0,25 окладу); стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату з 01.07.2021 по 01.03.2022 в розмірі 36000 грн., та середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.03.2022 та понесені судові витрати.

Від представника відповідача КН «Шпиків» надійшов відзив на позовною заяву, згідно якого, позовні вимоги не визнаються повністю за наступних обставин.

Як вбачається з тексту позовної заяви позивач просить скасувати наказ від 01.07.2021 № 2-зв про його звільнення з посади контролера водопровідного господарства та з посади електромонтера з обслуговування електроустановок та поновити його на роботі на цих посадах.

Позивач посилається на те, що 01.07.2021 він був прийнятий на роботу на підставі наказу № 4-пр і після цього працював 8 місяців, а тому, ніяк не міг бути звільненим з роботи в цей же день на підставі наказу № 2-зв, та останній не писав заяви про звільнення, в тому числі і за угодою сторін, з таким наказом вперше ознайомився у адвоката.

Такі твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки, позивач будучи прийнятим 01.07.2021 на роботу на підприємство КН «Шпиків», не зміг її виконувати через травму правої руки і сам в цей же день попросив про звільнення, що і було оформлено наказом від 01.07.2021 № 2-зв, після чого, його було ознайомлено із даним наказом та видано йому на руки трудову книжку із відповідними записами. Вказані обставини підтверджуються актом від 01.07.2021.

Твердження позивача про те, що він не писав заяву про звільнення та не був ознайомлений з відповідним наказом, також спростовуються тим, що він заяву про прийняття на роботу не писав та і в наказі про його прийняття на роботу відсутній його підпис про ознайомлення з ним, саме через - травму правої руки, що і було зафіксовано комісією у вищезгаданому акті.

Крім того, оскільки з наказом про звільнення позивач був ознайомлений ще 01.07.2021 та в цей же день одержав на руки належним чином оформлену трудову книжку, а позов до суду подав лише 25.04.2023, тобто через 21 місяць - представник відповідача зазначає, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із даним позовом і тому його позовні вимоги в частині скасування наказу про його звільнення та поновлення його на роботі задоволенню не підлягають.

Шодо інших позовних вимог, заявлених позивачем, то представник відповідача вважає, що позовна вимога про стягнення з КП «Шпиків» заробітної плати з 01.07.2021 по 01.03.2022 в розмірі 36000 грн. підлягає задоволенню частково, а саме: на суму 227,28 грн., оскільки саме така сума була нарахована позивачеві за фактично відпрацьований ним один робочий день, а позовні вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01.03.2022 і по день ухвалення судового рішення - задоволенню не полягають, так як відсутній сам факт вимушеного прогулу.

У зв`язку з вищевикладеним, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні позивач надав пояснення, згідно яких працював на підприємстві з 01.07.2021 по 01.03.2022, роботу виконував, а заробітну плату не отримував, нащо йому директор підприємства казав, що заробітна плата буде нарахована та виплачена. Наказ про прийняття на роботу та наказ про звільнення не пам`ятає чи підписував, однак позивач зазначив що, в березні 2022 року в нього була пошкоджена рука. Також, підтвердив той факт, що трудова книжка була в нього ще з березня 2022 року, і він достеменно знав проте, що він звільнений. За заробітною платою позивач в бухгалтерію не звертався, будь-яких документів щодо виплати, нарахування заробітної плати не подавав.

Представник відповідача КП «Шпиків» Магдалюк О. у судовому засіданні надав пояснення, що твердження позивача, проте що, він був звільнений без його відома, спростовується копією трудової книжки. Також, з наказом про звільнення останній не зміг ознайомитись, оскільки в нього була пошкоджена рука, про що, складено акт від 01.07.2021.

