Ухвала

від 15.08.2023 по справі 50/445-б

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

15.08.2023Справа № 50/445-б

За заявою акціонерного банку "Енергобанк"

до відкритого акціонерного товариства "Промтехмонтаж-2"

(ідентифікаційний код 01414034)

про банкрутство

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від заявника не з`явились,

від боржника не з`явились.

В судовому засіданні приймав участь: Куліченко М.В. - ліквідатор боржника.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заявник звернувся до суду з заявою про порушення справи про визнання боржника банкрутом, оскільки останній неспроможний сплатити борг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2010 порушено провадження у справі.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 30.10.2013 затверджено реєстр вимог кредиторів.

Постановою Господарського суду міста Києва від 08.09.2014 визнано боржника банкрутом та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Куліченка М.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2015 затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 138.366.054, 69 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2023, зокрема, продовжено ліквідатору боржника строк для подання суду на затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута на шість місяців, тобто до 08.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 відкладено розгляд справи на 15.08.2023.

У судовому засіданні, розглянувши клопотання ліквідатора боржника № 02-05/56 від 26.01.2022 року про скасування постанови державного виконавця про накладення арешту та зобов`язання повернути кошти на рахунок, суд встановив наступне.

В поданому клопотанні ліквідатор боржника просить суд скасувати постанову від 28.12.2021 року про накладення арештів на кошти боржника в рамках виконавчого провадження № 67641830 та зобов`язати Деснянський ВДВС у м. Києві повернути кошти боржника в розмірі 6.922, 39 грн.

Відповідно до п. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України.

Відповідно до приписів п. 14 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Приписами ч. 1 ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до висновків Великої Палати верховного суду, які викладені в постанові від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, а роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ["Cantoni v. Frace", заява № 17862/91, §31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, §65)].

Крім того, суд керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні поданого клопотання, оскільки ліквідатором боржника обрано невірний спосіб захисту.

Роз`яснити ліквідатору боржника, що у разі порушення його прав в рамках виконавчого провадження, він не позбавлений права звернутися до суду за захистом його прав в порядку ч. 1 ст. 339 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 60 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Відмовити в задоволенні клопотання ліквідатора боржника № 02-05/56 від 26.01.2022 року про скасування постанови державного виконавця про накладення арешту та зобов`язання повернути кошти на рахунок.

2.Зобов`язати ліквідатора боржника надати суду на затвердження звіт та ліквідаційний баланс.

3.Ухвала набрала чинності негайно після її оголошення та підлягає оскарженню в установленому законом порядку.

Суддя М.В. Пасько