Ухвала

від 14.08.2023 по справі 303/4172/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 303/4172/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.08.2023 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі секретаря: ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження № 11-сс/4806/202/23 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 лютого 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою слідчого судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 лютого 2023 року задоволено клопотання прокурора Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області, ОСОБА_7 , подане в порядку ст.64-2 КПК України, про арешт майна у кримінальному провадженні №12022078120000127 внесеному до ЄРДР 18.05.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366, ч.2 ст.364 КК України.

Накладено арешт на майно, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 2122781600:10:101:0124, загальною площею 0.3га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району, за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, Верхньокоропецька сільська рада, та належить на праві приватної власності громадянці ОСОБА_6 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), 1982 р. н., мешканці АДРЕСА_1 , із забороною державним реєстраторам України, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі, проводити будь-які реєстраційні дії щодо відчуження/передачі поділу або переходу права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122781600:10:101:0124.

Прокурор Мукачівської окружної прокуратури, ОСОБА_7 , звернувся до слідчого судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 2122781600:10:101:0124, загальною площею 0.3га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району, за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, Верхньокоропецька сільська рада, та належить на праві приватної власності громадянці ОСОБА_6 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), 1982 р. н., мешканці АДРЕСА_1 , із забороною державним реєстраторам України, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі, проводити будь-які реєстраційні дії щодо відчуження/передачі поділу або переходу права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122781600:10:101:0124, посилаючись на наявність правової підстави, передбаченої ч. 3 ст. 170 КПК України.

Клопотання прокурором мотивоване тим, що «досудовим розслідуванням встановлено, що 17.05.2022 до ч\ч ВП №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області через канцелярію за вхідним № 862 від 17.05.2022 надійшов рапорт від старшого інспектора ВПК в Закарпатській області ДКП НП України майора поліції ОСОБА_8 , про те, що ним в ході здійснення службової діяльності отримано інформацію, що на території Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району, невідомими особами було оформлено право власності на землю на земельні ділянки по підроблених документах.

Відомості про вказане кримінальне правопорушення, було внесено 18 травня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022078120000127, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

06.02.2023 постановою старшого слідчого відділення відділу поліції №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_9 земельну ділянку з кадастровим номером 2122781600:10:101:0124 було визнано речовим доказом по вищевказаному кримінальному провадженню.

Зважаючи на те, що вищевказана земельна ділянка являється речовим доказом, а тому у даному кримінальному провадженні необхідно проведення ряду експертиз та слідчих дій, з метою встановлення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення, необхідно накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2122781600:10:101:0124, так як у випадку не застосування арешту, це може призвести до її відчуження, шляхом продажу або дарування, чи настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.».

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 вказує на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є необґрунтованою, незаконною, такою, що підлягає скасуванню.

Просить ухвалу слідчого судді скасувати про накладення арешту і постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області, ОСОБА_7 про накладення арешту на майно, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 2122781600:10:101:0124, загальною площею 0.3га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району, за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, Верхньокоропецька сільська рада, та належить на праві приватної власності громадянці ОСОБА_6 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), 1982 р. н., мешканці АДРЕСА_1 , із забороною державним реєстраторам України, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі, проводити будь-які реєстраційні дії щодо відчуження/передачі поділу або переходу права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122781600:10:101:0124.

Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження зазначає, що участі в судовому засідання власник майна ОСОБА_6 не приймала, копію ухвали отримали 03 квітня 2023 року, просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали.

Від захисника ОСОБА_5 надійшла заява про розгляд справи у його відсутності та відсутності ОСОБА_6 .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Судове провадження розглядається за відсутності прокурора та захисника, ОСОБА_6 неявка яких з урахуванням положень ч.4 ст.405 КПК України не перешкоджає його розгляду. При цьому, враховується, що вказані особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді, а також те, що від прокурора не надходила заява чи клопотання про відкладення розгляду судового провадження на інший термін та відомості про поважність причин його неявки.

З оскаржуваної ухвали слідчого судді вбачається, що така постановлена без участі власника майна та її представника. При цьому, знайшли своє підтвердження доводи апелянта про те, що копію судового рішення ними отримано 03.04.2023.

Зазначені обставини, на переконання апеляційного суду, перешкодили ОСОБА_6 та її представнику - адвокату ОСОБА_5 , подати апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді в передбачений кримінальним процесуальним законом п`ятиденний строк, а тому, з огляду на приписи ст.ст. 21 та 117 КПК України, з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, причини пропуску строку на апеляційне оскарження, визнаються поважними, а клопотання про поновлення строку визнається обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, а пропущений строк - поновленню.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, можливої конфіскації майна.

Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Згідно з ч. З ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування у клопотанні про накладення арешту на майно зазначено, що арешт на майно необхідно накласти з метою збереження речових доказів, за наявності обставин, які підтверджують, що незастосування заборони розпорядження майном призведе до зникнення, втрати, перетворення чи передачі цього майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Однак, прокурором не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, про які вказано у його клопотанні, оскільки ним не надано доказів, що земельна ділянка належна на праві власності ОСОБА_6 , відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Встановлено, що згідно інформації з державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна було встановлено, що 28.11.2018 року гр. ОСОБА_10 продав вказану земельну ділянку з кадастровим номером №2122781600:10:101:0124, яка розташована в Мукачівському районі с. Верхній Коропець, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,3 га, гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканці АДРЕСА_1 .

Відповідно до положень ст. 64-2 КПК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1 , як власник нерухомого майна, щодо якого ставиться питання про арешт, набула у даному кримінальному провадженні, статусу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

Тобто, ОСОБА_6 придбала цю земельну ділянку в передбаченому законом порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в даному випадку відсутня сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що земельна ділянка є доказом кримінального правопорушення, підлягає конфіскації, спеціальній конфіскації, арешт, накладений ухвалою суду, не виконує завдань арешту, визначених у частині першій статті 170 КПК України, не виконує мети накладення арешту, визначеною частиною другою статті 170 КПК України, не забезпечує збереження речових доказів у кримінальному провадженні.

ОСОБА_6 є добросовісним набувачем, законним власником земельної ділянки, не має ніякого відношення до кримінального провадження, яке стосується невстановлених осіб, в межах якого винесено постанову про визнання земельних ділянок речовим доказом та ухвалу про накладення арешту на земельну ділянку від 14.02.2023 року.

Проте, внаслідок необгрунтовано, незаконно накладеного арешту вона має перешкоди у реалізації законних прав щодо мирного, безперешкодного володіння, користування, розпорядження своєю земельною ділянкою.

Оскільки в межах кримінального провадження не може бути звернено стягнення на арештовану земельну ділянку, враховуючи відсутність потреби у зберіганні земельної ділянки, як речового доказу оскільки ОСОБА_6 є добросовісним набувачем земельної ділянки, яка законно набута на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, арешт накладений на земельну ділянку підлягає скасуванню.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-П). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Series А N 98). У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

Так, ОСОБА_6 стала власником земельних ділянки відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу №1933 від 28.11.2018.

Договір ніким не оскаржувався та матеріали клопотання прокурора не містять відомостей про нікчемність вказаної цивільно-правової угоди.

Матеріали провадження не містять доказів того, що в них наявний цивільний позов, а відповідно до ч. 1 ст. 366 КК України санкція зазначеної частини статті не передбачає взагалі конфіскацію майна. Отже, у даному кримінальному провадженні відсутні правові підстави для накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, на які посилається орган досудового розслідування та слідчий суддя в ухвалі, оскільки прокурором не надано доказів на підтвердження вказаних обставин, а за наявних матеріалів дане твердження є передчасним та таким, що ґрунтується на припущеннях.

Ні прокурор в клопотанні, ні слідчий суддя в ухвалі, в порушення вимог ст. ст. 171, 173 КПК України, не оцінили розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для власника майна та третіх осіб. В порушення вказаних вимог закону, слідчим суддею, при накладенні арешту на вказану земельну ділянки не було враховано інтересів володільця майна, яка є законними власником даної земельної ділянки (оскільки не надано доказів зворотного).

Аналіз змісту ухвали слідчого судді свідчить про те, що вона фактично відтворює зміст клопотання прокурора, при цьому не містить докладних мотивів на обґрунтування судового рішення. На підставі вищевикладених обставин вважаємо, що арешт земельної ділянки, належної на праві власності ОСОБА_6 повинен бути скасований за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна, третіх осіб, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

Таке рішення виходить з позиції розумності та співмірності обмеження права власності, права користування та наслідків такого арешту майна.

Так, відповідно до положень ст. 174 КПК України, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Судова практика Європейського суду з прав людини орієнтує на те, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"), має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі "Бакланов проти Російської Федерації", Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі "Фрізен проти Російської Федерації", Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

У кримінальному провадженні № 12022078120000127 від 18.05.2022, в рамках якого прокурор просив накласти арешт на майно, повідомлення про підозру нікому не вручено, цивільний позов також ніким не заявлено, належних доказів, які б свідчили про правову підставу для арешту майна, а також можливий розмір шкоди завданої злочином, наслідки арешту майна для третіх осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження матеріали клопотання не містять, що свідчить про відсутність правових підстав у накладенні арешту на майно. Окрім того, документальне обґрунтування необхідності накладення арешту на земельну ділянку відсутнє, сукупність зазначених обставин свідчить про недоцільність накладення арешту на майно у рамках даного кримінального провадження.

На сьогодні ОСОБА_6 позбавлена законного права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю - майном, на яке оскаржуваною ухвалою слідчого судді накладено арешт.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що в ухвалі слідчого судді не наведено встановлених досудовим розслідуванням обставин, з посиланням на допустимі докази, а також мотивів, з яких прокурор виходив, ініціюючи питання про накладення арешту на майно, та дійшов висновку про існування потреб досудового розслідування, які б виправдовували такий ступінь втручання у право власності особи, який унеможливлює її право на користування відповідним майном.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувана ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, у зв`язку з чим відповідні доводи захисника підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 170-173, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ :

Поновити захиснику ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження судового рішення.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 лютого 2023 року скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області ОСОБА_7 про накладення арешту на майно, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 2122781600:10:101:0124, загальною площею 0.3га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району, за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, Верхньокоропецька сільська рада, та належить на праві приватної власності громадянці ОСОБА_6 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), 1982 р. н., мешканці АДРЕСА_1 , із забороною державним реєстраторам України, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі, проводити будь-які реєстраційні дії щодо відчуження/передачі поділу або переходу права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122781600:10:101:0124.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді