Рішення

від 14.08.2023 по справі 727/10132/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

Справа № 727/10132/21

Провадження № 2/727/352/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2023 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

Головуючого-судді: Одовічен Я.В.

За участю секретаря: Гермак К.О.

Представників позивача: Попової-Завгородньої С.Г., ОСОБА_1

Представника відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на будівельні матеріали самочинного незавершеного будівництва, визнання права власності на рухоме майно та усунення перешкод у розпорядженні власністю та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на будівельні матеріали самочинного незавершеного будівництва, визнання права власності на рухоме майно та усунення перешкод у розпорядженні власністю та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Посилався на те, що на підставі договорів купівлі-продажу від 10.12.2004 року, посвідчених приватним нотаріусом Голубничою О.В., громадяни Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_3 та ОСОБА_6 стали власниками по 42,5 ідеальних часток нежитлових приміщень кафе-бару та офісу, загальною площею 386, 7 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Також, 10.12.2004 року громадяни Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_3 та ОСОБА_6 придбали у власність по 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки, площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, та від земельної ділянки, площею 0,0224 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0007, що по АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельних ділянок: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

15 ідеальних часток нежитлових приміщень кафе-бару та офісу, загальною площею 386, 7 кв.м. та земельних ділянок, площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, та площею 0,0224 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0007, що по АДРЕСА_1 залишились у власності ОСОБА_5 .

На земельній ділянці, площею 0,0302 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, розташоване нежитлове приміщення кафе-бару та офісу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 386,7 кв.м. До вказаних приміщень позивачем за свої кошти з дозволу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , як співвласників, було здійснено добудову до приміщення кафе-бару та офісу «Рефлекшин», розмірами 2,50 кв.м. на 15 м., площею 37,50 кв.м., яке складається з будівельних матеріалів та обладнання.

Також, ОСОБА_3 , вважаючи себе співвласником зазначених нежитлових приміщень та будівель, за погодженням із співвласниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , починаючи з 2008 року по 2018 рік, за свої кошти побудував приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розмірами 15 м. на 7,80 м. та 5,30 кв.м., площею 98,25 кв.м., а в 2017 році встановив металопластикові вікна і двері, устаткування та обладнання для комерційної діяльності, яке на даний час складається з будматеріалів.

Вказані роботи були здійснені позивачем без отримання дозволу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області та без належно затвердженого проекту. Приміщення кафе-бару «Оптіміст» було побудовано впритул до своєї квартири АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві спільної часткової власності, зробивши для цього відповідні технічні зміни у конструкції власної квартири.

Незавершене будівництвом приміщення кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у грудні 2017 року було передано в оренду приватному підприємцю ОСОБА_7 , у якого до цього часу знаходились в оренді основні приміщення кафе-бару з офісом « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 386,70 кв.м.

Для роботи кафе бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за кошти ОСОБА_3 було придбано рухоме майно, яке було встановлено в даних приміщеннях.

24.11.2018 року невідомі особи, в інтересах ОСОБА_4 , в період дії договору оренди з ОСОБА_7 незаконно, шляхом пошкодження замків вхідних дверей проникли до нежитлового приміщення кафе-бару з офісом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з добудовою та до самочинного будівництва кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та заволоділи цими приміщеннями разом із рухомим майном, яке в них знаходиться.

19.12.2012 року належні ОСОБА_3 та ОСОБА_6 частки у нерухомому майні по АДРЕСА_1 з використанням підроблених документів на підставі договору купівлі-продажу були відчужені відповідачці ОСОБА_4 . Про зміну права власності ОСОБА_4 або ОСОБА_5 позивача не повідомляли, у зв`язку з чим останній продовжував збільшувати у цінності та кількості дане майно.

Відповідач ОСОБА_4 , не маючи право власності на добудову до приміщення кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », площею 37,5 кв.м. та незавершене будівництвом приміщення кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », площею 98,25 кв.м., не маючи право власності на рухоме майно, що знаходиться в даних приміщеннях, заволоділа ними та перешкоджає позивачу у розпорядженні зазначеним майном.

У зв`язку з зазначеним позивач не може завершити та узаконити незавершене будівництво та вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Факт будівництва саме ним підтверджує показами свідків, письмовими доказами, документами на придбання будматеріалів, договорами на проведення будівельних робіт.

Крім того, обставини відчуження нерухомого майна та незаконного заволодіння ОСОБА_4 нерухомим і рухомим майном підтверджує заявою-повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та внесенням відомостей до ЄРДР.

Про порушення свого права ОСОБА_3 дізнався лише 24.11.2018 року, коли представники ОСОБА_4 почали чинити перешкоди у доступі до майна.

Станом на 24.11.2018 року ОСОБА_4 незаконно заволоділа приміщенням «Оптіміст», в якому знаходилось майно на загальну суму 1046968 гривень, яке належить на праві власності позивачу та знаходилось в оренді у ФОП ОСОБА_7 .

Просив визнати право власності ОСОБА_3 на будівельні матеріали та обладнання, що були використані в процесі будівництва нежитлового приміщення кафе бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », загальною площею 98,25 кв.м., що розташоване в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,0224 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0007;

- визнати право власності ОСОБА_3 на будівельні матеріали та обладнання нежитлового приміщення, що були використані в процесі будівництва добудови до нежитлових приміщень кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_3 », загальною площею 37,5 кв.м., що розташоване в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,0302 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0006;

- визнати право власності ОСОБА_3 на рухоме майно, а саме: товарно-матеріальні цінності, обладнання та інвентар, вартістю 1046968 гривень, згідно інвентарного опису від 05.09.2018 року, яке знаходиться в приміщенні кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », загальною площею 98, 25 кв.м., що по АДРЕСА_1 та витребувати дане рухоме майно з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 , зобов`язавши її не чинити перешкоди в користуванні і розпорядженні даним майном.

Також позивач просив зобов`язати ОСОБА_4 та її представників усунути перешкоди та не чинити їх ОСОБА_3 в його доступі та розпорядженні будівельними матеріалами та обладнаннями, які були використані в процесі будівництва добудови до нежитлового приміщення кафе-бару та офісу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 37,50 кв.м. та приміщення « ІНФОРМАЦІЯ_2 », загальною площею 98,25 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 24.01.2022 року провадження по справі було відкрито та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Представником відповідача подано відзив на позов. У відзиві представник позовні вимоги не визнав. Зазначив, що 19.12.2012 року згідно договору купівлі-продажу земельних ділянок, посвідченого приватним нотаріусом Балацьким О.О., ОСОБА_5 відчужила ОСОБА_4 дві земельні ділянки: площею 0,0302 га кадастровий номер 7310136300:02:001:0006 і площею 0,0224 га кадастровий номер 7310136300:02:001:0007, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташовані в АДРЕСА_1 .

Підставою відчуження і підтвердження права власності продавця ОСОБА_5 на землю були державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯМ №738389 та серії ЯМ №738390, видані Чернівецькою міською радою 17.12.2012 року.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на даний час земельні ділянки належать на праві власності ОСОБА_4 в цілій частці.

Позивач з 19.12.2012 року не має жодного права на земельні ділянки, а надані ним правовстановлюючі документи не підтверджують обставини перебування майна у його власності, оскільки на підставі них ОСОБА_5 здійснено зміну цільового призначення земель і отримано на своє ім`я нові державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯМ №738389 та серії ЯМ №738390.

Крім того, вказувала на те, що відповідно до нотаріально-засвідченого договору купівлі-продажу від 19.12.2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , в інтересах яких діяла ОСОБА_5 , з однієї сторони та ОСОБА_4 з іншої сторони, остання набула у власність 850/1000 ідеальних часток нежитлових приміщень (кафе-бару та офісу), загальною площею 386,70 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,0302 га.

Також на підставі договору дарування від 18.09.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Балацьким О.О., ОСОБА_4 набула право власності на 150/100 ідеальних часток вказаних нежитлових приміщень.

Тобто, відповідач з грудня 2012 року є єдиним власником нерухомого майна по АДРЕСА_1 .

Після набуття права власності на нерухоме майно ОСОБА_4 стало відомо, що набуте нею у власність нерухоме майно: кафе-бар та офіс, є предметом укладеного договору оренди від 01.01.2008 року між попередніми власниками та ОСОБА_7 .

На неодноразові звернення ОСОБА_7 не реагував та приміщення не звільняв, внаслідок чого виникла конфліктна ситуація. У подальшому, ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні орендованим майном та в обгрунтування позову стверджував про те, що в даному приміщенні знаходиться його рухоме майно. У межах судової справи №727/13110/18 на рухоме майно, що знаходиться в нежитлових приміщеннях кафе-бару та офісу, загальною площею 386,70 кв.м., що по АДРЕСА_1 було накладено арешт.

Також посилався на те, що з часу набуття ОСОБА_4 у власність спірних приміщень позивач до них не навідувався, жодних будівельних робіт не здійснював та дозволу у неї як у власниці приміщень на влаштування прибудови та інших об`єктів не отримував.

Надані ОСОБА_3 накладні та товарні чеки не містять даних позивача та не підтверджують факт придбання ним і використання придбаних матеріалів на здійснення будь-яких будівельних робіт чи інших поліпшень нерухомого майна, що по АДРЕСА_1 .

Щодо долучених до позовної заяви договорів купівлі-продажу металопластикових вікон і дверей від 10.07.2017 року, покупцем яких зазначено ОСОБА_7 , то останній повинен був в якості орендної плати за нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 замінити двері та вікна на металопластикові.

Додана по позовної заяви виписка по картці ОСОБА_7 від 21.10.2019 року щодо зарахування на його рахунок від позивача свифт переказу у розмірі 31840 доларів США, підтверджує факт операції 22.12.2017 року, тобто після проведення платежів за долученими накладними, квитанціями, товарними чеками, договорами, та підтверджує факт здійснення платежів не за кошти позивача.

Крім того, з матеріалів технічного паспорта вбачається, що будівля кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_1 , побудована до видання доданих до позовної заяви документів, що спростовує твердження позивача про належність йому будівельних матеріалів.

Натомість, зазначив, що відповідачем на належній їй земельній ділянці, площею 0,0224 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0007, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, у 2015 році було збудовано будівлю кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Після проведеної перевірки, у 2018 році відповідачу було видано припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності шляхом добровільного знесення будівництва.

У ОСОБА_7 будівля «Оптіміст» в оренді не перебувала, будь-яке майно ні позивач, ні ОСОБА_7 в ній не тримав. Позивачем не надано жодного документу про придбання або поставку рухомого майна, яке як він стверджує перебуває в будівлі «Оптіміст» по АДРЕСА_1 .

Просила відмовити у задоволенні позову.

Представником позивача подано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 23.02.2022 року за клопотанням представника позивача забезпечено докази.

29.06.2022 року за клопотанням представника позивача у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.

12.01.2023 року провадження у справі було поновлено.

Ухвалою суду від 28.03.2023 року за клопотанням представника позивача повторно забезпечено докази.

Тоді ж, ухвалою суду від 28.03.2023 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

14.08.2023 року за клопотанням представника позивача провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання права власності ОСОБА_3 на будівельні матеріали та обладнання, що були використані в процесі будівництва нежитлового приміщення кафе бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », загальною площею 98,25 кв.м., що розташоване в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,0224 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0007 було закрито у зв`язку з відмовою представника позивача від позову в цій частині.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та підтвердила, викладені у ньому обставини.

У подальшому, представник позивача ОСОБА_1 у судові засідання неодноразово не з`являвся, подаючи до суду клопотання про відкладення розгляду справи, зокрема: 05.06.2023 року, 13.06.2023 року, 10.07.2023 року, 03.08.2023 року, 14.08.2023 року.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, суд виходить із наступного.

Відповідно до вимог п.2 ч.3 статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у справі у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи, крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки у судове засідання учасника справи без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно дочастини першої статті 44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно зчастиною другою статті 44 ЦПК Українизалежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі "Гінчо проти Португалії" передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Представник позивача, повторно не з`явившись у судове засідання, подав до суду заяву про відкладення судового розгляду справи у зв`язку відмовою від частини позовних вимог.

Суд розцінює такі дії представника позивача, як такі, що спрямовані на безпідставне затягування розгляду справи, та вважає за можливе продовжити розгляд справи за відсутності позивача ОСОБА_3 та його представника.

Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених у поданому до суду відзиві. Просив відмовити у задоволенні позову.

Треті особи ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили .

Свідок ОСОБА_9 суду показав, що був прорабом під час виконання робіт по будівництву добудови до ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що по АДРЕСА_1 . Роботи виконувались приблизно у 2015-2017 роках. Замовником робіт був ОСОБА_3 та ОСОБА_10 . Розрахунки із ним проводив ОСОБА_10 , інколи ОСОБА_3 , коли перебував на території України. Дозвільної документації на будівництво він не бачив.

Свідок ОСОБА_11 суду показав, що приблизно у 2017 році виконував роботи по влаштуванню відео камер біля ресторану «Рефлекшин». Він спілкувався з ОСОБА_3 через ОСОБА_5 про кошторис робіт. Кошти він отримував від ОСОБА_10 та ОСОБА_5 . Виконання робіт у нього приймав ОСОБА_10 .

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, покази свідків, дослідивши письмові докази у справі, приходить до наступних висновків.

Як було встановлено судом, 10.12.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були укладені договори купівлі-продажу, на підставі яких позивач набув у власність по 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки, площею 0,0302 га, та 42,5 ідеальних часток від земельної ділянки, площею 0,0224 га, а також по 42,5 ідеальних часток нежилих приміщень кафе-бару та офісу, загальною площею 386,7 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд (а.с.20-21, 24, 25 Том 1).

Того ж дня, ОСОБА_5 відчужила по 42,5 ідеальних часток вказаних земельних ділянок та 42,5 ідеальних часток нежилих приміщень кафе-бару та офісу, загальною площею 386,7 кв.м. Пейн ОСОБА_12 (а.с.22-23 Том 1).

Решта 150/1000 зазначених об`єктів нерухомості залишились у власності ОСОБА_5 (а.с.27 Том 1).

19.12.2012 року ОСОБА_5 , діючи від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , продала ОСОБА_4 850/1000 ідеальних часток нежилих приміщень (кафе-бару та офісу), що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с.28-29 Том 1).

Окрім того, судом встановлено, що 19.12.2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок. За цим договором ОСОБА_5 передала у власність покупця ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,0302 га та земельну ділянку, площею 0,0224 га, що розташовані по АДРЕСА_1 . Вказані земельні ділянки належали ОСОБА_13 на підставі державного акту на право власності серії ЯМ №738389 та державного акту серії ЯМ 738390 (а.с.34-35).

Позивач, звертаючись до суду з позовом вказував на те, що до нежитлових приміщень кафе-бару та офісу «Рефлекшен», загальною площею 386,7 кв.м. ним за свої кошти з дозволу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , як співвласників, було здійснено добудову, розмірами 2,50 кв.м. на 15 м., площею 37,50 кв.м., яка складається з будівельних матеріалів та обладнання, право власності на які просить визнати за ним.

Відповідно до висновку експерта №240 від 30.12.2022 року, складеного на виконання ухвали суду від 29.06.2022 року, вартість будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі будівництва добудови до нежитлового приміщення кафе-бару та офісу «Рефлекшин», фактичною внутрішньою площею 35,50 кв.м., що розташована на земельній ділянці, площею 0,0302 га, кадастровий номер 7310136300:02:001:0006, визначена на час проведення експертизи, становить 378299 грн. 29 коп. (а.с.74-102 Том 2).

Даючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного:

Так, відповідно до частини першоїстатті 4 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина першастатті 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Устатті 16 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другоїстатті 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

На час розгляду справи судом, на підставі актуальної інформації, наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, встановлено, що власником земельної ділянки, площею 0,0302 га, та земельної ділянки, площею 0,0224 га, а також нежилих приміщень кафе-бару та офісу, загальною площею 386,7 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 (а.с.179-189 Том 1).

Згідно з частиною першою статті 317, 319, 321, 391 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власностінабувається напідставах,що незаборонені законом,зокрема ізправочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Таким чином, набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

На час звернення ОСОБА_3 до суду та на час розгляду справи судом позивач не є власником земельної ділянки, площею 0,0302 га, та земельної ділянки, площею 0,0224 га, а також нежилих приміщень кафе-бару та офісу, загальною площею 386,7 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 .

У якості правових підстав обгрунтування позовних вимог позивач посилався на норми ст.ст.317,319, 331, 391, 392 ЦК України.

Виходячи зі змісту частин першої, другоїстатті 331 ЦК України, частини першоїстатті 182 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об`єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

УЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), проте прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід зазначити, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Так, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми правасудове рішенняне породжуєправа власності, а лишепідтверджує наявнеу позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (ЄДРСР № 91292740).

Суд звертає увагу на те, що між сторонами угода про створення спільної власності не укладалась, спірне майно збудоване на земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_4 .

Сама по собі обставина придбання ОСОБА_3 будівельних матеріалів, їх обсяг, вартість та витрати на ремонт і будівництво саме у спірному приміщенні підлягає доказуванню, а також не може бути підставою для задоволення позову.

Відповідно до частини четвертоїстатті 368 ЦК Українимайно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 4 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок»від 04 жовтня 1991 року з наступними змінами, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.

Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

Як було встановлено судом, позивач не є а ні власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку, а ні її забудовником. Сама по собі та обставина, що позивач витрачав власні кошти для спорудження будинку не може бути підставою для задоволення позову на підставі частини четвертоїстатті 368 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що будь-яких угод між сторонами не укладалось, доказів того, що допомога забудовнику надавалася не безоплатно, тобто за умови її оплати чи повернення коштів, матеріали справи також не містять.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 554/6690/19 (провадження № 61-5467св21).

Відповідно до вимогстатті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зміст наведеної норми процесуального закону покладає й на позивача (незалежно від категорії спору) обов`язок підтвердити обґрунтованість заявлених ним вимог. Відсутність спростування підстав позову відповідачем не має наслідком безумовне задоволення позову, який не підтверджений доказами.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

Таким чином, вимога позивача ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на будівельні матеріали та обладнання нежитлового приміщення, що були використані в процесі будівництва добудови до нежитлових приміщень кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_3 », загальною площею 37,5 кв.м., що розташоване в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,0302 га, кадастровий номер №7310136300:02:001:0006 та зобов`язання ОСОБА_4 та її представників усунути перешкоди та не чинити їх в його доступі та розпорядженні будівельними матеріалами та обладнаннями є неправильно обраним способом захисту права, оскільки позивач не є власником а ні земельної ділянки, а ні нерухомого майна, що розташоване по АДРЕСА_1 , а тому вказана вимога є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Також позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання за ним права власності на рухоме майно, а саме: товарно-матеріальні цінності, обладнання та інвентар, вартістю 1046968 гривень, згідно інвентарного опису від 05.09.2018 року, яке знаходиться в приміщенні кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », загальною площею 98, 25 кв.м., що по АДРЕСА_1 та витребування даного рухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 , зобов`язавши її не чинити перешкоди в користуванні і розпорядженні даним майном.

Відповідно до частини першоїстатті 81 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами частини другоїстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною першоюстатті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Так відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

За вимогамистатей 76-81 ЦПК Українидоказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом частин першої - третьоїстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннямистатті 392 ЦК Українивласник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях335та376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина першастатті 328 ЦК України).Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Із дослідженого судом опису майна, складеного 05.09.2018 року за участю адміністратора бару «Оптіміст» ОСОБА_14 та орендаря ОСОБА_15 , вбачається, що у ньому описано 128 позицій рухомого майна в різній кількості. При цьому, у зазначеному описі не вказано хто власник зазначеного майна, коли воно було придбано та за чиї кошти (а.с.96-98 Том 1).

Окрім того, суд звертає увагу на те, що згідно постанови про опис та арешт майна боржника від 29.12.2018 року, який було накладено на виконання ухвали суду №727/13110/18 від 18.12.2018 року, було описано рухоме майно, яке знаходиться в приміщенні кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що по АДРЕСА_1 , стягувачем зазначено саме ОСОБА_15 (а.с.190- 193 Том 1).

Будь-яких первинних доказів (чеків, квитанцій), на підставі яких придбано спірне рухоме майно, наведене в описі майна, матеріали справи не містять.

Таким чином, заявляючи позовну вимогу про визнання права власності на рухоме майно, ОСОБА_3 не надав жодних доказів на підтвердження факту придбання перерахованого ним рухомого майна та побутової техніки та факту реальної наявності такого майна на час розгляду справи судом.

Судом, за клопотанням представника позивача 28.03.2023 року повторно було забезпечено докази шляхом опису всього рухомого майна та обладнання, яке знаходиться в кафе-барі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що по АДРЕСА_1 , однак, незважаючи на неодноразові нагадування суду під час судового розгляду, представник позивача не вжив жодних заходів з метою виконання ухвали суду та не подав відповідних доказів до суду.

З оглядуна зазначене,суд приходитьдо висновку,що позовнівимоги ОСОБА_3 необґрунтовані тазадоволенню непідлягають.

Відповідно дост. 141 ЦПК України, вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат задоволенню не підлягають, оскільки в задоволенні позову судом відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.182, 190, 220, 235, 376, 525,526,530,549,610,611, 628, 635, 655, 657 ЦК України, ст. ст. 4,12,13,76-83,130,131, 141,259,263-265,280-282 ЦПК Українисуд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , яка проживає в с.Глиниця, Кіцманського району, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на будівельні матеріали самочинного незавершеного будівництва, визнання права власності на рухоме майно та усунення перешкод у розпорядженні власністю та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Одовічен Я.В.