Постанова

від 07.08.2023 по справі 461/1199/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/1199/23 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 22-ц/811/1437/23 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Цяцяк Р.П.,

судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Цьони С.Ю.;

прокурора Яворського Я.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Галицького районного суду м.Львова від 19квітня 2023року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому2023року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області та Львівської обласної прокуратури, в якому просив скасувати арешт, накладений в межах кримінальної справи на транспортний засіб MITSUBISHI PADJERO PININ, шасі № НОМЕР_1 , сірого кольору, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , постановою СЧ СУ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області Голуба С.І. від 19.05.2008 року.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач є власником транспортного засобу MITSUBISHI PADJERO PININ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , і у 2022 році йому стало відомо, що на належний йому транспортний засіб у 2008 році постановою СЧ СУ ЛМУ ГУМВСУ У Л/обл. Голуба С.І. накладено арешт. Стверджувалося, що з метою отримання інформації щодо арешту транспортного засобу позивач звертався до Львівської обласної прокуратури та слідчого управління ГУ НП у Львівській області, однак такі надали відповідь, що не володіють інформацією щодо накладеного арешту. Оскільки наявність подальшого арешту транспортного засобу перешкоджає йому вільно користуватись та розпоряджатись ним, він змушений з даним позовом звертатися до суду (а.с. 4-10).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Скасовано арешт, накладений на транспортний засіб MITSUBISHI PADJERO PININ, шасі № НОМЕР_1 , сірого кольору, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , постановою СЧ СУ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області Голуб С.І. від 19.05.2008 року у межах кримінальної справи. Судові витрати залишено за позивачем (а.с. 59-63).

Дане рішення оскаржив представник Львівської обласної прокуратури.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Посилаючись на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5, зазначає, що «питання щодо скасування арешту майна повинно було вирішене у передбаченому КПК України порядку» (а.с. 72-77).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками (в тому числі і апелянтом) те, що постановою слідчого СЧ СУ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області Голуб С.І. від 19.05.2008 року у межах кримінальної справи було накладено арешт на транспортний засіб MITSUBISHI PADJERO PININ, шасі № НОМЕР_1 , сірого кольору, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 14), а відтак ця обставина у відповідності до частини 1 статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Із закриттям кримінального провадження втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереженняречей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Згідно зі статтею 174 КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, закритій органом досудового слідства, КПК України непередбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, вмежах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Чинний КПК України не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у припиненій кримінальній справі.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії.

Відповідачами (в тому числі і апелянтом) не було подано до суду жодного доказу стосовно того, що кримінальна справа, в межах якої на майно позивача (автомобіль) було накладено арешт, перебуває в їхньому провадженні або в провадженні іншого, уповноваженого на те, органу.

Позивачем пред`явлено позов не у зв`язку з завданням йому матеріальної шкоди, а з підстави необґрунтованого обмеження його права власності рішенням слідчого.

Кримінальна справа з обвинувальним висновком на розгляд суду кримінальної юрисдикції не надходила: докази про протилежне у матеріалах даної справи відсутні. Відтак суд кримінальної юрисдикції не має правових підстав розпочинати судове провадження для вирішення лише цивільного позову, до того ж заявленого не до обвинуваченого чи осіб, які несуть відповідальність за його дії, а до Головного управління Національної поліції у Львівській області та Львівської обласної прокуратури.

Разом із тим, кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Зокрема, закриття кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини, і після прийняття означеного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість.

Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами.

Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

Вищенаведену правовупозицію сформульованоВеликою ПалатоюВерховного Судуу постановівід 15травня 2019року усправі №372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18).

Відтак,доводи апеляційноїскарги стосовнотого,що«питання щодо скасування арешту майна повинно було вирішене у передбаченому КПК України порядку», до уваги прийматися не можуть, а інших доводів апеляційна скарга і не містить.

З урахуваннямвищенаведеногоколегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівської обласноїпрокуратуризалишити без задоволення, а рішення Галицькогорайонного судум.Львовавід19квітня2023року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 17 серпня 2023 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.