Крім того, представник зазначив, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із даним позовом і тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що працював директором КП «Шпиків» та наприкінці літа 2021 року прийшов до нього позивач, обговорити умови праці. Після чого, кадровик підготувала наказ про прийняття позивача на роботу, та ОСОБА_1 повинен був підписатись у наказі, однак у нього була пошкоджена рука, в той же день був наказ про звільнення, який також позивач не зміг підписати, про що було складено акт, записи про прийняття та звільнення на роботу також вносились в цей день. Жодних розпоряджень на виконання робіт позивач не отримував. Трудову книжку ОСОБА_6 отримав 01.07.2021.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні, надала пояснення, що перебуває на посаді головного бухгалтера КП «Шпиків» з 21.09.2016 по теперішній час, та зазначила, що підписувала акт про те, що позивач не писав заяв на прийняття та звільнення його з роботи, а також, не міг поставити підписи про ознайомлення з наказами. Заробітна плата позивачу не нараховувалась, та останній щодо заробітної плати не звертався жодного разу, претензій та звернень щодо заборгованості чи виплати не було.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначила, що працює інспектором з кадрів у КП «Шпиків» з 16.02.2021 по теперішній час, та їй відомо, що позивач прийшов 01.07.2021 влаштовуватись на роботу, фактично заяву про прийняття на роботу не писав. У подальшому, свідок особисто робила запис у трудовій книжці про прийняття останнього на роботу, також, готувала проект наказу про прийняття позивача на роботу, однак у цей же день, директор сказав зробити проект наказу про звільнення позивача, при цьому ніяких заяв ОСОБА_1 не писав, бо була пошкоджена рука. Потім, ОСОБА_5 зробила запис в трудову книжку позивача, про його звільнення і видала трудову книжку ОСОБА_1 на руки. Крім того, складався акт про те, що позивач не писав заяв на прийняття та звільнення його з роботи, а також, не міг поставити підписи про ознайомлення з наказами, оскільки була пошкоджена рука.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Згідно копії листа КП «Шпиків» № 22 від 21.03.2023 на адвокатський запит адвокату Олексію Якименку від 24.02.2023, адвокату надано копію наказу № 4-пр від 01.07.2021 про прийняття ОСОБА_1 на посаду контролера водопровідного господарства та на посаду електромонтера; копію наказу № 2-за від 01.07.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади контролера водопровідного господарства та на посаду електромонтера та копію повідомлення в податкові органи про прийняття на роботу ОСОБА_1 та довідку про заробітну плату адвокату не надано у зв`язку із відсутністю даної інформації (а.с. 6).

Відповідно до копії наказу КП «Шпиків» № 4-пр від 01.07.2021, про прийом на роботу, підприємство прийняло на постійну роботу ОСОБА_1 на посаду контролера водопровідного господарства на неповний робочий день (а,5 окладу) та електромонтера з обслуговування електроустановок на неповний робочий день (0,25 окладу) в селі Рахни-Лісові з 01.07.2021 з оплатою відповідно штатного розпису, на підставі заяви ОСОБА_1 від 30.06.2021 (а.с. 7).

Згідно копії наказу КП «Шпиків» № 2-зв від 01.07.2021 про звільнення, звільнено ОСОБА_1 з посади контролера водопровідного господарства та з посади електромонтера з обслуговування електроустановок з 01.07.2021 за згодою двох сторін відповідно до ч. 1 ст. 36 КЗпП, на підставі заяви ОСОБА_1 від 01.07.2021 (а.с. 8).

Відповідно до копії посвідчення ОСОБА_1 від 01.07.2021, у якому вказано, що позивач перебуває на посаді контролера водопровідного господарства, місце роботи централізоване водопостачання, посвідчення дійсне до 31.12.2021 (а.с. 12).

Згідно копії Трудової книжки серії НОМЕР_1 , запис № 18 - ОСОБА_1 01.07.2021 прийнятий на посаду контролера водопровідного господарства на 0,5 окладу та на посаду електромонтера на 0,25 окладу, на підставі наказу № 4-пр від 01.07.2021, та запис № 19 - 01.07.2021 позивач звільнений за згодою двох сторін за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (запис зроблено з кадрів ОСОБА_5 ), на підставі наказу № 2-зв від 01.07.2021 (а.с. 47).

Відповідно до копії акту КП «Шпиків» від 01.07.2021, даний акт складений у присутності директора КП «Шпиків» ОСОБА_3 , головного бухгалтера ОСОБА_4 , інспектора з кадрів про те, що 01.07.2021 ОСОБА_1 , контролер водопровідного господарства, електромонтера з обслуговування електроустановок прийнятий на роботу 01.07.2021 за наказом № 4-пр від 01.07.2021 та звільнений за наказом № 2-за від 01.07.2021, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП прийшовши за своєю трудовою книжкою та не зміг підписати всі належні документи для прийняття та звільнення, у зв`язку із пошкодженням правої руки, яка була перебинтована. З наказами про прийняття та про звільнення був ознайомлений (а.с. 29).

Згідно довідки КП «Шпиків» № 7-д від 25.05.2023, станом на 01.07.2021 одноденна зарплата контролера водопровідного господарства, працюючого (0,5 окладу) складала 147,73 грн., електромонтера з обслуговування електроустановок (0,25 окладу) складає 79,55 грн., разом: 227,28 грн. (а.с. 30, 34).

