Рішення

від 16.08.2023 по справі 922/2592/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2592/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126; фактична адреса: 61057, м. Харків, вул. Гоголя, 10; код ЄДРПОУ: 42206328) до Приватного підприємства "ГІМ" (61032, м. Харків, селище Плиткове, 13; код ЄДРПОУ: 30412714) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

16.06.2023 Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "ГІМ", в якій просить суд:

- стягнути з Приватного підприємства "ГІМ" заборгованість за договором про постачання електричної енергії споживачу №010336 від 01.01.2019 у розмірі207 316,06 грн.;

- стягнути з Приватного підприємства "ГІМ" за договором про постачання електричної енергії споживачу № 010336 від 01.01.2019 пеню у розмірі 50 556,40 грн., 3% річних у розмірі 5 518,00 грн., інфляційні витрати у розмірі 24 188,58 грн.

- стягнути з Приватного підприємства "ГІМ" судовий збір у розмірі 4 313,69 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу №010336 від 01.01.2019в частині своєчасної та в повному обсязі оплати вартості використаної електричної енергії.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.06.2023 прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" до Приватного підприємства "ГІМ" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2592/23. Вирішено розгляд справи №922/2592/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

11.07.2023 через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява (вх.№18085 від 11.07.2023) про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства ГІМ на користь Приватного акціонерного товариства Харківенергозбут заборгованість у сумі 42 185,72 грн., а саме: по пені у сумі 20 331,55 грн., 3% річних у сумі 3 610,36 грн. та індексу інфляції у розмірі 18 243,81 грн., а також стягнути судовий збір у сумі 2 684,00 коп.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.07.2023 заяву (вх.№18085 від 11.07.2023) представника Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" про зменшення розміру позовних вимог задоволено. Прийнято заяву (вх.№18085 від 11.07.2023) представника Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" про зменшення розміру позовних вимог у справі до розгляду. Розгляд справи продовжено з урахуванням зменшення позовних вимог.

Для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.251, ст.252 та ст.167 Господарського процесуального кодексу України, суд, з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта", направив на адресу відповідача - Приватного підприємства "ГІМ" (61032, м. Харків, селище Плиткове, 13) вищезазначені ухвали суду про відкриття провадження по справі від 20.06.2023 та про зменшення розміру позовних вимог від 14.07.2023 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак, вказану судову кореспонденцію було повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

30.06.2023 ухвалу суду про відкриття провадження по справі від 20.06.2023 було повторно направлено на адресу Приватного підприємства "ГІМ", а саме: 61032, м. Харків, селище Плиткове, 13, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження. Відповідна адреса також вказана позивачем в позовній заяві.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі від 20.06.2023 повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

11.07.2023 секретарем судового засідання було сформовано телефонограму на номер телефону відповідача вказаний позивачем в позовній заяві, проте зазначений номером не активний.

Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Водночас, відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 15.08.2023 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Згідно з Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №010336 від 01.01.2019, Приватного підприємства "ГІМ" (споживач) є споживачем електричної енергії, яку постачає Приватне акціонерне товариство Харківенергозбут (товариство).

За період з березня 2022 року по липень 2022 року за відповідачем утворилася заборгованість за спожиту електричну енергію у сумі 207 316,06 грн. (разом з ПДВ 20%).

У зв`язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України Про ринок електричної енергії від 13.04.2017 (далі - Закон), з 01.01.2019 ПрАТ Харківенергозбут є постачальником універсальних послуг на території Харківської області у відповідності до Постанови НКРЕКП від 26.10.2018 № 1268.

Позивач, як постачальник універсальних послуг, здійснює постачання електричної енергії з 01.01.2019 у порядку, визначеному Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 та на умовах постачання універсальних послуг.

На виконання п.13 розділу ХVІІ Закону України Про ринок електричної енергії під час здійснення заходів з відокремлення було створено електропостачальника - Приватне акціонерне товариство Харківенергозбут, а Акціонерна компанія Харківобленерго виконує функції з розподілу електричної енергії на території Харківської області та є оператором системи розподілу.

Відповідно до абзацу 5 п.13 р. ХVІІ Закону України Про ринок електричної енергії фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальних послуг та/або факт споживання електричної енергії.

Разом з тим, у відповідності до п.13 Перехідних положень Закону України Про ринок електричної енергії передача постачальнику універсальних послуг персональних даних побутових та малих непобутових споживачів під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу не потребує отримання згоди та повідомлення таких споживачів про передачу персональних даних і вважається такою, що здійснена в загальносуспільних інтересах з метою забезпечення постачання електричної енергії споживачам.

Договір між електропостачальником та споживачем укладається шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.

Публічний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг розміщений на офіційному сайті ПрАТ Харківенергозбут: zbutenergo.kharkov.ua.

На підставі поданої відповідачем заяви-приєднання від 30.12.2018 Приватне підприємство "ГІМ" приєдналось до договору про постачання електричної енергії споживачу №010336 (надалі - Договір).

Згідно п.2.1 Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.5.5 Договору розрахунковий період зазначений у комерційній пропозиції та, як правило, становить календарний місяць, і відповідає розрахунковому періоду за договором Споживача з оператором системи розподілу/передачі.

Пунктом 5.6 Договору передбачено, що оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 5.10 Договору передбачено споживач здійснює оплату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії або через Постачальника, або безпосередньо оператору системи.

Умовами розділу 4 публічної комерційної пропозиції № 1Р передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата електричної енергії та послуги з розподілу електричної енергії здійснюється Споживачем у формі попередньої оплати, визначеної на підставі фактичного обсягу відпущеної електричної енергії за відповідний попередній період.

Розрахунок попередньої оплати для нових споживачів та споживачів, фактичний обсяг спожитої електричної енергії та розподіленої електричної енергії яких за попередній період дорівнює 0 визначається на підставі розрахункових значень обсягу електричної енергії на наступний період.

Розрахунок суми попередньої оплати визначається постачальником як добуток фактичного обсягу спожитої електричної енергії за відповідний попередній період на визначену прогнозовану ціну.

Попередня оплата електричної енергії та послуги з розподілу електричної енергії здійснюється споживачем до 01 числа місяця, наступного за місяцем, в якому був отриманий рахунок на попередню оплату.

Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію та послуги з розподілу електричної енергії за розрахунковий період здійснюється відповідно до фактичного обсягу електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом), на підставі виставленого рахунка споживачу, в якому зазначаються суми до сплати за спожиту електричну енергію.

У разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності в платіжному документі в реквізиті Призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата, або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, постачальник має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості споживача з найдавнішим терміном її виникнення.

У разі зміни тарифу надлишок (переплата) оплаченої, але не спожитої електричної енергії, зараховується споживачу на його особовий рахунок як попередня оплата за новими тарифами в наступному розрахунковому періоді.

У разі порушення умов оплати, зазначених у комерційній пропозиції, протягом двох розрахункових періодів, Постачальник залишає за собою право перевести споживача на комерційну пропозицію, яка відповідає фактичному графіку оплати споживача.

Відповідно до п. 5 комерційної пропозиції встановлено, що рахунок за спожиту електричну енергію надається споживачу до 12 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим.

Рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка споживачем.

Рахунок на попередню оплату надається споживачу до 12 числа (включно) поточного місяця на наступний розрахунковий місяць, з терміном оплати згідно з п. 4 даної комерційної пропозиції.

Рахунки на оплату надаються споживачу у відповідних структурних підрозділах постачальника. В разі неотримання споживачем рахунків постачальник направляє рахунки споживачу поштовим зв`язком. У такому випадку рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.

Оплата вартості електричної енергії здійснюється Споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

Крім того, споживач у відповідності до п.6.2 Договору, зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.

Згідно з переданими даними від АТ Харківобленерго проведені нарахування та за результатами розрахункових періодів, сформовані рахунки за електричну енергію з листопада 2021 по травень 2022 року.

Зокрема, рахунок за березень 2022 року у розмірі 108752,65 грн (рахунок направлено з використанням системи ЕДО). Строк оплати рахунку 13.04.2022.

Рахунок за квітень 2022 року у розмірі 76433,94 грн (рахунок направлено з використанням системи ЕДО). Строк оплати рахунку 12.05.2022.

Рахунок за травень 2022 року у розмірі 73957,78 грн (рахунок направлено з використанням системи ЕДО). Строк оплати рахунку 15.06.2022.

Рахунок за липень 2022 року у розмірі 16340,86 грн (рахунок направлено з використанням системи ЕДО). Строк оплати рахунку 16.08.2022.

Умовами договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством (п. 9.1 Договору).

За умовою п.5.8 Договору у разі порушення споживачем строків оплати за цим Договором, постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен день прострочення оплати.

Споживач сплачує за вимогою постачальника пеню у розмірі, що визначається цим Договором та зазначається в комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього Договору.

Умовою 8 комерційної пропозиції передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати електричної енергії, передбачених п.5 та п.4 даної комерційної пропозиції, постачальник має право провести нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, за кожен день прострочення платежу; 3 % річних з простроченої суми.

При цьому сума грошового зобов`язання за договором повинна бути оплачена споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Суми пені, 3 % річних, інфляційних зазначаються у розрахунковому документі окремим рядком та повинні бути оплачені протягом 5 робочих днів від дня його отримання споживачем.

29.12.2022 Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "ГІМ" заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу №10336 від 01.01.2019 в розмірі 245 393,32 грн. (де: за електричну енергію за період з березня по липень 2022 у сумі 207 316,06 грн. (з яких 34 552,66 грн. ПДВ); пеня за період з 14.04.2022 по 30.09.2022 у розмірі 30224,85 грн; 3% річних за період з 14.04.2022 по 30.09.2022 у розмірі 1907,64 грн. індекс інфляції за період з червня по вересень 2022 року у розмірі 5944,77 грн.) (справа №922/2707/22).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.04.2023 по справі №922/2707/22, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 01.05.2023, позов задовольнити частково. Вирішено стягнути з Приватного підприємства "ГІМ" на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" суму у розмірі 209 223,70 грн. (з яких: заборгованість за електричну енергію за період з березня по липень 2022 у сумі 207 316,06 грн. разом з ПДВ, 3% річних за період з 14.04.2022 по 30.09.2022 у розмірі 1 907,64 грн.), а також суму судового збору. В частині стягнення інфляційних збитків в сумі 5 944,77 грн. та 30224,85 грн. пені - в позові відмовлено.

Вказане рішення суду від 04.04.2023 по справі №922/2707/22 набрало законної сили 02.05.2023.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до вимог статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 18 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18).

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).

Відтак, наявність грошового зобов`язання відповідача перед позивачем за договором про постачання електричної енергії споживачу №010336 від 01.01.2019 у сумі 207 316,06 грн. не потребує доказування, а доведеність цих обставин не досліджується судом в межах даної справи в силу статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Крім того, частина друга статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В свою чергу, наявне чинне судове рішення у справі від 04.04.2023 по справі №922/2707/22, яке має преюдиціальне значення для вирішення даної справи, належним чином підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання у вигляді прострочення оплати заборгованості за електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу№10336 від 01.01.2019 в сумі 207 316,06 грн. перед позивачем, у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України.

При цьому, сам факт прийняття означеного судового рішення діючим законодавством наразі не віднесений до обставин, що припиняють чи змінюють правову природу грошового зобов`язання, а отже жодною мірою не звільняє боржника від відповідальності за порушення грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора на отримання коштів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування яких припиняється лише із припиненням відповідного грошового зобов`язання.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково сплачено суму боргу у сумі 50 000,00 грн. лише 22.06.2023. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з жовтня 2022 року по лютий 2023 року, 3% річних та суму інфляційних втрат за період з жовтня 2022 року по квітень 2023 року.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 610,36 грн. та індексу інфляції у розмірі 18 243,81 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок суми 3% річних заявлених позивачем до стягнення з відповідача, суд погоджується з заявленою вимогою та наявністю правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Водночас формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст.625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).

Як передбачено нормами Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 3 липня 1991 року №1282-XII та Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078 Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (ст.1). Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст. 3 Закону). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Індекс інфляції застосовується для індексації грошових доходів населення, для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, які виплачується у разі затримки їх виплати більше, ніж на один місяць, для переоцінки об`єктів основних засобів, для індексації збитків від крадіжок, недостачі, псування (втрати) матеріальних цінностей, індексації нормативної грошової оцінки землі, індексації величини орендної плати за землю і ще в деяких інших випадках.

Позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього.

Вищий господарський суд України інформаційним листом 17.07.2012 № 01-06/928/2012 Про практику застосування вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права визначив щодо частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів, пов`язаних з визначенням суми боргу з урахуванням індексу інфляції.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватись, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).

Виходячи з переліку зазначених норм та норм встановлених у статтях 73, 74, 76, 77 та 86 ГПК України, суд вважає за доцільне зазначити, що зазначена позивачем сума індексу інфляції у позові не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов`язання від відповідача, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

З огляду на зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, як таких, що спричинили позивачеві матеріальні втрати (збитки) саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Стосовно вимоги позивача про стягнення пені у сумі 20 331,55 грн. за період з жовтня 2022 року по лютий 2023 року, суд зазначає наступне.

У сфері господарювання згідно ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Дослідивши матеріали справи, враховуючи обставини встановлені рішенням суду від 04.04.2023 у справі №922/2707/22, суд констатує, що позивач має право нараховувати пеню за Договором виключно за період з 14.04.2022 по 14.10.2022. Питання про наявність підстав для нарахування та стягнення пеня за неналежне виконання відповідачем Договору за період з 14.04.2022 по 30.09.2022 вирішено рішенням суду від 04.04.2023 у справі №922/2707/22.

Відтак сума пені, нарахована позивачем у період з 15.10.2022 по лютий 2023 року, не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак не підлягає задоволення.

Стосовно суми пені, нарахованої позивачем за період з 01.10.2022 по 14.10.2022, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. У частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може бути непомірним тягарем для споживача і джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013). Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення.

Основними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність, розумність (п.6 ст. 3 ЦК України).

У відповідності до наведених правових норм інститут зменшення неустойки (пені та штрафу) є механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Він покликаний протидіяти необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої. Цей інститут спрямований на забезпечення цивільно-правових принципів рівності і балансу інтересів сторін. Право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

При цьому ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Згідно з правовим висновком, що сформульований Верховним Cудом у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Крім викладеного, суд також враховує те, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Наразі, строк дії воєнного стану продовжено до 05:30 16 листопада 2023 року.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

З викладеного суд приходить до висновку про те, що в даному випадку існують об`єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що стягнення пені з відповідача за заявлений позивачем період не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства.

Таке стягнення пені призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов`язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов`язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (відповідача).

З огляду на зазначене, враховуючи принцип справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що періодом нарахування пені є період з 01.10.2022 по 14.10.2022, коли велись постійні ворожі обстріли міста Харкова, суд, вважаючи розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" до Приватного підприємства "ГІМ" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "ГІМ" (61032, м. Харків, селище Плиткове, 13; код ЄДРПОУ: 30412714) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126; фактична адреса: 61057, м. Харків, вул. Гоголя, 10; код ЄДРПОУ: 42206328) суму 3% річних за період з жовтня 2022 року по квітень 2023 року у розмірі 3 610 (три тисячі шістсот десять) грн. 36 коп., а також суму судового збору у розмірі 229 (двісті двадцять дев`ять) грн. 70 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені у сумі 20 331,55 грн. та індексу інфляції у розмірі 18 243,81 грн. - в позові відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "16" серпня 2023 р.

СуддяТ.О. Пономаренко