Постанова

від 16.08.2023 по справі 243/2940/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2255/23 Справа № 243/2940/22 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів Кішкіної І.В., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №243/2940/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» про визнання незаконним наказу про зупинення нарахування середнього заробітку та зобов`язати нарахувати і виплатити середній заробіток, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Хаустової Т.А., -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до Акціонерного товариства «Укрпошта», в обґрунтування позовних вимог зазначивши, що вона офіційно працює в Донецькій дирекції АТ «Укрпошта», яке розташована в м.Курахове Донецької області. З 11 січня 2022 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 . На її картковий рахунок з заробітної плати з липня 2022 року перестали надходити кошти. Копію наказу про припинення виплат по заробітній платі, ОСОБА_1 не отримувала. У подальшому на запит адвоката АТ «Укрпошта» надала належним чином засвідчену копію Наказу №2175/к від 19 липня 2022 року та додаток №1 до цього наказу, згідно якого на виконання положень Закону №2352 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 року про призупинення нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що оскільки зміни до ч.3 ст.119 КЗпП України були внесені з 19 липня 2022 року та вилучено словосполучення « і середній заробіток» - з 19 липня 2022 року, а ОСОБА_1 підписала контракт до набрання цією нормою законної сили, то Наказ №2175/к відповідача від 19 липня 2022 року щодо припинення виплати середнього заробітку військовослужбовцям на час дії особливого періоду є незаконним, оскільки Закон не має зворотної дії в часі, бо прийняттям більш пізнього закону погіршує становище ОСОБА_1 та цей закон поширює свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чинності.

Також зазначає, що копію Наказу №2175/к від 19 липня 2022 року про зупинення нарахування середнього заробітку, позивачу для ознайомлення вручено не було. Зі змістом оспорюваного Наказу, позивач ознайомилась 27 вересня 2022 року, коли відповідач надіслав його на електронну пошту адвоката. Тому вважає, що строки звернення до суду з даним позовом нею не пропущено. Також зазначає, що Наказ 2175/к від 19 липня 2022 року про зупинення нарахування середнього заробітку, не містить прізвища позивача про зупинення нарахування їй середнього заробітку, а лише містить посилання на додаток, з яким позивач також станом до 27 вересня 2022 року не ознайомлена.

Просила суд скасувати Наказ 2175/к про зупинення нарахування середнього заробітку від 19 липня 2022 року та зобов`язати Акціонерне товариство «Укрпошта» в особі філії Донецька дирекція АТ «Укрпошта» нарахувати і виплатити середній заробіток ОСОБА_1 починаючи з 19 липня 2022 року з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати ухваливши рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що у спірному наказі не вказано її прізвище, також не вказано, що до наказу додається додаток з прізвищами працівників, кількість аркушів, що додаток є невід`ємною частиною наказу тощо. Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги, що закон не має зворотної дії у часі та не повинен поширюватися на безстрокові трудові договори, які укладені до його прийняття. Новий закон не може звужувати права позивача. Укладаючи контракт, позивач розраховувала на соціальну захищеність від держави, а не на звуження її соціальних прав. Твердження суду про те, що обраний спосіб захисту не відповідає положенням ЦПК України, оскільки наказ стосується відносин інших осіб, що його оспорюють, помилкове. Наказ взагалі не містить жодного прізвища. Копію наказу позивач не отримувала. Отримання середнього заробітку є безперервним правом, яке не реалізовано.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення. В обґрунтування зазначив, що в скарзі викладено нові аргументи Позивача, яких не було зазначено в позовній заяві як підставу для звернення до суду, які стосуються ніби то невідповідності структури викладення оспорюваного Позивачем наказу №2175/к від 19.07.2022 вимогам Правил організації діловодства. При цьому офіційно затвердженої типової форми наказу про нарахування або про припинення нарахування заробітної плати не існує. Виданий відповідачем наказ №2175/к від 19.07.2022 за формою, змістом та структурою повністю відповідає вимогам Правил організації діловодства, та містить вичерпні відомості про працівників, яких він стосується, зокрема і перелік працівників, яким повинно бути припинено нарахування заробітної плати. Хибним є твердження позивача, що припинення нарахування їй заробітної плати, за місце роботи у відповідача, де позивач працювала до підписання контракту з ЗСУ, звужує її соціальні права. Оскільки державою забезпечено її права на отримання грошового забезпечення за місцем роботи - в ЗСУ. Нарахування заробітної плати позивачу за основним місцем роботи, де позивач після підписання контракту з ЗСУ фактично ніякої роботи не виконує, чинними законодавчими нормами не передбачено та суперечить вимогам статті 119 Кодексу законів про працю України в чинній редакції. Закон України N 2352-IX не містить вимог, що вказані зміни у законодавстві стосуються осіб, які призвані на військову службу вже після набрання чинності таких змін.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебувають у трудових відносинах. Зокрема, на підставі особистої заяви, Наказом (розпорядженням) Донецької дирекції АТ«Укрпошта» №3402/к від 01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 з 01 жовтня 2021 року було переведено на посаду начальника пересувного відділення поштового зв`язку №25.

З 11 січня 2022 року ОСОБА_1 було призвано на військову службу за контрактом до Військової частини НОМЕР_1 , в зв`язку з чим на підприємстві Донецька дирекція АТ «Укрпошта» було видано Наказ від 13 січня 2022 року № 85/к про увільнення від роботи зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на час дії контракту, тобто на 3 роки.

Наказом від 19 липня 2022 року № 2175/к Донецькою дирекцією АТ «Укрпошта» зупинено нарахування середнього заробітку робітникам, зазначеним в Додатку до цього наказу, на період проходження військової служби. В Додатку за № 1 доданому до наказу від 19 липня 2022 року № 2175/к зазначений позивач ОСОБА_1 ,

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що положення ч.3 ст.119 КЗпП України в частині збереження за позивачем ОСОБА_1 середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на неї до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Починаючи з 19 липня 2022 року відповідач АТ «Укрпошта» не має обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком та зазначає наступне.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаютьсяЗаконом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу»,Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частин першої-третьоїстатті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу»(далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.Статтею 2 Закону №2232-XIIвстановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня2015 року «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно достатті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

24 лютого 2022року Указом Президента України № 64/2022на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Статтею 65 Конституції Українипередбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Кодексом законів про працю Українинадано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Глава VII Закону № 2232-ХІІврегульовує особливості призову під час мобілізації.

Згідно з частиною другоюстатті 39 Законугромадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті53і частиною другою статті57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті44, частиною першою статті54і частиною третьою статті63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другоюстатті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України(КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»(далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третійстатті 119 КЗпПслова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинностіЗакону №2352-IXвідбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до частини першоїстатті 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені встатті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримуєгрошове забезпечення військовослужбовця в установленомузакономрозмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Таким чином, АТ «Укрпошта», видаючи 19 липня 2022 року наказ №2175/к «Про зупинення нарахування середнього заробітку» в частині припинення з 19 липня2022 року виплати середньої заробітної плати позивачу на період проходження ним військової служби, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що це наказ не стосується позивача, є хибними, оскільки у ньому зазначено про зупинення нарахування середнього заробітку працівникам зазначеним у додатку до даного наказу. Також надано додаток №1 до наказу №2175/к, у якому міститься прізвище та посада позивача. Додаток та наказ підписані директором філії Донецька дирекція АТ «Укрпошта» В.Шестопаловим.

Враховуючи наведене, з моменту набрання чинностіЗаконом №2352-IX відсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цимЗаконом.

Даний висновок також узгоджується з висновком, викладеним у постанові КЦС ВС від 28 червня 2023 року у справі №753/12209/22.

Доводи апеляційної скарги про те, що припинення збереження (виплати) середнього заробітку не узгоджується з принципами верховенства права та правової визначеності відповідними діючими правовими нормами апеляційний суд відхиляє, оскільки з часу набрання чинностіЗаконом № 2352-ІХраніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленомузакономрозмірі.

Згідно з висновками щодо тлумачення змістустатті 58 Конституції України, викладеними урішеннях Конституційного Суду України від13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується тойзаконабо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; діязаконута іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цимзакономабо іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третястатті 119 КЗпП Українив редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до частини другоїстатті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»(зі змінами, внесенимиЗаконом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями43,44 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першоюстатті 17 Конституції Україниє найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаногорішеннязазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено врішенніцього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від12 жовтня 2004 року.

Зважаючи на викладені нормизакону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та призводить до погіршення становища внаслідок застосування положеньЗакону № 2352-ІХ, є необґрунтованими.

Оскільки положення частини третьоїстатті 119 КЗпП Україниу частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинностіЗаконом № 2352-ІХ, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач не порушив нормистатті 58 Конституції УкраїнитаЦК Українищодо незворотності діїзаконув часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2022 року немає.

Відповідно до частин 1, 13статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: