Рішення

від 16.08.2023 по справі 160/12393/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 року Справа № 160/12393/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з додатковою відповідальністю «ЛИСИЧАНСЬКИЙ ЖЕЛАТИНОВИЙ ЗАВОД» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі відділення Фонду, позивач) до Товариства з додатковою відповідальністю «ЛИСИЧАНСЬКИЙ ЖЕЛАТИНОВИЙ ЗАВОД» (далі ТДВ «ЛИСИЧАНСЬКИЙ ЖЕЛАТИНОВИЙ ЗАВОД», відповідач), в якій позивач просить суд стягнути Товариства з додатковою відповідальністю «ЛИСИЧАНСЬКИЙ ЖЕЛАТИНОВИЙ ЗАВОД» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 283 034,88 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідач перебуває на обліку у відділенні Фонду. Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 343 особи, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», у ТДВ «ЛИСИЧАНСЬКИЙ ЖЕЛАТИНОВИЙ ЗАВОД» повинна складати 14 осіб. Середньооблікова численність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 4 особи, що є менше ніж встановлено нормативом. Тобто, відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році. Таким чином, за 10 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2022 році, відповідач до 15.04.2023 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 283 034,88 грн. Оскільки зазначена сума, у визначений законодавством строк, відповідачем не сплачена, утворилась заборгованість у розмірі 283 034,88 грн.

Ухвалою суду від 12.06.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою суду встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

На адресу ТДВ «ЛИСИЧАНСЬКИЙ ЖЕЛАТИНОВИЙ ЗАВОД» (проспект Перемоги, буд. 31, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50102), яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі, проте конверт повернувся до суду з довідкою поштової установи про повернення «за закінченням терміну зберігання».

Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.03.2020 по справі №804/1318/18 та постанові від 24.09.2019 по справі №825/1109/19, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Враховуючи норму частини 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач вважається належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі.

Відповідач суду відзив на позов не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив.

На підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ТДВ «ЛИСИЧАНСЬКИЙ ЖЕЛАТИНОВИЙ ЗАВОД» зареєстровано як юридична особа за кодом ЄДРПОУ 00418030 та перебуває на обліку у відділенні Фонду.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 45 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі Закон №875-ХІІ), відповідача повинна складати 14 осіб.

Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 4 особи, що є менше ніж встановлено нормативом.

Таким чином у 2022 році 10 робочих місць, призначених для осіб з інвалідністю, залишились не зайнятими.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 283 034,88 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати.

Вважаючи наявними порушення з боку відповідача, що призвели до застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення належної до сплати суми 283 034,88 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Положення про Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129, передбачає, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон № 875-ХІІ.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено частинами 1-3 статті 19 Закону №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

У відповідності до статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другої вказаної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, наявність протипоказань за станом здоров`я особи для роботи на відповідній посаді.

Наведене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.04.2020 у справі № 824/643/18-а та від 21.05.2020 у справі № 520/3919/19.

Слід також зазначити, що в силу вимог пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» (далі Закон №5067-VI) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону №5067-VI, наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Порядок № 316).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067-VI та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, своєчасно та у повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 343 особи, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону №875-ХІІ , ТДВ «ЛИСИЧАНСЬКИЙ ЖЕЛАТИНОВИЙ ЗАВОД» повинна складати 14 осіб.

З матеріалів справи випливає, що ТДВ «ЛИСИЧАНСЬКИЙ ЖЕЛАТИНОВИЙ ЗАВОД» у звітному 2022 році було працевлаштовано 4 особи з інвалідністю.

Таким чином, з необхідної встановленої чисельності 14 осіб з інвалідністю, що мають бути працевлаштовані, на підприємстві у 2022 році працювало 4 особи з інвалідністю.

Доказів стосовно створення робочого місця для осіб з інвалідністю, подання відповідної звітності для інформування про створення такої вакантної посади, звернення осіб з інвалідністю за працевлаштуванням на підприємстві, або самостійного повідомлення підприємством не було надано.

Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, у зв`язку з чим судові витрати суб`єкта владних повноважень по сплаті судового збору не підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса: вул. Старокозацька, 52, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 25005978) до Товариства з додатковою відповідальністю «ЛИСИЧАНСЬКИЙ ЖЕЛАТИНОВИЙ ЗАВОД» (адреса проспект Перемоги, буд. 31, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50102; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00418030) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «ЛИСИЧАНСЬКИЙ ЖЕЛАТИНОВИЙ ЗАВОД» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 283 034 (двісті вісімдесят три тисячі тридцять чотири) гривні 88 копійок.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар