Рішення

від 02.08.2023 по справі 755/1691/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/1691/23

Провадження № 2/761/6613/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпроектконтроль» про визнання дій незаконними, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

08 лютого 2023 року зазначена позовна заява надійшла до Дніпровського районного суду м.Києва.

27.03.2023 року вказана позовна заява надійшла за підсудністю до Шевченківського районного суду м.Києва.

В позовних вимогах позивач просить:

-визнати незаконними дії відповідача щодо безпідставного звільнення позивача;

-поновити позивача на посаді головного інженера;

-стягнути з відповідача на користь позивача: заборгованість по нарахованій заробітній платі в розмірі 8 809,60 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати поновлення на роботі в розмірі 75 946,75 грн.; суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів виплати в розмірі 9 103,66 грн.; моральну шкоду в розмірі 33 457,00 грн.

Вимоги позову обгрунтовані тим, що з 01.09.2020 року позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем та обіймав посаду головного інженера.

Як зазначає позивач, за усним розпорядженням керівництва підприємства, з 24.02.2022 року він не виходив на роботу та чекав додаткових вказівок.

Станом на 24.02.2022 року заробітна плата була виплачена лише за листопад 2021 року, інші виплати не здійснено. А тому заборгованість по заробітній платі за період з 01.12.2021 року по 31.01.2022 року становить 8 809,00 грн. (7 300,00 + 1 509,60 грн.).

У відповідності до положень ст.34 Закону України «Про оплату праці» та Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» з відповідача на користь позивача має бути стягнута компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за період з січня 2022 року по грудень 2022 року в сумі 9 103,66 грн.

Як зазначає позивач, 19.08.2022 року від працівника кадрів він дізнався, що його було звільнено ще в лютому 2022 року. Однак будь-яких заяв позивач не писав. На звернення про надання копії наказу про звільнення відповідач не реагує, трудову книжку не повернув.

Так як відповідач незаконно звільнив позивача, має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Крім того, позивач зазначає що йому внаслідок незаконного звільнення та невиплати заробітної плати була спричинена моральна шкода, яку він оцінив в сумі 33 457,00 грн.

В судове засідання позивач не з`явився, звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність та просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання представника не направив, хоча належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, відзив на заявлені вимоги до суду не направив.

На підставі положень статті 223 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

У відповідності до положень статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Стаття 47 КЗпП України визначає, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Крім того, згідно з положеннями ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Як встановлено судом, позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем.

Суд позбавлений можливості встановити яку посаду обіймав позивач, оскільки наданий суду наказ №2-к від 28.08.2020 року не є належним доказом так як не містить підпису та не завірений належний чином.

Крім того, копія трудової книжки, яка надана позивачем до суду не містить запису про роботу у відповідача.

В той же час, з інформації Пенсійного фонду України вбачається, що відповідач нараховував позивачу заробітну плату в листопаді 2020 року, квітні-грудні 2021 року та січні 2022 року.

При зверненні до суду з позовом, позивач зазначав, що відповідач не виплатив йому заробітну плату за грудень 2021 року та січень 2022 року в загальному розмірі 8 809,00 грн. (7 300,00 + 1 509,60 грн.).

Стаття 1 Закону України «Про оплату праці» визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

З документів, наданих суду вбачається, що роботодавець надавав до Пенсійного фонду України інформацію про суми доходу позивача для нарахування пенсії та сплачені страхові внески. Співставляючи таку інформацію та виписку по рахунку позивача, вбачається, що різниця між нарахованими та сплаченими сумами становить 10 516,22 грн. Відповідач не надав доказів виплати заробітної плати за грудень 2021 року та січень 2022 року. Але оскільки суд не може вийти за межі заявлених вимог, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 8 809,60 грн.

Законом України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» в статтях 1 та 2 передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів.

Оскільки суд прийшов до висновку про стягнення не виплаченої позивачу заробітної плати в сумі 8 809,60 грн., відповідач не надав доказів виплати заробітної плати, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію в сумі 1 929,25 грн. (нарахована на суму 8 809,60 грн. за період з 01.02.2022 року по 30.11.2022 року).

Що стосується заявлених вимог позивача про визнання незаконними дій відповідача щодо безпідставного звільнення позивача та поновлення його на посаді головного інженера, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то враховуючи, що суду не надано доказів звільнення позивача з роботи, позивач не надав суду копії такого наказу, він не звертався до суду із клопотанням про витребування таких доказів судом, тому суд позбавлений можливості перевірити законність такого звільнення (в тому випадку, якщо воно відбулось).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 33 457,00 грн. суд зазначає наступне.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Положення статті 237-1 КЗпП України містять перелік юридичних фактів, які є підставою виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Так, зокрема підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статті 237-1 КЗпП України є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За роз`ясненнями, наведеними в пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), - відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, - обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 13.05.2021 р. у справі № 554/3327/17.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).

В даному випадку позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди внаслідок невиплати заробітної плати та не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою шкодою. А тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення заявлених вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76 - 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпроектконтроль» (ЄДРПОУ 43519066, адреса: м.Київ, вул.Обсерваторна, буд.10 кв.11) про визнання дій незаконними, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпроектконтроль» на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 8 809 (вісім тисяч вісімсот дев`ять) гривень 60 копійок, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів виплати в розмірі 1 929 (одна тисяча дев`ятсот двадцять дев`ять) гривень 25 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпроектконтроль» на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Н.Г. Притула