Рішення

від 14.08.2023 по справі 910/4202/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.08.2023Справа № 910/4202/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "САГРУЛ" (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039233)

до Шаговського Сергія Олексійовича ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 140 588,24 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "САГРУЛ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Шаговського Сергія Олексійовича про стягнення заборгованості за кредитним договором № 180/02 від 20.01.2006 у розмірі 140 588,24 грн, з яких: 13 806,01 грн трьох відсотків річних, 126 782,23 грн інфляційних втрат.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено вимоги до фізичної особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 постановлено звернутися до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи Шаговського Сергія Олексійовича , РНОКПП НОМЕР_1 (паспорт, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 23.09.2004, видавник: Дніпровський РУ ГУ МВС України в місті Києві) за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016.

04.04.2023 через відділ діловодства суду засобами поштового зв`язку від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області надійшла інформація на запит суду стосовно зареєстрованого місця проживання Шаговського Сергія Олексійовича , зокрема, повідомлено, що громадянин Шаговський Сергій Олексійович не значиться зареєстрованим.

Разом з тим, 05.04.2023 судом самостійно здійснено запит про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача та отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру щодо місця реєстрації відповідача за адресою: АДРЕСА_2 .

Господарський суд міста Києва ухвалою від 10.04.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

14.04.2023 від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

20.07.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано заяву про надіслання останньому копії позовної заяви та додатків до неї.

21.07.2023 через відділ діловодства суду позивачем подано запит на надання інформації.

27.07.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.01.2006 Кредитна спілка «Перший кредитний альянс» (кредитодавець) та Суб`єкт підприємницької діяльності Шаговський Сергій Олексійович (позичальник) уклали кредитний договір №180/02, відповідно до пункту 1.1 якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику цільовий кредит, а позичальник зобов`язується використати його за призначенням, повернути його повністю у визначений цим договором строк та сплатити кредитодавцю проценти за користування кредитом в повному обсязі.

1 лютого 2007 року у зв`язку з необхідністю збільшення суми кредиту на 35 000 грн. сторони уклали додатковий договір №1 до кредитного договору № 180/02 від 20 січня 2006 року та договір про внесення змін і доповнень від 1 лютого 2007 року, у відповідності до яких сума кредиту становить 60 000,00 грн.

18 січня 2008 року сторони уклали додатковий договір №2 та договір про внесення змін і доповнень від 5 січня 2008 року до кредитного договору № 180/02 від 20 січня 2006 року, у відповідності до яких, строк користування кредитом збільшується до 3 календарних років, що обчислюється з дня видачі кредиту або його частини.

19 грудня 2008 року між сторонами був укладений додатковий договір №3 до кредитного договору № 180/02 від 20 січня 2006 року, у зв`язку з яким за користування кредитом позичальник щомісячно сплачує кредитодавцеві проценти з розрахунку 35% річних від суми фактично отриманого кредиту шляхом внесення (перерахування) відповідних коштів в касу (на банківський рахунок) кредитодавця. У зв`язку із чим був затверджений графік платежів до 20.01.2009 року.

Однак, всупереч положенням вказаного договору, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання. Строк користування кредитом закінчився 20 січня 2009 року, а кредит не повернуто у визначений договором строк.

Даний спір розглядався Господарським судом міста Києва у межах справи № 34/248.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 34/248 позов задоволено частково; стягнуто з Суб`єкта підприємницької діяльності Шаговського Сергія Олексійовича на користь Кредитної спілки "Перший кредитний альянс" 40 325 грн 59 коп. заборгованості за кредитом, 19 599 грн 07 коп. заборгованості за процентами, 2 558 грн 74 коп. 3% річних, 6 169 грн 82 коп. індексу інфляції 1 411 грн 09 коп. судового збору.

Рішення Господарського суду міста Києва № 34/248 від 19.12.2011 оскаржено до апеляційної інстанції не було, а отже набрало законної сили.

05 грудня 2018 року між КС «Перший кредитний альянс» та ТОВ «Юридична компанія «САГРУЛ» було укладено договір №1-12-2018 купівлі-продажу майна Кредитної спілки "Перший кредитний альянс", відповідно до умов якого, метою договору є оформлення результатів продажу майнових прав банкрута - Кредитна спілка «Перший Кредитний Альянс», на відкритих торгах (аукціоні), проведеним ТБ «АУКЦІОНІСТ» у відповідності до Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (протокол №1 проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу майна банкрута від 03.12.2018 року.

Продавець зобов`язується передати у власність, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти й оплати наступне майно: Лот №1 - кредитний договір №180/02 від 20 січня 2006 року (виконавчий документ - наказ Господарського суду міста Києва від 03 січня 2012 року у справі №34/248), зобов`язаною особою (боржником) по котрому є Шаговський Сергій Олексійович АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Шаговським Сергієм Олексійовичем грошових зобов`язань на підставі кредитного договору №180/02 від 20 січня 2006 року, зокрема та не обмежуючись й тими, котрі охоплено Рішенням Господарського суду міста Києва від 19 грудня 2011 року у справі №34/248.

Право вимоги первісного кредитора переходить до Нового кредитора в повному обсязі з моменту здійснення новим кредитором оплати та/або складання (підписання) сторонами Акту приймання-передавання права вимоги (приймання-передавання документів, що підтверджують право вимоги) за цим договором.

Таким чином, ТОВ «Юридична компанія «САГРУЛ» передано вищезазначені вимоги у відповідності до норм чинного законодавства України та із дотриманням положень статті 514 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2019 року замінено стягувача - Кредитну спілку "Перший кредитний альянс" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія «Сагрул» у наказі №34/248 від 03.01.2012 року.

Спір виник внаслідок того, що відповідач грошове зобов`язання досі не виконав, в зв`язку з чим за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано 13 806,01 грн трьох відсотків річних за період з 15.10.20211 та 126 782,23 грн інфляційних втрат за період з березня 2011 по лютий 2023.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У даному випадку господарський суд виходить з того, що принцип юридичної визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, оскільки на момент розгляду даної справи набрало законної сили судове рішення у справі № 34/248, тому обставини, які були встановлені під час розгляду цих справ не підлягають доказуванню в межах даної справи.

Суд не погоджується з визначеними позивачем періодами нарахування інфляційних втрат та 3% річних з огляду на наступне.

За приписами ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва.

Згідно ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з умов договору про купівлю-продаж майна підприємства-банкрута №1-12-2018 від 05.12.2018 первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Шаговським Сергієм Олексійовичем грошових зобов`язань на підставі кредитного договору №180/02 від 20 січня 2006 року, зокрема, та не обмежуючись й тими, котрі охоплено рішенням Господарського суду міста Києва від 19 грудня 2011 року у справі №34/248.

Право вимоги первісного кредитора переходить до нового кредитора в повному обсязі з моменту здійснення новим кредитором оплати та/або складання (підписання) сторонами Акту приймання-передавання права вимоги (приймання-передавання документів, що підтверджують право вимоги) за цим договором.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до п.2.1. договору про купівлю-продаж майна підприємства-банкрута №1-12-2018 від 05.12.2018 вартість зобов`язання, що продається/відступається за даною угодою, становить, проте не обмежується, сумою в розмірі 70 064,31 грн.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 34/248 вбачається, що судом стягнуто з Суб`єкта підприємницької діяльності Шаговського Сергія Олексійовича на користь Кредитної спілки "Перший кредитний альянс" 2 558 грн 74 коп. 3% річних нарахованих за період з 10.12.2013 по 13.01.2017 та 6 169 грн 82 коп. нарахованих за період з 02.09.2009 по 28.02.2011.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (даного висновку дотримується Верховий Суд у постанові від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17).

Стаття 599 Цивільного кодексу України говорить про те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Відповідно до ч.ч. п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У наведених постановах висновок про те, що стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову, пов`язаний із тим, що в цих справах було заявлено про застосування строку позовної давності, яка до таких нарахувань встановлена ст. 257 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на те, що при розгляді даного спору відповідачем не було заявлено про застосування строків позовної давності у суду відсутні підстави для його застосування, а отже стягнення нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних понад трирічний період є правомірним.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 13 806,01 грн 3% річних нарахованих за період з 15.10.2011 по 17.03.2023.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат у розмірі 126 782, 23 грн, судом встановлено, що зазначений розрахунок є арифметично невірним.

Здійснивши власний розрахунок втрат від інфляції, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 120 486,81 грн, а тому позов підлягає задоволенню у цій частині.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Шаговського Сергія Олексійовича ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "САГРУЛ" (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039233) 3% річних у розмірі 13 806 (тринадцять тисяч вісімсот шість) грн 01 коп., втрат від інфляції у розмірі 120 486 (сто двадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 81 коп. та 2 563 (дві тисячі п`ятсот шістдесят три) грн 81 коп. витрат на сплату судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 14.08.2023

Суддя І.О. Андреїшина