Рішення

від 03.08.2023 по справі 910/4879/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2023Справа № 910/4879/23Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Персональний український лізинг"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрітайм", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Верона"

про розірвання договору та стягнення 1764926,71 грн.

за участі представників:

від позивача: Башаров В.Є.

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: не з`явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Персональний український лізинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрітайм" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Верона" про розірвання договору фінансового лізингу від 02.09.2021 № FL582-09/21 та солідарне стягнення з відповідачів 1024894,90 грн. заборгованості за лізинговими платежами, 453207,90 грн. пені, 32010,42 грн. трьох процентів річних та 254813,49 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрітайм" зобов`язань за договором фінансового лізингу від 02.09.2021 № FL582-09/21, за належне виконання яких поручителем виступає Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Верона".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 01.06.2023 прийнято заяву позивача про зміну предмету позову шляхом доповнення новою вимогою немайнового характеру про вилучення в Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрітайм" та передачу позивачу предмета лізингу - автомобіля Land Rover Range Rover, 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .

Протокольною ухвалою суду від 22.06.2023 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи з огляду на необґрунтованість викладених у клопотанні підстав та не визнання явки представника відповідача-2 до підготовчого засідання обов`язковою.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 наголосив на частковому погашенні заборгованості за договором на суму 62000 грн., що не врахована позивачем у розрахунку боргу. У той же час, з огляду на настання форс-мажорних обставин через запровадження воєнного стану на території України, відповідач-2 не мав можливості виконати свої зобов`язання за договором. Також відповідач-2 звернув увагу, що не отримував від позивача вимоги про виконання зобов`язань відповідача-1, а долучена до матеріалів справи претензія не передбачена договором та врегульована статтею 222 ГК України. Поряд із цим, відповідач-2 звернув увагу на неправомірності одночасного розірвання договору, повернення предмета лізингу та стягнення лізингових платежів, що включає частину відшкодування вартості предмета лізингу та комісію. Крім того, відповідач-2 просив зменшити розмір нарахованої пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат на 90 %.

У той же час, відповідач-1 не скористався своїм правом на подання відзиву, у зв`язку з чим справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у справі та подальші ухвали у справі направлені, зокрема, відповідачу-1 рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача-1, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 8, корп. 6.

Проте конверти із копіями ухвал повернуто на адресу суду підприємством поштового зв`язку без вручення відповідачу-1 у зв`язку з відсутністю адресата.

Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Таким чином, ухвала суду про відкриття провадження та подальші ухвали у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача-1 згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.

За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Таким чином, відповідач-1 мав право та можливість ознайомитися з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.09.2021 між позивачем (лізингодавець) та відповідачем-1 (лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № FL582-09/21, відповідно до п. 1.1. договору Лізингодавець зобов`язується на строк та за плату, визначені даним Договором фінансового лізингу, передати Лізингоодержувачу у володіння та користування майно, що належить Лізингодавцю на праві власності та було спеціально набуте Лізингодавцем у Продавця (Постачальника) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов (надалі - Об`єкт лізингу), а Лізингоодержувач зобов`язається прийняти Об`єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Найменування, технічний опис, модель, рік випуску, загальна вартість та строк поставки якого зазначаються в Специфікації (Додаток №2 до цього Договору).

Згідно з п. 1.2. Договору строк лізингу становить 36 (тридцять шість) місяців та складається з Періодів лізингу, зазначених в Графіку платежів (Додаток №1 до Договору) (надалі «Графік»), але не може бути менше одного року.

Відповідно до п. 2.3. договору передача Предмета лізингу Лізингоодержувачу здійснюється відповідно до умов Додатку 3 до Договору "Загальні умови фінансового лізингу" (надалі "Загальні умови") та на підставі Акту приймання-передачі.

У пункті 4.1 договору визначено, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості об`єкту лізингу та комісію лізингодавця.

Відповідно до пункту 4.2 договору, розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в Графіку.

Поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду (пункт 4.4 договору).

Згідно з пунктом 4.7 договору оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних), зазначених в цьому розділі Договору здійснюється Лізингоодержувачем в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця в порядку передбаченому умовами цього Договору та п. 5 Загальних умов.

Пункт 5.1. Загальних умов передбачає, що Лізингоодержувач зобов`язується сплачувати лізингові платежі. Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок Лізингодавця.

Згідно п. 5.3. Загальних умов, Лізингоодержувач сплачує зазначені в Графіку поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4 цих Загальних умов на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в Договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку. У разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов`язаний звернутися до Лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. Лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків від Лізингодавця.

Відповідно до п. 5.5. Загальних умов Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі незалежно від фактичного користування Предметом лізингу. Недоліки якості та комплектності Предмету лізингу, його втрата, ремонт, технічне обслуговування не звільняють Лізингоодержувача від виконання своїх зобов`язань за Договором, в тому числі, своєчасної сплати лізингових платежів.

У додатку № 1 до договору наведено графік платежів, а саме одноразового лізингового платежу в сумі 772800 грн. та поточних лізингових платежів по 83607,30 грн. щомісячно за 36 періодів лізингу.

Згідно із додатком № 2 до договору (специфікації) відповідачем в якості об`єкта лізингу обрано автомобіль Land Rover Range Rover, 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , вартістю 2 576 000,00 грн.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування та володіння об`єкт лізингу, про що сторони склали та підписали акт приймання-передачі від 08.09.2021 року.

У той же час, відповідно до наданого позивачем розрахунку, станом на 23.03.2023 відповідач-1 не сплатив чергові лізингові платежі в сумі 1 024 894,90 грн., а саме за періоди: № 6 в сумі 21 607,30 грн. (настав 08.03.2022), № 7 в сумі 83 607,30 грн. (настав 08.04.2022), № 8 в сумі 83 607,30 грн. (настав 08.05.2022), № 9 в сумі 83 607,30 грн. (настав 08.06.2022), № 10 в сумі 83 607,30 грн. (настав 08.07.2022), № 11 в сумі 83 607,30 грн. (настав 08.08.2022), № 12 в сумі 83 607,30 грн. (настав 08.09.2022), № 13 в сумі 83 607,30 грн. (настав 08.10.2022), № 14 в сумі 83 607,30 грн. (настав 08.11.2022), № 15 в сумі 83 607,30 грн. (настав 08.12.2022), № 16 в сумі 83 607,30 грн. (настав 08.01.2023), № 17 в сумі 83 607,30 грн. (настав 08.02.2023), № 18 в сумі 83 607,30 грн. (настав 08.03.2023).

У забезпечення виконання відповідачем-1 зобов`язань за Договором фінансового лізингу № FL582-09/21 від 02.09.2021 між позивачем та відповідачем-2 (поручитель) був укладений Договір поруки від 02.09.2021 № 582, за умовами пунктів 1.2, 1.4 якого Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов`язання перед Лізингодавцем відповідати по борговим зобов`язанням Лізингоодержувача, які виникають за Договором лізингу, включаючи, але не обмежуючись наступним: сплатити лізингові та всі інші платежі на умовах Договору лізингу, а також виконати інші умови Договору в повному обсязі. Поручитель відповідає перед Лізингодавцем у тому ж обсязі, що і Лізингоодержувач, в порядку та строки, визначені Договором лізингу, у тому числі при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання боргових зобов`язань.

15.02.2022 позивачем надіслало на адресу відповідача-1 претензію щодо погашення заборгованості за Договором фінансового лізингу № FL582-09/21 від 02.09.2021 (трек поштового відправлення № 0504538374731), що вручена 28.02.2023 відповідачу-1.

Крім того, 15.02.2022 позивачем направлено претензію відповідачу-2, як поручителю, в якій позивач вимагав погасити заборгованість за Договором фінансового лізингу № FL582-09/21 від 02.09.2021 (трек поштового відправлення № 0504538376017). Згідно з даними трекінгу, дане відправлення не вручене відповідачу-1 під час доставки 20.02.2023 та повернуто за зворотною адресою.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов`язаний: своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач-1 у встановлений графіком у договорі фінансового лізингу № FL582-09/21 від 02.09.2021 строк не здійснив сплату лізингових платежів з шостого по вісімнадцятий періоди в сумі 1 024 894,90 грн.

Судом прийняті до уваги зауваження відповідача-2 про те, що позивачем не враховані сплачені в рахунок погашення заборгованості відповідача-1 грошові кошти в сумі 62000 грн., сплачені за платежами від 01.07.2022 на суму 32500 грн. та 22.08.2022 на суму 29500 грн. Разом із цим, відповідно до наданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вказана сума грошових коштів зарахована в рахунок погашення заборгованості за шостий період, у зв`язку з чим залишок боргу за ним складає 21607,30 грн.

Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача становить 1 024 894,90 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення вказаної суми боргу, позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем нарахована пеня в сумі 453207,90 грн. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення з 23.03.2022 по 23.03.2023 на суму боргу 1 024 894,90 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно із п. 5.1. договору, за несвоєчасну сплату будь-якого платежу (його частини) за Договором Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення, починаючи з п`ятого дня прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 10.1 договору положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України до Договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язань.

Водночас, із наданого позивачем розрахунку пені слідує, що остання нарахована на всю суму боргу в розмірі 1 024 894,90 грн., у той час як пунктом 5.1 договору передбачено нарахування пені від суми простроченого платежу.

Як слідує з графіку платежів, щомісячний лізинговий платіж становить 83607,30 грн., на який у разі прострочення оплати нараховується пеня.

До того ж, станом на 23.03.2022 (дату, з якої позивачем нараховується пеня) сума заборгованості по лізинговим платежам ще не становила 1 024 894,90 грн., оскільки така сума боргу виникає наростаючим підсумком за платежами з 6 по 18 періоди (з березня 2022 року по березень 2023 року).

Також судом прийнято до уваги, що відповідно до пункту 5.3 договору лізингоодержувач сплачує зазначені в графіку поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця.

Наведені обставини не враховані позивачем також при розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Здійснивши арифметичний перерахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням наведених вище обставин, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 260086,52 грн. пені, 16231,90 грн. 3 % річних, 99214,39 грн. інфляційних втрат, а саме: 6505,34 грн. пені, 687,18 грн. трьох процентів річних, 7663,52 грн. інфляційних втрат за період з 09.03.2022 по 30.06.2022 на суму 83607,30 грн.; 3640,52 грн. пені, 218,43 грн. трьох процентів річних, 923,87 грн. інфляційних втрат за період з 01.07.2022 до 21.08.2022 на суму 51107,30 грн.; 6334,19 грн. пені, 380,05 грн. трьох процентів річних, 1971,06 грн. інфляційних втрат за період з 22.08.2022 до 23.03.2023 на суму 21607,30 грн.; 36191,65 грн. пені, 2398,27 грн. трьох процентів річних, 17789,82 грн. інфляційних втрат за період з 09.04.2022 до 23.03.2023 на суму 83607,30 грн.; 34817,29 грн. пені, 2192,11 грн. трьох процентів річних, 14741,03 грн. інфляційних втрат за період з 09.05.2022 до 23.03.2023 на суму 83607,30 грн.; 32984,80 грн. пені, 1979,09 грн. трьох процентів річних, 12155,43 грн. інфляційних втрат за період з 09.06.2022 до 23.03.2023 на суму 83607,30 грн.; 29548,88 грн. пені, 1772,93 грн. трьох процентів річних, 9276,05 грн. інфляційних втрат за період з 09.07.2022 до 23.03.2023 на суму 83607,30 грн.; 25998,43 грн. пені, 1559,91 грн. трьох процентів річних, 8630,38 грн. інфляційних втрат за період з 09.08.2022 до 23.03.2023 на суму 83607,30 грн.; 22447,99 грн. пені, 1346,88 грн. трьох процентів річних, 7626,81 грн. інфляційних втрат за період з 09.09.2022 до 23.03.2023 на суму 83607,30 грн.; 19012,07 грн. пені, 1140,72 грн. трьох процентів річних, 5925,68 грн. інфляційних втрат за період з 09.10.2022 до 23.03.2023 на суму 83607,30 грн.; 15461,62 грн. пені, 927,70 грн. трьох процентів річних, 3741,95 грн. інфляційних втрат за період з 09.11.2022 до 23.03.2023 на суму 83607,30 грн.; 12025,71 грн. пені, 721,54 грн. трьох процентів річних, 3134,76 грн. інфляційних втрат за період з 09.12.2022 до 23.03.2023 на суму 83607,30 грн.; 8475,26 грн. пені, 508,52 грн. трьох процентів річних, 2531,78 грн. інфляційних втрат за період з 09.01.2023 до 23.03.2023 на суму 83607,30 грн.;4924,81 грн. пені, 295,49 грн. трьох процентів річних, 1848,14 грн. інфляційних втрат за період з 09.02.2023 до 23.03.2023 на суму 83607,30 грн.; 1717,96 грн. пені, 103,08 грн. трьох процентів річних, 1254,11 грн. інфляційних втрат за період з 09.03.2023 до 23.03.2023 на суму 83607,30 грн.

Щодо клопотання відповідача-2 про зменшення розміру нарахованих пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат на 90 % унаслідок настання форс-мажорних обставин через запровадження воєнного стану на території України, суд зауважує наступне.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 (постанова від 18.03.2020) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Судом також ураховано, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Відповідно до пункту 7.1 договору від 02.09.2021 № FL582-09/21 сторони звільняються від відповідальності в разі прострочення виконання зобов`язання або невиконання своїх обов`язків за договором, якщо вказане прострочення чи невиконання виникло внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин. До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухі, повені чи інші стихійні лиха, дії чи бездіяльність органів влади та/або управління України чи інших країн, які безпосередньо впливають на виконання сторонами їх обов`язків за договором.

Згідно з пунктом 7.2 договору від 02.09.2021 № FL582-09/21 сторони зобов`язані письмово, не пізніше 48 годин з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України. Несвоєчасне повідомлення про настання обставин непереборної сили позбавляє відповідну сторону посилатися на них у майбутньому.

У той же час, відповідачем не обґрунтовано та не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідні обставини були форс-мажорними саме в межах виконання відповідачем своїх господарських зобов`язань за договором фінансового лізингу від 02.09.2021 № FL582-09/21. Саме лише посилання на наявність таких форс-мажорних обставин не може бути єдиною підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань.

До того ж, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачами позивача про вплив обставин непереборної сили згідно з пунктом 7.2 договору від 02.09.2021 № FL582-09/21. При цьому, умови договору поруки від 02.09.2021 № 582 не передбачають окремих положень щодо порядку повідомлення позивача, як лізингодавця, про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

З урахуванням наведеного вище, приймаючи також до уваги відсутність жодних доказів на підтвердження наявності обставин для зменшення пені та трьох процентів річних, окрім письмових пояснень відповідача-2, суд дійшов висновку відмовити в зменшенні розміру цих нарахувань.

Одночасно не підлягають зменшенню інфляційні втрати, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.

Як встановлено судом, виконання зобов`язання відповідача-1 за договором фінансового лізингу від 02.09.2021 № FL582-09/21 забезпечені за договором поруки від 02.09.2021 № 582, укладеним між позивачем та відповідачем-2.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Згідно з частинами 1-2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1 та 2 статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частинами 1, 2 статті 543 ЦК України встановлено, що в разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (частина 2 статті 556 ЦК України).

Із матеріалів справи слідує, що 15.02.2022 позивачем направлено претензію відповідачу-2, як поручителю, в якій позивач вимагав погасити заборгованість за Договором фінансового лізингу № FL582-09/21 від 02.09.2021 (трек поштового відправлення № 0504538376017). Згідно з даними трекінгу з веб-сайту АТ «Укрпошта», дане відправлення не вручене відповідачу-1 під час доставки 20.02.2023 та повернуто за зворотною адресою.

Суд зауважує, що направлення претензії здійснено позивачем на юридичну адресу місцезнаходження відповідача-2: 04073, м. Київ, пр-т С. Бандери, 8, корп. 6, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Положеннями статей 89, 93 ЦК України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом вносяться до єдиного державного реєстру.

Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17.

Таким чином, оскільки договором поруки від 02.09.2021 № 582 передбачено солідарну відповідальність відповідача-2 за зобов`язаннями відповідача-1 за договором фінансового лізингу від 02.09.2021 № FL582-09/21, та матеріали справи містять докази пред`явлення вимоги позивачем до відповідача-2, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо солідарного стягнення з відповідача-2 заборгованості за лізинговими платежами, пенею, трьома процентами річних та інфляційними втратами.

Крім того, позивач просив розірвати договір фінансового лізингу від 02.09.2021 № FL582-09/21 з огляду на прострочення зі сплати лізингових платежів.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з ч. 1 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 6 статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір фінансового лізингу може бути достроково розірваний з інших підстав, встановлених законом або таким договором.

Пунктом 6.1.2 договору від 02.09.2021 № FL582-09/21 передбачено, що Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір та вилучити у Лізингоодержувача Предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли Лізингоодержувач нe сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 60 днів.

Згідно з п. 6.2 договору від 02.09.2021 № FL582-09/21 у випадку настання зазначених в підпунктах 6.1.1-6.1.6 цього Договору обставин Лізингодавець письмово повідомляє про це Лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо Лізингоодержувач у встановлений Лізингодавцем строк не усуває вчиненні порушення, Лізингодавець має право здійснити наступні дії: розірвати цей Договір та вимагати повернення об`єкта лізингу; вилучити об`єкт лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.

Таким чином, сторонами в договорі передбачено право лізингодавця в односторонньому порядку достроково розірвати договір лізингу за наявності певних умов, зокрема, у разі не сплати лізингового платежу (частково або у повному обсязі), та коли прострочення сплати становить більше 60 днів.

Приймаючи до уваги, що договором прямо передбачена можливість дострокового в односторонньому порядку розірвання договору, та прострочення відповідача зі сплати лізингових платежів становить більше 60 днів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору фінансового лізингу від 02.09.2021 № FL582-09/21.

Також, позивачем пред`явлено позовну вимогу про вилучення в відповідача-1 предмету лізингу, що передбачено пунктом 6.1.2 договору від 02.09.2021 № FL582-09/21 у разі дострокового розірвання договору.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів (частина друга статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Пунктами 3, 7 частини другої статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов`язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов`язаний у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об`єкта фінансового лізингу, повернути об`єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об`єкт фінансового лізингу.

Ураховуючи наведене, оскільки договір фінансового лізингу від 02.09.2021 № FL582-09/21 підлягає розірванню через тривалу (більше 60 днів) несплату відповідачем-1 лізингових платежів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про вилучення в відповідача-1 предмету лізингу.

Судом прийняті до уваги посилання відповідача-2 на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19. Разом із цим, застосування викладеного в указаній постанові правового висновку є до даних правовідносин не прийнятним через різні фактичні обставини у справах. Так, предметом спору в справі № 904/5726/19 визначено стягнення заборгованості за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу за період після відмови від договору, у той час як у межах даної справи заборгованість за простроченими лізинговими платежами виникла до розірвання відповідного договору.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на те, що положеннями чинного господарського процесуального законодавства не передбачено солідарного стягнення судових витрат, суд дійшов висновку покласти на відповідачів порівну судові витрати позивача по сплаті судового збору в пропорційній частині задоволених майнових позовних вимог, та на відповідача-1 у частині задоволених немайнових позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Персональний український лізинг" задовольнити частково.

Розірвати договір фінансового лізингу від 02.09.2021 № FL582-09/21, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Персональний український лізинг" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50; ідентифікаційний код 41802323) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрітайм" (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 8, корп. 6; ідентифікаційний код 41525371).

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрітайм" (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 8, корп. 6; ідентифікаційний код 41525371) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Верона" (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 8, корп. 6; ідентифікаційний код 41602157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Персональний український лізинг" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50; ідентифікаційний код 41802323) 1024894 (один мільйон двадцять чотири тисячі вісімсот дев`яносто чотири) грн. 90 коп. заборгованості за лізинговими платежами, 260086 (двісті шістдесят тисяч вісімдесят шість) грн. 52 коп. пені, 16231 (шістнадцять тисяч двісті тридцять одну) грн. 90 коп. 3 % річних, 99214 (дев`яносто дев`ять тисяч двісті чотирнадцять) грн. 39 коп. інфляційних втрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрітайм" (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 8, корп. 6; ідентифікаційний код 41525371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Персональний український лізинг" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50; ідентифікаційний код 41802323) 15871 (п`ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят одну) грн. 21 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Верона" (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 8, корп. 6; ідентифікаційний код 41602157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Персональний український лізинг" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50; ідентифікаційний код 41802323) 10503 (десять тисяч п`ятсот три) грн. 21 коп. витрат зі сплати судового збору.

Вилучити в Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрітайм" (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 8, корп. 6; ідентифікаційний код 41525371) та передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Персональний український лізинг" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50; ідентифікаційний код 41802323) предмет лізингу - автомобіль Land Rover Range Rover, 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 14.08.2023 року.

Суддя К.В. Полякова