Постанова

від 09.08.2023 по справі 354/429/16-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/429/16-ц

Провадження № 22-ц/4808/654/23

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т.Л.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Томин О.О., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Возняк В.Д.,

з участю ОСОБА_1 та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Карпатського національного природного парку за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду від 09 березня 2023 року під головуванням судді Ваврійчук Т.Л. у м. Яремче,

в с т а н о в и в:

В липні 2016 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області (тепер - Івано-Франківська обласна прокуратура) в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку звернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про повернення земельної ділянки площею 0,25 га та земельної ділянки площею 0,16 га, що розташовані в АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння у державну власність в особі постійного землекористувача Карпатського національного природного парку.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2014 року, яке набрало законної сили 19 липня 2014 року, визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №044952 від 12.09.2001 на земельну ділянку площею 0,41 га, що розташована в с.Яблуниця урочище Село Івано-Франківської області, виданий ОСОБА_2 .

Підставою длязвернення прокурорадо судуіз вказанимпозовом стали матеріали кримінальної справи, порушеної 28 травня 2012 року щодо інженера землевпорядника Івано-Франківської філії ДП «Центр державного земельного кадастру» ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України. Вказаним рішенням суду встановлено, що Яблуницька сільська рада рішення про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,41 га в с. Яблуниця не приймала, а спірна ділянка вибула з володіння постійного землекористувача Карпатського НПП поза волею останнього.

Встановлено, що згідно протоколу №9 від 11 вересня 2001 року засідання виконкому Яблуницької сільської ради, змісту рішення виконкому Яблуницької сільської ради №65 від 11.09.2001, яке стало підставою для видачі ОСОБА_2 державного акту про право власності на землю, додатках №2 (надання земельних ділянок) та №3 (передача земельних ділянок у приватну власність) до вказаного рішення, питання про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки не розглядалось та будь-яке рішення з цього приводу органом місцевого самоврядування не приймалось. Окрім цього судом встановлено, що земельні ділянки, передані у приватну власність ОСОБА_2 , в повній мірі входять до складу територій Карпатського НПП, відносяться до земель природно-заповідного фонду та належать до зони регульованої рекреації, а саме: квартал №3, виділ 23 Яблуницького ПНДВ Карпатського НПП. В подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено 2 договори купівлі-продажу попередньо розділеної на дві окремі ділянки земельної ділянки площею 0,41 га (площею 0,25 га та площею 0,16 га). На підставі вказаних угод 27 липня 2010 року ОСОБА_3 були видані два державні акти на право власності на земельні ділянки на земельну ділянку із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. В подальшому, ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 28 жовтня 2010 року відчужив вказані земельні ділянки на користь ОСОБА_1 .. Оскільки рішенням суду визнано недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_2 та встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, вона підлягає поверненню у державну власність в особі постійного землекористувача відповідно до вимог ст.388 ЦК України.

В обґрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що в ході судового розгляду цивільної справи про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, виданого ОСОБА_2 , Карпатському НПП стало відомо про факт незаконного вилучення спірної земельної ділянки, жодних дій, спрямованих на повернення вказаної ділянки у державну власність постійним землекористувачем не було вжито, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено про виявлені порушення закону Мінекоприроди, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері формування та реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та Карпатський НПП.

Просив постановити рішення, яким позов задовольнити та зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельні ділянки площею 0,25 га та 0,16 га, розташованих в АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння у державну власність в особі постійного землекористувача Карпатського національного природного парку.

Прокурор Івано-Франківської обласної прокуратури 12 листопада 2020 року подав заяву про зміну предмета позову відповідно позовні вимоги викладено у наступній редакції: «Витребувати у ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611093001160110099 та площею 0,1500 га, кадастровий номер 2611093001160110100, які розташовані в урочищі Село в с. Яблуниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Карпатського НПП».

Ухвалою суду від 20 листопада 2020 року первісного позивача у справі Міністерства екологіїта природнихресурсів України замінено на його правонаступника - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.

Рішенням Яремчанського міського суду від 09 березня 2023 року задоволено позов першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,25 га та площею 0,15 га, що розташовані за адресою с. Яблуниця Надвірнянського району Івано-Франківської області, урочище Село у власність держави в особі Карпатського національного природного парку.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської обласної прокуратури 2756 грн судового збору.

Не погоджуючисьз рішеннямсуду першоїінстанції представник ОСОБА_3 подав апеляційнускаргу,в якій зазначає, що рішення є незаконнимта необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що у рішенні Яремчанського міського суду від 17.01.2014 у іншій справі вказано, що спірна земельна ділянка, яка належала ОСОБА_2 , входить до складу Карпатського національного природного парку та відноситься до земель природно-заповідного фонду.

У цій справі суд першої інстанції виходив лише із преюдиційності цього рішення в частині обставин віднесення спірних земельних ділянок до земель природно-заповідного фонду та їх належність до Карпатського національного природного парку.

Апелянт вказує на те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та врахувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції не призначалося судової експертизи для встановлення накладки земельних ділянок ОСОБА_1 та Карпатського НПП, як наслідок матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження обставини щодо накладення земельних ділянок відповідача із земельною ділянкою Карпатського НПП.

На момент укладення договорів купівлі-продажу, щодо спірних земельних ділянок, державний акт на право власності, який був виданий 12.09.2001 на ім`я ОСОБА_2 був дійсним. Тільки 19.07.2014 зазначений державний акт був визнаний недійсним в рамках іншої цивільної справи.

Тобто договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, вчинені у період, коли право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки належно посвідчувалось чинним державним актом.

Договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок посвідчувалися нотаріально при повній перевірці усіх реєстрів у порядку передбаченому Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій.

Апелянт вважає, що ОСОБА_3 і кінцевий власник ОСОБА_1 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Апелянт зазначає, що позовна давність за відповідними вимогами позову у цій справі спливла, що є підставою для відмови у позові.

Вважає, що позовну давність у цій справі слід обчислювати з моменту відкриття провадження у цивільній справі №354/191/13-ц, тобто з 04.03.2013, оскільки саме з цього часу Карпатський НПП міг дізнатися про порушення своїх прав. Доказів того, що прокурор Івано-Франківської області чи Мінекоприроди могли довідатись про порушення інтересів держави раніше матеріали справи не містять, зважаючи на те, що представництво інтересів держави у вказані цивільній справі здійснювала не прокуратура області, а міжрайонна прокуратура з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері.

Однак, із позовом прокурор звернувся до суду 01.07.2016, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності.

Прокурором відповідно до поданої заяви про зміну предмету позову заявлено вимогу про витребування в ОСОБА_1 земельних ділянок. Отже, заявлена позовна вимога звернута до кінцевого набувача спірного майна.

Апелянт зазначає, що про сплив позовної давності щодо звернутої до нього вимоги не заявляв, а відповідна заява була подана представником третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , який не є стороною спору з державою та до якого не заявлено жодних позовних вимог.

Вказує на те, що на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 28.12.2010 ним набуто право власності на вказані ділянки.

Право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку виданого Яблуницькою сільською радою 16.07.2010. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю 27.07.2010. На відчужуваній земельній ділянці обмеження та обтяження відсутні.

Вищевказане свідчить про те, що зазначене майно, яке є предметом договору купівлі-продажу і є особистою приватною власністю.

Апелянт вказує, що йому не було відомо про те, що набуті у власність ОСОБА_3 земельні ділянки є складовими частинами земельної ділянки площею 0,41 га, переданої у приватну власність ОСОБА_2 та утворились внаслідок її поділу ним.

ОСОБА_1 не знав і не міг знати, що ОСОБА_3 не мав права 28.12.2010 укладати договори купівлі продажу земельної ділянки.

Апелянт зазначає, що земельні ділянки вибули з власності Карпатського національного природного парку внаслідок волевиявлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без отримання його згоди. Тобто, спільна воля сторін на вибуття з їх власності спірного майна була відсутня.

Вважає, що набув права власності на земельні ділянки, придбавши їх у ОСОБА_3 , та є третім власником земельних ділянок після їх відчуження Карпатським національним природним парком, а тому не знав та не міг знати про те, що це майно вибуло з власності Карпатського національного природного парку поза його волею.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник Івано-Франківської обласної прокуратури подав відзиви на апеляційні скарги представника ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в яких зазначає, що доводи апеляційних скарг не відповідають вимогам закону, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Підставою для звернення прокурора із вказаним позовом стали результати розгляду Яремчанським міським судом цивільної справи за позовом Івано-Франківського міжрайонного природоохоронного прокурора до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту.

Рішенням цього суду від 17.01.2014 у вказаній вище справі позов прокурора задоволено та визнано недійсним державний акт від 12.09.2001 на право власності на землю площею 0,41 га в с. Яблуниця Яремчанської міської ради та підтверджено відсутність у відповідача права власності на вказану ділянку, яка входить до земель Карпатського національного природного парку.

Вказане рішення, яке після його перегляду судом апеляційної інстанції набрало законної сили 19.07.2014, засвідчило, що Яблуницька сільська рада рішення про надання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки не приймала, а сама ділянка вибула із постійного користування Карпатського НПП поза його волею.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю суд визнав відсутність у ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, яка входить до складу земель Карпатського НПП.

Таким чином, доводи прокурора щодо належності спірної земельної ділянки Карпатському НПП були предметом судового розгляду в іншій цивільній справі та знайшли своє підтвердження судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У той же час, доводи ОСОБА_3 в частині неналежності спірної земельної ділянки Карпатському НПП по своїй суті зводяться лише до незгоди із висновками суду в іншій цивільній справі та намаганні переглянути їх при розгляді даної справи, що суперечить положенням чинного ЦПК України.

При розгляді даної справи факт належності спірних земельних ділянок Карпатському НПП судом правомірно не досліджувався, а оцінка доказам, які підтверджують вказану обставину не надавалася, оскільки вказані обставини вже встановлені судовим рішенням та додатковому доведенню не підлягали.

Таким чином, ОСОБА_2 , не будучи власником землі, не мав права на її відчуження ОСОБА_3 , а останній, відповідно - ОСОБА_1 ..

Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 , щодо неврахування судом його статуту як добросовісного набувача спірних земельних ділянок.

Не відповідають фактичним обставинам справи посилання апелянта ОСОБА_1 на пропуск прокурором строків позовної давності при зверненні до суду із вказаним позовом.

Доводи ОСОБА_1 в частині необізнаності про наявність вказаної цивільної справи, спростовуються наявними в справі клопотаннями самого ОСОБА_1 про ознайомлення із її матеріалами та про відкладення її розгляду.

Просить апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник Карпатського національного природного парку подав відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , в якому зазначає, що з доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, а рішення суду законним та обґрунтованим.

Вказує на наявність рішення Яремчанського міського суду від 17.01.2014 в іншій справі, яким визнано недійсним державний акт на право власності на землю.

Таким чином, ураховуючи, що задоволення позовних вимог в іншій справі знаходиться у прямій залежності від встановлення фактів, які підтверджують право постійного користування Карпатського НПП на спірні земельні ділянки та факти протиправного вибуття земельних ділянок із володіння парку, відсутність у ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку та встановленні у рішенні від 17.01.2014, яке набрало законної сили і має преюдиційне значення.

Факт незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,41 га, а також той факт, що зазначена земельна ділянка входить до складу земель Карпатського НПП та відноситься до земель природно-заповідного фонду є встановленими і не підлягають доказуванню, а тому безпідставним є посилання апелянта на необхідність проведення експертизи, так як факт віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду не підлягає доказуванню.

Враховуючи фактичні обставини справи, не існує жодних помилок держави та її органів, що призводить до непропорційного втручання в приватні інтереси ОСОБА_2 .

Земельна ділянка була передана з порушенням, а саме у зв`язку із відсутністю рішення органу місцевого самоврядування про передачу ОСОБА_2 у власність такої земельної ділянки, відсутністю проекту відведення зі складання Державного акту на право приватної власності на землю, тобто в протиправний спосіб, а не у зв`язку із наявності помилки держави.

Таким чином, враховуючи вищезазначене спірні земельні ділянки, не можуть перебувати у приватній власності в силу закону. Вважає доводи апеляційної скарги безпідставними.

Просить залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Представник ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 де зазначає, що погоджується з доводами апелянта ОСОБА_1 та просить апеляційну скаргу задовольнити у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їхні представники подані апеляційні скарги підтримали з мотивів наведених у них.

Прокурор Верешко М.І. вимоги апеляційних скарг заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Представники Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку та ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення з таких підстав.

Встановлено, що 12 вересня 2001 року ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на землю серії ІV-ІФ №044952 від 12 вересня 2001 року на земельну ділянку площею 0,41 га, для будівництва і обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства, розташовану в с.Яблуниця урочище Село у якому зазначено, що він виданий на підставі рішення Яблуницької сільської ради №65 від 11 вересня 2001 року.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2014 року у справі №354/191/13-ц за позовом Івано-Франківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Карпатського НПП до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , відділу Держземагентства у м. Яремчому, Яблуницької сільської ради визнано недійсним державний акт на право власності на землю площею 0,41 га, розташовану в с. Яблуниця, урочище Село, який видано ОСОБА_2 12 вересня 2001 року, серія ІV-ІФ №044952 від 12.09.2001 року та визнано відсутність у ОСОБА_2 права власності на зазначено земельну ділянку, яка входить до складу земель Карпатського НПП (т.1 а.с. 6-10).

Вказаним рішенням встановлено, що Яблуницькою сільською радою 11 вересня 2001 року рішення №65 про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки не приймалося. Встановлено, що Карпатський НПП створено відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1980 року №376. Рішенням Яремчанської міської ради №189-3/2001 від 27 грудня 2001 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського НПП» затверджено межі території Карпатського НПП. На підставі даного рішення Карпатському НПП було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 1971,73 га для природно-заповідного використання в межах згідно з планом землекористування на території Поляницької сільської ради. З досліджених судом матеріалів лісовпорядкування Яблуницького лісництва Карпатського НПП 1988 року(планшети, картографічні матеріали, таксаційні описи насаджень), актів перевірок дотримання природоохоронного законодавства Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області від 06 вересня 2011 року, 12 грудня 2011 року, акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 09 грудня 2011 року Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області встановлено, що земельна ділянка площею 0,4100 га на урочище Село в с. Яблуниця, щодо якої ОСОБА_2 видано державний акт серії ІV-ІФ №044952 від 12 вересня 2001 року, належить до земель природно-заповідного фонду і знаходиться в урочищі Вередівський квартал №3, виділ 23 Яблуницького ПНДВ Карпатського НПП.

Із вищевказаного рішення вбачається, що ухвалою суду від 17 січня 2014 року позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої в АДРЕСА_2 , укладеного 01 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1600 га, розташованої на урочище Село в с.Яблуниця, Яремчанської міської ради, № 2360, укладеного 01 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану в с. Яблуниця, урочище Село, Яремчанської міської ради, виданого 27 липня 2010 року ОСОБА_3 ; визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, розташованої в с. Яблуниця, урочище Село, Яремчанської міської ради, виданого 27 липня 2010 року ОСОБА_3 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої в с.Яблуниця, урочище Село, Яремчанської міської ради, укладеного 28 грудня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500 га, розташованої на урочище Село в с.Яблуниця, Яремчанської міської ради, укладеного 28 грудня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; визнання відсутності у ОСОБА_3 , ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки площею 0,2500 га та площею 0,1500, розташовані в с. Яблуниця, урочище Село, Яремчанської міської ради, які входять до складу Карпатського національного парку; зобов`язання відділу Держкомзему у м. Яремче внести в поземельну книгу відомості щодо скасування державної реєстрації Державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га, розташовану в с. Яблуниця урочище Село, Яремчанської міської ради,та Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, розташовану в с. Яблуниця, урочище Село, Яремчанської міської ради, виданих 27 липня 2010 року ОСОБА_3 ; зобов`язання ОСОБА_1 привести у попередній стан та повернути за належністю державі в особі Карпатського національного природного парку земельні ділянки загальною площею 0,4000 га залишено без розгляду.

Вказане рішення суду не було оскаржено та набрало законної сили 19 липня 2014 року.

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01 липня 2010 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Курищуком І.В., за реєстром №2357, відповідно до якого продавець відчужив на користь покупця земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611093001:16:011:0099, яка надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та розташована на землях, що знаходяться на території Яремчанської міської ради, за адресою: с. Яблуниця урочище Село. Як зазначено у договорі, вказана ділянка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого Яблуницькою сільською радою 12 вересня 2001 року серії ІV-ІФ №044952 на підставі рішення Яблуницької сільської ради виданого 11 вересня 2001 року за №65 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 12 вересня 2001 року за №18-22 №000382 (т.2 а.с. 16-17).

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01 липня 2010 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Курищуком І.В., за реєстром №2360, відповідно до якого продавець відчужив на користь покупця земельну ділянку площею 0,1600 га, кадастровий номер 2611093001:16:011:0100, яка надана для ведення особистого селянського господарства та розташована на землях, що знаходяться на території Яремчанської міської ради, за адресою: с. Яблуниця урочище Село. Як зазначено у договорі, вказана ділянка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого Яблуницькою сільською радою 12 вересня 2001 року серії ІV-ІФ №044952 на підставі рішення Яблуницької сільської ради виданого 11 вересня 2001 року за №65 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 12 вересня 2001 року за №18-22№000382 (т.2 а.с. 18-19).

Яблуницькою сільською радою ОСОБА_3 27 липня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2009 року, зареєстрований за №2357 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №705864 на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611093001:16:011:0099, цільове призначення-для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011029800084 (т.2 а.с. 26).

Яблуницькою сільською радою ОСОБА_3 27 липня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2010 року, зареєстрований за №2360 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №705865 на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер 2611093001:16:011:0100, цільове призначення-для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011029800083 (т.2 а.с. 27).

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 28грудня 2010року бувукладений договіркупівлі-продажуземельної ділянки,посвідчений приватнимнотаріусом Калуськогоміського нотаріальногоокругу КурищукомІ.В.,за реєстром№6129,відповідно доякого продавецьвідчужив накористь покупцяземельну ділянкуплощею 0,1500га,кадастровий номер2611093001:16:011:0100,яка наданадля веденняособистого селянськогогосподарства тарозташована наземлях,що знаходятьсяна територіїЯремчанської міськоїради,за адресою:с.Яблуниця урочищеСело.Як зазначеноу договорі,вказана ділянканалежить ОСОБА_3 на підставідержавного актуна правоприватної власностіна земельнуділянку,виданого Яблуницькоюсільською радою27 липня 2010 року ЯИ№705865 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 01 липня 2010 року за №2360 (т.2 а.с. 20).

Також 28грудня 2010року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладенийдоговір купівлі-продажуземельної ділянки,посвідчений приватнимнотаріусом Калуськогоміського нотаріальногоокругу КурищукомІ.В.,за реєстром№6126,відповідно доякого продавецьвідчужив накористь покупцяземельну ділянкуплощею 0,2500га,кадастровий номер2611093001:16:011:0099,яка наданадля будівництвата обслуговуванняжилого будинку,господарських будівельі спорудта розташованана землях,що знаходятьсяна територіїЯремчанської міськоїради,за адресою:с.Яблуниця урочищеСело.Як зазначеноу договорі,вказана ділянканалежить ОСОБА_3 на підставідержавного актуна правоприватної власностіна земельнуділянку,виданого Яблуницькоюсільською радою27липня 2010року ЯИ №705864 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 01 липня 2010 року за №2357 (т.2 а.с. 23).

Листом від 18 квітня 2016 року за вих. №05-168вих-16 прокуратура Івано-Франківської області повідомила Мінекоприроди про те, що рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2014 року визнано недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на землю серії ІV-ІФ №044952 від 12.09.2001 року на земельну ділянку площею 0,41 га, розташовані в с. Яблуниця, урочище Село, та визнано відсутність у ОСОБА_2 права власності на зазначену земельну ділянку, яка входить до складу земель Карпатського НПП. Одночасно зазначено, що в подальшому ОСОБА_2 01 липня 2010 року уклав договори купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,25 га кадастровий номер 2611093001:16:011:0099 та площею 0,16 га кадастровий номер 2611093001:16:011:0100 із ОСОБА_3 , який відчужив вказані земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу серії ВРЕ №116373 та ВРЕ №116374 на користь ОСОБА_1 . Із урахуванням того, що з моменту набрання законної сили вищезазначеним рішенням суду Карпатський НПП не звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування в порядку віндикації придбаних земельних ділянок наявні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів (т.2 а.с.30).

Прокуратура Івано-Франківської області 24 червня 2016 року за вих. № 05-514вих-16 направила аналогічне повідомлення директору Карпатського НПП (т.1 а.с. 11-12).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №298503594 від 08 лютого 2022 року земельна ділянка із кадастровим номером 2611093001:16:011:0099 площею 0,25 га зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, за реєстром №6126, відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям індексного розділу) індексний номер:59526095 від 28 липня 2021 року державного реєстратора Лисецької селищної ради Івано-Франківської області (т.2 а.с. 32-33).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №298504124 від 08 лютого 2022 року земельна ділянка із кадастровим номером 2611093001:16:011:0100 площею 0,15 га зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, за реєстром №6129, відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям індексного розділу) індексний номер:59526326 від 28 липня 2021 року державного реєстратора Лисецької селищної ради Івано-Франківської області (т.2 а.с. 34-35).

Статтею 13Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст.41 Конституції України та ст.319 ЦК України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою ст.321ЦК України передбачено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Відповідно до ст.328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч.1 ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до положень ст.391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до пункту «в» частини першої ст.19ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

За змістом ст.ст.43,44 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

За положеннями ст.20ЗК України 1990 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 ЗК України).

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 33 ЗК України 1990 року передбачено, що вилучення земель національних парків не допускається.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно ч.1, ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом(п.г ч.3 ст.84 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою включає в себе право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Положеннями ч.ч.1,2 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Землі природно-заповідного фонду віднесено до категорії особливо цінних земель (пункт «г» ч.1 ст.150 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України«Про природно-заповіднийфонд України» №2456-XIIвід 16.06.1992року(надалі-Закон №2456-XII) національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.

Частиною першою ст. 4 Закону №2456-XII передбачено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Згідно із ч.4 ст.7 Закону №2456-XII межі території та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж території та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі ст.9 Закону №2456-XII території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Частинами 1-3 ст.20 Закону №2456-XII передбачено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

За змістом ст.53 Закону №2456-XII рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Відповідно до ст. 54Закону №2456-XII змінамеж,категорії таскасування статусутериторій таоб`єктів природно-заповідногофонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Згідно з статтями 60, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій охороні підлягають природні території та об`єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ.

Природні території та об`єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об`єктів, що визначаються законодавством України.

Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України.

Крім того, ст.5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

За змістом ст. 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Тому, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися цим майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 у справі №916/3727/15).

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду в черговий раз вказала, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Задовольняючи позов першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для витребування у ОСОБА_1 , як кінцевого набувача, набутих у власність на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,25 га та 0,15 га на користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП, оскільки ці земельні ділянки належать до категорії земель природно-заповідного фонду, а на момент передачі їх у приватну власність у складі земельної ділянки, перебували у постійному користуванні Карпатського НПП та в установленому законом порядку не вилучались, а відтак їх подальше відчуження здійснене первісним набувачем за відсутності належним правомочностей, що стверджується відповідними доказами у справі.

Із укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01 липня 2010 року договорів купівлі-продажу земельних ділянок, вбачається, що право власності на вказані земельні ділянки виникло у продавця на підставі державного акту про право на землю серії ІV-ІФ №044952 від 12 вересня 2001 року.

Із виданих ОСОБА_3 державних актів на право власності на землю від 27 липня 2010 року на земельну ділянку площею 0,25 га та на земельну ділянку площею 0,15 га, слідує, що вказані державні акти видані на підставі договорів купівлі-продажу від 01 липня 2010 року за реєстром №2357 та №2360.

В укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договорах купівлі-продажу земельних ділянок від 28 грудня 2010 року зазначено, що право власності на вказані ділянки виникло у продавця на підставі вищезазначених державних актів від 27 липня 2010 року. Таким чином, набуті відповідачами у власність земельні ділянки є складовими частинами земельної ділянки площею 0,41 га, переданої у приватну власність ОСОБА_2 згідно державного акту серії ІV-ІФ №044952 від 12 вересня 2001 року та утворились внаслідок її поділу первинним набувачем.

Доводи апелянта про те, що суду першої інстанції взяв за основу тільки рішення Яремчанського міського суду від 17.01.2014 та не звернув уваги на іншу судову практику у подібних правовідносинах, є невірним, оскільки суд беручи до уваги рішення Яремчанського міського суду в іншій справі вказував на належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду і те, що ділянка вибула із постійного користування Карпатського НПП поза його волею. Суд у рішенні вказав на норми земельного законодавства та застосовував відповідну практику Великої Палати Верховного Суду до побідних правовідносин.

Доводи апелянтів, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, а договори купівлі-продажу земельних ділянок вчинені коли право власності ОСОБА_2 на них належно посвідчувалися чинними державними актами є також невірними та спростовуються таким.

Рішенням Яремчанського міського суду від 17 січня 2014 року у справі №354/191/13-ц встановлено, що на підставі рішення Яремчанської міської ради №189-3/2001 від 27.12.2001 «Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського НПП» були затверджені межі території Карпатського НПП і на підставі цього рішення Карпатському НПП видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для природно-заповідного використання в межах, визначених планом землекористування на території Поляницької сільської ради.

Рішення про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,41 га у с. Яблуниця в установленому законом порядку не приймалось і вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею, у зв`язку із чим скасовано виданий ОСОБА_2 державний акт про право власності на землю, тому в даному випадку наявні відповідні правові підстав для витребування у ОСОБА_1 , як кінцевого набувача, набутих у власність на підставі договорів купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року земельних ділянок площею 0,25 га та 0,15 га на користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП.

Оскільки земельні ділянки належать до категорії земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює набуття на них права приватної власності, оскільки на момент передачі їх у приватну власність перебували у постійному користуванні Карпатського НПП та в установленому законом порядку не вилучались, то їх подальше відчуження здійснене первісним набувачем за відсутності належним правових підстав.

Щодо доводів представника ОСОБА_3 про не проведення судом експертизи для встановлення накладки земельних ділянок ОСОБА_1 та Карпатського НПП, то слід зазначити, що факт незаконності набуття права власності на земельну ділянку площею 0,41 га, а також той факт, що зазначена земельна ділянка знаходиться в кварталі №3, виділ 23 Яблуницького ПНДВ, входить до складу земель Карпатського НПП та відноситься до земель природно-заповідного фонду є встановленими і не підлягають доказуванню, а тому безпідставним є посилання апелянта на необхідність проведення експертизи, так як факт віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду є доведеним.

Доводи ОСОБА_1 , що суд не звернув уваги на пропуск позовної давності за цими позовними вимогами, є невірними.

Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 про сплив позовної давності у суді першої інстанції не заявляв, а відповідна заява подана представником третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, який не є стороною спору та до якого не заявлено жодних позовних вимог, тому підстави для застосування позовної давності за заявою вказаного учасника справи відсутні.

В свою чергу з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ознайомлювався з матеріалами справи що підтверджується відповідною заявою, подавав клопотання про відкладення розгляду справи, тобто був обізнаний про розгляд цієї справи, а тому мав можливість звернутися з заявою до суду про застосування позовної давності впродовж всього розгляду справи. За таких обставин у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

В ході розгляду судом першої інстанції досліджено докази у справі, яким було надано належну правову оцінку.

Тому колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції є вірним та скасуванню не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянтів.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 і ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду від 09 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 серпня 2023 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.О. Томин

Є.Є.Мальцева