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови працi та на захист вiд безробіття.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (частина друга статті 2 КЗпП України).

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №488/4536/19).

Судом встановлено, що наказом КП «Шпиків» № 4-пр від 01.07.2021, ОСОБА_1 прийнято на постійну роботу на посаду контролера водопровідного господарства на неповний робочий день (а,5 окладу) та електромонтера з обслуговування електроустановок на неповний робочий день (0,25 окладу) в селі Рахни-Лісові з 01.07.2021 з оплатою відповідно штатного розпису, на підставі заяви ОСОБА_1 від 30.06.2021

Підставами припинення трудового договору є, зокрема угода сторін, що чітко встановлено п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Однак, відповідно до акту КП «Шпиків» від 01.07.2021, який складений у присутності директора КП «Шпиків» ОСОБА_3, головного бухгалтера ОСОБА_4 , інспектора з кадрів про те, що 01.07.2021 ОСОБА_1 , контролер водопровідного господарства, електромонтера з обслуговування електроустановок прийнятий на роботу 01.07.2021 за наказом № 4-пр від 01.07.2021 та звільнений за наказом № 2-за від 01.07.2021, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП прийшовши за своєю трудовою книжкою та не зміг підписати всі належні документи для прийняття та звільнення, у зв`язку із пошкодженням правої руки, яка була перебинтована. З наказами про прийняття та про звільнення був ознайомлений.

Крім того, у судовому засіданні позивач підтвердив, що трудова книжка в нього на руках з березня 2022 року та те, що він будь-яких заяв про прийняття та звільнення його з роботи не писав. Також, останній зазначив, що за весь час трудових відносин заробітної плати не отримував, претензій ні до кого не мав, що підтверджується показами свідків.

Також, згідно наданої копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , запис № 18 - ОСОБА_1 01.07.2021 прийнятий на посаду контролера водопровідного господарства на 0,5 окладу та на посаду електромонтера на 0,25 окладу, на підставі наказу № 4-пр від 01.07.2021, та запис № 19 - 01.07.2021 позивач звільнений за згодою двох сторін за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (запис зроблено з кадрів ОСОБА_5 ), на підставі наказу № 2-зв від 01.07.2021, що підтверджує факт того, що ОСОБА_1 жодного дня у КП «Шпиків» не працював.

Крім цього, суд зазначає, що як у наказі, так і у трудовій книжці підставою звільнення зазначено - за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Датою звільнення - погоджена сторонами дата 01.07.2021.

Враховуючи наведене, суду не надано належних та допустимих доказів і не доведено у судовому засіданні, що позивач дійсно працював у КП «Шпиків» з 01.07.2021 по 01.03.2022 та не отримав заробітної плати в розмірі 36000 грн.

За таких обставин, позовні вимоги у частині поновлення на роботі не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог КЗпП України, доказів іншого суду не надано, а тому суд відмовляє у задоволенні позову у цій частині.

Що стосується позовних вимог у частині стягнення з Комунального підприємства «Шпиків» на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.03.2022, суд приходить до наступного висновку.

Так, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від недоотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштування.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 94 КЗпП України).

Поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (Рішення від Конституційного Суду України у справі № 1-13/2013 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 15 жовтня 2-13 року № 8-рп/2013).

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати чітко визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», відповідно до якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних витрат.

Таким чином, у разі коли працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу, не можуть являтися заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави виплат. Так виплати не можуть кваліфікуватися як плата за виконану роботу.

Враховуючи викладене вище, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже строк пред`явлення до суду таких вимог (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) обмежується КЗпП України, що повністю узгоджується з правовою позицією викладеною у Постанові Великої Палати Верховного Суду у праві №910/4518/16 (провадження №12-301гс18) та Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 (провадження №61-9664ск19).

Як встановлено в судовому засіданні, позивач прийнятий та звільнений з займаної посади 01.07.2021 за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. Таким чином, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Крім того, суд бере до уваги, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, та у разі відмови у задоволенні позову у частині поновлення на роботі необхідно відмовити і у задоволенні позову у частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір у справі, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку, що доводи позивача про незаконність та необґрунтованість наказу щодо звільнення є безпідставні.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, а позивача звільнено від сплати судового збору, суд вважає, що судові витрати слід компенсувати за рахунок держави у відповідності до ч.6 ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 15, 16, ЦК України, ст. 36, 232, 233, 234 КЗпП України, ст. 4, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 18, 19, 23, 28, 31,32, 48, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 89, 128, 133, 141, 142, 177, 209, 229, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Шпиків», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 11.08.2023.

Суддя: