Ухвала

від 15.08.2023 по справі 909/741/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/741/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

15.08.2023 м. Івано-Франківськ

Суддя Господарського суду Івано-Франківської області Неверовська Л.М., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Трейд" вих.№1/08/2023 від 05.08.2023 (вх.№9456/23 від 09.08.2023) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення грошової заборгованості з фізичної особи-підприємця Обідняка Івана Івановича в сумі 109983,40 грн, з яких 100000 грн сума основного бору, 2145,20 грн 3 % річних, 7838,20 грн сума інфляційних втрат,

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Трейд" вих.№1/08/2023 від 05.08.2023 (вх.№9456/23 від 09.08.2023) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення грошової заборгованості з фізичної особи-підприємця Обідняка Івана Івановича в сумі 109983,40 грн, з яких 100000 грн сума основного бору, 2145,20 грн 3 % річних, 7838,20 грн сума інфляційних втрат.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Трейд" вих.№1/08/2023 від 05.08.2023 (вх.№9456/23 від 09.08.2023) разом з доданими до неї документами, суд дійшов висновку про відмову в видачі судового наказу, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, зокрема в порядку наказного провадження.

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, визначені ГПК України.

Так, підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями розділу ІІ ГПК України.

Частиною 1 статті 147 ГПК України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 3 частини 3 статті 150 ГПК України встановлено, що до заяви про видачу судового наказу додається копія договору, укладеного у письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.

Як зазначає заявник у поданій заяві, 30.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Трейд" та фізичною особою-підприємцем Обідняком Іваном Івановичем укладено договір про поставку товарів у спрощеній/електронній формі, у відповідності до ст.ст. 203, 205, 206 ЦК України.

При цьому, згідно ч.1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.1,2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГКУ допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Також згідно з ч. 2 ст. 639 ЦКУ, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У відповідності до пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і оформлена в електронній формі.

Порядок укладення електронного договору передбачений ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію".

Пунктами 12, 13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, заявником не надано суду, у якості доказу ні в електронній, ні у формі паперових копій електронних повідомлень чи договору на підставі яких між заявником та боржником виникли договірні правовідносини. У заяві про видачу судового наказу заявником зазначено про те, що договір про поставку товарів укладено у відповідності до ст.ст. 203, 205, 206 ЦК України, тобто в усній формі.

На підтвердження викладених у заяві обставин заявник долучив копії платіжної інструкції №857 від 30.09.2022, виписки по рахунку за період з 30.09.02022 по 30.09.2022, акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2022 по 29.05.2023.

Наявність зобов`язальних правовідносин між сторонами за фактом оплати товару не заперечується судом, але в такому випадку стягнення заборгованості має вирішуватися із необхідністю доведення виникнення господарських зобов`язань та грошової заборгованості боржника в порядку позовного провадження.

У даному випадку визначальним для правильного застосування норм процесуального права та можливості розгляду справи за правилами наказного провадження, яке законодавець відокремив від інших видів провадження у господарських справах, є саме наявність укладеного між сторонами в письмовій (електронній) формі договору, а не фактичне існування договірних відносин, оскільки така обставина належить до предмета доказування.

За наведеного, заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам статей 148, 150 Господарського процесуального кодексу України, оскільки заявником не надано доказів підписання договору в письмовій формі.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо, зокрема, заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Відповідно до частини 2 статті 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини 1 статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Статтею 151 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу, внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Керуючись статтями 147, 148, 152, 153, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Трейд" у видачі судового наказу за вимогою про стягнення грошової заборгованості з фізичної особи-підприємця Обідняка Івана Івановича в сумі 109983,40 грн, з яких 100000 грн сума основного бору, 2145,20 грн 3 % річних, 7838,20 грн сума інфляційних втрат.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в строк та порядку, встановленому статтями 256, 257 ГПК України.

Ухвалу підписано 15.08.2023.

Суддя Неверовська Л.М.