Рішення

від 15.08.2023 по справі 341/1364/23

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 341/1364/23

Номер провадження 2/341/381/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

15 серпня 2023 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Мергеля М. Р., за участю:

секретаря судового засідання Витвицької Н. М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянув заочно у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до фермерського господарства «Агросад-сервіс» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та припинення його реєстрації.

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ФГ «Агросад-сервіс» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

У позові просить:

- визнати недійсним договір оренди землі від 20 грудня 2017 року б/н, який укладений між ОСОБА_3 та ФГ «Агросад-Сервіс» на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 1,2213 га, кадастровий номер: 2621280300:06:001:0376, яка знаходиться на території Блюдниківської сільської ради і зареєстрована 04 червня 2019 року за індексним номером: 47181559, та припинити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно його реєстрацію;

- судові витрати у справі покласти на відповідача.

Позов обґрунтований тим, що мама позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом у 2023 році, яким посвідчено право позивача як спадкоємця на земельну ділянку матері, кадастровий номер: 2621280300:06:001:0376, ОСОБА_2 дізнався про користування цією землею на праві оренди відповідачем. Підставою реєстрації відповідного речового права ФГ «Агросад-Сервіс» є договір оренди від 20.12.2017, укладений, начебто, між ОСОБА_3 та відповідачем. Оскільки ОСОБА_3 померла значно раніше, ніж укладено вказаний договір оренди, то вона його не могла підписувати. Тому сам договір є недійсним, а реєстрація цього договору 04.06.2019 порушує права позивача. З посиланням на приписи частин 2, 3 статті 203 та статтю 215 ЦК України просить визнати договір оренди недійсним, а його реєстрацію Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припинити.

Ухвалою суду від 27 червня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання у порядку загального позовного провадження на 18 липня 2023 року.

У підготовче засідання з`явився представник позивача.

Повідомлений належним чином відповідач явку свого представника не забезпечив, жодних заяв чи клопотань до суду не подав.

У підготовчому судовому засіданні на виконання завдань підготовчого провадження суд з`ясував у представника позивача, чи остаточно ним визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги, чи немає клопотань і чи вважає він. Що справу може бути призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача у підготовчому засіданні підтримав сформульовані у позові вимоги та просив призначити справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 18 липня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.08.2023.

Указану ухвалу суду від 18.07.2023 відповідач отримав, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

08.08.2023 розгляд справи відкладено на 15.08.2023 за клопотанням представника позивача, оскільки такий висловив можливість мирного врегулювання спору з відповідачем.

15.08.2023 у судове засідання прибув представник позивача. Повідомлений керівник ФГ «Агросад-сервіс» про час і місце розгляду справи у судове засідання не прибув, явку представника відповідача не забезпечив, жодних заяв до суду від відповідача не надходило.

На підставі приписів статті 280 ЦПК України, за згоди представника позивача, суд протокольною ухвалою постановив здійснювати заочний розгляд справи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Зазначив, що відповідач неправомірно користується належною позивачу земельною ділянкою, не здійснює за це орендних платежів та відмовляється повертати земельну ділянку.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, повно і всебічно дослідивши наявні у справі письмові докази, установив наступні фактичні обставини у цій справі.

Спадкодавиця ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть особи (а. с. 9) та витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі (а. с. 11).

Відповідно до змісту копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 (а. с. 8) позивач є сином покійної ОСОБА_3 .

Копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.05.2023, зареєстровано в реєстрі під № 582, (а. с. 12) підтверджується, що ОСОБА_2 успадкував після смерті матері ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 2621280300:06:001:0376.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав (а. с. 13) 09.05.2023 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 2621280300:06:001:0376, загальною площею 1,2213 га, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 22.06.2023 (а. с. 14-15) наявна актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку, кадастровий номер: 2621280300:06:001:0376. Зокрема, номер запису про інше речове право 31841221 містить дані про те, що державний реєстратор Цалин А. Б. Узинської сільської ради Тисменицького району на підставі договору оренди б/н від 20.12.2017, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ «Агросад-Сервіс», прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 47181559 від 04.06.2019, відповідно до якого зареєстрував право оренди земельної ділянки, кадастровий номер: 2621280300:06:001:0376, орендар - ФГ «Агросад-Сервіс», строк дії оренди до 31.12.2027.

Також, до справи долучено копію договору оренди землі від 20.12.2017 б/н (а. с. 16-17, далі Договір оренди), згідно з даними якого орендодавець ОСОБА_3 передала. А орендар ФГ «Агросад-сервіс» прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 2621280300:06:001:0376, загальною площею 1,2213 га на території Блюдниківської с/р. Строк дії договору до 31.12.2027.

Вважаючи, що факт наявності вказаного договору та його реєстрація у Державному реєстрі речових прав порушують законні права позивача як власника земельної ділянки, ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом, в якому просить визнати Договір оренди недійсним, а його реєстрацію припинити.

Надаючи правову оцінку установленим у справі фактичним обставинам та змісту заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Оскільки ОСОБА_3 померла у 2012 році, то, очевидно, що вона не укладала і не підписувала Договір оренди з ФГ «Агросад-сервіс» у 2017 році, який став підставою прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію речового права оренди відповідача щодо спірної земельної ділянки.

Таким чином, суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що права позивача як власника земельної ділянки на цей час порушені ФГ «Агросад-сервіс», оскільки відповідач неправомірно використовує належну ОСОБА_2 земельну ділянку.

Проте, вирішуючи цей спір по суті, суд керується приписами частини четвертої статті 263 ЦПК України, якими імперативно установлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 виклала наступні висновки щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.

Відповідно до встановлених обставин справи висновки судів попередніх інстанцій узагальнено зводяться до того, що позивач спірні договори не підписував, отже, у цьому випадку відсутнє волевиявлення позивача на встановлення його цивільних прав та обов`язків щодо укладання договорів оренди землі, яка перебуває у його власності. Оскільки оспорювані договори укладені без волевиявлення орендодавця, це є підставою для визнання спірних договорів недійсними за приписами статей 202, 203, 215 ЦК України.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Також, у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 702/142/17-ц зазначено, що позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

Суди попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цих договорів не погоджував.

Отже, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, рішення судів у частині вирішення вимог про визнання оспорюваних договорів недійсними, підлягають скасуванню, оскільки їх ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки вимога про скасування державної реєстрації оспорюваних у цій справі договорів є похідною, від визнання недійсним договору, тому рішення судів у частині задоволення таких вимог підлягають скасуванню.

Враховуючи те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Зважаючи на те, що у справі, яка розглядається, мають місце подібні фактичні обставини, позов ОСОБА_2 обґрунтовує відсутністю волевиявлення орендодавця під час укладення Договору оренди, небажанням Фг «Агросад-сервіс» повернути належну позивачу земельну ділянку, суд вважає за необхідне, враховуючи викладені вище висновки Верховного Суду, відмовити у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

Водночас суд звертає увагу на те, що рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним ЦК право власності виникає з моменту його реєстрації (пункт 97 постанови ВП ВС від 11.09.2018, справа № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18)).

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Отже, суд, також, звертає увагу позивача на те, що позовна вимога про припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації Договору оренди не відповідає вимогам законодавства. Натомість, належному способу захисту порушеного права відповідатиме вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (оренди) або ж вимога про скасування державної реєстрації прав.

На підставіприписів статей259,268ЦПК Українисуд проголосиввступну тарезолютивну частинирішення.Складання повноготексту рішеннясуду буловідкладено настрок небільш якдесять днів.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81,89,263,265,280, 352,354,355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до фермерського господарства «Агросад-сервіс» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та припинення його реєстрації.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його скасування.

Повний текст рішення складено 16 серпня 2023 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

відповідач фермерське господарство «Агросад-сервіс» (місцезнаходження: вул. Грушевського, 20, с. Острів, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область), код ЄДРПОУ: 38686022.

СуддяМикола МЕРГЕЛЬ