Постанова

від 31.07.2023 по справі 457/1062/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 457/1062/22 Головуючий у 1 інстанції: Василюк Т.В.

Провадження № 22-ц/811/883/23 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

Провадження № 22-ц/811/1321/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Цьони С.Ю.;

позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ;

адвоката Возняка В.Й. представника КЗ ЛОР «Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича»;

адвоката Волошин С.П. представника ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у міста Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального закладуЛьвівської обласноїради «Львівськийакадемічний обласниймузично-драматичнийтеатр ім.Юрія Дрогобича»таапеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 01 березня 2023 року, а також за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 07 квітня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні2022року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в кінцевій редакції позовних вимог якого просив скасувати наказ відповідача № 100-к від 02.11.2022 року про звільнення позивача з роботи, поновити позивача на посаді артиста оркестру 1 категорії (скрипка) Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10 427 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач з 19 березня 2021 року обіймав у відповідача посаду артиста оркестру 1 категорії (скрипка). Відповідач наказом № 100-к від 02.11.2022 року звільнив позивача з роботи згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП Україниза прогул, тобто за відсутність на робочому місці з 26.10.2022 року по 30.10.2022 року без поважних причин. Цей наказ позивач вважає незаконним, оскільки прогулів він не допускав, оскільки 24.10.2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про те, що він з 26.10.2022 року по 31.10.2022 року перебуватиме за межами території України на підставі дозволу на перетин кордону, виданого Міністерством культури та інформаційної політики України, підтвердженням, що відповідна заява була надіслана на адресу відповідача є накладна (службовий чек) АТ «Укрпошта», що підтверджує факт надання відділенням зв`язку послуг з пересилання листів з описом вкладення. Перебування позивача за кордоном підтверджується копією сторінок закордонного паспорту, де проставлені відповідні відмітки про перетин державного кордону. Вважає, що відповідач повинен був розглянути заяву позивача та в обов`язковому порядку надати останньому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю визначеною у заяві (а.с. 1-5, 40-44).

Рішенням Трускавецькогоміського судуЛьвівської областівід 01березня 2023року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано наказ № 100-к від 02.11.2022 року Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича про розірвання контракту з артистом оркестру ОСОБА_1 з 02.11.2022 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді артиста оркестру 1 категорії (скрипка) з 02 листопада 2022 року з часу його звільнення.

Стягнуто з Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 листопада 2022 року по 07 грудня 2022 року в розмірі 10 427 гривень.

Стягнуто з Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича» в дохід держави судовий збір в розмірі 2 146 грн. 40 коп. (а.с. 87-95).

Додатковим рішеннямТрускавецького міськогосуду Львівськоїобласті від07квітня 2023року відмовлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 138-140).

Рішення суду від 01 березня 2023 року оскаржив відповідач, а також і ОСОБА_3 : як виконувач обов`язків директора-художнього керівника КП ЛОР «Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича» (в подальшому «відповідач», «Театр»), який і видав наказ від 02.11.2022 року № 100-к та який не брав участі у справі.

Згадані апелянти просять оскаржуване рішення від 01 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.

Театр стверджує, що позивач «24.10.2022 р. на адресу відповідача не надав жодних заяв про надання йому відпустки», оскільки останнім лише 24.10.2022 року заяву, копія якої є наявною у матеріалах справи, було надіслано на адресу відповідача засобами поштового зв`язку та таку вручено відповідачу лише 10.11.2022 року, а відтак у відповідача станом на день видачі оскаржуваного наказу такої заяви в наявності не було.

Посилання суду на підставу, передбачену частиною 4 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», як на поважність відсутності позивача на роботі, вважає необґрунтованим, оскільки станом на 24.10.2022 року ОСОБА_1 не виїхав за межі території України та не набув статусу внутрішньо переміщеної особи і мав можливість 24.10.2022 року подати заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати в приймальню Театру або ж на його електронну пошту.

Звертає увагу на те, що позивачем не було подано до суду «жодного дозволу Міністерства культури та інформаційної політики України на виїзд за кордон ОСОБА_1 », а відтак вважає неправомірним посилання суду на такий дозвіл, як на поважність причин відсутності позивача на робочому місці (а.с. 145-148).

Апелянт ОСОБА_3 вважає, що він, як автор наказу про звільнення позивача з роботи, мав би в обов`язковому порядку бути залученим до участі у даній справі, а оскільки до участі у справі він залученим не був, то оскаржуване рішення підлягає до скасування з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 154-155).

Апелянт ОСОБА_1 просить додаткове рішення суду від 07 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове «про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у (даній) справі», покликаючись на порушення норм процесуального права, оскільки «витрати нанадану професійнудопомогу підлягаютьрозподілу зарезультатами розглядусправи незалежновід того,чи сплаченіу жефактично коштистороною читільки повиннібути сплачені» (а.с. 180-184).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтів та їхніх представників на підтримання доводів поданих ними апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог поданих на ці судові рішення апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Театру підлягає до задоволення, а апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд мотивував тим, що «відповідачем не було з`ясовано усіх обставин поважності причин неявки позивача на роботу в період часу з 26.10.2022 року по 31.10.2022 року, з врахуванням пояснень позивача», відсутність якого на роботі у згаданий період не можна вважати прогулом, «оскільки позивач звернувся до роботодавця-відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати відповідно доЗакону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Колегія суддів вважає, що вищенаведені висновки судом зроблені за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а відтак такі не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, з урахуванням наступного.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем було долучено по позовної заяви укладений між ним та Театром 19.03.2021 року Контракт, яким встановлено, що цей Контракт є особливою формою трудового договору на підставі якого між сторонами виникають трудові відносини (пункт 1 розділу І) і згідно цього Контракту ОСОБА_1 (як працівник) брав на себе зобов`язання (зокрема):

-сумлінно виконувати свою трудову функцію, що визначена посадовою інструкцією;

-виконувати рішення та розпорядження безпосереднього керівника;

-дотримуватися трудової дисципліни і правил внутрішнього трудового розпорядку;

-завчасно за 20 годин до вистави письмово повідомити та отримати погодження Роботодавця для участі у заходах (виставах, зйомках, конкурсах, фестивалях тощо), що проводяться в робочий час та не належать до виконання його трудової функції;

-за розпорядженням Роботодавця від`їжджати в службові відрядження і за її межами (а.с. 6-10)

В обґрунтування заявлених позовних вимог, а саме як доказ того, що позивач 26.10.2022 року перетинав кордон України, останнім було долучено по позовної заяви фотокопію його закордонного паспорту громадянина України, з якої вбачається, що позивач перетинав кордон України (зокрема) і 22.10.2022 року (субота). Як пояснив в суді апеляційної інстанції позивач, саме в цей день він повернувся в Україну.

26.10.2022року (середа) позивач знову перетнув кордон України (виїхавши за її межі) і повернувся в Україну 31.10.2022року (понеділок) (а.с. 16).

Тобто, з 22 по 26 жовтня 2022 року позивач перебував в Україні, однак заяву на ім`я директора Театру про надання йому відпустки на період з 26 по 31 жовтня 2022 року надіслав до Театру поштовим зв`язком (здавши її на пошту 24.10.2022 року (понеділок); а.с. 14), а не подав її особисто. Прохання надання відпустки ОСОБА_1 у заяві мотивовано посиланням на пункт 4 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а.с. 13).

Подачу згаданої заяви про відпустку саме поштовим зв`язком позивач в суді апеляційної інстанції пояснив тим, що 24.10.2022 року він намагався цю заяву подати особисто, однак у Театрі відмовились її реєструвати, оскільки згаданий працедавець не бажав надавати йому відпустку. Тобто, як вбачається в наведеного, позивачу було відомо про небажання Театру надавати йому відпустку.

В позовній заяві міститься твердження про те, що «Відповідач при видачі Наказу … не зажадаві відмовивсявраховувати письмовіпояснення Позивача,чим порушивпорядок застосуваннядисциплінарного стягнення» (а.с. 2). Як вбачається з наведеного, в позовній заяві містяться взаємовиключні твердження, а саме: 1) про те, що «Відповідач … не зажадав… письмовіпояснення Позивача», а також і про те, що 2) «Відповідач … відмовився враховуватиписьмові пояснення Позивача».

В той же час, відповідачем було подано до суду докази того, що він у письмовій формі просив позивача надати йому пояснення щодо відсутності на роботі (а.с. 57-59).

Як ствердив в суді апеляційної інстанції представник відповідача, позивач так і не подав Театру письмових пояснень з приводу його відсутності на роботі: дане твердження позивачем належними та допустимими доказами не спростовано.

Позивач також не подав, як працедавцю (Театру), так і до суду «дозволу на перетин кордону виданого Міністерством культури та інформаційної політики України», на який міститься посилання у його заяві про надання відпустки від 24.10.2022 року (а.с. 13).

Щодо посилання, як позивача, так і суду в оскаржуваному рішенні, на пункт 4 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», то колегія суддів вважає за необхідне відмітити наступне.

Статтею 13 ЦК України встановлено, що (зокрема) при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина 2), а також що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3).

А частиною 3 статті 16 ЦК України встановлено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другоїп`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз частини другоїстатті 13 ЦК Українидає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, співмірності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Пунктом 4 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що у період воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Як вбачається з вищенаведеного, а також зі змісту згаданого Закону в цілому, обов`язок роботодавця надати працівнику відпустку нерозривно пов`язаний з введенням на території України воєнного стану та появою у зв`язку з цим внутрішньо переміщених осіб та осіб, які змушені були виїхати за межі України.

Позивач, як проживав, так і продовжує проживати у місці Трускавці Львівської області і статусу внутрішньо переміщеної особи не набув: ця обставина самим позивачем не заперечується і не оспорюється.

На момент подачі заяви про надання відпустки позивач перебував на території України (а не за її межами), куди (в Україну) він вернувся за два дня до подачі такої заяви.

Позивачем, як у позовній заяві, так і у суді не було наведено причин необхідності такого термінового його виїзду (на 6 днів) за межі території України, зокрема які можна було б визнати викликаними введенням на території України воєнного стану.

На переконання колегії суддів, пункт 4 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не може слугувати своєрідною «індульгенцією», яка дає право позивачу, зловживаючи введенням на території України воєнного стану, у будь-який час залишити без згоди роботодавця місце праці і без погодження з останнім виїхати за межі території України на певний період на власний розсуд з правом у будь-який час повернутися до місця своєї праці.

За вищенаведенихобставин вїх сукупностіколегія суддіввисновок судупро те,що відсутністьпозивача нароботі з26по 30жовтня 2022року не можна вважати прогулом, «оскільки позивач звернувся до роботодавця-відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати відповідно доЗакону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визнає таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.

Відповідно, і додаткове рішення суду від 07.04.2023 року стосовно вирішення питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу також підлягає до скасування, оскільки при відмові в позові такі витрати у відповідності до статті 141 ЦПК України до стягнення з відповідача взагалі не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального закладуЛьвівської обласноїради «Львівськийакадемічний обласниймузично-драматичнийтеатр ім.Юрія Дрогобича»задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 01 березня 2023 року та додаткове рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 07 квітня 2023 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заявлених ним позовних вимог до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 10 серпня 2023 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.